Рішення

від 13.12.2024 по справі 757/55760/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/55760/23-ц

пр. 2-4743/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ)

представника відповідача Національного антикорупційного бюро України - Івашка О.Л.

представника відповідача Державної казначейської служби України - Березовської М.О.

представника відповідача Офісу Генерального прокурора - Декалюка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу № 757/55760/23-ц за позовом ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України про стягнення коштів та відшкодування завданої моральної шкоди, - ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява до Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України про стягнення коштів та відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування даної позовної заяви зазначено, що 29.08.2019 складено та затверджено обвинувальний акт, згідно з яким ОСОБА_2 висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК України.

Цього ж дня між прокурором та позивачем було укладено угоду про визнання винуватості, яку направлено до Вищого антикорупційного суду України для розгляду.

На виконання угоди, ОСОБА_2 було перераховано 1180000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, однак ухвалою Вищого антикорупційного суду від 13.09.2019 у справі № 4010/20/19-к у затвердженні угоди про визнання визнуватості ОСОБА_2 відмовлено, обвинувальний акт з додатками повернуто прокурору.

В подальшому, 11.10.2019 позивачу повідомлено про зміну підозри, змінено правову кваліфікацію діяння підозрюваного з ч.2 ст. 364 КК України на ч. 5 ст. 191 КК України.

Вищим антикорупційним судом України 09.12.2020 винесено вирок у справі № 991/2593/19, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК України та виправдано. Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 991/2593/19 ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07.04.2021 залишено без змін.

З врахуванням зазначеного, позивач вважає, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», добровільно сплачена ним сума в розмірі 1180000 грн. 00 коп. разом з інфляційними витратами має бути стягнута з державного бюджету на його користь, оскільки угода, на підставі якої було сплачено кошти, не була затверджена судом, а тому грошові кошти мають бути повернуті позивачу.

Також, позивач посилається, на те, що йому було завдано моральної шкоди, внаслідок безпідставного відкриття кримінального провадження відносно нього, перебування в період з 23.08.2019 до 26.01.2022 під слідством за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а в подальшому перекваліфікованого на ч. 5 ст. 191 КК України, участі у процесуальних діях в даному кримінальному провадженні, що призвело до істотного погіршення його стану здоров`я, погіршення відносин із колегами на роботі, друзями та знайомими, завдало шкоди його авторитету та унеможливило подальший кар`єрний ріст.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , шляхом списання з відповідного рахунку Казначейства 1 815 103,72 грн, з яких: 1 180 000,00 грн, які були сплачені 03.09.2019 р. на розрахунковий рахунок Будинкоуправління № 1 Яворівської експлуатаційної частини району та 635 103, 72 грн. - інфляційні втрати за період з 14.09.2019 р. до 22.11.2023 р.;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , шляхом списання з відповідного рахунку Казначейства спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду моральну шкоду в сумі 2 500 000,00 грн.

07.12.2023 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду справу в порядку загального позовного провадження.

02.02.2024 представником Державної казначейської служби України було подано відзив на позовну заяву.

В обгрунтування відзиву представник Державної казначейської служби України (далі по тексту рішення ДКС України) зазначила, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), а саме - Офіс Генерального прокурора та Національне антикорупційне бюро України.

Відтак, ДКС України не несе відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів, оскільки жодним чином не порушувало прав позивача.

Зазначено, що позивач не надав доказів та підтверджень наявності причинного - наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні, оскільки згідно з нормами КПК України до особи можуть бути застосовані заходи з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства та суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Тому, з урахуванням інкримінованого позивачу злочину, застосування відносно позивача відповідних процесуальних заходів було діями з точку зору кримінально-процесуального законодавства України та не було дією, яка не відповідає вимогам КПК України.

Також представник заперечувала щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, що відповідно до статті 81 ЦПК є його процесуальним обов`язком.

Поряд з цим, було зазначено, що моральну шкоду необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Відтак, на думку представника ДКС України, вірним буде розрахунок із застосованням розрахункової величини для обчислення виплат за рішення суду, що на рівні 1600,00 гривень.

Також, представник вважає, що позовні вимоги щодо відшкодування шкоди та стягнення інфляційних втрат є безпідставними, оскільки держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави.

З врахуванням зазначеного, представник ДКС України просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

12.02.2024 представником Офісу Генерального прокурора було подано відзив на позовну заяву.

Так, представник Офісу Генерального прокурора (далі по тексту рішення - прокуратура) заперечував щодо задоволення позовних вимог, оскільки під час досудового розслідування та судового провадження з розгляду обвинувального акта з угодою про визнання винуватості, ОСОБА_2 , шляхом самообмови, перешкоджав з`ясуванню істини і цим сприяв своєму притягненню до кримінальної відповідальності, а тому не має права на відшкодування шкоди в силу закону.

Також доводи ОСОБА_2 у позовній заяві щодо завдання йому шкоди не підтверджено належними та допустимими доказами, які б свідчили, що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування такої шкоди.

Відтак, представник прокуратури вважає, що доводи позивача щодо завдання йому моральної шкоди є безпідставними, оскільки здійснення криімнального провадження, скаладння угоди про визнання винуватості, зміну повідмолення про підозру, зокрема, також були зумовлені процесуальною поведінкою самого позивача, який дав свідчення та визнав вину.

Посилання ОСОБА_2 на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в обґрунтування необхідності стягнення з державного бюджету грошових коштів в сумі 1180000 грн. 00 коп., сплачених ним на рахунок Будинкоуправління та суми в розмірі інфляційних втрат, є необґрунтованими, адже дія цього закону на випадки добровільної сплати коштів в рахунок відшкодування заподіяної шкоди не поширюється.

Так, добровільно передані особисто ОСОБА_2 на користь Будинкоуправління кошти, у зв`язку з визнанням ним вини не є шкодою, що йому заподіяна і в жодному разі не є майном в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, адже ці гроші не конфіскувались, не звертались в дохід держави судом, не вилучались органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, і не є майном, на яке накладено арешт.

Відтак, на думку представника прокуратури, позивачем було помилково обрано спосіб захисту.

З врахуванням зазначеного, представник Офісу Генерального прокурора вказує, що доводи ОСОБА_2 щодо незаконності дій Національного антикорупційного бюро України та Офісу Генерального прокурора не знайшли свого об`єктивного підтвердження, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

12.02.2024 представником Національного антикорупційного бюро України було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що стороною позивача не надано доказів завдання шкоди позивачем та не доведено ознак протиправності поведінки детективів під час здійснення досудового розслідування щодо нього.

Так, представник бюро зазначив, що позивач повністю визнавав обставини вчинення ним злочинів, не наголошував на неправомірності тих чи інших процесуальних дій, вчинених під час досудового розслідування, та у кінцевому підсумку визнав вину у їх вчиненні та щиро розкаявся.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що позивача під час досудового розслідування кримінального провадження та розгляду справи судом незаконно взято під варту, щодо нього незаконно проведено обшук, незаконно накладено арешт на його майно чи відсторонено від посади або ж вчинено щодо нього інші процесуальні дії, які б обмежували права.

Також представник вказує, що позивач не обґрунтував наявності усіх складових елементів цивільного правопорушення, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою Національного бюро та моральною шкодою.

Окрім цього, представником зазначено, що кошти у розмірі 1 180 000,00 грн. добровільно сплачені позивачем на виконання угоди про визнання винуватості, укладеної з прокурором.

Відтак, кошти, які були сплачені позивачем на виконання угоди про визнання винуватості, укладеної з прокурором, не охоплюються дією ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому не підлягають відшкодуванню у розумінні цього Закону.

Щодо стягнення сплачених коштів на рахунок Будинкоуправління № 1 Яворівської експлуатаційної частини району то представник звертає увагу, що у позивача виникли правовідносини саме з Будинкоуправління № 1 Яворівської експлуатаційної частини району про повернення безпідставно набутих грошових коштів, а не під час вирішення даного спору те саме і стосується стягнення інфляційних втарт, оскільки у відповідачів не виникло грошового зобов`язання перед позивачем.

28.03.2024 представником позивача було подано відповідь на відзиви, в якому зазначено, що останній не погодився з доводами відповідачів.

09.05.2024 представником Національного антикорупційного бюро України було подано заперечення на відповідь на відзив.

20.05.2024 ухвалою суду було закрито підготовче провадження та перейдено до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник Національного антикорупційного бюро України - Івашко О.Л. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенінні позовних вимог, оскільки не надано доказів завдання шкоди та послався на доводи зазначені у відзиві.

Представник відповідача Державної казначейської служби України - Березовська М.О. в судовому засіданні підтримала позицію представника Національного антикорупційного бюро України.

Представник відповідача Офісу Генерального прокурора - Декалюк Д.Е. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначив, що кошти було добровільно сплачені на рахунок підприємства, а не держави та послався на доводи зазначені у відзиві.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу у визначений ч.2 ст.16 ЦК України спосіб, зокрема, шляхом відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди.

Так, у статтях 55 та 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, судовим розглядом встановлено, що 06.09.2018 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52018000000000853, на підставі перевірки інформації письмового повідомленням командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 (вх. номер 020/24231-21 від 23.08.2018) за попередньо кваліфікацією - ч. 2 ст. 364 КК України, стосовно службових осіб Яворівської КЕЧ району.

11.03.2019 внесено відомості до ЄРДР за № 52019000000000199 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, стосовно службової особи Будинкоуправління №1 Яворівської КЕЧ району, за фактом підписання та посвідчення відтисками круглої печатки установи завідомо неправдивих офіційних документів - актів здачі - приймання робіт (надання послуг) від ПП «Галполітрейд-Постач» із надання послуг щодо оренди двох модульних газових котелень на загальну суму 1 095 000 грн. за період із 04.04.2019 по 30.09.2014 за договором оренди майна №05/10/13-01/ор від 05.10.2013 із додатковими угодами, які фактично не надавались.

Постановою прокурора від 22.03.2019 матеріали досудових розслідувань № 52018000000000853 та № 52019000000000199 об`єднано в одне кримінальне провадження № 52018000000000853 за ч. 2 ст.364, ч. 1 ст. 366 КК України.

15.07.2019 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 52018000000000853 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а також у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Окрім цього, представником Національного антикорупційного бюро України повідомлено, що 02.08.2019 додатково внесено відомості до ЄРДР за № 52019000000000683 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, стосовно службової особи ПП «Галполітрейд-Постач», за фактом складання та видачі завідомо неправдивих офіційних документів - актів здачі - приймання робіт (надання послуг) на користь БУ № 1 Яворівської КЕЧ району щодо надання послуг із оренди двох модульних газових котелень на загальну суму 1 095 000 грн. за період із 04.04.2019 по 30.09.2014 за договором оренди майна №05/10/13-01/ор від 05.10.2013 із додатковими угодами, які фактично не надавались.

Постановою прокурора від 22.08.2019 матеріали досудових розслідувань №52018000000000853 та № 52019000000000683 об`єднано в одне кримінальне провадження № 52018000000000853 за ч. 2 ст.364, ч. 1 ст. 366 КК України.

Одночасно, 23.08.2019 виділено матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_2 в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, в окреме кримінальне провадження № 52019000000000751.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні №52019000000000751 завершено зверненням до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності, яке скеровано до Яворівського районного суду Львівської області.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 10.12.2019 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності.

23.08.2019 матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_2 в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, прокурором виділено в окреме кримінальне провадження № 52019000000000752.

Одночасно, 23.08.2019 виділено матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_2 в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, в окреме кримінальне провадження № 52019000000000751.

29.08.2019 складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52019000000000752, згідно з яким ОСОБА_2 висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК України.

Цього ж дня між прокурором та підозрюваним ОСОБА_2 було укладено угоду про визнання винуватості, яку направлено до Вищого антикорупційного суду України для розгляду.

На виконання вказаної угоди, ОСОБА_2 було перераховано 1 180 000 грн. (500 000 грн. - згідно квитанції №ПН889851 від 03.09.2019 р. та 680 000 грн. згідно платіжного доручення №2900189669 від 03.09.2019 р.) на розрахунковий рахунок Будинкоуправління №Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 13.09.2019 було відмовлено в затвердженні мирової угоди.

11.10.2019 ОСОБА_2 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у кримінальному провадженні № 52019000000000752, змінено правову кваліфікацію діяння підозрюваного на ч. 5 ст. 191 КК України.

11.12.2019 обвинувальний акт щодо обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191 КК України надійшов на розгляд до Вищого антикорупційного суду.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 09.12.2020 у справі № 991/2593/19 ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК та виправдано.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07.04.2021 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного кримінального суду від 26.01.2022 ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07.04.2021 щодо ОСОБА_2 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

З врахуванням даних обставин позивач вважає, що має законні підстави для відшкодування шкоди за рахунок держави, які закріплені у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167,1176 ЦК України.

Так, позивач у своїй позовній заяві вказує, що згідно з наказом міністра оборони України від 31.07.2019 р. №416 «Про ліквідацію «Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району» юридичну особу - Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (ідентифікаційний код - 24298033; місцезнаходження: 81000, Львівська обл., Яворівський р-н, Яворів, вул. І.Христителя, буд. 53) припинено пшяхом ліквідації.

Листом №2013 від 21.07.2021 р., за підписом т.в.о. начальника Яворівської КЕЧ, яке отримане у відповідь на заяву позивача від 02.07.2021 р. щодо повернення сплачених коштів в сумі 1 180 000 грн. 00 коп., повідомлено, що Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно - експлуатаційної частини району знаходиться на стадії ліквідації. На рахунки підприємства накладено арешти органами державної виконавчої служби. Залишкова сума на рахунках підприємства становить 28 573,17 грн., зважаючи на, що немає фінансової можливості повернути сплачені кошти.

Відтак, позивач посилаючись на ч. 4 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зазначає, що інфляційне знецінення сплаченої позивачем суми у розмірі 1180 000,00 грн. за період з 14.09.2019 р. до 22.11.2023 р. становить: Сукупний індекс інфляції за період з 14.09.2019 р. до 22.11.2023 р.: 1,53822349. Інфляційне збільшення: (1 180 000,00 грн. х 1.53822349) - 1 180 000,00 грн. = 635 103,72 грн.

Таким чином, загальна сума боргу з урахуванням інфляційних втрат: 1180 000,00 грн. (сума боргу) + 35 103,72 грн. (інфляційне збільшення) = 1 815 103,72 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач вказує, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» добровільно сплачена позивачем сума має бути стягнута з державного бюджету на його користь з врахуванням інфляційних втрат.

Разом з цим, представники відповідачів не погоджуються з такими доводами позивача, оскільки вважають такі доводи позивача безпідставними, які не відповідають вимогам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та держава не є тією особою, яка має відшкодувати сплачені кошти на рахунок підприємства Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно - експлуатаційної частини району знаходиться на стадії ліквідації.

Зокрема, представник Офісу Генерального прокурора у своєму відзиві зазначив, що під час досудового розслідування та судового провадження з розгляду обвинувального акта з угодою про визнання винуватості, ОСОБА_2 , шляхом самообмови, перешкоджав з`ясуванню істини і цим сприяв своєму притягненню до кримінальної відповідальності, а тому не має права на відшкодування шкоди в силу закону.

Так, 05.02.2019 ОСОБА_2 був допитаний як свідок у кримінальному провадженні № 52018000000000853 від 06.09.2018, в якому йому в подальшому 15.07.2019 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 364 КК України та 23.08.2019 матеріали досудового розслідування в частині підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, виділені в окреме провадження № 52019000000000752.

Під час допиту ОСОБА_2 повідомив, що в період з 04.04.2014 по 17.10.2014 Будинкоуправлінням № 1 Яворівської КЕЧ району сплачено на користь ПП «Галполітрейд-Постач» грошові кошти в загальній сумі 1,18 млн. грн., на підставі шести вказаних ним під час допиту актів здачі-приймання робіт (наданих послуг).

У період часу із 04.04.2014 по 30.09.2014 він підписав ці акти та посвідчив їх відтиском печатки Будинкоуправління, хоча фактично жодні послуги за даними актами не надавались та не могли бути наданими, оскільки модульні газові котельні були введені в експлуатацію 23.10.2014, а орендна плата, згідно з договірними зобов`язаннями, мала почати нараховуватись саме після їх введення в експлуатацію.

Після проведення усіх робіт, 23.10.2014 модульні газові котельні були введені в експлуатацію, про що було складено акт готовності об`єкту до експлуатації від 23.10.2014.

Саме з цієї дати предмет оренди міг почати використовуватись за призначенням.

Також ОСОБА_2 запевнив, що модульні газові котельні не могли жодним чином використовуватись до моменту їх введення в експлуатацію і складання уповноваженими особами акту готовності об`єкта до експлуатації, що був підписаний 23.10.2014.

Також повідомив, що оскільки одним із власників ПП «Галполітрейд- Постач» був ОСОБА_4 , рідний брат його начальника ОСОБА_5 , ОСОБА_2 вважав, що вчинення інкримінованих йому дій допоможе йому зміцнити з ним відносини, утвердити власний авторитет перед керівником на роботі та убезпечити себе від ймовірних кадрових змін у майбутньому (арк. 11 протоколу).

Будучи допитаним 15.07.2019, як підозрюваний, ОСОБА_2 , продовжив надавати стосовно себе викривальні свідчення, та, посилаючись на внесені до п. 4.1 договору оренди котелень додатковою угодою від 01.04.2019 № 2 зміни повідомив, що нарахування і сплата орендної плати повинна розпочинатись із моменту початку роботи модульних газових котелень, тобто після їх введення в експлуатацію.

Згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 23.10.2014, закінчений будівництвом об`єкт модульні газові котельні загальною тепловою потужністю 5,4 МВт для теплопостачання військової частини НОМЕР_3 визнано готовим до експлуатації.

Тобто, з 23.10.2014 вказані модульні газові котельні можна було використовувати за призначенням та відповідно із цієї дати Будинкоуправління № 1 Яворівської КЕЧ району повинно було сплачувати орендну плату.

ОСОБА_2 підписав та посвідчив відтисками печатки шість актів здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 1 095 000,00 грн, хоча при цьому знав, що зазначені у них послуги з оренди не надавались та не могли бути наданими, оскільки модульні газові котельні фактично були введені в експлуатацію та могли використовуватись з 23.10.2014 (арк. 4-5 протоколу).

Таким чином, представник прокуроратури вказує, що вищевказані та інші, наведені у протоколі допиту дії, були спрямовані на перерахування грошових коштів в сумі 1 180 000 грн. на користь ПП «Галполітрейд-постач» ОСОБА_2 вчиняв, усвідомлюючи, що жодні послуги із оренди в період із 04.04.2014 по 23.10.2014 не надавались.

Крім того, вищевказані перерахування грошових коштів в сумі 1180000,00 грн. не могли бути авансовими платежами, оскільки перерахування відбувались на основі актів здачі-приймання робіт (надання послуг), якими констатовано факти про те, що відповідні послуги нібито були наданими.

Також, ОСОБА_6 повідомив, що визнає свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, які описані відповідно до повідомлення про підозру від 15.07.2019, готовий відшкодувати завдану шкоду державним інтересам у розмірі 1,18 млн грн і що його показання є вичерпними та правдивими.

Надалі, 29.08.2019 між прокурором та ОСОБА_2 укладено угоду про визнання винуватості.

Відповідно до п. п. 4, 5 угоди ОСОБА_2 повністю та беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі повідомленої йому підозри та добровільно зобов`язався відшкодувати у повному обсязі шкоду, завдану державі в особі Будинкоуправління № 1 Яворівської КЕЧ району, внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення у сумі 1180000, 00 грн., шляхом перерахування вказаної суми на рахунок Будинкоуправління.

Таким чином, представник прокуратури зазначає, що, підписавши дану угоду, ОСОБА_2 засвідчив обставини, викладені у п.п. 1 п. 3 угоди. Зокрема, що надав детальні і правдиві показання.

Разом з цим, ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 13.09.2019, якою відмовлено у затвердженні вказаної угоди, встановлено, що у судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив суду, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, визнав вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, щиро покаявся у скоєному та відшкодував збитки у розмірі 1,18 млн грн.

Згідно з п. 19 ухвали, суд відмовив в затвердженні угоди, так як була допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення.

З врахуванням зазначеної обставини, 11.10.2019 було прийняте рішення про зміну раніше повідомленої ОСОБА_2 15.07.2019 підозри та повідомлено про те, що він підозрюється у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненій в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

При цьому, виклад фактичних обставин вчиненого діяння, наведений з 6 по 8 аркуш повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, порівняно з формулюванням підозри, наведеним в угоді про визнання винуватості (виклад фактичних обставин на арк. 6-8 угоди) не змінився, за винятком окремих формулювань, відображених у відповідності до його нової кримінально- правової кваліфікації.

Таким чином, наведений у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри та у подальшому, у спрямованому до суду обвинувальному акті, а також у виправдувальному вироку виклад фактичних обставин вчиненого діяння ґрунтується на сукупності взаємоузгоджених доказів, які зібрані та оцінені завдяки та з урахуванням неодноразово наданих та підтверджених ОСОБА_2 під час досудового розслідування та судового розгляду відомостей, частину з яких наведено вище, які дали підстави вважати вчинені ним дії протиправними.

Будучи допитаним 21.10.2019, як підозрюваний у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_2 від надання показань відмовився.

Колегією суддів Вищого антикорупційного суду 09.12.2020 ухвалено вирок, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК України та виправдано.

Відповідно до п. 198 вироку, допитаний як обвинувачений ОСОБА_2 показав, що станом на 01.04.2014 котельні були підключені та готові до експлуатації, проте, це ще не було оформлено документально.

Згідно з п. 200 вироку ОСОБА_2 зауважив, що з квітня 2014 року Будинкоуправління почало здійснювати гаряче водопостачання військовослужбовцям, п. 201 - котельня фактично працювала, п. 202 - котельні експлуатувались до 23.10.2014, до виготовлення частини документів щодо їх установки та отримання дозвільних документів на їх експлуатацію, п. 203 - газопостачання на котельні здійснювалося до акта введення в експлуатацію, п. 205 - послуги, зазначені в актах, по наданню в оренду котелень, надавалися Будинкоуправлінню, оскільки котельні перебували в оренді останнього.

Як відзначено судом у п. 211 вироку, з цих показань вбачається, що оплата орендних послуг, шляхом перерахування авансових платежів, за надані в користування котельні здійснювалась Будинкоуправлінням цілком правомірно, на виконання умов договору.

Послуги з оренди котелень надавались Будинкоуправлінням з часу передачі цих котелень згідно з актом прийому-передачі.

П. 213 вироку встановлено: «На переконання прокурора, вказані обставини свідчать про те, що до введення в експлуатацію у жовтні 2014 року котельні не могли використовуватись. Як наслідок, ОСОБА_2 була здійснена сплата орендних платежів за послуги, які не надавались та не могли бути надані.

Вказаному суперечать показання обвинуваченого про те, що котельні частково використовувались з квітня 2014 року та на них постачався газ».

Таким чином, представник прокуратури вважає, що викладені у вироку показання за своїм змістом є протилежними частково процитованим вище, які ОСОБА_2 були надані під час досудового розслідування та судового розгляду раніше спрямованого обвинувального акта з угодою про визнання винуватості.

Відтак, на думку представника прокуратури ОСОБА_2 у процесі досудового розслідування та судового провадження шляхом самообмови перешкоджав з`ясуванню істини і цим сприяв незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, а тому підстав для стягнення шкоди немає.

Також в ході розгляду справи представник Національного антикорупційного бюро України у своєму відзиві та запереченнях на відповідь на відзив звернув увагу суду на те, що позивач підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 52019000000000751 від 23.08.2019.

Обставини вчинення цього злочину прямо та невід`ємно пов`язані із обставинами, які досліджувалися у межах кримінального провадження № 52019000000000752 від 23.08.2019, за наслідками розгляду якого позивача було виправдано.

Зокрема, у межах кримінального провадження № 52019000000000751 від 23.08.2019 досліджувався факт можливого підроблення офіційних документів ОСОБА_2 під час виконання договору оренди майна № 05/10/13-01/ор від 05.10.2013, тобто того ж самого договору оренди, питання виконання якого у контексті наявності ознак розтрати чужого майна, досліджувалося у межах кримінального провадження № 52019000000000752 від 23.08.2019, за наслідками якого позивача було виправдано.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень виявлено ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 10.12.2019 у справі № 944/4594/19, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав.

Зі змісту ухвали суду від 10.12.2019 встановлено, що ОСОБА_2 та захисник Сиворіг А.О. підтримали клопотання прокурора та просили звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності і закрити кримінальне провадження.

Отже, позивач фактично погодився із висунутим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, обставини вчинення якого прямо та невід`ємно пов`язані із обставинами кримінального провадження №52019000000000752 від 23.08.2019.

Однак, кримінальне провадження №52019000000000751 щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, не було закрито, як і не було виправдано позивача у його вчиненні.

Водночас, позивач уникнув кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, лише у зв`язку з закінченням строків давності.

Відтак, на думку представника бюро, дані два кримінальні провадження неможливо розглядати окремо та самостійно, оскільки обставини, які були предметом дослідження у них виникли під час виконання договору оренди майна № 05/10/13-01/ор від 05.10.2013, за участі тих самих суб`єктів, у ті ж часові проміжки.

Слід наголосити, що звільнення від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на цій підставі є нереабілітуючою обставиною з якою ст. 2 Закону № 266/94-ВР не пов 'язує виникнення права на відшкодування шкоди.

За таких обставин, у позивача не виникло право на відшкодування шкоди у розумінні ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Окрім цього, представник бюро наголосив на тому, що грошові кошти, сплачені позивачем, не є «майном» у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки вони не були конфісковані або звернені в доход держави судом, вилучені органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно- розшукову діяльність та на них не накладався арешт.

Натомість, кошти у розмірі 1 180 000,00 грн добровільно сплачені позивачем на виконання угоди про визнання винуватості, укладеної з прокурором.

Отже, кошти, які були сплачені позивачем на виконання угоди про визнання винуватості, укладеної з прокурором, не охоплюються дією ст. З Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», тому не підлягають відшкодуванню у розумінні цього Закону.

Також, представник бюро вказує, що позивач сплатив кошти, які він просить стягнути, саме на розрахунковий рахунок Будинкоуправління № 1 Яворівського КЕЧ, а не на користь держави, зокрема Національного бюро чи Офісу Генерального прокурора.

Отже, у позивача виникли правовідносини з Будинкоуправлінням № Яворівського КЕЧ щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 180 000,00 грн.

Тому, питання щодо повернення цих коштів повинно вирішуватися у межах спору з Будинкоуправлінням № 1 Яворівського КЕЧ про повернення безпідставно набутих грошових коштів, а не під час вирішення цього спору.

Представник Державної казначейської служби України також не погодилась з доводами сторони позивача та посилалась на помилковість обраного способу захисту, оскільки посилання позивача є необґрунтованими.

Щодо заявлених вимог про стягнення моральної шкоди, завданої позивачу, судом встановлено, що позивач при обгрунтуваннні даної вимоги зазначив, що він у Яворівській КЕЧ працював на посаді начальника будинкоуправління №1 з 07.07.1998 р.

Проте, внаслідок безпідставного відкриття кримінального провадження 23.08.2019 р. відносно нього, було здійснено значний морально-психологічний тиск, погіршився стан здоров`я внаслідок постійних переживань та перебування у стані стресу, участі у процесуальних діях, що вплинуло на можливість повноцінного виконання своїх трудових обов`язків, 02.10.2019 р. позивачем було подано заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін, що підтверджуються довідкою Яворівської КЕЧ району №35 від 28.10.2022 р.

Також, за час перебування під слідством, стан здоров`я позивача значно погіршився, через постійний стрес та переживання з`явились ознаки захворювань серцево судинної системи, больові відчуття в грудній клітці, у зв`язку із чим позивач пройшов обстеження у Яворівській центральній районній лікарні, що підтверджується довідкою за підписом лікаря ОСОБА_7 , якою було встановлено порушення серцевого ритму, гіпертрофія підшлункової перегородки та недостатність мітрального клапану, що підтверджується результатами обстеження Ехо КГ, яке було проведено 08.04.2021 р.

Відтак, позивач стверджує, що йому була завдана моральна шкода внаслідок безпідставного відкриття кримінального провадження відносно нього, перебування тривалий час (з 23.08.2019 р. до 26.01.2022 р.) під слідством за обвинуваченням у вчиненні злочину, який передбачено ч. 2 ст. 364 КК України, а в подальшому перекваліфіковано на ч. 5 ст. 191 КК України, участі у процесуальних діях у цьому кримінальному провадженні, що призвело до істотного погіршення стану його здоров`я, погіршення відносин із колегами по роботі, друзями та знайомими, завдало шкоди його авторитету серед колег, що унеможливило подальший кар`єрний ріст перебування на керівних посадах, а тому останній оцінив моральну шкоду у розмірі 2500 000,00 грн.

Так, на противагу зазначеним обставинам представником Офісу Генерального прокурора було зазначено, що позивачем не доведено обставин безпідставно відкриття кримінального провадження відносно нього, оскільки ОСОБА_2 «беззаперечно» визнавав себе винним у вчиненні інкримінованих йому діянь (зокрема, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України), «активно сприяв» досудовому розслідуванню та надавав «вичерпні та правдиві» показання.

Представник прокуратури вказує, що в чому полягає безпідставність початку кримінального провадження, чи то необгрунтованість повідомленої йому підозри, чи то виділення 23.08.2019 матеріалів досудового розслідування щодо підозрюваного в інше провадження, у позовній заяві не розкрито.

Так само, нічим не обґрунтовано твердження про значний морально- психологічний тиск на нього, погіршення стану здоров`я внаслідок постійних переживань та перебування у стані стресу, участі у процесуальних діях.

Як стверджує ОСОБА_2 , за час перебування під слідством стан його здоров`я значно погіршився, з`явились ознаки захворювань серцево-судинної системи. На підтвердження надає копію довідки про результати обстеження Ехо КГ від 08.04.2021.

Однак, жодних відомостей чи документів, на підставі яких можна було б зробити висновки про стан здоров`я ОСОБА_2 до погіршення, про час, коли погіршення сталось, про те, що взагалі погіршення стану здоров`я мало місце, так само, як і про зв`язок захворювань чи хворобливих відчуттів з будь- якими чинниками у позовній заяві не наведено та до неї не додано.

Окрім цього, зазначив, що перебіг досудового розслідування та його результати значною мірою обумовлені процесуальною позицією ОСОБА_2 та відомостями, які він надавав органу досудового розслідування та суду (під час розгляду обвинувального акта з угодою), які, якщо прийняти за істину надані ним показання під час судового розгляду обвинувального акта за ч. 5 ст. 191 КК України, були недостовірними, а в термінології ч. 4 ст. 1176 ЦК України - самообмовою, яка перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному притягненню до кримінальної відповідальності.

Відтак, представник вважає, що доводи позивача щодо моральної шкоди є необгрунтованими та надумани та не свідчать про тривале досудове розслідування та завдання йому моральної шкоди.

Представник Національного бюро розслідувань України також заперечував щодо стягнення моральної шкоди, а саме зокрема зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували зв`язок звільнення позивача з роботи із здійсненням щодо нього досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000752 від 23.08.2019, або що таке звільнення відбулося під тиском, так як позивач звільнився з роботи добровільно, на основі власного волевиявлення, подавши заяву про звільнення з посади за угодою сторін.

Доводи позивача у цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях та викладені у абстрактній формі без посилання на конкретні фактичні дані, які б їх підтверджували, що позбавляє можливості надати оцінку їх наявності.

Також, позивач надає результати ЕХО КГ від 08.04.2021, за результатами якої встановлено порушення серцевого ритму, гіпертрофію міжшлуночкової перегородки та недостатність мітрального клапану.

Однак, представник бюро звертає увагу, що досудове розслідування завершено 11.12.2019, а результати датовані 08.04.2021, тобто майже через 1,5 роки після завершення такого розслідування.

Відтак, за відсутності інших доказів, неможливо встановити, момент виникнення наведених позивачем хвороб серцево-судинної системи, механізм їх розвитку (періодичний, хронічний характер).

Таким чином,позивачем не надано належного та обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, лише визначивши її розмір у сумі 2 500 000,00 грн., що очевидно не відповідає засадам розумності, справедливості та не враховує встановлений законом порядок її обчислення.

Представник Державної казначейської служби України також у своєму відзив, заперечувала щодо задоволення позовних, вимог зазначила, що постановлення відносно позивача виправдувального вироку не є свідченням протиправної поведінки відповідачів.

Позивачем не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, що відповідно до статті 81 ЦПК є його процесуальним обов`язком.

Окрім цього, представник звернула увагу, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Також, послалась на те, що варто здійснювати розрахунок на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на рівні 1600,00 гривень.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд прийшов до наступних висновків.

Щодо відшкодування шкоди у розмірі сплаченої суми, на підстави угоди про визнання винуватості та інфляційних витрат.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбаченихзаконами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю`та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Судовим розглядом було встановлено, що 15.07.2019 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 52018000000000853 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а також у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

29.08.2019 складено та затверджено обвинувальний акт, згідно з яким ОСОБА_2 висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК України.

Цього ж дня між прокурором та підозрюваним ОСОБА_2 було укладено угоду про визнання винуватості, яку направлено до Вищого антикорупційного суду України для розгляду.

На виконання угоди, ОСОБА_2 було перераховано 1 180 000 грн. (500 000,00 грн. - згідно квитанції №ПН889851 від 03.09.2019 р. та 680 000,00 грн. згідно платіжного доручення №2900189669 від 03.09.2019 р.) на розрахунковий рахунок Будинкоуправління №Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 13.09.2019 у справі № 4010/20/19-к у затвердженні угоди про визнання визнуватості ОСОБА_2 відмовлено, обвинувальний акт з додатками повернуто прокурору.

Разом з цим, при розгляді угоди про визнання винуватості, підозрюваним було підтверджено те, що останній визнає вину.

Відтак, суд прийшов до висновку, що позивач добровільно перерахував кошти на розрахунковий рахунок Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, з метою відшкодування шкоди, яку, на момент підписання угоди, визнав.

Таким чином, суд вважає, що доводи відповідачів щодо безпідставності вимог позивача про стягнення шкоди у розмірі сплачених коштів на рахунок підприємства є обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на його користь з державного бюджету, оскільки Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави.

Також суд погоджується з доводами представника Національного бюро розслідувань України щодо того, що кошти, які були сплачені позивачем на виконання угоди про визнання винуватості, укладеної з прокурором, не охоплюються дією ст. 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову - діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому не підлягають відшкодуванню у розумінні цього Закону, оскільки у позивача виникли правовідносини з Будинкоуправлінням № Яворівського КЕЧ щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 180 000,00 грн.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позивачем було помилково обрано спосіб захисту в частині зазнчених вимог, оскільки обставини, які склались внаслідок не затвердження угоди про винуватість, свідчать про безпідставність заявлення вимог щодо стягнення коштів з державного бюджету, оскільки вони набуті Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, а оскільки позивач визнаний невинним у вчиненні кримінального правопорушення, то це лише підтверджує доводи сторони відповідачів, що останньому необхідно відшкодувувати шкоду в іншому порядку.

Окрім цього, суд звертає увагу, що не визнання судом угоди про винуватість не свідчить про те, що органами досудового розслідування було завдано шкоди у розмірі сплачених коштів на рахунок підприємства, оскільки така угода мала місце, у зв`язку з процесуальною поведінкою самого позивача, який визнав вину та факт завдання шкоди та самостійно сплатив кошти, а тому такі вимоги є безпідставними в контексті обраного способу захисту прав.

Так, при розгляді справи, суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що вимога про відшкодування шкоди у розмірі 1 815 103,72 грн, з яких 1 180 000,00 грн, які були сплачені 03.09.2019 р. на розрахунковий рахунок Будинкоуправління № 1 Яворівської експлуатаційної частини району та 635 103, 72 грн. - інфляційні втрати за період з 14.09.2019 р. до 22.11.2023 р., не підлягає задоволенню, оскільки обставини, при яких вони були сплачені, не вказують, що саме діями відповідачів позивачу було завдано зазначену шкоду, оскільки вона була сплачена добровільно, на підставі угоди про визнання винуватості, а не прийняття її судом не свідчить про те, що є підстави її стягувати саме з держави, так як набувачем таких коштів не є держава або ж орган досудового розслідування та кошти не були зверненні в дохід держави.

Щодо посилання на те, що Будинкоуправління № 1 Яворівської експлуатаційної частини району перебуває в стані ліквідації та не може повернути кошти позивачу, на думку суду, взагалі є безпідставними, оскільки жодним чином не свідчать про те, що такі кошти мають бути повернуті за рахунок державних коштів, оскільки законодавством передбачені певні правові механізми, які дозволяють відновити права особи, якщо вони були порушені в частині безпідставно набутих коштів.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення сплачених коштів на рахунок Будинкоуправління № 1 Яворівської експлуатаційної частини району, оскільки вимоги позивача свідчать про помилковість обраного способу захисту та не доведеності своєї позиції в розрізі таких вимог.

Відтак, вимога про стягнення інфляційних витрат не пілягає задоволенню, оскільки є похідною від основоної.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд з врахуванням встановлених обставин справи прийшов до наступних висновків.

Пунктом 1статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду`встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Положеннями статті 3 Закону України Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно до ст. 5, 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно ч. ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. При цьому, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно до п. п. 4, 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41 (далі - Положення) завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату), за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Абзацом 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"є джерелом національного права.

Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна. Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс 18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

З врахуванням встановлених обставин, суд прийшов до висновку, що стороною позивача не було достатньо обгрунтовано обставин завдання шкоди саме органами досудового розслідування, оскільки строки досудового та судового розгляду справи не вказують на значну тривалість досудового розслідування та на те, що дії відповідачів були протиправними.

Також стороною позивача не надано суду доказів що дії відповідачів під час досудового розслідування та судового розгляду були протиправними.

Окрім цього, певні обставини кримінального провадження вказують на те, що процесуальна поведінка позивача в певній мірі привела до настання процесуальних наслідків, зокрема і для позивача.

Разом з цим, суд вважає, що посилання представника Офісу щодо того, що позивач не має право на відшкодування шкоди внаслідок самообмови, є необґрунтованими, оскільки в ході судового розгляду таких обставин не було встановлено.

Щодо позиції представника Національного антикорупційного бюро України щодо того, що наявне інше кримінальне провадження відносно підозрюваного, яке неможливо розглядати окремо та самостійно від провадження у якому ухвалено виправдовувальний вирок, оскільки ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 10.12.2019 у справі № 944/4594/19, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності, що є обставиною нереабілітуючою, а тому позивач не має права на відшкодування шкоди відповідно до Закону Україниу «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», то суд з нею не погоджується, з наступних підстав.

Так, при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України, суд не має повноважень встановлювати факт того, що певне правопорушення (діяння) мало місце, що воно має склад певного кримінального правопорушення, що його вчинила певна особа.

У розумінні приписів ст. 62 Конституції України метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з правовою позицією, відображеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), звільнення від кримінальної відповідальності за імперативними приписами ст. 49 КК України є безумовним, оскільки підставою для цього є закінчення передбачених законом про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.

Згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності і закриття кримінального провадження щодо неї на цій підставі за своїм юридичним змістом і процесуальним значенням жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки це суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності винуватості (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).

Дана позиція викладена у постанові Верхового Суду від 20.11.2024 у справі 754/15954/20.

З врахуванням зазначеного, доводи представника Національного антикорупційного бюро України, є необґрунтованими, а тому судом не беруться до уваги.

Разом з цим, суд вважає, що доводи відповідачів є обґрунтованими щодо того, що стягнення моральної шкоди у розмірі 2 500 000, 00 грн. виходять за межі розумності та справедливості.

Також, суд погоджується з тим, що посилання позивача на звільнення з місця роботи та поганого самочуття, що підтверджується довідкою за квітень 2021, не вказують на причинно- наслідковий зв`язок між кримінальним провадженням та обставинами на які посилається позивач, оскільки останній був звільнений на підставі його заяви про звільнення та довідка про ознаки захворювань серцево-судинної системи від 08.04.2021, не є тими доказами, на підставі яких можна було б зробити висновки про стан здоров`я ОСОБА_2 до вручення підозри та після судового розгляду.

Окрім цього, довідка, на яку посилається позивач, датована квітнем 2021 року, тобто після завершення досудового розслідування.

Відтак, суд вважає, що доводи позивача щодо стягнення моральної шкоди не є достатньо обґрунтованими та не вказують на те, що суд має задовольнити вимоги у заявленому розмірі, а саме: 2 500 000, 00 грн.

Однак, суд враховує те, що Вищим антикорупційним судом України 09.12.2020 винесено вирок у справі № 991/2593/19, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК України та виправдано. Постановою Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 991/2593/19 ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07.04.2021 залишено без змін.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що здійснення відносно позивача досудового розслідування та судовий розгляд безумовно призвели до його моральних страждань та вимагали від останнього значних зусиль на здійснення кроків, спрямованих здійснення свого захисту, а тому зазначене є достатньою правовою підставою для отримання компенсації від держави у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таким чином, суд, прийшов до висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди у вигляді гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом, тобто з моменту вручення підозри 15.07.2019 по дату ухвалення постанови Верховного Суду, а саме: 26.01.2022, оскільки відповідно до практики Верховного Суду визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Таким чином, суд керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, прийшов до висновку про відшкодування моральної шкоди позивачу за період з моменту пред`явлення першої підозри, а саме: 15.07.2019 по дату ухвалення постанови Верховного Суду, а саме: 26.01.2022, що на думку суду є справедливим по відношенню до позивача, який на протязі вказано періоду перебував під слідством та судом.

Відтак, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи (8000 грн. з квітня 2024 року відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»), та тривалість перебування під слідством і судом (30 місяців та 11 днів), мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 242 933, 33 грн. (8000 Х 30 місяців та 11 днів), і цей гарантований державою розмір моральної шкоди слід стягнути на користь позивача.

На переконання суду, цей мінімальний, визначений законом, розмір завданої моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру.

Таким чином, суд відхиляє позицію ДКС України про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн., у зв`язку з наступним.

Згідно із частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Аналізуючи судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду про розгляд справ про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом суд констатує, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому вважає, що при вирішенні справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн., що діє під час розгляду справи у квітні 2024 року.

Окрім того, саме Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, і саме норми цього Закону визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.

На час розгляду справи не вносились зміни до статті 13 цього Закону, і цей Закон не містить норми, яка передбачає відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом, виходячи із розрахункової величини, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» відсутні.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що:«кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

Таким чином, з врахуваннням зазначеного, суд прийшов до висновку, що резолютивна частина рішення суду має відповідати зазначеній практиці Верховного Суду, а тому на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода з Державного бюджету України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).

З врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з зазначених вище підстав.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Щодо витрат, які позивач зазначив у позовній заяві у розмірі 50 000,00 грн., то вони не підлягають стягненню, оскільки позивачем не подано детальних розрахунків та доказів витрат.

Згідно частин 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, в силу вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 23, 1166, 1174, 1176 ЦК України ст. 12,141,81,263,264,273 ЦПК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Законм України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» , суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України про стягнення коштів та відшкодування завданої моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 242 933 (двісті сорок дві тисячі дев`ятсот тридцять три) грн. 33 коп.

В іншій частині вимог - відмовити.

Позивач:

ОСОБА_2 , адреса: РНКОПП НОМЕР_4 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Офіс Генерального прокурора, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051.

Національне антикорупційне бюро України, адреса: 03035, м. Київ, вул. В Сурикова, буд. 3, код ЄДРПОУ 39751280.

Державна казначейської служби України, адреса: код ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01061, м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду, розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, або через Печерський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою, яка була відсутня при проголошенні рішення, протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23.12.2024.

Суддя Теятна ІЛЬЄВА