Постанова

від 11.12.2024 по справі 908/714/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року м.Дніпро Справа № 908/714/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Коновал Д.О.

представники сторін:

від позивача: Барчук А.В. - представник

від відповідача: Левченко О.О.- представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024р. (суддя Давиденко І.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення підписано 03.07.2024р.) у справі

за позовом: Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (61005, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 10/12, код ЄДРПОУ 14078902)

до: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661)

про стягнення 1 399 166,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерного товариство "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", про стягнення заборгованості за договором № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018р., у розмірі 1 399 166,27 грн., які складаються з: 1 199 392,80 грн. - сума основного боргу за актом № 1 від 22.07.2022р., 54 888,99 грн.- 3 % річних, за період прострочення з 06.09.2022р. по 15.03.2024р., включно, 144 884,48 грн. інфляційних нарахувань, за період прострочення.

Позов обґрунтований порушенням Відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати виконаних позивачем робіт у межах Договору № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024р. у справі № 908/714/24 позов задоволено повністю - стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" 1 199 392 грн. 80 коп. основного боргу, 54 888 грн. 99 коп. 3 % річних, 144 884 грн. 48 коп. інфляційних нарахувань, 16 790 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору та 10 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду в частині задоволення позову про стягнення 54 888,99 грн. 3 % річних та прийняти в цій частині нове рішення, задовольнити клопотання про зменшення розміру 3% річних до мінімально можливого.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Скарга обґрунтована тим, що Суд попередньої інстанції не врахував обставини в яких перебуває Скаржник у зв`язку з окупацією філії «ВП «Запорізька АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом», не надав належної правової оцінки важливим обставинам, якими Скаржник обґрунтовував можливість суду зменшити відповідальність у вигляді 3% річних зокрема введення воєнного стану; перебування у тимчасовій окупації Енергодарської міської територіальної громади, в межах якої розташовані і виробничі потужності та адміністративні будівлі філії «ВП ЗАЕС» та віднесення її до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, в зв`язку з чим Відповідачем тимчасово втрачений доступ до будь-яких документів та ресурсів підприємства філії «ВП ЗАЕС»; засвідчення Торгово-промисловою палатою України листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) військову агресію Російської Федерації проти України.

Також за твердженням Скаржника, судом не врахована належність АТ «НАЕК «Енергоатом» до державного сектору економіки діяльність якого спрямована на виробництво електроенергії та віднесення АТ «НАЕК «Енергоатом», відокремленим підрозділом якого є філія «ВП Запорізька АЕС», до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83.

За доводами Скаржника, першочергове зобов`язання АТ «НАЕК «Енергоатом» забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок, виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій та відповідно до статті 33 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, Компанія спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. Втрата АТ «НАЕК «Енергоатом» значної частини виробничих потужностей, у зв`язку з окупацією Запорізької АЕС негативно вплинуло на його фінансовий стан, що підтверджується звітами про фінансові результати за 2022 рік, які містяться в матеріалах справи.

Крім того Апелянт вказує , що відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» АТ «НАЕК «Енергоатом» як виробник електричної енергії, виконуючи спеціальні обов`язки несе значне фінансове навантаження. При цьому компенсації, як це передбачено законодавством, із державного бюджету АТ «НАЕК «Енергоатом» не отримує.

У скарзі йдеться про те, що господарські санкції, які встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не були враховані висновки судів, зроблених за аналогічних обставин, про які йдеться у справі, що розглядається, а саме неможливість належного виконання Відповідачем договору з підстав, що не залежать від його волі, мають надзвичайний характер та є невідворотними, тобто знаходяться в безпосередньому причинному зв`язку з негативними наслідками форс-мажору для підприємницької діяльності Відповідача.

На переконання Апелянта, Компанія забезпечує значну кількість електроенергії для великих міст, промислових комплексів та інших споживачів енергії. Додатковий тягар у вигляді стягнення 3% річних у розмірі, зазначеному в оскаржуваному рішенні, очевидно може призвести до кризової ситуації у її діяльності.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з метою дотримання оптимального балансу інтересів сторін у спорі та запобігання настанню негативних наслідків для Відповідача, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів понесення Позивачем збитків, внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, у зв`язку з порушенням Відповідачем умов договору, існують підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та зміни оскаржуваного рішення відповідно.

На думку скаржника, судом першої інстанції належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи, що є порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

13.09.2024р. до суду у системі Електронний суд 13.09.2024 надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої покладені доводи Скаржника, які є аналогічними з його доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Наведені у відповіді на відзив доводи полягають у тому, що втрата ним внаслідок об`єктивних обставин виробничих потужностей, не могло не вплинути на його фінансовий стан та можливість здійснення своєчасних розрахунків за Договором.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доводи скаржника про те, що з урахуванням обставин справи, які мають юридичне значення суд мав можливість зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання є помилковими та такими, що зроблені без врахування практики Верховного Суду.

Також Позивач не погоджується з посиланнями скаржника на неправильне застосування судом першої інстанції положень глави 24 ГК України (без зазначення конкретної норми матеріального права) та статті 216 ГК України, оскільки 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України - не є неустойкою, не є штрафними санкціями, не є господарсько-правовою відповідальністю. Заявляючи вимогу щодо сплати 3% річних з простроченої суми боргу, Позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Крім того, Позивач звертає увагу, що з метою зменшення негативних наслідків примусового стягнення, Відповідач мав процесуальні можливості протягом 2 років врегулювати наявний спір за допомогою передбачених процесуальних механізмів, але такими правами він не скористався та напроти, наполягав на повній відмові у задоволенні позовних вимог. Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Додатково у відзиві Позивач заявив про очікувані ним витрати, пов`язані із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 (три тисячі), 00 грн. витрат на правничу допомогу.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/714/24.

Матеріали справи № 908/714/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2024р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024р. у справі № 908/714/24 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3633 грн. 60 коп.

Від Скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2024р., враховуючи усунення Скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судове засідання на 11.12.2024р..

11.12.2024р. представники сторін надали пояснення у справі.

У судовому засіданні 11.12.2024р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

26.07.2018р. між Акціонерним товариством Харківський науково - дослідний та проектно-конструкторський інститут Енергопроект (Підрядником) та Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (в подальшому перейменоване на Акціонерне товариство) (Замовником) укладено Договір № 10855/18/2-121-11-18-06780. відповідно до п. 1.1 якого, Замовник доручає та зобов`язується оплатити, а Підрядник приймає на себе зобов`язання виконання проектних робіт: Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 3. Турбінне відділення. «Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 3 (ГТ-3). Розробка проектно-кошторисної документації. (Надалі та текстом - проектно-кошторисна документація). Код згідно з ДКППДК 016:2010 -71.12.

Згідно з п. 2.1 Договору вартість робіт за цим договором визначена на підставі проектно-кошторисної документації відповідно до ДСТУ Б Д.1.-7:2013 (з урахуванням доповнень та змін) та зазначена в Протоколі узгодження договірної ціни (додаток № 2) та в Договірній ціні (додаток № 4), що є невід"ємними частинами договору та складає: 799 994,00 грн. Крім того, ПДВ: 159 998,80 грн. Усього з урахуванням ПДВ: 959 992,80 грн.

Додатковою угодою № 4 від 05.08.2019 сторони внесли зміни в п. 2.1 Договору, в Протокол узгодження договірної ціни, а саме, в зв`язку зі збільшенням обсягів робіт, сторони домовились що вартість робіт складає 999 494,00 грн, крім того, ПДВ 199 898,80 грн, разом з ПДВ 1 199 392,80 грн.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Акта здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома Сторонами, шляхом перерахування грошових коштів па розрахунковий рахунок Підрядника протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата Замовником частими вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним під Підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

На виконання зазначених умов Договору сторонами складений і погоджений Календарний план робіт (Додаток № 3 до Договору в редакції Додаткової угоди № 6), відповідно до якого закінчення всіх етапів робіт по виконанню проектно-вишукувальних робіт «Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова 133. Енергоблок № 3. Турбінне відділення. Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 3 (ГТ-3). Розробка проектно-кошторисної документації».

Згідно п. 4.1 Договору після завершення виконання робіт згідно Календарного плану підрядник протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту завершення виконання робіт надає замовнику проектно-кошторисну документацію, оформлену відповідно до п. 3.5 договору.

Пунктом 4.6 Договору встановлено, що належним виконанням робіт за договором є підписання Сторонами Акта здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно із п. 10.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 7 від 08.12.2020, договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 31.12.2022. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє Сторони від виконання зобов`язань, що залишились невиконаними.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за Договором були виконані обумовлені роботи на загальну суму з ПДВ 1 199 392,80 грн, що підтверджується Актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.07.2022, відповідно до якого виконана робота відповідає умовам договору, завданням на проектування та належним чином оформлена.

Вказаний Акт містить підписи уповноважених представників Замовника, Виконавця та скріплений печатками обох підприємств.

Таким чином, судом встановлено, що на виконання умов Договору, Позивачем Виконані обумовлені роботи на загальну суму 1 199 392,80 грн з ПДВ, що підтверджується Актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.07.2022 по Договору № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018.

За Актом здачі-приймання виконаних робіт в ЄРПН 22.07.2022 зареєстрована податкова накладна № 4, яка разом з квитанцією від 08.08.2022 про реєстрацію містяться в матеріалах справи.

Отже, Позивач виконав усі взяті на себе за даним Договором зобов`язання у повному обсязі.

Відповідач, у порушення умов цього Договору, взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим, його заборгованість перед Позивачем склала 1 199 392,80 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за Договором у частині оплати виконаних робіт, Позивачем нараховані 54 888,99 грн.- 3 % річних, за період прострочення з 06.09.2022р. по 15.03.2024р., 144 884,48 грн. інфляційних нарахувань.

Неоплата Відповідачем вказаних сум основного боргу, річних та інфляційних втрат стало підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У частині стягнення з Відповідача сум основного боргу, інфляційних втрат та витрат на правничу допомогу рішення Господарського суду Запорізької області не оскаржується.

Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду у частині стягнення з Відповідача 3% річних у сумі 54888,99грн., то відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що Відповідачем не надано, ані обґрунтованих заперечень вимогам Позивача, ані доказів сплати боргу, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з нього на користь Позивача 1, разом з сумою основного боргу, 54 888,99 грн. 3 % річних.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У даному випадку, виходячи зі змісту п.2.2 Договору, оплата виконаних робіт здійснюється протягом 45 календарних днів з дати підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт .

З урахуванням вказаного пункту Договору та підписання сторонами 22.07.2022 акту виконаних робіт, строк оплати таких робіт є таким, що настав.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При цьому, у ст.611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст.625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо досліджуваної справи, то з урахування положень наведених норм та вищезазначених обставин справи, а саме підтверджений факт неналежного виконання Відповідачем зобов`язання за договором № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018 у частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт, що також не заперечується Відповідачем в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що у Позивача виникло право для нарахування сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про стягнення з Відповідача, разом з сумою основного боргу, 3 процентів річних у сумі 54888,99грн, враховуючи, що нарахування Позивачем цих сум є правомірним, у межах заявлених позовних вимог, а розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства України і є арифметично правильним.

Заперечення Відповідача саме щодо розрахунків зроблених Позивачем, у матеріалах справи відсутні.

Вимоги скарги про скасування рішення у частині стягнення з Відповідача 3 % річних у повному обсязі, а саме у сумі 54 888,99 грн., є безпідставними.

За змістом ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливим заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, з огляду на те, що є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений відповідно до нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Про що неодноразово зазначав і Верховний Суд (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 910/12058/23, від 16.04.2024 у справі № 910/3649/23, від 21.03.2024 у справі № 922/1715/22).

Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначене ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України право стягнення 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 910/12058/23, від 27.03.2024 у справі № 910/7717/23, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22.

Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, Позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Щодо посилань Апелянта на надзвичайні обставини, що вплинули на здатність Відповідача вчасно оплатити виконані роботи, а саме введення в країні воєнного стану, втрата Відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, то наведені обставини також не виключають застосування до Відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних.

При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання Відповідача на скрутне фінансове становище як на підставу для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді сплати 3% річних, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для такого звільнення.

Стосовно доводів Скаржника про неврахування судом першої інстанції існування підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3 % річних, а також клопотання останнього щодо зменшення такого розміру до мінімально можливого, апеляційний суд зазначає, що за певних умов, суд має лише право, а не обов`язок, зменшити розмір 3 процентів річних.

У даній справі, Відповідачем не визначено до якого розміру він просить суд зменшити розмір нарахованих відсотків річних, не доведено, що належні до сплати 3% є надмірно великі для нього та обставин очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, не підтверджено існування будь-яких інших обґрунтованих виняткових обставин, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо встановленої відповідальності за порушення Відповідачем зобов`язання.

При цьому, ст.129 Конституції України, як одну із засад судочинства, визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, у силу принципу рівності, сама по собі специфіка діяльності Відповідача не породжує у нього привілеїв у вигляді можливості зменшення судом 3% річних.

Таким чином, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Відповідача про зменшення відсотків річних.

Посилання Скаржника на неврахування судом існування форс-мажорних обставин колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

У цьому зв`язку суд враховує, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з тим, 13.05.2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 року можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом.

Одночасно у листі вказано, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 року, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими Відповідачем, може їх підтверджувати.

Між тим, у даному випадку, Відповідачем не доведена неможливість виконувати свої зобов`язання перед Позивачем за укладеним договором безпосередньо внаслідок обставин збройної агресії рф проти України і, що саме введення воєнного стану призвело до неможливості їх виконання.

При цьому сторонами у розділі 8 спірного Договору передбачено порядок дій сторін при настанні форс-мажорних обставин, який також не було дотримано Відповідачем .

Крім того, як слушно зазначено Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, з метою зменшення негативних наслідків примусового стягнення, Відповідач не був позбавлений права врегулювати наявний спір за допомогою передбачених процесуальних механізмів, але такими правами він не скористався. Докази зворотного Відповідачем не надані.

До того ж, під час воєнного стану в Україні всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться у рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи та обставин спору.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційних скарг в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024р. у справі № 908/714/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови суддями Кощеєвим І.М. та Чус О.В. підписаний 17.12.2024р., суддею Дарміним М.О., у зв`язку з перебуванням у відпустці,

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін