Постанова

від 29.10.2024 по справі 296/12880/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/12880/23 Головуючий у 1-й інст. Маслак В.П.

Категорія 101 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Житомирі цивільнусправу №296/12880/23 за заявою ОСОБА_1 провстановлення факту,що маєюридичне значення,заінтересовані особи:Черняхівська селищнарада Житомирськоїобласті,приватний нотаріусЖитомирського районногонотаріального округуЖитомирської областіДрач НаталіяВолодимирівна,за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 -адвоката ШостакСвітлани Вікторівни,на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 7 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Маслак В.П.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/3 частина земельної ділянки, площею 3,1624 га, кадастровий номер 1825655500:04:000:0146, розташована на території Головинської селищної ради Черняхівського району Житомирської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_1 зазначає, що 13 листопада 2015 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким 1/3 частину вищезазначеної земельної ділянки заповів їй. Цей заповіт посвідчений секретарем Головинської селищної ради Черняхівського району Житомирської області 13 листопада 2015 року за реєстровим №73.

Вказує, що, звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримала відмову у вчиненні цієї нотаріальної дії з тих підстав, що текст посвідчувального напису не відповідає формі, встановленій положеннями Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/05, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за №1298/20036.

Отже, вона позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права та оформити право власності на 1/3 частину земельної ділянки, внаслідок чого змушена звернутися до суду.

Таким чином, ОСОБА_1 просила встановити факт складення ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіту та його посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_2 на її ім`я.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 7 березня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі заявниця, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Зокрема, зазначає, що встановлення вказаного юридичного факту необхідне їй для оформлення своїх спадкових прав.

Вважає, що суд не врахував фактичні обставини справи та дійшов помилкового висновку, про те що заповіт є нікчемним на підставі ст. 1257 ЦК України, оскільки складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Звертає увагу суду на те, що заповіт відповідав внутрішній волі ОСОБА_2 , складений ним добровільно, без будь-якого примусу чи насильства, спадкодавець добре розумів значення своїх дій та бажав своє майно заповісти їй.

На думку заявниці, недотримання встановленої законодавством форми посвідчувального напису є лише порушенням правил діловодства, проте не впливає на зміст заповіту та не спростовує волевиявлення ОСОБА_2 .

Зауважує, що у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 692/1164/18, зазначено, якщо при складанні заповіту дотримана його форма, що виражає вільне волевиявлення заповідача, а допущені недоліки є несуттєвими, це не свідчить про нікчемність заповіту.

ОСОБА_1 також наголошує, що у інших справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц).

В судовому засіданні представник заявниці адвокат Шостак С.В., підтримала апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/3 частина земельної ділянки, площею 3,1624 га, кадастровий номер 1825655500:04:000:0146, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та розташована на території Головинської селищної ради Черняхівського району Житомирської області (Головинський старостинський округ Черняхівської селищної ради Житомирського району), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.10.2015р., зареєстрованого за № 2018 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 9, 10).

В судовому засіданні також встановлено, що за життя, 13 листопада 2015 року, ОСОБА_2 склав заповіт, згідно з яким належну йому 1/3 частину земельної ділянки, площею 3,1624 га, кадастровий номер 1825655500:04:000:0146, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та та розташовану на території Головинської селищної ради Черняхівського району Житомирської області (Головинський старостинський округ Черняхівської селищної ради Житомирського району), заповідав ОСОБА_3 .

Вказаний заповіт посвідчений секретарем Головинської селищної ради Черняхівського району Житомирської області та зареєстрований в реєстрі за №73.

Постановою приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Драч Н.В. від 13 грудня 2023р. № 726/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , з тих підстав, що посвідчувальний напис на заповіті не відповідає формі посвідчувального напису, встановленій Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/05, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за №1298/20036.

На запит Житомирського апеляційного суду надійшла копія спадкової справи № 44/20 заведеної до майна померлого ОСОБА_2 .

Матеріали спадкової справи свідчать, про те що 5 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Драч Н.В. із заявою про прийняття спадщини. Інші особи із заявами про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини не зверталися.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний заповіт є нікчемним, оскільки при його посвідченні не були дотримані вимоги щодо форми посвідчувального напису.

Однак, повністю погодитися з таким висновком неможливо.

Так, відповідно до положень статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках ( стаття 1253 цього Кодексу).

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування ( стаття 1251 ЦК України).

Частиною першою статті 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до положень частини третьої статті 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Враховуючи положення статті 1 Закону України « Про нотаріат», до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів.

Згідно зі статтею 52 Закону України « Про нотаріат» форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права ( особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення ( відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Як встановлено судом першої інстанції, вказаний заповіт посвідчений уповноважено посадовою особою Головинської селищної ради. При цьому, текст посвідчувального напису на заповіті не відповідає формі посвідчувального напису, встановленій Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року за №3306/5.

Однак, вказана обставина не свідчить про те, що складений ОСОБА_2 заповіт є нікчемним, оскільки цим правочином було оформлене його волевиявлення на розпорядження 1/3 частиною земельної ділянки на випадок його смерті. Заповіт підписаний ОСОБА_2 у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій посадової особи Головинської селищної ради Черняхівського району Житомирської області, у приміщенні селищної ради.

При посвідченні цього заповіту були дотримані вимоги законодавства щодо його форми, адже цей правочин складено у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Секретарем Головинської селищної ради було встановлено особу заповідача,перевірено його дієздатність, роз`яснено зміст статей 1241,1254,1307 ЦК України та засвідчено особистий підпис ОСОБА_2 . Доказів того, що при складанні та посвідченні заповіту було порушено таємницю заповіту, як це передбачено статтею 1255 ЦК України, суду не надано.

Отже, недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є безумовною та достатньою підставою для висновку про нікчемність цього заповіту.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що складений ОСОБА_2 заповіт є нікчемним.

Разом з тим, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту слід відмовити з інших підстав.

Так, згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо : згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішення спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архіві тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальним вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови ( відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо) ; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. При цьому, у разі неможливості спадкоємця оформити свої спадкові права у позасудовий спосіб, цей спадкоємець вправі звернутися до суду з відповідним позовом, обґрунтувавши свої вимоги, зокрема, й фактом складення спадкодавцем заповіту.

Зміст заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що встановлення факту складення та посвідчення заповіту необхідне їй для реалізації спадкових прав. Однак, слід зауважити, що захист цивільних прав та інтересів не досягається виключно встановленням юридичних фактів й заявниця з метою реалізації своїх спадкових прав не позбавлена можливості звернутися до суду з відповідним позовом. Встановлення факту складення ОСОБА_2 заповіту на ім`я заявниці є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог при пред`явленні позову, спрямованого на захист та реалізацію спадкових прав заявниці. Тобто, факт складення та посвідчення цього заповіту може бути встановлений судом під час розгляду відповідних позовних вимог ОСОБА_1 .

Таким чином, у задоволенні заяви про встановлення вказаного факту слід відмовити з наведених вище підстав.

Таким чином, рішення суду слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї псотанови.

Керуючись ст.ст.259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Шостак Світлани Вікторівни, задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 7 березня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча: Судді: