Ухвала

від 23.12.2024 по справі 755/7239/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 755/7239/23

провадження № 51-4912 ск 24

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

перевіривши матеріали провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 липня 2024 року стосовно ОСОБА_5 ,

установила:

Прокурор звертався з касаційною скаргою на згадану ухвалу. Подану скаргу через її невідповідність ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (далі - Суд) 12 листопада 2024 року залишив без руху із наданням строку для усунення недоліків. У рішенні Суду було зазначено, в чому саме полягали допущені недоліки скарги, і роз`яснено, що в разі невиконання вимог згаданої норми права в установлений строк касаційна скарга повертається особі, яка її подала.

У межах наданого строку прокурор повторно звернувся до суду касаційної інстанції. Проте з тексту нового звернення убачається, що при його поданні вимог ст. 427 КПК знову не додержано й повною мірою не усунуто недоліків, на які було вказано в ухвалі від 12 листопада 2024 року та котрі стосувалися змістовної частини скарги.

Беручи до уваги правила п. 1 ч. 3 ст. 429 КПК, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно повернути автору на таких підставах.

Згідно з положеннями ст. 129 Конституції України право на касаційне оскарження забезпечується у визначених законом випадках.

Приводом для ревізії судових рішень у касаційному порядку є звернення особи, зміст якого має кореспондуватися з нормативним урегулюванням.

У юридичному аспекті касаційна скарга - це документ, який перевіряється і розглядається Судом із урахуванням ч. 2 ст. 433 КПК, тобто насамперед у межах позиції скаржника та її правового обґрунтування. Тому в ст. 427 цього Кодексу законодавець установив конкретні вимоги до змісту скарги, наслідком недодержання яких є її повернення.

За положеннями згаданої статті, скаржник повинен умотивувати свою позицію, зазначивши, в чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення з огляду на підстави для його зміни або скасування судом касаційної інстанції, визначені в ст. 438 КПК. Тобто в скарзі необхідно відобразити, які конкретні статті закону порушили суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оспорювані рішення. Це зумовлено принципом юридичної визначеності й корелюється з ч. 3 ст. 442 КПК.

Окресленого при поданні нової скарги не було враховано. Так, за змістом скарги, у ній її автор просить змінити вирок та ухвалу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК - через застосування закону, який не підлягає застосуванню. Однак при цьому не зазначено, яку саме норму матеріального права було неправильно застосовано на час здійснення судового та апеляційного провадження. Замість цього в скарзі міститься посилання на те, що наразі окремі епізоди злочинної діяльності засудженого втратили кримінальну караність. Доводів, котрі би доводили незаконність оскаржених судових рішень, ухвалених до набрання чинності відповідними змінами до законодавства, скаржником не наведено. Крім того, порушуючи питання про перегляд указаних рішень у касаційному порядку, скаржник не зважив на суть та особливості нормативного регулювання юридичних наслідків прийняття нового закону, який покращує становище особи, засудженої за вироком, що набрав законної сили, на правила ч. 1 ст. 22 КПК і заявив вимогу в розріз позиції прокурора в суді апеляційної інстанції.

Разом із цим, наполягаючи на закритті кримінального провадження за окремими епізодами шляхом зміни вироку й ухвали, скаржник залишив поза увагою, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 436 КПК у разі закриття провадження судові рішення скасовуються. Водночас попри позицію щодо наявності підстав для втручання в оспорювані рішення в скарзі не заперечується, що запропоновані в ній зміни не впливають на кваліфікацію за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України та на справедливість обраного заходу примусу. Також, указуючи на необхідність перекваліфікації діяння за іншим окремим епізодом, котрий раніше не отримав самостійної юридичної оцінки, і на призначенні покарання за двома різними злочинами замість одного, автор скарги не мотивує чому таке не погіршує, а покращує становище засудженого.

Отже, у поданій скарзі не обґрунтовано в аспекті статей 413, 436 КПК заявлених касаційних вимог, звідси, - не усунуто недоліків попередньої, залишеної без руху й не додержано ст. 427 цього Кодексу, що стає на заваді відкриттю касаційного провадження.

Тому на підставі п. 1 ч. 3 ст. 429 КПК касаційну скаргу разом із усіма доданими матеріалами належить повернути особі, яка їх подала.

Керуючись ч. 3 ст. 429 КПК, колегія суддів

постановила:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 липня 2024 року стосовно ОСОБА_5 разом із усіма доданими матеріалами повернути особі, яка її подала.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3