Постанова від 12.12.2024 по справі 2-1832/11

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-1832/11 Номер провадження 22-ц/814/234/24Головуючий у 1-й інстанції Хіль Л.М. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.

при секретарі: Філоненко О.В.

за участю: ОСОБА_1 , її представників адвокатів Панченко О.О., Покутнього О.М.,

Трофименка В.Б., його представника адвоката Бібік В.А.;

Зельської Н.С., її представників адвокатів Гарківець Л.В., Бондаренко І.П., Кукареки К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві частково в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Панченко Олени Олександрівни, поданої в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 квітня 2011 року ухвалене у складі головуючого судді Хіль Л.М., повний текст судового рішення виготовлено дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ПП ПБТІ "Інвентаризатор", Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області в особі ВГІРФО, правонаступником якого є Головне Управління Національної Поліції в Полтавській області, третя особа Служба у справах дітей виконкому Октябрської районної у м. Полтаві ради про визнання права власності на 1/2 частину квартири, покладення зобов`язань, -

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У грудні 2010 року ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_7 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_1 , ПП ПБТІ «Інвентаризатор», Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області в особі ВГІРФО, 3-тя особа Служба у справах дітей Виконкому Октябрської районної у м. Полтаві ради про визнання права власності на частини квартири, покладення зобов`язань щодо реєстрації в ній.

Позов мотивовано тим, що 28.03.1981 року був зареєстрований шлюб між ним та ОСОБА_1 16 квітня 2005 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Стороною договору купівлі-продажу була ОСОБА_1 , в зв`язку з чим на неї було оформлено особовий рахунок на квартиру. Вказана квартира складається з кухні пл.. 3,6 кв.м., кімнати пл.. 18,0 кв.м., кімнати пл.. 6,5 кв.м., вбиральні пл..1,9 кв.м., коридору 3,4 кв.м. Загальна площа квартири становить 31,7 кв.м., а житлова 24,5 кв.м.

11.06.2010 року ОСОБА_2 знявся з реєстрації в м. Керч Автономної Республіки Крим та став проживати за адресою: АДРЕСА_1 . З червня 2009 року з ним став проживати його неповнолітній син ОСОБА_7 2009 р.н.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 квітня 2011 року визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Октябрський РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області в особі ВГІРФО зареєструвати ОСОБА_2 та його неповнолітнього сина ОСОБА_7 в квартирі АДРЕСА_1 .

Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 квітня 2011 року мотивовано тим, що вищевказана квартира придбана під час шлюбу сторін по справі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 . Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства) самостійного заробітку.

27.01.2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Панченко О.О. подала до Октябрського районного суду м. Полтави заяву про перегляд заочного рішення.

02.03.2021 року адвокат Тандир Д.В. в інтересах третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_6 надав суду заяву про її вступ у справу в якості третьої особи.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2021 року зупинено провадження у справі за заявою адвоката Панченко О.О. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 квітня 2011 року по цивільній справі № 2-1831/11 до залучення до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 05 липня 2021 року поновлено провадження у справі за заявою адвоката Панченко О.О. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 квітня 2011 року по справі № 2-1831/11.

Залучено до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_2 ), ОСОБА_6 (проживає за адресою: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_7 (проживає за адресою: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (проживає за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 ).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 01 серпня 2022 року заяву представника відповідача адвоката Панченко О.О. про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ПП ПБТІ «Інвентаризатор», Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області в особі ВГІРФО, третя особа Служба у справах дітей Виконкому Октябрської районної у м. Полтаві ради про визнання права власності на частину квартири залишено без задоволення.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, 26.08.2022 року адвокат Панченко О.О. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПП ПБТІ «Інвентаризатор», Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області в особі ВГІРФО, третя особа Служба у справах дітей виконкому Октябрської районної у м. Полтаві ради про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , покладення зобов`язань відмовити.

28.03.2024 року ОСОБА_6 надала Полтавському апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу в якому просила суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Під час розгляду справи апеляційним судом ухвалою від 10.10.2024 року до участі у справі замість ліквідованого Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області залучено ГУНП у Полтавській області.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши представників ОСОБА_1 адвокатів Панченко О.О., Покутнього О.М., позивача ОСОБА_3 , його представника адвоката Бібіка В.А., позивача ОСОБА_9 , її представників адвокатів Гарківець Л.В., Бондаренко І.П., Кукареку К.С., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 березня 1981 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Керченського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис № 80, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.8).

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2005 року належить квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с.9).

Квартира складається з кухні площею 3,6 кв.м., кімнати житловою площею 18,0 кв.м., кімнати житловою площею 6,5 кв.м., вбиральні площею 1,9 кв.м, коридора площею 3,4 кв.м. Загальна площа квартири становить 31,7 кв.м., а житлова 24.5 кв.м.

З матеріалів справи також вбачається, що заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 28 березня 1981 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Керченського міського управління юстиції Автономної республіки Крим, актовий запис № 80, між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 розірвано.

Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини

Положеннямист.263 ЦПК Українипередбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першоїстатті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третястатті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина першастатті 61 СК України).

Тлумаченнястатті 61 СК Українисвідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63СК України).

Відповідно до частин третьої-п`ятоїст.65 СК Українидля укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні.

Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.

Отже, встановлені обставини однозначно свідчать, що вказана квартира придбавалась в інтересах сім`ї ОСОБА_8 .

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина першастатті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Установивши, що спірна квартира за адресою АДРЕСА_1 була придбана у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, місцевий суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за позивачем права власності на її частину.

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).

Однак адвокат Панченко О.О., в поданій апеляційній скарзі не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на зазначене майно.

Так, на спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя, правонаступником ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_3 , якого в судовому засіданні апеляційного суду окрім того було допитано як свідка, повідомлено, що він особисто дарував своїй матері ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 52000 грн. які були призначені для придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 . На підтвердження зазначеного матеріали справи містять копію договорударування від 16 квітня 2005 року (т.2 а.с.222). Також матеріали справи містять копію розписки якою ОСОБА_1 підтверджує, що вона прийняла від ОСОБА_3 в якості подарунка за договором дарування від 16.04.2005 грошові кошти в сумі 52000 грн. для придбання у свою власність квартири за адресою АДРЕСА_1 .(т.2 а.с.223).

Також з матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2005 року ОСОБА_3 за договором про надання поворотної фінансової допомоги отримав від Фермерського господарства «АПІКС» 58000 грн. про що свідчить копія зазначеного договору (т.3 а.с.168-169).

Разом з тим, слід наголосити, що відповідно до вимог частини 6статті 95 ЦПК Україниякщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.Якщо оригінал письмового доказу не подано,а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу,такий доказ не береться судом до уваги.

Оскільки не було надано оригіналів вказаних доказів, то суд апеляційної інстанції до наданих копій документів ставиться критично та не враховує вказані документи (їх копії) при прийнятті рішення.

В судовому засіданні апеляційним судом також було допитано свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

ОСОБА_11 суду пояснила, що на час укладання договору купілі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16 квітня 2005 року вона працювала ріелтором. 26 лютого 2005 року ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 продавці та ОСОБА_3 покупець уклали попередній договір купівлі-продажу вищевказаної квартири. На забезпечення виконання зобов`язань покупець передав продавцю 2650 грн., що було еквівалентно 500 дол. США. На час коли всі документи на купівлю-продаж квартири були готові ОСОБА_3 повідомив, що буде оформляти договір купівлі-продажу квартири на ОСОБА_1 . Під час оформлення договору купівлі-продажу в нотаріуса ОСОБА_15 . ОСОБА_3 передав грошові кошти ОСОБА_1 якими остання розрахувалася за договором. На питання суду: «Коли передавав ОСОБА_16 кошти вони щось підписували?» ОСОБА_11 повідомила, що не може відповісти на це питання.

ОСОБА_12 суду пояснив, що на час укладання вищевказаного договору купівлі-продажу він був продавцем квартири АДРЕСА_1 . З усіх питань купівлі-продажу він домовлявся з ОСОБА_3 . В день укладення договору купівлі-продажу він, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 приїхали до нотаріуса. Договір купівлі-продажу від 16 квітня 2005 року від підписував з ОСОБА_1 . Зазначав, що ОСОБА_17 передав ОСОБА_16 кошти, а остання розрахувалася з ним. Кошти були в доларах США, але суми не пам`ятає.

Колегія суддів зазначає, що пояснення свідків укладання договору купівлі-продажу спірної квартири від 16 квітня 2005 року не підтверджують безумовну передачу коштів ОСОБА_3 особисто ОСОБА_1 , а не в сім`ю його батьків ОСОБА_8 яка існувала на час укладання договору.

Твердження апелянта стосовно неналежного повідомлення місцевим судом відповідача оскільки остання на той час проживала в м. Києві про час і місце судового засідання спростовуються матеріалами справи, а саме відповідно до виписки з домової книги наданої КП «Житлово-експлуатаційна організація № 1» Полтавської міської ради від 16.12.2010 (т.1 а.с.16) ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . З огляду на викладене та її неявку в судове засідання і не повідомлення про причини відповідач була викликана в суд через оголошення у пресі в порядку передбаченому ст.. 74 ч.9 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) про що свідчить роздруківка з газети «Зоря Полтавщини». (т.1 а.с.32).

Помилковими також є доводи апелянта про те, що у даній справі позов пред`явлено і розглянуто з порушенням правил підсудності з огляду на те, що станом на час пред`явлення позовної заяви відповідно до положень ч. ст..114 ЦПК України позови, що виникали з приводу нерухомого майна, пред`являлися за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно достатті 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другоїстатті 129 Конституції Українипередбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи.

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків порушує законні права та інтереси сторін і суперечить принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року та згідно зіст. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29.10.2015 року у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13 ).

Беручи до уваги згаданий принцип правової визначеності колегія суддів звертає увагу, що на момент перегляду оскаржуваного судового рішення яке було ухвалено 01.04.2011 року минуло більше 13 років.

Згідно зі статтями12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів вказує про необхідність застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішеня місцевого суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішеня суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в судах, компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст.367,374,375,382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Панченко Олени Олександрівни, подану в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Октябрськогорайонного судум.Полтави від01квітня 2011року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року.

Головуючий суддя О.О. Панченко

Судді Т.В. Одринська

В.П. Пікуль