Окрема думка

від 13.12.2024 по справі 991/2930/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді ОСОБА_1

до вироку Вищого антикорупційного суду

від 13 грудня 2024 року в справі №991/2930/19

1. У цій справі суд визнав винуватими:

- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК (як організаторів),

- ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК (як виконавців),

- ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК (як виконавця),

- ОСОБА_10 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК (як пособника)

Обставини справи відповідно до вироку зводяться до того, що службові особи Національної академії аграрних наук України (надалі - НААН), Інституту землеробства НААН, підпорядкованого Інституту землеробства Державного підприємства «Дослідне господарство «Чабани» (надалі - ДПДГ «Чабани») заволоділи особливо цінними землями державної власності, що перебували в користуванні ДПДГ «Чабани» у власних інтересах та інтересах третіх осіб; способом учинення правопорушення було прийняття президією НААН постанови про надання згоди на припинення права користування земельною ділянкою площею 15,12 га (надалі - спірна земля), добровільна відмова на цій підставі з боку ДПДГ «Чабани» від права користування цією ділянкою, формування списків громадян з числа працівників установ НААН, СБУ та інших осіб, яким будуть виділені земельні ділянки, сформовані за рахунок цих земель, подальша приватизація цих ділянок громадянами через Головне управління Держземагентства в Київській області. По частині земельних ділянок дії з їх приватизації завершені не були, внаслідок чого відносно частини земельних ділянок аналогічні дії обвинувачених кваліфіковані як замах. У цілому, такі обставини відповідають позиції сторони обвинувачення в цій справі. Сторона ж захисту вважала, що земля не була особливо цінною, і тому, з огляду на потреби громадян в приватизації землі, відмова від права була законною, а до подальших процесів приватизації обвинувачені відношення не мали.

2. Погоджуючись у цілому із більшістю суду щодо визнання винуватими обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 яв співвиконавців, ОСОБА_10 як пособника, ОСОБА_3 як організатора, й кваліфікації їх дій за відповідними статтями КК, водночас вважаю за необхідне доповнити мотиви суду такими міркуваннями:

Чинне законодавство, що регулювало правовий статус земель станом на дату вчинення злочину, містило прогалини. Так, згідно з пунктом «в» ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель були віднесені, зокрема, «землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів». Водночас порядок визначення земель дослідним полем - був відсутній, що очевидно становило прогалину в законодавстві. Так, земля, до яких входила земельна ділянка площею 15,12 га, про яку йдеться в цій справі, була виділена в постійне користування ДП «ДГ «Чабани» в 2003 р. з цільовим призначенням «для проведення науково-дослідних робіт» (т.20, а.с.58-67). Сторона обвинувачення, з якою фактично погодилась більшість суду, вважала, що самого зазначення цього цільового призначення в державному акті достатньо для того, щоби вважати землю особливо цінною. Сторона ж захисту вважала, що оскільки ДПДГ «Чабани» не було науково-дослідною установою або навчальним закладом, і на відповідних землях не проводились досліди (що в цілому підтверджено обвинуваченими та свідками в показаннях), то земля не була особливо цінною. Цей факт (те, що земля не була особливо цінною), згідно позиції сторони захисту, став підставою для того, щоб після виникнення потреби (звернення працівників ДПДГ «Чабани», звернення СБУ) - погодити відмову від земельної ділянки.

Вважаю, що є значна відмінність у правових термінах «землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів» (що вживається в ст. 150 Земельного кодексу України) та «для проведення науково-дослідних робіт» (використаною в державному акті). І сумніви в доведеності цієї частини дій обвинувачених, що очевидно скористались цією відмінністю термінології, належало відповідно до ст. 62 Конституції України тлумачити на їх користь. Але водночас на мою думку, визначення того, чи належить земля до особливо цінної - для кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 вирішального значення не має.

Судом установлено, що обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 як співвиконавці, ОСОБА_10 як пособник, ОСОБА_3 як організатор, розглядаючи й вирішуючи (забезпечуючи вирішення) питання щодо спірної земельної ділянки мали корисливий мотив та мету заволодіння частиною відповідної земельної ділянки на власну користь або користь своїх родичів, інших близьких осіб. Установлені судом у вироку обставини заволодіння (зокрема, спосіб, згаданий у п. 1 цієї окремої думки), були прокурором доведені. Щодо цих обставин вважаю, що заволодіння частиною ділянки на власну користь і користь їх близьких осіб було ними здійснене з прямим умислом, а на користь інших осіб - з непрямим умислом (коли для обвинувачених було фактично байдуже, хто ще, крім них та їх близьких, одержить решту земельних ділянок, сформованих зі спірної землі); фактично ж у частині заволодіння майном на користь інших осіб іде мова про розтрату шляхом зловживання службовим становищем. Але оскільки метою названих обвинувачених було заволодіння землею, то й питання, чи належала ця земля до особливо цінної, по суті, не має вирішального значення для кваліфікації їх дій за відповідною частиною ст. 191 КК. Адже заволодіння землею державної власності шляхом зловживання службовим становищем - заборонене кримінальним законом незалежно від належності відповідної землі до особливо цінної.

3. Водночас, не можу погодитись із висновком більшості суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Щодо їх дій, на мою думку, прокурором не доведено корисливого мотиву та мети заволодіння земельними ділянками. Прокурором не було також надано жодного доказу, що підтверджували би попередню змову цих осіб із рештою обвинувачених.

4. Більшість суду в п. 4.7.22 вироку вважає встановленим, що ОСОБА_2 , з корисливим умислом, діючи в інтересах пов`язаних осіб, розподілив передбачені йому 2 земельні ділянки в інтересах пов`язаних із ним осіб, зокрема, для свого знайомого ОСОБА_11 та його дружини ОСОБА_12 , які погодилися оформити ділянки на себе. У п. 4.7.22.1 вироку зазначається, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , за вказівкою ОСОБА_2 підготували необхідні документи та забезпечили їх передачу ОСОБА_2 ; у свою чергу, ОСОБА_2 на прохання ОСОБА_11 на наступному етапі визначив, що обидві земельні ділянки (його та його дружини ОСОБА_12 ) будуть знаходитися поруч.

Допитаний як свідок ОСОБА_11 пояснив, що він, дізнавшись про місцезнаходження земельних ділянок (його та його дружини ОСОБА_12 ) не поруч, зустрівши свого знайомого ОСОБА_2 на заході в Національній академії наук України (по суті випадково) повідомив йому цю проблему, просив змінити місце розташування цих ділянок так, щоб вони були поруч; на це ОСОБА_2 повідомив, що це можна зробити; після цієї розмови з ОСОБА_2 відбулася зміна місця розташування їх із дружиною земельних ділянок, та нині ділянки розташовані поруч. Тобто, згідно з показаннями розмова з ОСОБА_2 мала місце вже тоді, коли ОСОБА_11 знав, що має отримати конкретну земельну ділянку; доказів того, що ОСОБА_2 брав участь у виділенні земельної ділянки зазначеним особам до цієї зустрічі прокурором надано не було.

В обвинувальному акті на с. 33 йшлося про те, що ОСОБА_2 вирішив оформити земельні ділянки для свого знайомого та його дружини «за не встановлених досудовим слідством обставин», тому встановлення судом, що « ОСОБА_2 визначив, що ці земельні ділянки будуть знаходитися поруч», на мою думку, є виходом за межі обвинувачення (адже обвинувачення у цьому прокурором не висувалось). Вважаю, що вказаних в обвинувальному акті обставин того, що ці особи «за вказівкою ОСОБА_2 підготували необхідні документи та забезпечили їх передачу ОСОБА_2 » у ході судового розгляду прокурором доведено не було; не доведено також, що під час прийняття постанови президії НААН про припинення права постійного користування земельною ділянкою Державного підприємства «Дослідне господарство «Чабани» Національного наукового центру «Інститут землеробства НААН» від 06.11.2013 (т. 20, а.с. 96, 138) ОСОБА_2 діяв в інтересах свого знайомого та його дружини. Тому вважаю, що відповідну частину обвинувачення суд мав визнати недоведеною.

Судом дії ОСОБА_2 кваліфіковано як організатора правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК (та відповідного замаху щодо частини земельних ділянок), встановлено, зокрема, що він розробив злочинний план, здійснював спільно з ОСОБА_3 координацію дій інших співучасників злочину, підшукав та залучив інших осіб (у тому числі тих, яким не було відомо про злочинний план) для вчинення злочину та маскування злочинної діяльності, організував прийняття службовими особами НААН, Інституту землеробства та ДП «ДГ «Чабани» рішень про згоду на вилучення землі в редакціях, потрібних для заволодіння особливо цінною землею. На мою думку, вчинення таких дій ОСОБА_2 прокурором доведено не було. Стосовно накладення ОСОБА_2 резолюції «для аналізу ситуації та пропозицій» на проекті листа за підписом голови СБУ, що не містив підпису та вхідного номера (зареєстровано в Інституті землеробства за № 784 від 25.09.2013), вважаю, що це було очевидною помилкою, обставин змови ОСОБА_2 з ОСОБА_3 при цьому, на мою думку, прокурором доведено не було, зміст резолюції не вказує на умисні злочинні організаційні дії ОСОБА_2 . Щодо переконання членів президії НААН під час засідання 06.11.2013 голосувати за проект, то як свідчить фонограма засідання, головуючий ОСОБА_2 , дійсно, підсумував обговорення тим, що до НААН звернулись працівники інституту та СБУ, інші громадяни, які мають потребу у виділенні землі. Відповідно, ОСОБА_2 дійсно відкрито підтримав проект, надалі прийнятий членами президії одноголосно. Оскільки ж не доведено, що він мав при цьому мету заволодіння земельною ділянкою (про що йшлося вище), вважаю, що цього не достатньо для того, щоб кваліфікувати його дії як спрямовані на заволодіння землею дії організатора та виконавця. Вважаю не доведеним також, що ОСОБА_2 довів до відома ОСОБА_4 необхідність додання до постанови президії від 06.11.2013 (т. 20, а.с. 96, 138) також слів «та іншим громадянам України» (с. 35 обвинувального акта), адже жодних доказів на підтвердження такого прокурором надано не було.

Не доводить вини ОСОБА_2 й наявність двох редакцій постанови президії, в одній із яких ішлося про вилучення, а в іншій - про відмову від права постійного користування (т. 28, а.с. 88-89). Сторона захисту пояснювала це редакційним доопрацюванням документів та юридичною необізнаністю щодо тонкощів застосування названих правових інститутів. Ця версія прокурором, на мою думку, спростована не була, адже складність відповідного земельного законодавства не викликає сумніву (прокурор наприклад також вочевидь плутається в цих двох поняттях, зазначаючи на с. 40 обвинувального акта, що наказом було вилучено земельну ділянку, в той час, як оригінал цього наказу, що знаходиться в матеріалах справи (т.35, а.с. 40), свідчить, що ним було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 15,12 га). Слід відмітити, що ця обставина не спростовує винуватості осіб, зазначених в п. 2 цієї окремої думки, адже доведено, що вони мали мету заволодіння землею.

5. Щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , то згідно з обвинувальним актом вони діяли за попередньою змовою групою осіб із організаторами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (с. 252, 270 обвинувального акта), довели до відома співучасників перелік документів, які необхідно надати до ГУ Держземагентства в Київській області (с. 254 обвинувального акта), а також що відповідні дії по заволодінню слід вчиняти під видом добровільної відмови землекористувача; надалі в обвинувальному акті вказується, що ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_3 144 клопотання, складених від імені фізичних осіб із додатками (с. 255 обвинувального акта). На мою думку, ці обставини прокурором доведені не були, відтак суд мав визнати цю частину обвинувачення недоведеною. Натомість більшість суду у вироку не визнає ці обставини ні доведеними, ні недоведеними, ані необґрунтованими. Вважаю, що прокурором не спростовано позиції сторони захисту (зокрема, викладеної в показаннях ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) про те, що ці особи не були знайомі з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Оскільки ж прокурором не доведено факту знайомства службових осіб ГУ Держземагентства в Київській області ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , отже не може йти мова про будь-яку їх змову (адже незнайомі люди не можуть попередньо змовитись), а також про те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 діяли під керівництвом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконуючи відведену їм злочинним планом роль. Також вважаю, що прокурором не доведено корисливого мотиву ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та мети їх заволодіння земельними ділянками. Встановлення судом того, що ОСОБА_8 візував проекти наказів про надання дозволу на розробку технічної документації «єдиним пакетом» і відповідно накази про передачу громадянам у власність земельних ділянок також «єдиним пакетом» (п. 11.10.4 вироку), а ОСОБА_7 так само «єдиним пакетом» видав відповідні накази (п. 11.9.4 вироку), на мою думку, не відповідають дійсності, адже накази про надання дозволу на розробку технічної документації датовані з 14.01.2014 по 21.01.2014, а накази про затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок - датовані в період з 07.03.2014 по 24.04.2014 (видання цих наказів тривало протягом майже двох місяців), тобто не йдеться про «єдиний пакет». Окрім того, висновок суду про їх пакетне візування та видання є виходом суду за межі висунутого обвинувачення (адже про це у висунутому обвинуваченні не йшлося). Так само, вважаю виходом за межі висунутого обвинувачення вказівку суду на порушення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 318-р. (пункти 11.9.1, 11.10.1 вироку), адже обвинувачення у цьому прокурором не висувалось.

6. Водночас, як установлено судом, ОСОБА_2 проголосував як член президії НААН за прийняття постанови президії від 06.11.2013, підписав її як головуючий на засіданні. ОСОБА_8 завізував, а ОСОБА_7 підписав наказ ГУ Держземагентства в Київській області від 26.12.2013 про припинення права користування земельною ділянкою, накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою в січні 2014 року, накази про затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок у березні-квітні 2014 року. Зокрема й унаслідок цих дій ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 земельні ділянки вибули з державної власності. В силу займаних посад, відповідної освіти й досвіду, зазначені особи повинні були і могли розуміти можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх діянь.

Отже, вважаю, що дії ОСОБА_2 , й так само дії ОСОБА_7 , ОСОБА_8 належало кваліфікувати за ч. 2 ст. 367 КК як службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки.

Суддя ОСОБА_1