Постанова

від 19.12.2024 по справі 922/2496/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/2496/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М. , суддя Крестьянінов О.О.;

за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції апеляційну скаргу (вх.№2655Х/2) Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2024 у справі №922/2496/24 (повний текст рішення складено та підписано 21.10.2024 суддею Калантай М.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області)

за позовом Приватної промислово-торговельної фірми «ЮСІ», м.Харків,

до Харківської міської ради, м.Харків,

про стягнення 726139,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Приватна промислово-торговельна фірма «ЮСІ» звернулася до Господарського суду Харківської області до Харківської міської ради з позовом про стягнення 726139,00 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Позов обґрунтований тим, що після повного відчуження нежитлових приміщень у будівлі у літ.«А-1», які належали ППТФ «ЮСІ» на праві власності, позивач з 22.09.2017 втратив право користування (право оренди) земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137500:09:005:0033, загальною площею 0,0838 га, яка розташована за адресою: м.Харків, проспект Ювілейний (колишня назва проспект П`ятдесятиріччя ВЛКСМ), 89. Отже, відповідний договір оренди земельної ділянки від 28.08.2007, укладений між позивачем та відповідачем, є припиненим для ППТФ «ЮСІ» у силу вимог Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі». Натомість, з вересня 2017 до лютого 2022 року ППТФ «ЮСІ» сплачено до місцевого бюджету в якості орендної плати за вищенаведену земельну ділянку грошові кошти в загальному розмірі 726139,56 грн, про що свідчать податкові декларації з плати за землю за 2017-2022. Таким чином, між Харківською міською радою та ППТФ «ЮСІ» відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України виникли кондикційні правовідносини, у силу яких Харківська міська рада зобов`язана повернути ППТФ «ЮСІ» кошти в розмірі 726139,56 грн у результаті сплати орендної плати за договором, який припинив свою дію для ППТФ «ЮСІ» з 22.09.2017.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.10.2024 у справі №922/2496/24 позов задоволено. Стягнуто з Харківської міської ради на користь Приватної промислово-торговельної фірми «ЮСІ» 726139,00 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, 8713,67 грн судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції мотивував його тим, що після припинення договірних орендних правовідносин внаслідок відчуження 21.09.2017 ППТФ «ЮСІ» нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:09:005:0033, загальною площею 0,0838 га, що розташована за адресою: м.Харків, проспект Ювілейний (колишня назва проспект П`ятдесятиріччя ВЛКСМ), 89, у позивача не було правових підстав для сплати орендної плати за період з 22.09.2017 по 31.12.2022 у сумі 726139,56 грн, а у відповідача відсутні підстави для утримання вказаних коштів. Господарський суд, встановивши, що з 22.09.2017 відсутня підстава для отримання орендної плати, дійшов висновку про те, що для вирішення питання про правові наслідки сплати орендної плати після цієї дати необхідно застосовувати норми інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, оскільки перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 726139,56 грн є безпідставним, такі кошти підлягають поверненню, позивачу як особі, яка їх перерахувала.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2024 у справі №922/2496/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Приватної промислово-торговельної фірми «ЮСІ» у повному обсязі. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає таке:

- господарський суд не звернув уваги на те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа, яка знає, що у неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводилась суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 726139,00 грн;

- Харківська міська рада не є належним відповідачем у даній справі, оскільки предметом спору є повернення помилково сплачених сум грошових зобов`язань, які задекларовані самим же позивачем, і повноваження щодо підготовки висновку про повернення належних сум з відповідного бюджету та їх фактичне повернення покладено на контролюючий орган Державну податкову службу України, та орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів Державну казначейську службу України. Наявні в матеріалах докази не містять відомостей, що позивач взагалі звертався до контролюючого органу з приводу помилково сплачених грошових коштів, у зв`язку з чим стверджувати про порушене право є передчасним;

- позивачем обрано неналежний спосіб захисту та пред`явлено позов до неналежного відповідача, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити;

- ухвалюючи судове рішення, необхідно урахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.07.2022 у справі №808/950/17 щодо розгляду даної категорії справи саме в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2496/24, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №922/2496/24.

18.11.2024 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи сформовано такий склад суду: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2024 у справі №922/2496/24. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 19.12.2024 об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. Встановлено учасникам справи строк по 12.12.2024 включно для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження. Запропоновано учасникам справи надати оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

09.12.2024 від Приватної промислово-торговельної фірми «ЮСІ» через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив (вх.№15696) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що господарський суд дійшов правильного висновку про те, що перерахування ППТФ «ЮСІ» на рахунок Харківської міської ради коштів у загальному розмірі 726139,56 грн здійснено без достатньої правової підстави. Разом з цим, позивач вважає, що відмова відповідача повернути надмірно, без достатніх правових підстав сплачені ППТФ «ЮСІ» орендні платежі, розмір яких відповідачем не спростовано, з посиланням на суперечливу поведінку останнього, можна розцінити як обмеження з боку Харківської міської ради права власності позивача на належне йому майно (грошові кошти). За таких обставин, посилання відповідача на суперечливу поведінку позивача є недоречним. Також є помилковими аргументи відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту та пред`явлення позову не неналежного відповідача, оскільки положеннями ст.43 Податкового кодексу України передбачено повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошового зобов`язання саме платника податків, а не юридичної особи, яка не є платником такого грошового зобов`язання. Також позивач зазначає, що в численних господарських справах про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування (оренду) такими земельними ділянками позивачем виступає саме орган місцевого самоврядування, у даному випадку Харківська міська рада, а не контролюючий (податковий) орган та стягнення цих коштів здійснюється безпосередньо на користь органу місцевого самоврядування. Таким чином, твердження Харківської міської ради про те, що вона є неналежним відповідачем у даній справі, є помилковими, безпідставними і зводяться до ухилення від виконання обов`язку щодо повернення безпідставно збережених коштів від позивача.

У судовому засіданні, яке проходило в режимі відеоконференції, представник Харківської міської ради вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги, заслухавши представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Рішенням XLVI сесії Харківської міської ради ІV скликання «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 06.03.2006 №61/06 надано Приватній промислово-торговельній фірмі «ЮСІ» в оренду строком до 01.12.2030 земельну ділянку, загальною площею 0,0838 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі магазину літ. «А-1», загальною площею 407,9 кв.м, розташованої за адресою: м.Харків, пр.Ювілейний, (колишній, пр. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ) будинок №89.

На підставі вказаного рішення 28.08.2007 між Харківською міською радою та ППТФ «ЮСІ» укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:09:005:0033, загальною площею 0,0838 га), який зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» у Державному реєстрі земель за №640767100066 від 28.08.2007.

Відповідно до умов пункту 3 вказаного договору оренди землі на орендованій земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «А-1», яка належить орендарю (ППТФ «ЮСІ») на праві власності.

27.08.2015 між ППТФ «ЮСІ» та Кабачним Володимиром Володимировичем укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху №№1, 2, 3, 4, 5, 7 у літ.«А-1», загальною площею 61,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Харків, проспект Ювілейний, 89, та розташовані на орендованій земельній ділянці.

21.09.2017 між ППТФ «ЮСІ» та ТОВ «Селігер-Плюс» укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху №№6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 14а, 15, 15а, 16, 16а, 16б, 17, 18 у літ.«А-1», загальною площею 346,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Харків, проспект Ювілейний, 89, та розташовані на орендованій земельній ділянці.

Після відчуження ППТФ «ЮСІ» вищевказаних нежитлових приміщень на користь ОСОБА_1 та ТОВ «Селігер-Плюс» жодних змін до договору оренди земельної ділянки від 28.08.2007 у частині зміни орендаря не внесено, у зв`язку з чим ППТФ «ЮСІ» продовжувало сплачувати орендну плату за земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:09:005:0033.

Як зазначає позивач, з метою вирішення питання щодо припинення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137500:09:005:0033 ППТФ «ЮСІ» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про визнання права оренди припиненим та розірвання договору оренди землі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.05.2024 у справі №922/429/24 у задоволенні позову ППТФ «ЮСІ», відмовлено повністю. Разом з цим, вказаним рішенням встановлено, що з моменту переходу права власності на нежитлову будівлю, що належала ППТФ «ЮСІ», щодо нього припинився і договір оренди земельної ділянки, на якій був розташований відповідний об`єкт нерухомості, оскільки автоматично, в силу закону, відбулася заміна сторони в зобов`язанні на нового власника нерухомого майна. Оскільки договір оренди земельної ділянки, укладений із ППТФ «ЮСІ» як попереднім власником нерухомого майна, припиняється з моменту переходу права власності на відповідне майно до іншого набувача, відсутні правові підстави для розірвання такого договору із позивачем, оскільки він є припиненим для позивача в силу закону.

Матеріали справи містять податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) та банківські виписки та платіжні інструкції, з яких убачається, що за період із вересня 2017 року до лютого 2022 року ППТФ «ЮСІ» сплачено до місцевого бюджету 726139,56 грн орендної плати за вищенаведену земельну ділянку, а саме: - за 2017 рік (з 22.09.2017 по 31.12.2017) - 37625,71 грн; - за 2018 рік - 136820,49 грн; - за 2019 рік - 136820,49 грн; - за 2020 рік - 125418,49 грн; - за 2021 рік - 244609,34 грн; - за 2022 рік - 44845,04 грн.

Позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом, вважає свої права порушеними, оскільки після повного відчуження нежитлових приміщень у будівлі у літ.«А-1», які належали позивачу на праві власності, останній з 22.09.2017 втратив право користування (право оренди) земельною ділянкою, з кадастровим номером 6310137500:09:005:0033, вищевказані грошові кошти є такими, що набуті Харківською міською радою без достатньої правової підстави та підлягають стягненню на користь позивача на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку висновкам господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, про які зазначено вище, колегія суддів зазначає таке.

За змістом частини 1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частин 1, 2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За положеннями ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною 3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на момент переходу права власності на нежитлову будівлю, що належала позивачу) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Таким чином, з моменту переходу права власності не нежитлову будівлю, що належала позивачу, щодо нього припинився і договір оренди земельної ділянки, на якій був розташований відповідний об`єкт нерухомості, оскільки автоматично, в силу закону, відбулася заміна сторони в зобов`язанні на нового власника нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи, позивач на підставі умов договору оренди земельної ділянки від 28.08.2007, який зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» у Державному реєстрі земель за №640767100066 від 28.08.2007, користувався на правах оренди земельною ділянкою, з кадастровим номером 6310137500:09:005:0033, загальною площею 0,0838 га, що розташована за адресою: м.Харків, проспект Ювілейний (колишня назва проспект П`ятдесятиріччя ВЛКСМ), 89.

На орендованій земельній ділянці знаходилася нежитлова будівля літ «А-1», що належала позивачу на праві власності.

У подальшому за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.08.2015, укладеного між ППТФ «ЮСІ» та Кабачним Володимиром Володимировичем, позивач відчужив на користь останнього нежитлові приміщення першого поверху №1, 2, 3, 4, 5, 7 у літ.«А-1», загальною площею 61,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Харків, проспект Ювілейний, 89, та розташовані на орендованій земельній ділянці.

Також за укладеним між ППТФ «ЮСІ» та ТОВ «Селігер-Плюс» договором купівлі-продажу від 21.09.2017 позивач відчужив нежитлові приміщення першого поверху №6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 14а, 15, 15а, 16, 16а, 16б, 17, 18 у літ.«А-1», загальною площею 346,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Харків, проспект Ювілейний, 89, та розташовані на орендованій земельній ділянці.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 75 Господарського процесуального кодексу України визначає підстави звільнення від доказування. Так, частиною 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з усталеними висновками Верховного Суду (постанови від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19, від 31.05.2022 у справі №910/18584/20) преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

У ході розгляду даної справи господарський суд, встановивши, що рішення Господарського суду Харківської області від 02.05.2024 у справі №922/429/24, зокрема, мотивовано тим, що з моменту переходу права власності на нежитлову будівлю, що належала позивачу, щодо нього припинився і договір оренди земельної ділянки, на якій був розташований відповідний об`єкт нерухомості, оскільки автоматично, в силу закону, відбулася заміна сторони в зобов`язанні на нового власника нерухомого майна, дійшов висновку про преюдиційність вказаних обставин, встановлених у справі №922/429/24.

Разом з цим, з матеріалів даної справи убачається, що позивачем за період з 22.09.20217 по 31.12.2022, тобто за час після припинення дії вищевказаного договору оренди землі від 28.08.2007, сплачено орендну плату в загальному розмірі 726139,56 грн, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), банківськими виписками та платіжними інструкціями (а.с.30-42).

Згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що після припинення договірних орендних правовідносин внаслідок відчуження ППТФ «ЮСІ» 21.09.2017 нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, з кадастровим номером 6310137500:09:005:0033, загальною площею 0,0838 га, що розташована за адресою: м.Харків, проспект Ювілейний (колишня назва проспект П`ятдесятиріччя ВЛКСМ), 89, у позивача відсутні правові підстави для сплати орендної плати за період: з 22.09.2017 по 31.12.2022 у сумі 726139,56 грн, а у відповідача - відсутні підстави для утримання вказаних коштів. Таким чином, з 22.09.2017 відсутня підстава для отримання орендної плати, відтак для вирішення питання про правові наслідки сплати орендної плати після цієї дати необхідно застосовувати норми інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Оскільки перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 726139,56 грн є безпідставним, такі кошти підлягають поверненню, позивачу, як особі, яка їх перерахувала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №904/6332/19.

У свою чергу, з урахуванням викладеного, необґрунтованим є посилання заявника на те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа, яка знає, що у неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводилась суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, який, керуючись ст.256, частиною 1 ст.257, частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що договір оренди землі від 28.08.2007 припинився для позивача з 22.09.2017 у силу вищенаведених вимог Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», встановив, що відповідач міг дізнатися про порушення свого права внаслідок сплати орендних платежів без достатньої правової підстави, починаючи з цієї дати, відтак, строк позовної давності за вимогами позивача спливав 22.09.2020.

Проте з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020, відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, який доповнено пунктом 12 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину», а також у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено та діє до даного часу; з огляду на те, що пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії у Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, господарський суд обґрунтовано зазначив, що строк позовної давності за вимогами позивача про стягнення безпідставно збережених коштів за період: з 22.09.2017 по 31.12.2022 продовжений законом на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в України.

Ураховуючи зазначене, оскільки ППТФ «ЮСІ» звернулось з позовом у даній справі 17.07.2024, тобто у межах строку позовної давності (з урахуванням його законодавчого продовження на період карантину та воєнного стану), господарський суд правомірно визнав, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що Харківська міська рада не є належним відповідачем у даній справі, а позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Колегія суддів вважає такі твердження безпідставними та помилковими з огляду на таке.

У розумінні частини 1 ст.1212 Цивільного кодексу України у спорах, що виникають з кондикційних правовідносин, належним відповідачем є безпосередньо особа, яка безпідставно набула або зберегла у себе майно (грошові кошти) за рахунок іншої особи.

Господарський суд, керуючись частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, правильно урахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі №904/6332/19 щодо застосування норми статті 1212 Цивільного кодексу України до аналогічного спору, що виник між суб`єктом господарювання (орендарем) та органом місцевого самоврядування (орендодавцем), який розглядався саме в порядку господарського судочинства.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що саме Харківська міська рада, а не контролюючий (податковий) орган, як помилково вважає відповідач, є належним відповідачем у даній справі, тобто такою юридичною особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права.

Колегія суддів також зазначає, що посилання відповідача на необхідність урахування висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 12.07.2022 у справі №808/950/17 щодо розгляду даної категорії справи саме в порядку адміністративного судочинства, не можуть бути взяті до уваги, з огляду на їх нерелевантність до даної справи.

Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному рішенні суду щодо правомірності застосування ст.1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, що цілком відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.01.2021 у справі №904/6332/19, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №808/950/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЗ-ІНВЕСТ» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання бездіяльності податкового органу протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, і ці висновки зроблені судами різних юрисдикцій за інших встановлених обставин, адже предмети спору у даній справі та справі №808/950/17 є різними, що зумовило прийняття відповідних рішень, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у них.

Таким чином, доводи скаржника щодо не врахування господарським судом висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наведених у постанові від 12.07.2022 у справі №808/950/17, є необґрунтованими.

З огляду на викладене, господарський суд законно задовольнив позовні вимоги про стягнення з Харківської міської ради та користь позивача 726139,00 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж Кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно із ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, заявник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, у зв`язку з чим рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, що подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 254, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2024 у справі №922/2496/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.12.2024.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.О. Крестьянінов