Постанова

від 12.12.2024 по справі 947/39255/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/877/24

Справа № 947/39255/21

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙСУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю представника позивача Згоди О.О., представника відповідача Жовтонецького В.М.,

переглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 червня 2022 року у справі за позовом адвоката Згоди Олексія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа без самостійних вимог Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання зобов`язання виконаним та припиненим, -

в с т а н о в и в:

14 грудня 2021 року адвокат Згода Олексій Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (-далі АТ «Ідея Банк»), третя особа без самостійних вимог Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання зобов`язання виконаним та припиненим, у якому просив суд

визнати зобов`язання за кредитним договором №910.22292, укладеним 08.05.2013 між нею та ПАТ «Ідея Банк» припиненим з 08 січня 2015 року з підстав повного виконання;

визнати заставу автомобіля CHEVROLET AVEO 2013 року випуску, колір коричневий, тип ТЗ легковий комбі-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер № НОМЕР_2 , згідно договору застави транспортного засобу №910.22292 від 04.06.2013, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цьолковською Іриною Степанівною, за №1357 припиненою з 08 січня 2015 року з підстав повного виконання зобов`язань за кредитним договором №910.22292 від 08 травня 2013 року та,

виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості про рухоме майно автомобіль CHEVROLET AVEO 2013 року випуску, колір коричневий, тип ТЗ легковий комбі-В, номер шасі (кузова, рами) K. НОМЕР_3 , реєстраційний номер № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 . Судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000 грн позивач просила стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 08 січня 2015 року у повному обсязі виконала свої зобов`язання за договором кредиту, укладеним 08.05.2013 між ОСОБА_1 і ПАТ «Ідея Банк». Проте 02 листопада 2021 року ПАТ «Ідея Банк» і ТОВ «Дельта М Юкрейн» уклали договір доручення, за умовами якого товариство здійснює від імені Банку дії, спрямовані на стягнення заборгованості за договором з позичальника, чим порушує права ОСОБА_1

22 лютого 2022 року від відповідача АТ «Ідея Банк» до суду надійшов відзив на позов, у якому Банк просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що дійсно відповідно до кредитного договору №910.22292 від 08.05.2013 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 115 988,88 грн на купівлю транспортного засобу CHEVROLET AVEO, 2013 року випуску, колір коричневий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 0% та сплатою всіх інших обов`язкових платежів по договору. Строк користування кредитними коштами до 08 травня 2016 року. В забезпечення виконання кредитних зобов`язань між відповідачем та позивачем було укладено договір застави транспортного засобу CHEVROLET AVEO, 2013 року випуску, колір коричневий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить відповідачу на праві приватної спільної власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2016 року по справі №520/16299/15, залишеним без зміни постановою Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, відмовлено в задоволені позову ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави за безпідставністю та встановлено, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №910.22292 від 08.05.2013 є припиненим з 08 січня 2015 року у зв`язку з його повним виконанням. Оскільки кредит №910.22292 від 08.05.2013 закрито, АТ «Ідея Банк» 08 грудня 2021 року було припинено обтяження рухомого майна, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація припинення обтяження) від 08.12.2021 за №76754999 щодо припинення обтяження з реєстраційним номером запису 13725015 та контрольною сумою АГ0ВДЕГ4А9. Отже на момент звернення ОСОБА_1 з позовом до суду 09 грудня 2021 року АТ «Ідея Банк» не порушувались права позивача щодо автомобіля CHEVROLET AVEO 2013 року випуску, колір коричневий, тип ТЗ - легковий комбі-В, номер шасі (кузова, рами) K. НОМЕР_3 , реєстраційний номер № НОМЕР_2 й предмет спору відсутній.

29 квітня 2022 року адвокат Згода Олексій Олександрович в інтересах позивачки ОСОБА_1 надав суду заяву про залишення частини позову без розгляду і заяву про залучення до участі у справі у якості третьої особи ТОВ «Дельта М Юкрейн».

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2022 року клопотання представника позивача задоволено частково: залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Західне регіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) про захист прав споживачів шляхом зняття обмежень з рухомого майна, визнання зобов`язання виконаним та припиненим

в частині визнання застави автомобіля за договором застави №910.22292 від 04.06.2013 припиненою і виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомостей про автомобіль, належний на праві власності ОСОБА_1 . В іншій частині заяву адвоката Згоди О.О. залишено без задоволення та продовжено підготовче судове засідання по справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Західне регіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання зобов`язання виконаним та припиненим.

Представник відповідача АТ «Ідея Банк» Жовтонецький В. у задоволенні позовних вимог просив відмовити і стверджував, що у даному випадку предмет спору відсутній.

Представник третьої особи без самостійних вимог Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) до судового засідання не з`явився, про слухання справи сповіщений належним чином відповідно до вимог закону,не скористався процесуальною можливістю надати пояснення щодо заявлених позовних вимог та прийняти участь у судових засіданнях.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства « Ідея Банк», третя особа без самостійних вимог Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання зобов`язання виконаним та припиненим задоволено. Суд визнав зобов`язання за кредитним договором №910.22292 від 08 травня 2013 року, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» (ЄДРПОУ 19390819) та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) припиненим з 08 січня 2015 року у зв`язку з його повним виконанням.

В апеляційній скарзі відповідач, АТ «Ідея Банк», просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити ти нове судове рішення. яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання, призначене на 12 грудня 2024 року об 14 год 20 хв з`явились: представник позивача Згода О.О. та представник відповідача Жовтонецький В.М., інші сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою (т. 2, а.с. 92).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та пояснення адвоката Згода Олексія Олександровича в інтересах позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частин 1, 2 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 593 ЦК України, право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

За положеннями статті 593 ЦК України, припинення право застави в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 травня 2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №910.22292, за умовами якого ОСОБА_1 отримано кредит в розмірі 115988, 88 гривен на строк 36 місяців для купівлі транспортного засобу CHEVROLET AVEO 2013 року випуску, колір коричневий, номер шасі ( кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . У якості забезпечення кредитних зобов`язань між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 укладено договір застави від 04.06.2013, зареєстрований в реєстрі №1357 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цьолковською І.С. транспортного засобу CHEVROLET AVEO 2013 року випуску, колір коричневий, номер шасі ( кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . На виконання умов договору застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна проведено обтяження транспортного засобу, належного позивачу на праві власності, та вчинено 05 липня 2013 року відповідний запис, яким заборонено відчужувати транспортний засіб, термін дії обтяження - до 03 травня 2023 року.

Позивачем зобов`язання за вищевказаним кредитним договором №910.22292 були виконані достроково в повному обсязі 08 січня 2015 року, що підтверджується квитанціями (матеріали справи за №520\16299\15-ц оглянуто в судовому засіданні), а також даний факт встановлений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2016 року у справі №520/16299/15-ц, яке набрало законної сили на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у справі №520/16299/15-ц.

У відповідності до п. 24 Порядку проведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року №830, відомості про припинення обтяження реєструються на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи. Обтяжувач чи уповноважена ним особа має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і виключення запису з Реєстру чи про продовження строку дії реєстрації не більш як на п`ять років. На підставі відповідної заяви щодо припинення обтяження виключенню підлягає запис стосовно всього рухомого майна, що є предметом обтяження.

Як убачається з витягу Державного реєстру обтяжень рухомого майна №Р218592 від 03.11.2021 05 червня 2021 року Державним підприємством «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України» в особі Львівської філії на підставі вищезгаданого договору застави транспортного засобу від 04.06.2013 року накладено заборону відчуження на автомобіль марки CHEVROLET AVEO 2013 року випуску, колір коричневий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , обтяжувач ПАТ «Ідея Банк», боржник ОСОБА_1 , термін дії обтяження до 03 травня 2023 року.

02 листопада 2021 року ПАТ «Ідея Банк» і ТОВ «Дельта М Юкрейн» уклали договір доручення, за умовами якого товариство здійснює від імені Банку дії, спрямовані на стягнення заборгованості за договорами кредиту. АТ «Ідея-Банк» передано інформацію ТОВ «Дельта М Юкрейн» про наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №910.22292, що вказано у письмовій відповіді Банку за №Зв-К-2022/500.

ОСОБА_1 02 грудня 2021 року, після вимоги ТОВ «Дельта М Юкрейн» про погашення заборгованості за кредитним договором№910.22292, надіслала Банку заяву вимогу про зняття існуючого обтяження з належного їй легкового автомобіля CHEVROLET AVEO з підстав повного виконання осново зобов`язання.

Вищевказану заяву відповідач отримав електронним зв`язком 03 листопада 2021 року та поштовим зв`язком 06 грудня 2021 року. До суду ОСОБА_1 з позовом звернулась 09 грудня 2021 року, а про припинення обтяження рухомого майна довідалась з відзиву відповідача у лютому 2022 року, тому і надала клопотання про залишення позову в цій частині без розгляду.

Оскільки відповідач не надав відомостей, що ОСОБА_3 з реєстру боржників виключено, позивач наполягає на вимогах про визнання зобов`язань за кредитним договором виконаними 08 травня 2013 року.

На обґрунтування своїх доводів позивачка посилалась на наступні документи: квитанції по дострокове погашення кредиту і сплату відсотків №14440 від 08.01.2015, копію кредитного договору №910.22292 від 08.05.2013, копію договору застави транспортного засобу №910.22292 від 04.06.2013, копію витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копію рішення Київського районного суду м. Одеси, копію постанови Одеського апеляційного суду, копію адвокатського запиту, копію відповіді на адвокатський запит, копію заяви-вимоги та документи, підтверджуючі її направлення та отримання.

Задовольняючи позову, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що надані суду письмові докази безперечно свідчать про виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором№910.22292 від 08.05.2013 в повному обсязі 08 січня 2015 року, а відповідачне спростував у спосіб подання відповідних доказів доводи позивача про передачу Банком відомостей до ТОВ «Дельта М Юкрейн» щодо ОСОБА_1 як боржника за вищевказаним договором кредиту.

Посилання відповідача, АТ «Ідея Банк», на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом безпідставно не враховано, що спір відсутній, не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно достатті 8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, що «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частинами 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Суд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що, незважаючи на виконання нею зобов`язань за кредитним договором№910.22292 від 08.05.2013 в повному обсязі 08 січня 2015 року, відповідачне виключив її з реєстру боржників та передав інформацію щодо ОСОБА_1 , як боржника за вказаним договором кредиту до ТОВ «Дельта М Юкрейн» на підставі договору доручення №2021-502 від 02.11.2021, із достовірністю підтверджується копіями відповіді АТ «Ідея Банк» від 28.01.2022 (а.с. 81) та договору доручення №2021-502 від 02.11.2021, укладеному між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Дельта М Юкрейн», щодо стгнення заборгованості за договором кредиту (а.с. 82-103).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правовий висновок Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та наявні у справі докази, колегія суддів дійшла висновку, судом першої інстанції з достовірністю та об`єктивністю встановлено що, незважаючи на виконання позивачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором№910.22292 від 08.05.2013 в повному обсязі 08 січня 2015 року, Банкне виключив її з реєстру боржників та передав інформацію щодо ОСОБА_1 , як боржника за вказаним договором кредиту до ТОВ «Дельта М Юкрейн» на підставі договору доручення №2021-502 від 02.11.2021.

Отже, позивачем ОСОБА_1 доведено належним чином те, що Банком порушено її права і законні інтереси, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України право позивача підлягають судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, судпершої інстанціївсебічно,повно таоб`єктивно з`ясувавобставини,які маютьзначення дляправильного вирішеннясправи, дослідивв судовомузасіданні усідокази,які є усправі,з урахуваннямїх переконливості,належності і допустимості,на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 23 грудня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк