Рішення
від 02.12.2024 по справі 915/1179/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/1179/24

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фермерського господарства "Маст" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" про стягнення заборгованості в загальній сумі 67718,23 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Маст" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" про стягнення заборгованості в загальній сумі 67718,23 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 56242,22 грн., інфляційних втрат в сумі 2162,24 грн. та штрафних санкцій в сумі 9313,77 грн., посилаючись на наступне.

03.11.2023 між ТОВ "Агро Провіжн" (покупець) та Фермерським господарством "Маст" (постачальник) було укладено договір поставки №2/0311, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (товар) в асортименті, за ціною, якістю, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем, і вказаних у специфікаціях до договору, а покупець зобов`язується здійснити приймання та оплату товару.

В п. 1.3 договору передбачено, що найменування, одиниця виміру, кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються в рахунках чи в специфікаціях.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, є договірною і визначається сторонами у відповідності з умовами поставки, вказаних у рахунках, специфікаціях, і включає в себе податки і збори, а також інші витрати постачальника, пов`язані з поставкою товару.

Згідно з п. 2.2 договору загальна вартість визначається сторонами з урахуванням фактичного об`єму та суми всіх партій поставленого товару в порядку, визначеному умовами цього договору, протягом дії цього договору.

За умовами договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України. Покупець здійснює оплату в розмірі 86% вартості партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3-5 банківських днів після поставки товару на підставі реєстру та отримання рахунку від постачальника. Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 7-ми банківських днів за умови виконання постачальником в повному обсязі зобов`язань, визначених в п. 4-5 цього договору. Оплата товару вважається здійсненою в момент списання коштів з банківського рахунку покупця відповідно до реквізитів постачальника, зазначених у наданих ним рахунках на оплату (п. 2.3, п. 2.4 договору).

Також позивач вказує, що згідно з п. 3-2 договору поставка товару за цим договором здійснюється автомобільним транспортом відповідно до правил Інкотермс 2010 і приймається сторонами на умовах: DAP у місці, узгодженому між покупцем та постачальником. Відповідно до п. 3-3 договору під партією товару розуміється як перелік товару, оформлений одним товарно-транспортним документом, так і товар, переданий на умовах цього договору по одній специфікації. Постачальник зобов`язується забезпечити транспорт для передачі товару у визначеному покупцем місці (складі), а постачальник передати товар у визначеному місці. Приймання-передача товару здійснюється на підставі накладних. Підписання видаткової накладної на товар є підтвердженням факту передачі права власності на товар від постачальника до покупця та моментом поставки товару. Прийом покупцем поставленого товару здійснюється за місцем його отримання, яке визначається у товаротранспортних документах. Підтвердженням поставки товару є підписана обома сторонами видаткова накладна (п. 4-1 договору).

Крім того, відповідно до п. 4-5 договору постачальник зобов`язується надати покупцю разом з кожною поставкою товару наступні документи:

- видаткову накладну на паперовому носії на кожну партію вивантаженого (прийнятого) товару, дата видачі якої повинна відповідати даті вивантаження відповідної партії товару;

- видаткову накладну в форматі електронного документу направлену на електронну адресу покупця, оформлену згідно з вимогами чинного законодавства, яку покупець повинен отримати протягом наступного дня після поставки товару;

- товарно-транспортну накладну, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства;

- посвідчення якості товару за вимогою покупця.

Поряд з цим відповідно до договору постачальник зобов`язується зареєструвати в ЄРПН після першої події (отримання коштів або переоформлення/відвантаження товару) належним чином оформлену у відповідності до правил, які встановлені п. 201 ст. 201 Податкового Кодексу України, податкову накладну та/або розрахунки коригувань до податкової накладної, з урахуванням граничних строків.

Як стверджує позивач, 03.11.2023 сторонами підписано специфікацію № 1 до договору поставки № 2/0311 від 03.11.2023 р., відповідно до якої позивач зобов`язується передати (поставити) відповідачу сільськогосподарську продукцію (пшеницю 4-го класу урожаю 2023) в кількості 50 тон, загальною вартістю з ПДВ - 249999,72 грн., строк поставки 12.11.2023 (включно). 09.11.2023 на виконання умов договору позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 266900,00 грн. (в т.ч. ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000003 від 09.11.2023 р. на загальну суму 266900,00 грн. На виконання положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України позивачем складено та зареєстровано податкову накладну № 1 від 09.11.2023 р. (рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН за №10140157/43433796 від 12.12.2023 р.)

Також за ствердженням позивача, 05.12.2023 сторонами підписано специфікацію № 2 до договору поставки № 2/0311 від 03.11.2023, відповідно до якої позивач зобов`язується передати (поставити) відповідачу сільськогосподарську продукцію (пшеницю 4-го класу урожаю 2022) в кількості 25 тон, загальною вартістю з ПДВ - 136249,95 грн., строк поставки 08.12.2023 (включно). 08.12.2023 на виконання умов договору позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму134833,00 грн. (в т.ч. ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000006 від 08.12.2023 р. на загальну суму 134833,00 грн. Також позивачем на виконання положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України складено та зареєстровано податкову накладну № 3 від 08.12.2023 р. (рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН за №10495010/43433796 ВІД 02.02.2024 р.

Водночас позивач вказує, що відповідачем було сплачено грошові кошти за поставлений товар за договором поставки в загальному розмірі 345490,38 грн., а саме: 15.11.2023 р. № 531 на суму 229534,00 грн. та 13.12.2023 р. № 603 на суму 115956,38 грн.

Наразі позивач зазначає, що 05.07.2024 ним на поштову адресу відповідача була надіслана претензія із вимогою про сплату існуючої заборгованості, проте станом на дату подання позову неоплаченою залишається частина поставленого товару за договором №2/0311 від 03.11.2023 на загальну суму 56242,22 грн.

При цьому, посилаючись на п. 4.5 договору, позивач вказує, що сторони договору узгодили, що остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 7-ми банківських днів за умови виконання постачальником в повному обсязі зобов`язань, визначених в п. 4-5 цього договору, які позивачем виконані шляхом надання відповідачу документів, якими підтверджується поставка товару, що підтверджується фактом часткової оплати товару відповідачем згідно умов договору.

Враховуючи той факт, що реєстрація податкових накладних була зупинена, на думку позивача, відповідач мав остаточно оплатити поставлений товар за видатковими накладними по 08.02.2024 року включно, проте він здійснив оплату частково на суму 345490,38 грн., а сума 56242,22 грн. залишається несплаченою.

До того ж позивачем на підставі п. 5.2 договору нараховано штрафні санкції в розмірі 9313,77 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 2162,77 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.10.2024 р. вказану позовну заяву Фермерського господарства "Маст" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1179/24, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.10.2024 р. о 12:00.

03.10.2024 р. від представника Фермерського господарства "Маст" - Михайленко Н.М. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, яке призначене на 24.10.2024 р. о 12:00, та всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 11877/24).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2024 р. у справі №915/1179/24 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні, яке призначене на 24.10.2024 р. о 12:00, та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

16.10.2024 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" - Миронової А.С. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 12513/24), в якому відповідач зазначає, що з позовними вимогами не погоджується, вважає доводи позивача необґрунтованими та безпідставними, а тому просить відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вказує відповідач, між ТОВ "Агро Провіжн" та ФГ "Маст" укладено договір поставки №2/0311 від 03.11.2023, відповідно до якого ФГ "Маст" (постачальник) зобов`язується поставити та передати у власність ТОВ "Агро Провіжн" (покупцю) сільськогосподарську продукцію в асортименті, за ціною, якістю, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем і вказаних у специфікаціях до договору, а покупець зобов`язується здійснити приймання та оплату відповідного товару. На виконання умов договору було укладено: специфікація №1 на суму 249999,72 грн. з ПДВ, специфікація № 2 на суму 136249,95 грн. з ПДВ.

Відповідач стверджує, що в період з 06.10.2023 по 19.10.2023 позивачем поставлено на адресу відповідача соняшник урожаю 2023 р. на загальну суму 4000054,78 грн., станом на дату подання позову відповідачем сплачено 345490,38 грн., а тому заборгованість відповідача за договором перед позивачем становить 56242,22 грн.

Відповідач зазначає, що не має на меті уникнути обов`язку виконання умов договору, водночас вказує, що дана заборгованість зумовлена частковою втратою платоспроможності підприємства, що зумовлена введенням 24.02.2022 воєнного стану в Україні внаслідок військової агресії рф проти України, суттєвим занепадом ринку сільськогосподарської продукції, блокуванням українсько-польського кордону для експорту сільськогосподарської продукції.

Так, відповідач вказує, що основною діяльністю ТОВ "Агро Провіжн" є оптова торгівля зерном та іншою сільськогосподарською продукцією, зазначена продукція реалізується за кордон, але з 06.11.2023 р. україно-польський кордон є заблокованим внаслідок протестів польських перевізників. Обмеження поширилося на всі сільськогосподарські товари, які експортувались з України, внаслідок чого відповідач втратив більшість логістичних ланцюжків, які були напрацьовані роками. Придбана відповідачем продукція не була реалізована на експорт у заплановані строки, що зумовлює значне перевищення витрат відповідача, пов`язане з її реалізацією. Зазначені обставини призводять до понесення товариством великих збитків, суттєвої втрати платоспроможності та є причиною порушення строків виконання зобов`язань.

Також відповідач зазначає, що у зв`язку з введенням воєнного стану та проведенням активних бойових дій на всій території України внаслідок військової агресії російської федерації проти України Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинам, як для суб`єктів господарювання, так і для населення. Таким чином, на думку відповідача існують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), у зв`язку з чим підприємство не здійснює активну робочу діяльність, а всі зусилля директора спрямовані на збереження виробничого ресурсу та інших матеріальних та людських активів. Станом на теперішній час внаслідок наведених обставин відповідач має значні труднощі та напрацьовує нові комерційні зв`язки і можливості, зокрема за кордоном, що потребує певного періоду часу. При цьому відповідач вказує, що має найманих працівників та своєчасно сплачує заробітну плату працівникам, виконує зобов`язання щодо сплати податків та інших обов`язкових платежів, хоча має збитки від господарської діяльності у зв`язку з значними ускладненнями з логістикою збуту сільськогосподарської продукції за кордон.

Як стверджує відповідач, ТОВ "Агро Провіжн" не є ризиковим підприємством, не є фігурантом кримінальних розслідувань, навпаки Товариство завжди виконує свої законні зобов`язання і має добру репутацію на ринку. Також відповідач просить врахувати, що у матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Щодо заявленого позивачем попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які ФГ "Маст" понесло і очікує понести в зв`язку з розглядом справи в сумі 18028,00грн., в тому числі 3028,00 грн. витрати по сплаті судового збору, 15000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу, відповідач вважає суму витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. необґрунтованою, завищеною порівняно з середньою вартістю таких послуг за правничу допомогу по аналогічним категоріям справ. Дана справа не є складною, а отже заявлені витрати не мають розумного характеру.

16.10.2024 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" - Миронової А.С. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи № 915/1179/24 в порядку загального позовного провадження (вх. № 12515/24), яке обґрунтоване тим, що відповідач має намір скористатись правовою допомогою щодо захисту своїх прав по вказаній справі, що займе додатковий період часу для пошуку та залучення адвоката, та для забезпечення процесуальних прав відповідача та рівності сторін по справі.

24.10.2024 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" - Миронової А.С. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 12904/24), в якому заявник вказує, що представник відповідача перебуває за кордоном та не може з`явитись в судове засідання, а договір з адвокатом щодо правової допомоги ще не укладено.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2024 р. у справі №915/1179/24 відмовлено у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (вх. № 12515/24 від 16.10.2024), також розгляд справи відкладено на 07.11.2024 о 13:30 з огляду на клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Так, у судовому засіданні господарського суду 07 листопада 2024 року по справі №915/1179/24 за участю представника позивача було протокольно оголошено перерву до 02 грудня 2024 року о 14 год. 30 хв. згідно з ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 07.11.2024 року в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача.

28.11.2024 р. від представника Фермерського господарства "Маст"- Михайленко Н.М. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 14944/24), яким до матеріалів справи додано копію договору поставки від 03.11.2023 р. № 2/0311.

02.12.2024 р. від представника Фермерського господарства "Маст"- Михайленко Н.М. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про розгляд справи без участі представника (вх. № 15104/24), в якому заявник зазначає, що представник позивача перебуває на лікарняному та не має можливості взяти участь в судовому засіданні, але в справі надано пояснення по справі та докази, які обґрунтовують заявлені позовні вимоги, тому просить провести розгляд справи за відсутності представника позивача, водночас зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судове засідання 02.12.2024 р. представники сторін не з`явились.

Про дату, час і місце розгляду сторони справи повідомлялись судом належним чином шляхом надсилання ухвал суду до електронного кабінету, зареєстрованого відповідачем в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо належного повідомлення сторін щодо дати розгляду справи, зокрема відповідача, суд вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, враховуючи заяву позивача розгляд справи без участі представника, та відсутність будь-яких заяв з боку відповідача.

Розглянувши та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, господарський суд дійшов наступних висновків.

03.11.2023 р. між Фермерським господарством "Маст" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" (покупець) укладено договір поставки № 2/0311, за умовами якого позивач як постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (надалі - товар) в асортименті, за ціною, якістю, кількістю м на умовах, узгоджених з покупцем і вказаних у специфікаціях до договору, а відповідач як покупець зобов`язується здійснити приймання та оплату товару (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору найменування, одиниця виміру, кількість товару, що підлягає поставці за ним договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються в рахунках чи в специфікаціях. Сторонами досягнуто згоди, що одиницею виміру товару, що поставляється на умовах даного договору, є метрична тонна (МТ).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору, ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, є договірною і визначається сторонами у відповідності з умовами поставки, вказаними у рахунках, специфікаціях, і включає в себе податки і збори, а також інші витрати постачальника, пов`язані з поставкою товару. Загальна вартість визначається сторонами з урахуванням фактичного об`єму та суми всіх партій поставленого товару в порядку, визначеному умовами цього договору, протягом дії цього договору.

Як встановлено в п. 2.3, 2.4 договору, розрахунки за ним договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України. Покупець здійснює оплату в розмірі 86% вартості партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3-5 банківських днів після поставки товару на підставі реєстру та отримання рахунку від постачальника. Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 7 банківських днів за умови виконання постачальником в повному обсязі зобов`язань, визначених в п. 4.5. цього договору. Оплата вважається здійсненою в момент списання коштів з банківського рахунку покупця відповідно до реквізитів постачальника, зазначених у наданих рахунках на оплату.

Відповідно до п. 2.5 договору порядок і форми здійснення розрахунків між сторонами можуть бути змінені за домовленістю між постачальником і покупцем.

Згідно з п. 3.1 договору поставка товару повинна бути розпочаті протягом 2-х календарних днів з дня підписання сторонами специфікації до договору. Строки поставки можуть бути змінені за домовленістю сторін у специфікації на кожну повну або часткову поставку партії товару. Поставка товару здійснюється однією чи кількома партіями у строки, якості та кількості, що визначені у специфікаціях на кожну партію товару.

Поставка товару за цим договором здійснюється автомобільним транспортом відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 року і приймається сторонами на таких умовах: DAP у місці, узгодженому покупцем і постачальником.

Пунктом 4.5 договору встановлено, що постачальник зобов`язується надати покупцю разом з кожною поставкою товару наступні документи:

- видаткову накладну на паперовому носії на кожну партію вивантаженого (прийнятого) товару, дата видачі якої повинна відповідати даті вивантаження відповідної партії товару;

- видаткову накладну в форматі електронного документу направлену на електронну адресу покупця, оформлену згідно з вимогами чинного законодавства, яку покупець повинен отримати протягом наступного дня після поставки товару;

- товарно-транспортну накладну, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства;

- посвідчення якості товару за вимогою покупця.

Інформація відображена у товаросупровідних документах на товар, які надаються постачальником , повинна відповідати інформації, відображеній у договорі, специфікації до нього, видатковій накладній, погодженої сторонами.

Зазначені документи мають бути складені українською мовою, документи на паперових носіях повинні надаватись в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Постачальник несе відповідальність за правильність складання зазначених документів.

Пунктом 4.5.2 договору визначено, що постачальник зобов`язується зареєструвати в ЄРПН після першої події (отримання коштів або переоформлення/відвантаження товару) належним чином оформлену у відповідності до правил, які встановлені п. 201 ст. 201 Податкового Кодексу України, податкову накладну та/або розрахунки коригувань до податкової накладної, з урахуванням граничних строків.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з даною договору, сторони несуть відповідальність, встановлену договором і чинним законодавством України. У випадку порушення покупцем строків розрахунків за договором, покупець сплачує неустойку в розмірі подвійної ставки НБУ, встановленої діючим законодавством, від несплаченої суми за кожний день прострочення, крім випадків, коли таке порушення відбулося через невиконання постачальником строків і умов, передбачених даним договором.

Згідно з п. 5.8 договору сплата стороною штрафних санкцій або відшкодування збитків, заподіяних порушенням договору, не звільняє сторону від виконання обов`язків за даним договором.

Пунктами 6.1, 6.2 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили, що знаходяться поза контролем кожної із сторін. Факт настання форс-мажорних обставин та їх тривалість мають бути підтверджені уповноваженим органом. Сторона, для якої виконання зобов`язань за договором стало неможливим внаслідок настання обставин непереборної сили зобов`язана негайно, але не пізніше 5 днів з початку їх дії письмово повідомити іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин. Сторона, що посилається на настання форс-мажорних обставин, повинна надати іншій стороні письмове підтвердження компетентного органу, визначеного законодавством України, про настання даних обставин.

Згідно з п. 7.4 договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 25.06.2024 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Також сторонами підписані специфікації до договору від 03.11.2023 № 2/0311, а саме:

- специфікація № 1 від 03.11.2023 р., якою узгоджено передача постачальником покупцю сільськогосподарської продукції - пшениці 2 класу урожаю 2023 р. в кількості 50 тон на суму 263158,00 грн., у т.ч. ПДВ 36842,12 грн., або пшениці 3 класу врожаю 2023 р. в кількості 50 тон на суму 263158,00 грн., у т.ч. ПДВ 36842,12 грн., або пшениці 4 класу врожаю 2023 р. в кількості 50 тон на суму 219298,00 грн., у т.ч. ПДВ 30701,72 грн. Пункт розвантаження: м. Чорноморськ, Одеська область, строк поставки 12.11.2023 р.;

- специфікація № 2 від 05.12.2023 р., якою узгоджено передача постачальником покупцю сільськогосподарської продукції - пшениці 2 класу урожаю 2023 р. в кількості 25 тон на суму 134868,50 грн., у т.ч. ПДВ 18881,59 грн., або пшениці 3 класу врожаю 2023 р. в кількості 25 тон на суму 134868,50 грн., у т.ч. ПДВ 18881,59 грн., або пшениці 4 класу врожаю 2023 р. в кількості 25 тон на суму 119517,50 грн., у т.ч. ПДВ 16732,45 грн. Пункт розвантаження: м. Чорноморськ, Одеська область, строк поставки 08.12.2023 р.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки від 03.11.2023 р. № 2/0311 є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

За умовами п. 3.1, 3.2 договору та специфікацій №№ 1, 2 позивач зобов`язався здійснити постачання товару двох партій пшениці не пізніше 12.11.2023 р. та 08.12.2023 р. відповідно на умовах - DAP м. Чорноморськ, Одеська область, відповідно до Правил Інкотермс-2010.

Згідно з правилами Інкотермс вказаний термін «DАP» (поставка в місці призначення) означає, що продавець виконав своє зобов`язання по постачанню, коли він надав покупцеві товар, готовий до розвантаження з транспортного засобу, що прибув в узгоджене місце призначення. Продавець несе всі ризики, пов`язані з доставкою товару в узгоджене місце призначення. Продавець не зобов`язаний виконувати митні формальності або сплачувати імпортні мита при ввезенні товару.

Отже, за вказаними умовами позивач як постачальник зобов`язався доставити товар в обумовлене місце призначення в м. Чорноморськ.

Як з`ясовано судом, на виконання умов договору від 03.11.2023 р. № 2/0311 та згідно із специфікацією № 1 позивачем 09.11.2023 р. було поставлено на адресу ТОВ "Агро Провіжн" товар на загальну суму 266900,00 грн., що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною № РН-0000003 від 09.11.2023 р. на суму 266900,00 грн. (в т.ч. ПДВ 32777,19 грн.). Також згідно із специфікацією № 2 позивачем 08.12.2023 р. було поставлено на адресу ТОВ "Агро Провіжн" товар на загальну суму 134833,00 грн., що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною № РН-0000006 від 08.12.2023 р. на суму 134833,00 грн. (в т.ч. ПДВ 16558,44 грн.).

При цьому, як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар на вказану суму за такими видатковими накладними було отримано відповідачем без зауважень, що вбачається з підпису на вказаних вище видаткових накладних уповноваженої особи ТОВ "Агро Провіжн", яка діяла на підставі довіреностей № 33 від 09.11.2023 та № 45 від 08.12.2023.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за спірним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових накладних.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

За умовами п. 2.3, 2.4 договору, розрахунки за ним договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України. Покупець здійснює оплату в розмірі 86% вартості партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3-5 банківських днів після поставки товару на підставі реєстру та отримання рахунку від постачальника. Остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 7 банківських днів за умови виконання постачальником в повному обсязі зобов`язань, визначених в п. 4.5. цього договору. Оплата вважається здійсненою в момент списання коштів з банківського рахунку покупця відповідно до реквізитів постачальника, зазначених у наданих рахунках на оплату.

При цьому п.п. 4.5 вказаного договору визначено, що постачальник зобов`язується:

- надати покупцю разом з кожною поставкою товару наступні документи: видаткову накладну на паперовому носії на кожну партію вивантаженого (прийнятого) товару, дата видачі якої повинна відповідати даті вивантаження відповідної партії товару; видаткову накладну в форматі електронного документу, направлену на електронну адресу покупця, оформлену згідно з вимогами чинного законодавства, яку покупець повинен отримати протягом наступного дня після поставки товару; товарно-транспортну накладну, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства; посвідчення якості товару за вимогою покупця (п. 4.5.1)

- зареєструвати в ЄРПН після першої події (отримання коштів або переоформлення/відвантаження товару) належним чином оформлену у відповідності до правил, які встановлені п. 201 ст. 201 Податкового Кодексу України, податкову накладну та/або розрахунки коригувань до податкової накладної, з урахуванням граничних строків. У разі реєстрації податкової накладної в останній день граничного строку, продавець до 17-ої години цього дня направляє на електронну адресу покупця agro_provision@ukr.net повідомлення про реєстрацію (п. 4.5.2.).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Як з`ясовано судом, відповідачем як покупцем було здійснено часткову оплату за отриманий товар згідно з вказаними видатковими накладними в розмірі 86% вартості кожної партії товару, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні інструкції від 15.11.2023 р. № 531 на суму 229534,00 грн. (266900,00 грн. х 86%) та від 13.12.2023 р. № 603 на суму 115956,38 грн. (134833,00 грн. х 86%), всього відповідачем було сплачено за товар 345490,38 грн., а остаточний розрахунок за решту частину 14% вартості товару не оплатив.

Щодо строку оплати вказаного товару суд зауважує про таке.

За положеннями частин другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Так, сторонами по справі у спірному договорі встановлено обов`язок покупця (відповідача) здійснити оплату в розмірі 86% вартості партій товару протягом 3-5 банківських днів після поставки товару на підставі реєстру та отримання рахунку від постачальника, а остаточний розрахунок за поставлений товар у розмірі 14% вартості партії товару здійснюється протягом 7 банківських днів за умови виконання постачальником в повному обсязі зобов`язань, визначених в п. 4.5. цього договору. Тобто, в даному випадку оплата товару пов`язана з настанням події - виконання постачальником в повному обсязі п. 4.5 договору, зокрема, реєстрації податкової накладної.

Наразі слід зауважити, що відповідачем не заперечується факт надання позивачем необхідних документів та виконання позивачем п. 4.5 договору.

Водночас позивачем до суду було надано електронні податкові накладні: від 09.11.2023 р. на суму 266900,00 грн. (в т.ч. ПДВ) та від 08.12.2023 р. на суму 134833,00 грн. (в т.ч. ПДВ).

При цьому з наданих позивачем копій електронних квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), а саме: від 23.11.2023 р. в ЄРПН за № 9317174420 від 09.11.2023 р., від 18.12.2023 р. в ЄРПН за № 9344402360 від 08.12.2023 р. вбачається, вказані документи доставлено до ДПС України з відміткою: "Документ збережено. Реєстрація зупинена. Відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165 (зі змінами), реєстрації відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. Обсяг постачання товару/послуг перевищує величину залишку, визначеного як різниця обсягу придбання такого товару/послуг та обсягу його постачання, що відповідає п.1 Критеріїв ризикованості здійснення операції (додаток 3 Порядку)".

В подальшому вказані податкові накладні від 09.11.2023 р. на суму 266900,00 грн. (в т.ч. ПДВ) та від 08.12.2023 р. на суму 134833,00 грн. (в т.ч. ПДВ) були зареєстровані ДПС України 12.12.2023 та 02.02.2024 відповідно, про що свідчать наявні в матеріалах справи рішення податкового органу про реєстрацію податкової накладної № 10140157/43433796 від 12.12.2023 та № 10495010/43433796 від 02.02.2024.

Отже, виходячи з наведеного, остаточний розрахунок за поставлений позивачем товар за видатковою накладною № РН-0000003 від 09.11.2023 р. в сумі 37366,00 грн. (266900,00 грн. х 14%) відповідач мав здійснити протягом 7 банківських днів після реєстрації податкової накладної (12.12.2023), тобто не пізніше 21.12.2023, а остаточний розрахунок за поставлений позивачем товар за видатковою накладною № РН-0000006 від 08.12.2023 р. в сумі 18876,62 грн. (134833,00 грн. х14%) - не пізніше 13.02.2024 року.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивачем 08.07.2024 р. на адресу відповідача направлялась претензія від 05.07.2024 р., про що свідчить опис вкладення у цінний лист поштового відправлення щодо надіслання зазначеної претензії.

Проте, як встановлено судом, відповідач не здійснив оплату товару за видатковими накладними на стягувану суму, що є предметом спору.

При цьому докази, які б підтверджували факт повної або часткової сплати покупцем отриманого товару за вказаними видатковими накладними згідно з умовами договору поставки, в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Водночас, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача товару за вищевказаними видатковими накладними, а також розмір несплаченого товару за вищенаведеними видатковими накладними в сумі 56242,62 грн., однак, відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов стверджує, що дана заборгованість зумовлена частковою втратою платоспроможності підприємства, що зумовлена введенням 24.02.2022 воєнного стану в Україні внаслідок військової агресії рф проти України, суттєвим занепадом ринку сільськогосподарської продукції, блокуванням українсько-польського кордону для експорту сільськогосподарської продукції.

Доводи відповідача стосовно неможливості виконання зобов`язань по договору № 2/0311 від 03.11.2023 р. через вказані ним форс-мажорні обставини, зокрема військову агресію РФ проти України, судом оцінюються критично з огляду на таке.

Так, в п.п. 6.1, 6.2 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили, що знаходяться поза контролем кожної із сторін. Факт настання форс-мажорних обставин та їх тривалість мають бути підтверджені уповноваженим органом. Сторона, для якої виконання зобов`язань за договором стало неможливим внаслідок настання обставин непереборної сили зобов`язана негайно, але не пізніше 5 днів з початку їх дії письмово повідомити іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин. Сторона, що посилається на настання форс-мажорних обставин, повинна надати іншій стороні письмове підтвердження компетентного органу, визначеного законодавством України, про настання даних обставин.

Згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

При цьому, наявність форс-мажорних обставин повинна бути засвідчена Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката, який для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

За змістом ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що форс мажорні-обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Крім того, у ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже, єдиним документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.

При цьому, таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовились, однак, це не пов`язує суд, у випадку виникнення спору між сторонами, щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Відтак, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідачем не надано до матеріалів справи відповідного сертифікату про наявність форс-мажорних обставин, виданого саме відповідачу, щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо ТОВ "Агро Провіжн".

У цьому контексті судом враховується те, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду даної справи воєнний стан в Україні триває.

У зв`язку з цим, ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія РФ проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Однак, вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.

Також, як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23, лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Враховуючи вказане, суд констатує, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо правовідносин між ФГ "Маст" та ТОВ "Агро Провіжн" в частині обов`язку останнього здійснити повну оплату за відповідним договором поставки.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, та довести дію відповідних форс-мажорних обставин (зокрема суттєвий занепад ринку сільськогосподарської продукції, блокування українсько-польського кордону для експорту сільськогосподарської продукції) в межах актуальних для нього правових питань.

Враховуючи викладене, доводи відповідача та його посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 судом відхиляються.

Більш того, суд наголошує на тому, що положення ст. 617 ЦК України, які кореспондуються зі ст. 218 Господарського кодексу України, передбачають можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин, а не від виконання цих зобов`язань в цілому.

Таким чином, форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань (як і не змінює строків такого виконання); цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2024 у справі № 913/308/23.

Більш того слід зауважити, що спірний договір укладено у листопаді 2023 року сторонами саме вже під час військового стану, який введено в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 Указом Президента України N 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та який в подальшому було продовжено. Тобто, відповідач при укладенні договору був обізнаний про вказані обставини і пов`язані з ними ризики.

З огляду на вказане, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування положень про форс-мажорні обставини у даному випадку задля звільнення відповідача від виконання зобов`язань з оплати товару за спірним договором.

Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаними накладними в межах спірного договору № 2/0311 від 03.11.2023 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за поставлений товар в сумі 56242,62 грн., наявність якої відповідачем не оспорюється.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій сумі 56242,62 грн. за спірним договором, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов`язку в натурі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій та інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п.п. 5.1, 5.2 договору передбачено, що у випадку порушення зобов`язання, що виникає з даною договору, сторони несуть відповідальність, встановлену договором і чинним законодавством України. У випадку порушення покупцем строків розрахунків за договором, покупець сплачує неустойку в розмірі подвійної ставки НБУ, встановленої діючим законодавством, від несплаченої суми за кожний день прострочення, крім випадків, коли таке порушення відбулося через невиконання постачальником строків і умов, передбачених даним договором.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Так, позивач у позовній заяві вказує, що з урахуванням того факту, що реєстрації податкових накладних була зупинена, то відповідач мав остаточно оплатити поставлений товар за видатковими накладними 08.02.2024, а тому позивачем у розрахунку штрафних санкцій вказано період прострочення з 09.02.2024 р. по 16.09.2024 р. (221 дн.), за який позивачем фактично нараховано відповідачу штрафні санкції на існуючу суму боргу в розмірі 56242,62 грн., виходячи з розміру наявної заборгованості та розміру облікової ставки Національного банку України у відповідний день прострочення в межах періоду нарахування, що становлять за розрахунком позивача 9313,77 грн.

Наразі слід зазначити, що оскільки судом було встановлено, що кінцевий термін для виконання відповідачем обов`язку по сплаті товару пов`язаний саме з моментом реєстрації податкової накладної, і такий строк сплив 13.02.2024, відповідно прострочення по сплаті відповідачем вказаної суми боргу в розмірі 56242,62 грн. виникло у останнього з 14.02.2024, а не з 09.02.2024, як вказує позивач.

Отже, враховуючи наведене та те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором № 2/0311 від 03.11.2023 р., суд вважає, що позивач має право на нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за період, починаючи з 14.02.2024.

Таким чином, виходячи з наведеного, судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснено самостійний перерахунок штрафних санкцій (пені) на існуючу суму боргу, враховуючи встановлений судом період початку прострочення і вказаний позивачем граничний строк нарахування штрафних санкцій (пені) пені, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у встановленому періоді прострочення, а саме:

Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за весь період прострочення56 242,6214.02.2024 - 14.03.20243015,000.0821 383,0256 242,6215.03.2024 - 25.04.20244214,500.0791 871,6856 242,6226.04.2024 - 13.06.20244913,500.0742 033,0356 242,6214.06.2024 - 16.09.20249513,000.0713 795,61Отже, за вказаним розрахунком сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 9 083,34 грн.

Наразі відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо вимог про нарахування штрафних санкцій посилається на наявність форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), у зв`язку з чим підприємство не здійснює активну робочу діяльність, а також відсутність доказів наявності у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Як вже було зазначено судом вище, відповідачем не доведено факту неможливості виконання ним своїх зобов`язань у встановлений договором строк внаслідок форс-мажору задля звільнення відповідача від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

У той же час, враховуючи умови воєнного стану, на переконання господарського суду, стягнення неустойки у вказаному розмірі буде надмірним тягарем для відповідача.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статті 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Наразі судом враховано, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Таким чином, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки, поведінку та дії сторін під час виконання договору, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру неустойки на 50% до суми 4541,67 грн. (9083,34 грн. - 50%). На думку суду, стягнення з відповідача такої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем несвоєчасної оплати отриманого товару за договором поставки №2/0311 від 03.11.2023 р., стягнення ж з відповідача неустойки у повному розмірі, що становить майже 20% від суми боргу, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Адже, компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача також інфляційних втрат.

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги Фермерського господарства "Маст" про стягнення штрафних санкцій підлягають задоволенню в розмірі 4541,67 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 2162,24 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування були здійснені позивачем невірно, з огляду на неправильно визначений позивачем початок періоду прострочення оплати, про що зазначалось вище.

Таким чином, виходячи з наведеного, судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" самостійно здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом початку періоду прострочення та вказаного позивачем кінцевого строку нарахування, виходячи з існуючої суми боргу у встановлений період прострочення оплати товару та встановленого судом сукупного індексу інфляції у визначеному періоді, в результаті встановлено, що за прострочення оплати товару на суму 56242,22 грн. сума інфляційного збільшення за період з 14.02.2024 року по 16.09.2024 року складає 3394,02 грн. (56 242,62 x 1.06034603 - 56 242,62). В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 2162,24 грн.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Фермерського господарства "Маст" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв`язку зі зменшенням суми пені, а також невірним визначенням суми інфляційних втрат.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам без урахування зменшеної судом суми пені, що складають 3017,71 грн. (67488,20 х 3028,00/ 67718,23).

Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що в описовій частині позову заявником наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У вказаному розрахунку вказано, що попередньо зазначені судові витрати будуть складатися, крім витрат на судовий збір за подання позову 3028,00 грн., також з витрат на правову допомогу в сумі 15000,00 грн.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 28.08.2024 р., копію акту виконаних робіт № б/н від 28.08.2024 р. та квитанцію прибуткового касового ордеру № 42/24 від 28.08.2024 р. на суму 15000,00 грн. При цьому заявник вважає, що вищевказані документи є достатнім підтвердженням обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. На думку заявника, витрати на правничу допомогу є доведеними у розмірі 15000,00 грн. та підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Як вбачається зі змісту договору про надання правничої допомоги від 28 серпня 2024 року, укладеного між Фермерським господарством "Маст" та адвокатом Михайленко Наталею Миколаївною, відповідно до умов п. 1.1 договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу клієнту в справі щодо стягнення заборгованості з ТОВ "Агро Провіжн".

Згідно з п. 2.2 договору адвокат бере на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги:

1) представництво інтересів клієнта в будь - яких органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, податкових органах, міліції, судових органах усіх рівнів, органах місцевого самоврядування, органах управління установ, організацій, підприємств та їх об`єднань, керівних органах об`єднань громадян;

2) збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази у зв`язку з виконанням доручення;

3) використання засобів захисту, передбачених КУпАП, КАС України, КПК України, ЦПК України, ГПК України та іншими законами України;

4) виконання інших дій, передбачених законодавством.

Для захисту прав та законних інтересів клієнта адвокат має наступні права: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь в судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності та неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, подавати від імені клієнта заяви, утому числі позовні, отримувати необхідні довідки, документи, вести від його імені справи у всіх державних установах, кооперативних, громадських, приватних організаціях, а також цивільні та кримінальні справи у всіх судових установах з усіма правами, які надані законом свідку, підозрюваному, обвинуваченому, позивачу, відповідачу та третій особі, у тому числі з правом визнання або відмови повністю або частково від позовних вимог, збільшення чи зменшення позовних вимог, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, залишення позову без розгляду, оскарження рішення, постанови, ухвали суду, отримання та пред`явлення виконавчих документів до стягнення, а також виконувати всі інші дії, що пов`язані з виконанням даного договору, в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.1 договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.

Пунктом 4.2 договору визначено, що при визначенні розміру гонорару враховується:

- обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення;

- ступінь складності правових питань, що стосуються доручення;

- вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання;

- необхідність виїзду у відрядження;

- важливість доручення з точки зору інтересів клієнта;

- особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

- характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом;

- професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація адвоката.

Згідно з п. 4.3 договору за надання правової допомоги, відповідно до даного договору, клієнт авансовано сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін. Крім цього, сторони можуть домовитися про додатковий гонорар (премію), якщо для клієнта прийнято позитивне рішення. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою та залишення справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі.

Відповідно до п. 4.4 договору, якщо при виконанні угоди виникне необхідність виїхати у відрядження або виконати угоду в неробочий час, а також, якщо клієнт наполягає на терміновості виконання доручення - вартість роботи адвоката розраховується, виходячи з гонорару, помноженого на коефіцієнт 2 (під неробочим часом у цьому випадку розуміється час у святкові і вихідні дні, та у робочі дні з 17 до 9 години).

Згідно з п. 4.5. договору визначений угодою гонорар може бути в наступному змінений адвокатом у зв`язку із суттєвим зростанням або зменшенням обсягу допомоги, що має бути визначено відповідно до даної угоди. Визначений сторонами гонорар не може бути меншим за мінімальний розмір гонорару, встановлений відповідно до Рекомендацій.

Відповідно до п. 4.6. договору, крім оплати гонорару, клієнт відшкодовує адвокату всі витрати, понесені ним у зв`язку з виконанням даної угоди (надалі - витрати). Такі витрати включають:

- видатки на міжнародний та /або міжміський зв`язок;

- витрати на факсимільний зв`язок, поштові витрати;

- фотокопіювання, транспортні та відрядні витрати;

- переклад на іноземні мови та з іноземних мов;

- витрати на оплату праці експертів, консультантів із спеціальних питань;

- інші витрати, пов`язані з наданням послуг.

Згідно з п. 4.7 договору за несвоєчасну оплату адвокату передбачених договором сум, клієнт сплачує пеню у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен прострочений день.

Відповідно до п. 4.8. договору гонорар у справі обчислюється за нульовою ставкою (розміром) у разі досягнення відповідної домовленості між адвокатом та клієнтом.

Згідно з п. 5.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту розірвання договору.

28 серпня 2024 р. між Фермерським господарством "Маст" та адвокатом Михайленко Наталею Миколаївною складено та підписано акт виконаних робіт № б/н від 28.08.2024 р., згідно з яким адвокат надав замовнику юридичні послуги: представництво інтересів ФГ "Маст" у справі за позовом ФГ "Маст" до ТОВ "Агро Провіжн" щодо стягнення заборгованості.

Пунктом 2 акту визначено, що вартість послуг становить 15000,00 грн. Розрахунок здійснено з розміру оплати 1 години роботи адвоката в сумі 1900,00 грн. При цьому в акті наводиться перелік роботи, витрачений час та загальну вартість, у т.ч.:

- за попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини - 2 год. на загальну суму 3800,00 грн.;

- за підготовку процесуальних документів по справі (клопотання, відзив на позовну заяву) - 3 год. на загальну суму 5700,00 грн.,

- судові засідання (фіксована сума) - 5500,00 грн.

Відповідно до п. 3 акту жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг замовник до виконавця немає.

Таким чином, відповідно до вказаного акту виконаних робіт № б/н від 28.08.2024 р. позивачем визначено суму витрат на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Водночас відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 12513/24 від 16.10.2024 р.) зазначив, що сума витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. є необґрунтованою, завищеною порівняно з середньою вартістю таких послуг за правничу допомогу по аналогічним категоріям справ, а оскільки дана справа не є складною, відповідно відповідач вважає, що заявлені витрати не мають розумного характеру.

Між тим в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126,129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України, має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці, як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Так, слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії договору про надання правничої допомоги від 28.08.2024 р., акту виконаних робіт № б/н від 28.08.2024 р. та квитанція прибуткового касового ордера № 42/24 від 28.08.2024 р. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Між тим, дослідивши та проаналізувавши поданий позивачем акт виконаних робіт № б/н від 28.08.2024 р. за договором від 28.08.2024 р., суд зазначає, що вказані в п. 1 акту послуги з попереднього опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, (2 год. - 3800 грн.) охоплюються діями з підготовки і складання позовної заяви, адже є одним безперервним процесом під час надання правової допомоги з оформлення позовної заяви.

Як вказано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2011 р. у справі № 920/39/20, здійснення особистого прийому уповноваженої особи клієнта та збір і опрацювання позовних матеріалів (п. 1 та п. 2) охоплюються пунктом 3 - підготовка відзиву. У даному випадку аналогічно здійснення адвокатом Михайленко Наталею Миколаївною попереднього опрацювання матеріалів і законодавчої бази акту охоплюються діями з підготовки і складання позовної заяви.

При цьому в п. 2 акту виконаних робіт від 28.08.2024 р. вказані послуги з підготовки процесуальних документів по справі (клопотання, відзив на позовну заяву), на які витрачено 3 години робочого часу (5700 грн.), однак по справі позивачем подано такі клопотання:

- заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 11877/24 від 03.10.2024 р.);

- клопотання про долучення доказів (вх. № 14944/24 від 28.11.2024 р.);

- заяву про розгляд справи без участі представника позивача (вх. № 15104/24 від 02.12.2024 р.).

Стосовно заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та про розгляд справи без участі представника позивача, суд зазначає, що витрати на правову допомогу за подання вказаної заяви не є неминучими та невідворотними, оскільки сторони наділені правом брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте неучасть у судовому засіданні представника позивача за власною ініціативою не може бути наслідком для відповідача у вигляді відшкодування витрат, пов`язаних з участю представника позивача в засіданні суду.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною в постанові від 18.04.2024 у справі № 922/2822/23, в якій зазначено, що Верховний Суд не враховує включення до наданих відповідачу адвокатських послуг за підготовку заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

З вищенаведених підстав суд також вважає, що не підлягає включенню до складу витрат на правову допомогу послуги за підготовку заяви про розгляд справи без участі представника позивача.

Стосовно клопотання позивача про долучення доказів суд зазначає, що вказаним клопотанням позивач надав до суду копію спірного договору поставки від 03.11.2023 р. № 2/0311, оскільки додана позивачем до позовної заяви копія договору не містила всіх сторінок вказаного договору. Тобто подання вказаного клопотання про долучення доказів обумовлено неналежним виконанням позивачем свого процесуального обов`язку щодо подання всіх доказів, засвідчених у встановленому порядку.

Стосовно відзиву на позовну заяву, про що вказано в акті виконаних робіт від 28.08.2024 р., слід зазначити, що позивачем такий відзив не подавався.

Щодо зазначених в п. 3 акту послуг за участь у судових засіданнях (фіксована сума - 5500,00 грн. слід зазначити, що представник позивача - адвокат Михайленко Н.М. брала участь в судових засіданнях 24.10.2024 в приміщенні суду (тривал. майже 20 хв.) та 07.11.2024 в режимі відеоконференції (тривал. майже 20 хв.).

Відтак, дослідивши надані ФГ "Маст" докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що в загальній кількості достатнім, об`єктивним і співмірним зі складністю справи є затрачений час адвокатом Михайленко Н.М. у кількості 2 годин на підготовку позовної заяви та 1,5 години участі адвоката в судових засіданнях (з урахуванням часу на прибуття до зали суду 24.10.2024).

При цьому судом враховано, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Так, до позовної заяви додані договір поставки № 02/0311 від 03.11.2023, дві специфікації до нього на поставку, дві видаткові накладні з довіреностями, дві податкові накладні і рішення податкового органу. Також слід зауважити, що спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Так, при вирішенні спірного питання чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує ціну позову (67718,23 грн.), а також те, що дана справа не є складною (спір стосується стягнення заборгованості за договором поставки), позовна заява не є обширною, не містить аналізу судової практики, не потребує складної аналітичної діяльності адвоката, тому з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що обґрунтованим розміром витрат на правову допомогу у даній справі є саме 6650,00 грн. (3,5 год х 1900 грн. - ставка послуг адвоката за одну годину), що не перевищує 10% суми боргу і може вважатись розумним та співмірним у заявленому спорі.

Таким чином, враховуючи те, що рішення суду за позовом відбулось частково на користь позивача, відповідно вимога ФГ "Маст" про стягнення з ТОВ "Агро Провіжн" витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи № 915/1179/24, підлягають задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, що дорівнює 6627,41 грн. (67488,20 х 6650,00/ 67718,23.).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Фермерського господарства "Маст" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" про стягнення заборгованості в загальній сумі 67718,23 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Провіжн" (54017, м. Миколаїв, вул. Даля, 2/3, e-mail: agro_provision@ukr.net; код ЄДРПОУ 39690134) на користь Фермерського господарства "Маст" (57250, Миколаївська область, Очаківський район, с. Кам`янка, вул. Молодіжна, 21-А; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1; код ЄДРПОУ 43433796) основний борг у сумі 56242/п`ятдесят шість тисяч двісті сорок дві/грн. 22 коп., штрафні санкції в сумі 4541/чотири тисячі п`ятсот сорок одна/грн. 67 коп.; інфляційні втрати в сумі 1186/одна тисяча сто вісімдесят шість/грн. 15 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 3017/три тисячі сімнадцять/грн. 71 коп., витрати на правову допомогу в сумі 6627/шість тисяч шістсот двадцять сім/грн. 41 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Фермерського господарства "Маст" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 20 грудня 2024 р. у зв`язку зі стабілізаційними відключеннями електроенергії та постійними повітряними тривогами.

Суддя Л.М. Ільєва

СудГосподарський суд Миколаївської області
Дата ухвалення рішення02.12.2024
Оприлюднено24.12.2024
Номер документу123964378
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —915/1179/24

Рішення від 02.12.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ільєва Л. М.

Ухвала від 07.11.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ільєва Л. М.

Ухвала від 24.10.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ільєва Л. М.

Ухвала від 08.10.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ільєва Л. М.

Ухвала від 01.10.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ільєва Л. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні