Рішення

від 12.12.2024 по справі 443/32/24

ЖОВКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №443/32/24

Провадження №2/443/173/24

РІШЕННЯ

іменем України

12 грудня 2024 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Павліва А.І.,

секретар судового засідання Стасів С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Жидачівська міська рада про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Михайлюка Д.А.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідачів Журавльової Л.Ю.,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 (позивач) подав до суду позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (відповідачі), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Жидачівська міська рада, в якому просить виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору покликається на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , який йому повернули як конфісковане майно реабілітованому. На його прохання виселитися з будинку відповідачі не звертали уваги. Більше того, шкодили йому шляхом зведенням тимчасової дерев`яної споруди на його землі, захопленням частини його земельної ділянки під город. Приблизно з 2008 року відповідачі перестали вносити йому плату за користування його майном. Крім цього, вони не допускають його як власника до половини його будинку, у якій проживають. Відповідач ОСОБА_3 їздить за кордон, а тому міг би купити собі житло. Батькові відповідачки було виділено однокімнатну квартиру по АДРЕСА_3 , куди його виселили з його будинку. Після його смерті власником цієї квартири є ОСОБА_2 , тому вона повинна з сином ОСОБА_3 проживати у ній, звільнивши його житловий будинок.

Відповідачі подали до суду відзив на позовну заяву (а.с.53-54), в обґрунтування якого покликаючись на те, що сім`ї Подвайцятних була надана квартира АДРЕСА_1 для проживання, а Жидачівським будинкоуправлінням з батьком був укладений договір найму на невизначений строк на цю квартиру. Їхня сім`я тривалий час проживає у цій квартирі на законних підставах, утримують його у належному стані, систематично проводяться ремонтні роботи, користується частиною земельної ділянки для зберігання будматеріалів з метою підтримання у належному стані як житлового будинку, так і господарської будівлі, якою користується. Вона ОСОБА_2 , разом з чоловіком і сином не могли переселитися у запропоновану квартиру, оскільки її площа не відповідала нормам жилої площі та санітарно-технічним вимогам, тому ця квартира була надана іншим громадянам. Окрім цього, сім`я ОСОБА_4 отримала 3-х кімнату квартиру зі всіма вигодами, у якій проживає по даний час.

Позивач подав до суду відповідь на відзив (а.с.77-82, 98-99), в обґрунтування якого покликаючись на те, що відповідачами у відзиві написана неправда. Квартира АДРЕСА_4 у належному йому на праві власності будинку АДРЕСА_2 була виділена ОСОБА_5 , у складі сім`ї якого буди дружина ОСОБА_6 та двоє дочок (серед яких була відповідачка). Покликання відповідачів на отримання ним 3-х кімнатної квартири не відповідає дійсності, оскільки йому та членам його сім`ї надали ордер на вселення у 2-х кімнатну квартиру, а 3-х кімнатну квартиру, у якій проживає його сім`я, він отримав шляхом обміну квартир. Чоловік відповідача ОСОБА_7 самовільно звів на його подвір`ї господарську споруду. На даний час ніякою земельною ділянкою вона вже не користується. Донедавна ОСОБА_8 здавала належну їй квартиру АДРЕСА_5 квартирантам, однак на даний час квартира пустує. Після смерті ОСОБА_5 з 2008 року відповідачі перестали платити йому за проживання у будинку.

Відповідачі подали до суду заперечення (а.с.103), в обґрунтування якого покликаючись на те, що після смерті ОСОБА_5 чоловік ОСОБА_7 , домовився з ОСОБА_1 про проведення ремонтних робіт взамін мізерної квартплати, на що останній погодився. На час проведення ремонтних робіт до них жодних претензій не було. Після їх завершення ОСОБА_1 знову звернувся до суду з безпідставним позовом.

У судовому засіданні позивач позов підтримав повністю, суду пояснив, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні його майном, не пускали на город, відповідач ОСОБА_3 зламав замки на сараї, які він повісив.

Представник позивача позов підтримав повністю, покликаючись на викладені у ньому обставини.

Представник відповідачів позов не визнала, проти задоволення позовних вимог заперечила, покликаючись на обставини, викладені у відзиві. Крім цього, зауважила, що відповідач ОСОБА_3 не має іншого житла окрім того, у якому проживає, а ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 на законних підставах.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явився, хоч про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заяви, клопотання, подані учасниками справи.

Позивачем подано заяву про долучення доказів (а.с.18), клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.67), заяву про відкладення розгляду справи (а.с.154), заяви про забезпечення позову (а.с.168-170, 190-192)

Представником позивача подано клопотання про виклик свідка (а.с.104)

Відповідачами подана заява про відкладення розгляду справи (а.с.41), клопотання про залучення третьої особи (а.с.68-69), клопотання про долучення доказів (а.с.147), клопотання про долучення квитанцій (а.с.153).

Представником відповідачів подано клопотання про відсутність заперечень щодо відкладення розгляду справи (а.с.70), клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.121), клопотання про долучення доказу (а.с.140), заяву про відсутність заперечень щодо відкладення розгляду справи (а.с.155)

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 12.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с.28-29).

Ухвалами підготовчого засідання від 06.02.2024, 05.03.2024 відкладено підготовче засідання (а.с.44, 71).

Ухвалою підготовчого засідання від 09.04.2024 закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті (а.с.118).

Ухвалами судового засідання від 14.05.2024, 02.10.2024, 14.11.2024 відкладено розгляд справи (а.с.122, 156, 199).

Ухвалами від 11.10.2024, 31.10.2024 відмовлено у забезпечені позову (а.с.172-173, 195-196).

Також, судом розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі №443/32/24 відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с.33, 34).

Позиція суду.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до посвідчення №67/19-Р, ОСОБА_1 є жертвою політичних репресій на Україні (а.с.5, 19, 20).

Рішенням Жидачівського районного суду від 29.05.1995 стягнуто з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 квартплату за період з листопада 1996 по травень 1997 року в розмірі 53 грн 04 коп в рахунок оплати квартирної плати (а.с.100).

Реєстраційним посвідченням Стрийського МБТІ від 18.10.1995 встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 13.09.1995 (а.с.6, 7-9).

Довідкою Виконавчого комітету Жидачівської міської ради від 11.11.2002 встановлено, що за спільним рішенням адміністрації і профкому ВАТ «ЖЦПК» №29 від 06.08.2002, затвердженого рішенням міськвиконкому №168 від 16.08.2002, ОСОБА_9 виділено однокімнатну квартиру житловою площею 16,7 кв.м. по АДРЕСА_6 . Ордер на цю квартиру він не отримував (а.с.11).

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю Серії ЛВ 1256, ОСОБА_1 на підставі рішення Жидачівської міської ради від 10.04.1997 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1838 га в межах згідно з планом, яка розташована на території АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства (а.с.13).

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2006 відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про розірвання договору найму та виселення з житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.60-61).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26.05.2011 скасовано рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 12.02.2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном та відмовлено у задоволенні цього позову (а.с.64, 208, 210).

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 30.12.2013, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02.03.2015, в позові ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про скасування рішення № 41/20 комісії в справах реабілітації жертв політичних репресій на Україні Жидачівської районної ради від 27.01.1994 року, рішення №168 від 05.11.1994 року комісії в справах реабілітації жертв політичних репресій на Україні Львівської обласної ради , реєстраційного посвідчення № 1048 від 18.10.1995 року яке видане Стрийським МБТІ на ім`я ОСОБА_1 та про поновлення ОСОБА_7 та ОСОБА_2 строку для звернення до суду відмовити за безпідставністю позовних вимог (а.с.88-92, 94-96).

Наявні в матеріалах справи фотографії та їх копії містять інформацію про зовнішній та внутрішній стан будинку, однак не дозволяють визначити його адресу (а.с.105-112, 189).

Відповідно до повідомлень №67 та №68 від 19.07.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зняті з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_7 з 19.07.2023 (а.с.21, 22, 24, 58, 59).

За змістом інформації, наданої Жидачівською міською радою 08.12.2023, згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 (а.с.10).

Свідок ОСОБА_12 надав суду показання, за змістом яких він проживає по сусідству з квартирою АДРЕСА_5 . У квартирі ніхто не проживає і частково робиться ремонт протягом приблизно останнього року. Наразі приміщення нежиле. Приблизно півтора року тому квартиру винаймала сім`я.

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з проживанням відповідачів у належному позивачу житловому будинку.

Норми права, які застосував суд.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Житлового кодексу України (далі ЖК України), Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція).

Так, відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини 1, 2 статті 319 ЦК України).

Нормою частини 1 статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частин 4, 5 статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За змістом приписів статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з приписами частини 1 та 2 статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Згідно з приписами частини 4 статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ЄВРОПЕЙСЬКУ КОНВЕНЦІЮ З ПРАВ ЛЮДИНИ) і протоколи до неї (далі Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Так, статтею 8 Конвенції встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання зворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до приписів статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також, суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Так, у пункті 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України», заява №39948/06, вказав, що втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009)

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як протиУкраїни»,заява №17365/14, зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно з положеннями частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Велика ПалатаВерховного Судуу постановівід 21серпня 2019року усправі №569/4373/16-ц(провадження№ 14-298цс19) дійшла висновку, відповідно до якого, підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Верховний Суду постановівід 16вересня 2020року всправі №442/328/19-ц(провадження№ 61-17888св19) зробив висновок про те, що дія статті 109 ЖК Української РСР спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Встановлення в іншій справі обставин про те, що у відповідача є інше постійне місце проживання, в якому він проживає, дає підстави для його виселення із садового будинку без надання іншого житлового приміщення, оскільки частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, що має більше одного місця проживання і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.

Узагальнені фактичні дані, встановлені судом.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що житловий будинок АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 .

Відповідачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживають у квартирі АДРЕСА_4 цього житлового будинку.

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_5 .

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Надавши оцінку аргументам сторін, суд зазначає, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Суд зазначає, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, а відтак зауважує, що навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Суд, з урахуванням безпосередньо досліджених судом доказів, не ставить під сумнів законність проживання ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки дана обставина випливає з рішення Жидачівського районного суду від 29.05.1995, яким з батька відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 стягнуто на користь позивача ОСОБА_13 квартплату за користування спірним житловим будинком, а також рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.05.2006, яким відмовлено у виселенні, зокрема, ОСОБА_2 з цього ж житлового будинку. Водночас, на спростування цієї обставини відсутні будь-які докази.

Однак, суд зауважує, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_5 . Відтак, наявність у ОСОБА_2 іншого житла дає підстави для її виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення і таке втручання у право ОСОБА_2 на повагу до приватного життя та права на житло, на переконання суду, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Водночас, фактичних даних про те, що відповідач ОСОБА_3 має інше житло, матеріали справи не містять, а відтак його виселення з квартири АДРЕСА_1 не буде співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір у сумі 605,60 грн підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_2 на користь держави.

На підставі статей 109, 114, 116, 150 Житлового кодексу Української РСР, статей 3, 319, 321, 383, 391 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_7 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Жидачівська міська рада про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири АДРЕСА_1 у квартиру АДРЕСА_5 .

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 20 грудня 2024 року.

Головуючий суддя А.І. Павлів