Рішення

від 12.12.2024 по справі 910/13407/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2024Справа № 910/13407/23

За позовомПриватного підприємства "Євро ІФ"доАнтимонопольного комітету Українипровизнання недійсним п. 2 рішення АМК України №189-р від 06.07.2023 Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Жиляк М.Д.;

від відповідача: Бабченко Ю.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На новому розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13407/23 за позовом Приватного підприємства "Євро ІФ" (далі також - позивач, ПП "Євро ІФ") до Антимонопольного комітету України (далі також - відповідач, АМК, Комітет) про визнання недійсним пункту 2 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 06.07.2023 № 189-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

09.08.2024 відповідач на виконання вимог суду надав письмові пояснення з урахуванням вказівок Верховного Суду, а 22.08.2024 додаткові пояснення надійшли й від позивача.

Крім того, представник позивача заявив про поновлення строку для подання додаткових пояснень.

Заслухавши доводи представника позивача, суд дійшов висновку про доведення позивачем поважності причин пропуску строку та вирішив поновити такий строк та долучити додаткові пояснення до справи.

З огляду на строки розгляду справи та на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 31.10.2024.

Безпосередньо в судовому засіданні 31.10.2024 суд заслухав вступне слово, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, оголосив перерву до проведення судових дебатів на 12.12.2024.

У судовому засіданні 12.12.2024 суд провів дебати.

Під час розгляду даної справи суд врахував, що статтею 316 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, які містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Тож, судом під час нового розгляду справи враховуються вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.07.2024 року.

Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Антимонопольний комітет України розглянувши матеріали справи № 145-26.13/35-23 (далі - справа) про порушення ПП «Євро ІФ» і ПП «Будівельна компанія «Будшлях» законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та подання з попередніми висновками Управління розслідувань окремих видів антиконкурентних узгоджених дій від 22.06.2023 № 145-26.13/35-23/173-спр, виніс рішення № 189-р від 06.07.2023 (далі також - Рішення № 189-р), відповідно до якого:

- визнано, що ПП "Євро ІФ" і приватне підприємство "Будівельна компанія "Будшлях" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону з продажу: "Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Готель "Власта" за адресою: м. Львів, вул. Клепарівська, 30", проведеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за допомогою електронної торгової системи "PROZORRO.SALE", ідентифікатор SPE001-UA-20230107-25533 (пункт 1);

- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, зокрема, на ПП "Євро ІФ" накладено штраф у розмірі 339 999,00 грн (пункт 2).

У визначенні розміру штрафу, який накладено на позивача, АМК керувався абзацом першим частини п`ятої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», з посиланням на те, що за інформацією, наданою згідно з листом ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 09.06.2023 № 7421/5/09-19-04-03-05 (вх. № 7-01/798-кі від 15.06.2023), у ПП "Євро ІФ" чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідно до фінансової звітності за 2022 рік відсутній.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення № 189-р в оскаржуваній частині.

Судом під час нового розгляду справи враховано вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.07.2024 року, зокрема:

- суди залишили поза увагою те, що дохід (виручка) існує або відсутня об`єктивно, тобто є об`єктивним фактом, обов`язок встановлення якого покладений на АМК і його (доходу) наявність або відсутність не залежить виключно від інформації (відомостей), яка викладена у листі ГУ ДПС в Івано-Франківській області (при тому, що лист Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, який міститься в матеріалах антимонопольної справи та лист Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, який наданий позивачем, містить взаємосуперечливу інформацію);

- судам попередніх інстанцій належало достеменно з`ясувати чи існували у Комітету об`єктивні підстави для визначення ПП "Євро ІФ" розміру штрафу саме відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відповідно, чи діяв при цьому Комітет у спосіб, що передбачений законом, враховуючи, при цьому, що господарські суди не уповноважені змінювати на власний розсуд розмір/суму штрафу, застосованого органом АМК.

На виконання вимог суду позивач та відповідач надали письмові пояснення з урахуванням вказівок Верховного Суду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вказівки касаційної інстанції, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак є господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду. Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Так, в силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Як визначено статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 за № 5, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов`язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.

В законодавстві України визначення поняття "дискреційні повноваження" наведено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційних повноваження у прийнятті рішень, та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

Законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.

З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень органам обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.

Дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Аналізуючи наявність чи відсутність дискреції в органів публічної влади, суди застосовують підхід, взявши до уваги Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Законом України «Про захист економічної конкуренції» (далі також - Закон № 2210) передбачено як склад порушення антимонопольного законодавства (пункт 4 частини другої статті 6, пункт 1 статті 50 Закону № 2210), так і порядок визначення штрафу, який підлягає стягненню у разі вчинення такого порушення (зокрема, абзац другий частини другої статті 52 Закону № 2210).

Так, за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону № 2210, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф (абзац другий частини другої статті 52 названого Закону).

Водночас, відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 52 Закону № 2210 якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім частини другої цієї статті, - у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом сьомим частини другої цієї статті, - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону № 2210).

Визначаючи розмір штрафу АМК України посилався на лист Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 24.02.2023 року №2179/5/19-19-04-03-05, у якому повідомлено. що ПП «ЄВРО ІФ» за 2022 рік перебувало на спрощеній системі оподаткування єдиного податку третьої групи. Декларації з податку на прибуток підприємства за 2022 рік відсутні.

Проте, як вбачається з доводів позивача, на вимогу АМК він надавав інформацію про розмір доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2022 рік, який (дохід) склав 6,0 тис. грн з наданням доказів подання 13.04.2023 уточнюючої фінансової звітності малого підприємництва за 2022 рік, що підтверджено листом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 10.10.2023 № 14680/6/09-19-04-03-06 на запит представника позивача.

ПП «ЄВРО ІФ» на час настання спірних правовідносин було платником єдиного податку третьої групи.

Позивач підтверджує відсутність поданих декларацій з податку на прибуток підприємства за 2022 рік у зв`язку із тим, що підприємство, як платник єдиного податку, відповідно до норм Податкового кодексу України звільняється від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств.

Платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених абзацами другим і третім підпункту 133.1.1 та підпунктом 133.1.4 пункту 133.1 статті 133 цього Кодексу; 297.1. (ч. 1 ст. 297.1 Податкового кодексу України).

Крім того, під час розгляду справи позивач послідовно зазначав про те, що ним на вимогу АМК надано інформацію про розмір доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2022 рік, який (дохід) склав 6,0 тис. грн з наданням доказів подання 13.04.2023 уточнюючої фінансової звітності малого підприємництва за 2022 рік, що підтверджено листом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 10.10.2023 № 14680/6/09-19-04-03-06 на запит представника позивача.

Суд враховує, що дохід (виручка) існує або відсутня об`єктивно, тобто є об`єктивним фактом, обов`язок встановлення якого покладений на АМК і його (доходу) наявність або відсутність не залежить виключно від інформації (відомостей), яка викладена у листі ГУ ДПС в Івано-Франківській області (при тому, що лист Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, який міститься в матеріалах антимонопольної справи та лист Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, який наданий позивачем, містить взаємосуперечливу інформацію).

Законом № 2210 не передбачено, що дані про дохід (виручку) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) встановлюються саме та виключно з "адміністративної інформації", отриманої органом АМК від органу державної податкової служби.

Крім того, згідно з наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" від 07.02.2013 № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за № 336/22868 (далі - П(С)БО № 1) затверджені форми фінансової звітності, які застосовуються до фінансової звітності і консолідованої фінансової звітності юридичних осіб усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ), які зобов`язані подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до термінів, що використовуються у вказаному стандарті, фінансова звітність - це звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

Інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період розкривається у звіті про фінансові результати (звіт про сукупний дохід; пункт 8 розділу II П(С)БО № 1).

Отже, сам по собі листі ГУ ДПС не є первинним джерелом інформації про доходи підприємства.

За приписами пунктів 23 та 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5 (в редакції розпорядження АМК від 29.06.1998 № 169-р, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (далі - Правила), службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення; під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу.

За наведених обставин у Комітету були відсутні об`єктивні підстави для визначення ПП "Євро ІФ" розміру штрафу саме відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 52 Закону № 2210. При визначені розміру штрафу Комітет повинен був керуватися положеннями абзацу другого частини другої статті 52 названого Закону.

У той же час, господарські суди не уповноважені змінювати на власний розсуд розмір/суму штрафу, застосованого органом АМК.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.

Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з`ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що Приватним підприємством "Євро ІФ" доведено невірне нарахування Антимонопольним комітетом України розміру штрафу, за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Оскільки на час винесення Комітетом Рішення № 189-р від 06.07.2023 матеріали антимонопольної справи містили дані про виручку (доходи) Підприємства, то при розрахунку Комітет мав керуватися положеннями абзацу другого частини другої статті 52 названого вказаного Закону. Вказані обставини є підставою для визнання недійсним п. 2 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України № 189-р від 06.07.2023. Позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Євро ІФ" задовольнити.

2. Визнати недійсним п. 2 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України № 189-р від 06.07.2023.

3. Стягнути з Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; код ЄДРПОУ 00032767) на користь Приватного підприємства "Євро ІФ" (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності 4, оф. 206; код ЄДРПОУ 3270608819) судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.

4. Стягнути з Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; код ЄДРПОУ 00032767) на користь Приватного підприємства "Євро ІФ" (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності 4, оф. 206; код ЄДРПОУ 3270608819) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 026,00 грн та витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 5 368,00 грн.

5. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко