Ухвала

від 18.12.2024 по справі 922/82/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 922/82/20

провадження № 12-63гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 922/82/20

за касаційною скаргоюзаступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постановуСхідного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Плахов О. В., Терещенко О. І.),

постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Плахов О. В., Терещенко О. І.),

рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 (суддя Буракова А. М.)

та додаткове рішенняГосподарського суду Харківської області від 25.01.2024 (суддя Буракова А. М.),

за касаційною скаргоюкерівника Харківської обласної прокуратури

на додаткову постановуСхідного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Плахов О. В., Терещенко О. І.)

та касаційною скаргою Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

на постановуСхідного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Плахов О. В., Терещенко О. І.)

та додаткову постановуСхідного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Плахов О. В., Терещенко О. І.)

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

до 1) Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 2) Державного підприємства «Сетам», 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт-буд 2011», 4) фізичної особи - підприємця Мігунова Володимира Івановича,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:1) Українського державного науково-дослідного інституту проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища «Укрводгео», 2) приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Прядко Олесі Сергіївни, 3) державного реєстратора Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського Олега Михайловича, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Рестріелт»,

про визнання недійсними торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень і повернення майна,

УСТАНОВИЛА:

1. Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, яке реорганізоване у Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - Міністерство; позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Головного територіального управління юстиції у Харківський області (далі - ГТУЮ у Харківській області; відповідач-1; наразі Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції), Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»; відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт-буд 2011» (далі - ТОВ «Консалт-буд 2011»; відповідач-3), фізичної особи - підприємця Мігунова Володимира Івановича (далі - ФОП Мігунов В. І.; відповідач-4), в якому просив:

1) визнати недійсними електронні торги щодо продажу частини нежитлової будівлі за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, проведені 06.01.2017 ДП «Сетам» та оформлені протоколом від 24.01.2017 № 230798;

2) визнати недійсним свідоцтво про право власності від 17.02.2017 № 207, видане ТОВ «Консалт-буд 2011» приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко Олесею Сергіївною (далі - приватний нотаріус Прядко О. С.);

3) скасувати рішення приватного нотаріуса Прядко О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.04.2017 № 34670644;

4) скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського Олега Михайловича (далі - державний реєстратор Жбадинський О. М.) від 13.03.2018 № 40083589;

5) скасувати рішення державного реєстратора Жбадинського О. М. від 13.03.2018 № 40084930;

6) витребувати у ФОП Мігунова В. І. на користь держави в особі Міністерства спірні нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, зобов`язавши відповідача-4 передати їх державі в особі Міністерства за актом приймання-передачі.

2. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорювані торги проведені з порушення норм законодавства, зокрема статей 1, 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Закону України «Про перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації», частини дев`ятої статті 11 Закону України «Про управляння об`єктами державної власності», статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», та мають бути визнані недійсними з огляду на статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вважає, що визнання недійсними спірних торгів зумовлює і задоволення решти заявлених прокурором позовних вимог.

3. Господарський суд Харківської області рішенням від 11.01.2024 у задоволенні позову відмовив. Рішення мотивував так.

4. Складання за результатами проведення прилюдних торгів акта про їх проведення є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах. Відтак, аукціон (електронні торги, публічні торги) є правочином.

5. Оскільки відчуження майна з електронних торгів належить до договорів купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину нормам цього кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

6. У ході розгляду справи прокурор та позивач не довели, що під час проведення спірних прилюдних торгів державним виконавцем було порушено вимоги чинного законодавства щодо порядку їх організації та проведення.

7. Суд дійшов висновку, що запроваджений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не можна вважати таким, що поширювався на нерухоме майно, продане на спірних електронних торгах, оформлених протоколом проведення електронних торгів № 230798 від 24.01.2017, оскільки таке майно не забезпечувало ведення виробничої діяльності Українського державного науково-дослідного інституту проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища «Укрводгео» (далі - УДНДІ «Укрводгео»), що в контексті дійсного змісту приписів абзацу першого статті 2 цього Закону виключає застосування правил про мораторій до спірних правовідносин.

8. Закон України «Про управління об`єктами державної власності» не обмежує і не може обмежувати діяльність органів державної виконавчої служби щодо звернення стягнення на державне майно, закріплене за державними юридичними особами (у тому числі на праві господарського відання). Інший підхід за наявності вже існуючих обмежень у вигляді мораторію на примусову реалізацію майна свідчив би про запровадження додаткових необґрунтованих привілеїв держави як власника й грубо суперечив би положенням частини четвертої статті 13 Конституції України та частини другої статті 318 ЦК України щодо рівності усіх суб`єктів права власності перед законом.

9. Суд установив, що у спірних правовідносинах відбулася примусова реалізація майна УДНДІ «Укрводгео» органом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою. Через це до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення законодавства, яке регулює порядок примусової реалізації майна державних підприємств у межах виконавчого провадження, а не в межах нормальної господарської діяльності державного підприємства та управління відповідним державним майном.

10. Суд наголосив, що відповідно до приписів частини другої статті 388 ЦК України національний правопорядок України закріплює широкий віндикаційний імунітет. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Будь-яких інших доводів та відповідних доказів на підтвердження недобросовісності відповідачів як набувачів спірного майна ані прокурор, ані позивач суду не надали.

11. Господарський суд Харківської області звернув увагу на існування таких, що набрали законної сили, судових рішень, які безпосередньо легітимують дії та правове становище відповідачів стосовно предмета спору.

12. Цей же суд додатковим рішенням від 25.01.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, заяву ТОВ «Консалт-буд 2011» про розподіл судових витрат задовольнив частково. Стягнув з Харківської обласної прокуратури та Міністерства (з кожного) на користь ТОВ «Консалт-буд 2011» по 75 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті заяви ТОВ «Консалт-буд 2011» відмовив.

13. Східний апеляційний господарський суд постановою від 17.04.2024 апеляційну скаргу Міністерства залишив без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі № 922/82/20 залишив без змін. Апеляційний суд погодився з доводами суду першої інстанції.

14. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 02.05.2024 заяву ТОВ «Консалт-буд 2011» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з Харківської обласної прокуратури та Міністерства (з кожного) на користь ТОВ «Консалт-буд 2011» по 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в апеляційному господарському суді. У решті заяви відмовив.

15. 22.05.2024 заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі № 922/82/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

16. Скаргу мотивує тим, що державне майно, яке знаходилось у господарському віданні УДНДІ «Укрводгео», підпадає під дію Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій.

17. Суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що невикористання цього майна у виробничій діяльності УДНДІ «Укрводгео» виключає застосування мораторію на відчуження.

18. Безпідставно відхилили аргументи прокурора про те, що до зведеного виконавчого провадження, в межах якого реалізовано спірне нерухоме майно, були включені виконавчі листи про стягнення заборгованості не тільки із заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тоді як мораторій не поширюється тільки на рішення щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами та заборгованістю перед фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

19. Суди фактично не виконали вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 12.09.2023 у цій справі, які є обов`язковими для судів попередніх інстанцій з огляду на статтю 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

20. Також прокурор у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин «віндикаційного імунітету», передбаченого частиною другою статті 388 ЦК України.

21. 27.05.2024 керівник Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 у справі № 922/82/20, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ «Консалт-буд-2011» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

22. На думку керівника Харківської обласної прокуратури, суд апеляційної інстанції на порушення статей 126, 129 ГПК України не надав належної оцінки рівню адвокатських витрат, які мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а також чи була їх сума обґрунтованою. Вважає, що безпідставним є покладення цих витрат на Харківську обласну прокуратуру, а не на позивача.

23. 29.05.2024 Міністерство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та додаткову постанову апеляційного господарського суду від 02.05.2024 у справі № 922/82/20, в якій просить їхскасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяв відповідача-3 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

24. Міністерство стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права при зобов`язанні органу влади, який не є органом управління спірним майном, відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу за позовом, поданим прокурором в інтересах іншого органу. Посилається на те, що суди не врахували правового статусу Міністерства у спірних правовідносинах та що на останнє покладено тягар сплати витрат на професійну правничу допомогу як на орган, який не був ініціатором судового спору, а також ніколи не був власником спірного майна, щодо якого виник цей спір.

25. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 22.10.2024 передав справу № 922/82/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 302 ГПК України.

26. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

27. Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновити, наскільки це можливо, порушені права та інтереси позивача.

28. Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Свобода в обранні способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку з неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. У кожного способу є свій об`єкт захисту та свої умови застосування.

29. Водночас при виборі способу захисту цивільного права чи інтересу нерідко постає проблема їх конкуренції. Визнаючи вид вимоги, особа може зіткнутися із ситуацією, коли одні й ті самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того самого суб`єкта.

30. Така конкуренція вимог може призводити до системних помилок і відповідно до правової невизначеності, а отже і до порушення прав осіб, які звертаються з відповідним позовом за захистом до суду. Отже, суд має визначитися, який саме спосіб захисту є ефективним та належним з огляду на спірні правовідносини тощо. Вирішення такого питання має важливе як теоретичне, так і практичне значення з огляду на те, що обрання неправильного чи неефективного способу захисту є достатньою та самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

31. Реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому з огляду на передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості проведення таких торгів є правочином. Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статті 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зазначала, що в разі якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

33. Отже, оскільки продаж майна на торгах є правочином, то його сторони (або заінтересовані особи, з огляду на норму частини третьої статті 215 ЦК України) вправі оскаржити результати цих торгів. Ця вимога поєднана, зокрема, з вимогою про витребування майна не свідчитиме про звернення особи з неналежним та неефективним способом захисту прав.

34. Водночас Велика Палата Верховного Суду сформувала наведену нижче практику (щодо розгляду справ про захист прав власника (законного користувача) у спорах про продаж майна на електронних торгах у процедурі примусового виконання судового рішення, якщо такий не є стороною договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем торгів).

35. У постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу; оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оспорити його можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину; вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту; такий самий підхід потрібно застосовувати і щодо оспорення іншого документа - акта про проведені електронні торги; неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача (пункт 35 цієї постанови); вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу; проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад тоді, коли позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу; право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (пункти 36, 39 цієї постанови). У пункті 44 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув права власності на придбане нерухоме майно, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права; для застосування вимоги про витребування майна із чужого володіння немає потреби в оспоренні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу.

36. У справі № 910/3907/18 (за позовом про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і продавець не мав права його відчужувати, тоді покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України (пункт 52 цієї постанови). Отже, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності, передбаченими главою 83 ЦК України. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оспоренні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу (пункт 57 цієї постанови).

37. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19 (за позовом про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки) сформувала висновок про те, що якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і продавець не мав права його відчужувати, тоді покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України. Отже, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема тому, що покупець не є добросовісним набувачем, тоді він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оспоренні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу (пункт 9.32 цієї постанови). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що задоволення пред`явленого позову про визнання недійсними результатів електронних торгів та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу за їх наслідками не приведе до поновлення майнових прав позивача, що доводить вибір неефективного способу захисту (пункт 9.33 цієї постанови). Разом з тим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовна вимога про витребування майна - земельної ділянки із чужого незаконного володіння підлягала задоволенню.

38. Отже, з викладеного вище слідує, що Велика Палата Верховного Суду не сформувала висновку щодо універсального способу захисту прав у випадку відчуження майна на торгах, якщо такі відбулися з порушенням вимог законодавства, зокрема Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (на що посилається прокурор у справі, яка переглядається). Велика Палата Верховного Суду фактично виснувала, що ефективність цього способу захисту - визнання недійсними результатів електронних торгів та договору залежить від суб`єктного складу учасників торгів та спору у справі.

39. Однак натомість Велика Палата Верховного Суду не конкретизує та не визначає, чи є такий спосіб захисту права ефективний / неефективний у випадку, якщо на торгах було реалізовано державне майно, яке на праві господарського відання належало боржнику та знаходилося у нього на балансі та на яке (майно) поширюється дія, серед іншого, Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18), водночас суб`єктом звернення з позовом до суду є прокурор в інтересах держави в особі уповноваженого органу, а відповідачем - переможець торгів, який у подальшому відчужив це майно третій особі.

40. Також необхідним є і конкретизація висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, щодо того, чи є особа добросовісним / недобросовісним набувачем у випадку, якщо вона придбала спірне майно на торгах, яке підпадало під заборону відчуження, визначену Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18.

41. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, шляхом його конкретизації щодо того, яким є ефективний та належний спосіб захисту прав держави у випадку продажу на торгах державного майна, яке на праві господарського відання знаходилося в установи, заснованій на державній формі власності, та на яке поширювалася дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», та чи є особа, яка придбала це майно на торгах, добросовісною / недобросовісною з огляду на таке обмеження. Тобто яку вимогу вправі заявити прокурор, який діє в інтересах держави, у цьому випадку з метою захисту прав, які вважає порушеними.

42. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає також про існування виключної правової проблеми, яка полягає в такому.

43. У справі, яка розглядається, встановлено, що право власності на спірне нерухоме майно, яке було відчужено у порядку, встановленому для виконання судових рішень, було зареєстровано за державою в особі Міністерства (правонаступником якого є позивач у справі). Спірне нерухоме майно належало УДНДІ «Укрводгео» на праві господарського відання. Водночас прокурор в інтересах держави в особі Міністерства просить, серед іншого, витребувати спірне нерухоме майно у ФОП Мігунова В. І. на користь держави в особі Міністерства.

44. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що хоча право господарського відання (стаття 136 ГК України) не є тотожним праву власності, однак таке право захищається відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

45. Отже, виключна правова проблема у таких спорах, як у справі № 922/82/20, полягає у тому, що у випадку неправомірного заволодіння майном, право власності на яке належало державі та яке знаходилося на праві господарського відання в іншої особи, захист від такого порушення (неправомірного заволодіння) полягає в поверненні чи витребуванні майна державі в особі відповідного органу чи юридичній особі, на праві господарського відання якої знаходилося це майно (у нього ж і перебувало на балансі). А отже, хто є належним позивачем у таких спорах - безпосередньо саме підприємство (УДНДІ «Укрводгео» у цьому випадку (яке залучено як третя особа у цій справі) чи держава (зокрема, в особі прокурора, Міністерства) як його власник та на користь кого повинно повертатися чи витребовуватися це майно.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу

Щодо відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду

46. Згідно із частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

47. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

48. Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.

49. Варто вказати також, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі ? ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

50. У рішенні від 27.09.1990 у справі «Коссі проти Сполученого Королівства» (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, яких слід прагнути.

51. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.

52. Отже, необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

53. Наявність таких підстав обґрунтовує суд касаційної інстанції, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку, викладеного в іншій справі за подібних правовідносин.

54. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду послався на необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, шляхом його конкретизації щодо того, яким є ефективний та належний спосіб захисту прав держави у випадку продажу на торгах державного майна, яке на праві господарського відання знаходилося в установи, заснованій на державній формі власності, та на яке поширювалася дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», та чи є особа, яка придбала це майно на торгах, добросовісною / недобросовісною з огляду на таке обмеження. Тобто яку вимогу вправі заявити прокурор, який діє в інтересах держави, у цьому випадку з метою захисту прав, які вважає порушеними.

55. Отже, Велика Палата Верховного Суду оцінює необхідність відступу від вказаних вище висновків з огляду на зазначену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду необхідність конкретизації.

56. У частині четвертій статті 302 ГПК України встановлено, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

57. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не наводить конкретних висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, від яких вважає за необхідне відступити шляхом їх конкретизації. Крім того, «конкретизація висновків» не може полягати у перегляді та уточненні висновків Великої Палати Верховного Суду виключно застосовно до фактичних обставин тієї справи, що передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

58. Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не вказує, у чому полягає практична неефективність висновків у перелічених справах, їх неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.

59. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не обґрунтував необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

Щодо виключної правової проблеми

60. Згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

61. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

62. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

63. Щодо якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

64. З огляду на викладені критерії Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, повинен обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, зокрема навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

65. Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не обґрунтував наявність виключної правової проблеми, не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 922/82/20.

66. Отже, підставадля передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

67. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

68. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд та повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

Керуючись статтями 233-235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 922/82/20 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державного підприємства «Сетам», Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт-буд 2011», фізичної особи - підприємця Мігунова Володимира Івановича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Українського державного науково-дослідного інституту проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища «Укрводгео», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Прядко Олесі Сергіївни, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості» Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського Олега Михайловича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Рестріелт», про визнання недійсними торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень і повернення майна, за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 касаційною скаргою керівника Харківської обласної прокуратури на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та касаційною скаргою Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

Ухвала у справі № 922/82/20 набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. ТкачСудді:О. О. Банасько О. В. Кривенда О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний О. А. Губська О. В. Ступак Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова