Рішення

від 16.12.2024 по справі 299/2966/24

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.12.2024 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Леньо В.В., при секретарі Казимірська Н.В., за участі представника позивача - адвоката Дидинська Б.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Виноградівського районного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони уклали шлюб - 29.11.2016 року, який зареєстровано у Виноградівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 246.

У шлюбі з Відповідачкою народилася одна дитина: донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно обставин зазначених в позовній заяві, відповідач зрадила подружню вірність знайшла собі іншого чоловіка з яким на даний час проживає.

Сторони з грудня 2023 року припинили сімейні відносини, разом не проживають.

У зв`язку з цим просить шлюб розірвати.

В свою чергу, в зв`язку припиненням сімейних відносин, у сторін виникло питання пов`язане із визначенням подальшого місця проживання їх спільної неповнолітньої дитини, оскільки з грудня 2023 року донька проживає разом з батьком.

Вказує, що з моменту окремого проживання з Відповідачкою, їх неповнолітня донька - ОСОБА_3 знаходяться на повному утриманні позивача.

Зазначає, що він позитивно характеризується по місцю проживання, за місцем проживання дитини створені належні побутові і санітарно-гігієнічні умови для проживання дитини.

З вказаних підстав просить визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним по місцю його проживання.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Дидинська Б.М. заявлені вимоги підтримала повністю з наведених вище підстав. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явивлася, до суду подала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник третьої особи - органу Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області, в судове засідання не з`явився, подав на адресу суду заяву, в якій просить розглядати дану справу та вирішити питання про місце проживання малолітньої дитини без його участі, з врахуванням позиції викладеної у висновку органу опіки та піклування № 02.1-15/3627 від 22.07.2024 року.

Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.223 ЦПК України не обов`язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін та визнання позову відповідачем, з`ясувавши дійсні причини пред`явлення позову, взявши до уваги обставини життя подружжя, а саме: категоричне заперечення сторонами можливості примирення, наявність неповнолітньої дитини, її вік, те, що сторони проживають окремо, фактичні обставини справи, суд вважає за можливе у підготовчому судовому засіданні ухвалити рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони 29.11.2016 року уклали шлюб, який зареєстровано у Виноградівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом № 246.

У шлюбі з Відповідачкою народилася одна дитина: донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільне життя з відповідачкою не склалося через розходження поглядів на сімейне життя.

Одруження виявилось невдалим, шлюб носить формальний характер.

Спору про розподіл майна між сторонами не має.

У відповідності до ст.51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість (ч.ч.3, 4 ст.56 СК України).

З`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, з врахуванням того, що подальше збереження шлюбу між сторонами є недоцільним, оскільки у період з часу звернення позивача до суду та розгляду справи у суді його наміри розірвати шлюб не змінилися, суд встановив справжнє прагнення позивача до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що розірвання шлюбу не суперечить інтересам сторін, після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.

Розглядаючи вимогу про визначення місця проживання дити, судом встановлено, що сторони проживають окремо та наміру на збереження, укладеного шлюбу не мають, що в своїй сукупності свідчить про неможливість збереження сім`ї, оскільки подальше їх спільне життя, як подружжя, суперечитиме їх інтересам, а також інтересам їх неповнолітньогосина, що має суттєве значення.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до положень ч. 4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно положень ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Оскільки сторони спільної згоди щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не дійшли, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно положень ч. 1 ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц висловила свою правову позицію, у відповідності з якою, при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Обґрунтованим при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини є застосування судами положень Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27.02.1991 року, якою стверджується рівність батьків щодо можливостей на виховання дитини і права на проживання з нею. Аналогічна правова норма викладена в ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», за якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Згідно висновку органу опіки та піклування Виноградівської міської ради щодо визначення місця проживання дитини №02.1-15/3627 від 22.07.2024 року, питання про визначення місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Вирішення питання залишено на розсуд суду.

Принципом 6 «Декларації прав дитини» від 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 p., I Manic, § 102).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 р. (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч.1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 p., I Manic, § 102).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості;малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.

Аналізуючи вищенаведені обставини та враховуючи вимоги норм сімейного законодавства, належні умови проживання за місцем проживання батька, що сприяють розвитку і належному вихованню дитини, особисту прихильність дитини до батька, суд вважає доцільним визначити місце проживання дитини разом з батьком, позивачем по справі, що повністю відповідає інтересам дитини.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 11,12, 13, 76-80, 81, 83, 141, 200, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Шлюб, укладений 29.11.2016 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований у Виноградівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис №246 - розірвати.

Визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та залишити її на утриманні та самостійному вихованні батька.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 24.12.2024 року.

ГоловуючийВ. В. Леньо