Рішення

від 26.09.2024 по справі 757/38169/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/38169/19-ц

пр. 2-1334/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

відповідача-1: не з`явився,

відповідача-2: не з`явився,

відповідача-3: не з`явився,

відповідача-4: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним договору іпотеки, витребування майна та скасування реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 (далі - відповідач-1, ОСОБА_5 ), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - відповідач-3, ОСОБА_3 ) про визнання недійсним договору дарування від 06 грудня 2010 року, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу на підставі договору дарування від 09 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Маковецькою О.П., належить земельна ділянка площею 0,0506 га, кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У кінці 2018 року йому стало відомо про те, що земельна ділянка вибула із його володіння на підставі договору дарування від 06 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2., зареєстрованого в реєстрі № 5150.

Крім того, позивач тривалий час знаходився за межами України, перебував у Канаді, відтак на дату укладення договору дарування земельної ділянки від 06 грудня 2010 року взагалі не перебував на території України, що підтверджується відмітками про в`їзд та виїзд, зроблених Державною прикордонною службою України у паспорті позивача для виїзду за кордон.

Відповідач ОСОБА_5 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2., зареєстрованого в реєстрі за № 5150, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Зазначає, що на час укладення оспорюваного договору дарування позивач був поза межами України та не міг укласти договір дарування земельної ділянки на ім`я ОСОБА_5 .

Згодом, відповідач ОСОБА_3 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 лютого 2012 року, укладеного із ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2.

Таким чином, внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб були підроблені договори дарування від 06 грудня 2010 року та 06 лютого 2012 року. У зв`язку із чим, позивач просить:

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0506 га, кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2., зареєстрованого в реєстрі № 5150, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;

- витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:312:0006) площею 0,0506 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2019 року прийнято до провадження та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у вищевказаній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 29 квітня 2020 року заява представника позивача про забезпечення позову задоволена, постановлено накласти арешт на майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 31 травня 2020 року клопотання представника позивача про залучення співвідповідача задоволено, ОСОБА_4 залучено в якості співвідповідача у справі, із урахуванням заяви про зміну предмету позову у зв`язку з набуттям 10 лютого 2020 року ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку.

Судом прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_6 про зміну предмета позову, позивач просив:

- визнати недійсним договір від 06 грудня 2010 року дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2., за реєстровим номером 5150, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;

- витребувати у ОСОБА_4 земельну ділянку на користь позивача;

- припинити право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку;

- визнати недійсним договір іпотеки від 06 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Гречаною Р.Т. за реєстровим номером 225, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати протиправним та скасувати записи про проведену державну реєстрацію щодо реєстрації права власності, іпотеки, іпотекодержателя, обтяження, а саме: запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 21818228 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, площею 0,0506 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведений реєстратором КП «Центр державної реєстрації» Погорєловою Д. С.; запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 25163058 про державну реєстрацію іпотеки на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, площею 0,0506 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведений приватним нотаріусом КМНО Гречаною Р.Т.; запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 35412028 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, площею 0,0506 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведений приватним нотаріусом Бутько М.В.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 вересня 2021 року справа передана для розгляду судді Хайнацькому Є.С.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року цивільну справу прийнято до свого провадження та постановлено розглядати справу за правилами позовного (загального) провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27 січня 2022 року.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці підготовче засідання, призначене на 27 січня 2022 року, знято з розгляду та призначено наступне засідання на 07 квітня 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2022 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 06 вересня 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 01 грудня 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 08 березня 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 березня 2023 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 06 червня 2023 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 13 вересня 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2023 року розгляд справи відкладено на 16 січня 2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 січня 22024 року розгляд справи відкладено на 01 квітня 2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року розгляд справи відкладено на 08 липня 2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року провадження у цій справі закрито в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наступний розгляд справи призначено на 26 вересня 2024 року.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов просить задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились; про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно із частиною восьмою статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи; всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої та шостої 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою та другою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Судом установлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ №134351 від 18 серпня 2005 року ОСОБА_7 належала земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0506 га (кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), право власності на яку набуте на підставі договору дарування земельної ділянки від 09 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Маковецькою О.П., зареєстрованого в реєстрі за № 1707, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Відповідач ОСОБА_5 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2., зареєстрованого в реєстрі за № 5150, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Державна реєстрація виникнення права власності вказану земельну ділянку за ОСОБА_5 не проводилася.

Згідно з відмітками про в`їзд та виїзд в паспорті громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 виїхав з України 28 липня 2010 року та заїхав 14 квітня 2011 року.

Отже, на час укладення оспорюваного договору дарування позивач перебував поза межами України.

У відповіді Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України від 24 серпня 2019 року № 15716/4-19 вказано, що членами Експертної комісії Головного територіального управління юстиції у місті Києві оглянуті документи нотаріального діловодства приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я.Л. та в результаті огляду встановлено, що відповідно до справи № 02-33 том №3 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій за 2010 рік» остання нотаріальна дія вчинена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2. 31 грудня 2010 за реєстровим № 2485.

Відповідно до відповіді Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 1117/6-20 від 27 січня 2020 року договору із реєстровим № 5150 взагалі не існує та приватним нотаріусом ОСОБА_2 не посвідчувався.

Згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 08 жовтня 2019 року № 29-26-0.22-4950/2-19 в порядку інформаційної взаємодії від органу державної реєстрації прав до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві відомості про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:312:0006 за ОСОБА_5 не надходили.

Згідно з актовим записом про смерть, що складений відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 15 березня 2016 за номером 4382, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідями Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України № 15341/3.1-44 від 16 вересня 2019 року та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 206569/02 від 19 вересня 2019 року.

Суд також установив, що відповідач ОСОБА_3 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2., укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Державна реєстрація виникнення права власності вказану земельну ділянку за ОСОБА_3 здійснена 08 серпня 2017 року, про що прийнято рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», м. Київ Погорєлової Д.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36562383.

Між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки від 06 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гречаною Р.Т., зареєстрованого в реєстрі за № 225.

Відповідно до інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 200980240 від 19 лютого 2020 року приватним нотаріусом КМНО Бутько М.В. 10 лютого 2020 року було проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки від 06 березня 2018 року, вчинено запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про іпотеку № 35412028, про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 51055821 від 10 лютого 2020 року.

Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто про випадки, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Отже, наслідком непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність

Такі правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

За обставинами цієї справи позивач з 09 вересня 2010 року на праві власності володів земельною ділянкою площею 0,0506 га (кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), яка була предметом договору дарування від 06 грудня 2010 року, сторонами якого зазначено позивача ОСОБА_1 (як дарувальника) та ОСОБА_5 (як обдарованого).

Суд приходить до висновку, що договір від 06 грудня 2010 року дарування земельної ділянки, за яким ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку, є неукладеним, оскільки його ніколи не реєстрували ні у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, ні у Державному земельному кадастрі. Позивач довів відсутність у нього волевиявлення на укладання договору дарування спірної земельної ділянки від 06 грудня 2010 року та те, що в момент укладення цього договору він не знаходився на території України, а тому не міг укласти з ОСОБА_5 зазначений договір дарування.

У пункті 236 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) міститься висновок про те, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Ураховуючи те, що договір від 06 грудня 2010 року дарування земельної ділянки, за яким ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку, є неукладеним, суд приходить до висновку про відмову в позові про визнання його недійсним.

Так, з урахування обставин цієї справи позивач наполягає на витребуванні належної йому земельної ділянки, вважаючи, що ця земельна ділянка перебуває у володінні відповідача ОСОБА_4 без установлених законом підстав.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2., укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

10 лютого 2020 року відповідач ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі іпотечного договору від 06 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відтак, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту позивача в цій справі є вимога про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_4 як у добросовісного набувача а підставі статті 388 ЦК України.

Встановивши, що позивач договору дарування від 06 грудня 2010 року не укладав, наміру відчуження належної йому земельної ділянки не мав, спірна земельна ділянка вибула із володіння її власника поза його волею на підставі підробленого договору дарування, суд приходить до висновку про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України.

Крім цього, для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168].

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)] без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що обраний позивачем ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору іпотеки від 06 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання протиправними та скасування записів про проведену державну реєстрацію щодо реєстрації права власності, іпотеки, іпотекодержателя, обтяження спірної земельної ділянки, спосіб захист є ефективним.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , то слід зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Нотаріуси не є особами, прав і обов`язків, яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення, що узгоджується з правовим висновком в ухвалі Верховного Суду України від 05 грудня 2007 року у справі № 6-16344св07.

У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що особами які беруть участь у справі про визнання правочинів недійсними, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Ураховуючи те, що судом не встановлено, що внаслідок неправомірних дій нотаріуса щодо зазначених договорів дарування порушені права позивача, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 9 605,00 грн.

Керуючись статтями 15, 16, 202, 203, 235, 627, 638, 655, 362, 717 ЦК України та статтями 12, 13, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним договору іпотеки, витребування майна та скасування реєстрації - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9 605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн. 00 коп.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач-1 - ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 ;

Відповідач-2 - ОСОБА_3 : АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

Відповідач-3 - ОСОБА_4 : АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки податків НОМЕР_3 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 07.10.2024 року.

Суддя Є.С. Хайнацький