Ухвала

від 18.12.2024 по справі 948/939/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 948/939/23 Номер провадження 11-кп/814/1949/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні кримінальнепровадження №22022220000002697за апеляційноюскаргою захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Машівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2024 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , громадянина України, керівника ТОВ «Укргрузавто-Транс», одруженого, не судимого,

засуджено за ч.4 ст. 111-1 КК України на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права займатися підприємницькою та господарською діяльністю у сфері вантажних перевезень на 15 років, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Вирішено питання щодо арешту майна та речових доказів.

За вирокомсуду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

У період часу, з кінця липня по вересень 2022 року ОСОБА_8 , який перебував на території тимчасово окупованого селища Великий Бурлук Куп`янського району Харківської області, будучи директором ТОВ «Укргрузавто-Транс», яке зареєстроване у вказаному населеному пункті по вулиці Лугова, 27, здійснював господарську діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема окупаційною адміністрацією держави-агресора, так званою «Военная-гражданская администрация».

Так, до моменту початку військової агресії РФ проти України, ОСОБА_8 займався господарською діяльністю у сфері вантажних перевезень, зокрема у останнього в наявності є вантажні автомобілі, на яких він провадив господарську діяльність на території Куп`янського району Харківської області. Після окупації військами РФ селища Великий Бурлук Куп`янського району Харківської області, ОСОБА_8 продовжував здійснювати господарську діяльність у взаємодії з окупаційною адміністрацією, так званою «Военной-гражданской администрацией», налагодив механізм вантажних перевезень зернових культур з окупованої території Харківської області (Вовчанської та Великобурлуцької ОТГ) до Російської Федерації, зокрема до Білгородської області, тим самим продовжив виконувати свою господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

На вирок суду захисник подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд надав неправильну оцінку дослідженим доказам.

З показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що про початок роботи йому повідомив ОСОБА_8 , але всі інші дії з вказівками куди везти зерно давав ОСОБА_10 , при цьому свідок не надавав детальні показання як це відбувалося.

Судом не було встановлено хто саме заповнював Товарно-транспортні накладні і чи було ОСОБА_8 відомо про їх наявність.

Вказує, що перереєстрацію як індивідуальний підприємець здійснював не ОСОБА_8 , а ОСОБА_11 .

Стверджує, що суд не надав належну оцінку показанням свідків, зокрема: свідок ОСОБА_12 вказував, що до окупації він співпрацював з ОСОБА_8 по вантажоперевезенню у 2017-2018 роках, але під час окупації не співпрацював. Свідок зазначав, що до нього з проханням зважити автомобілі на вагах його підприємства звертався саме ОСОБА_11 . Також вказував, що окупована адміністрація неодноразово проводила збори аграріїв з питань співпраці і на вказаних зборах був присутнім ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_13 , який працював водієм, вказував, що ОСОБА_8 давав вказівку їхати до Хотімлі, а щодо подальших перевезень пшениці і соняшника, а також організаційні питання вирішував ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_14 вказував, що саме ОСОБА_15 представляли як офіційного перевізника та представника фірми і саме до нього він звертався щодо перевезення зерна.

Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у своїх показання лише зазначити, що перед двором ОСОБА_8 стояли вантажні автомобілі, а їх твердження, що працювало належне ОСОБА_8 підприємство є лише припущення, так як вони не мають жодного відношення до управління підприємством.

Також зазначає, що судом не досліджувалися умови використання вантажних автомобілів, належних ООО «Укргрузавто-Транс».

Тому вважає, що вина ОСОБА_8 в інкримінованому злочині не доведена.

Інші учасники провадження вирок не оскаржували.

Заслухавши доповідача, захисника в підтримку апеляційної скарги, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч.4 ст. 111-1 КК України, є правильним, ґрунтується на належних та допустимих доказах, що були безпосередньо досліджені в судовому засіданні та отримали належну оцінку.

Доводи захисника про відсутність доказів для доведення вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення спростовуються дослідженими матеріалами провадження.

В апеляційній скарзі не оспорюється сам факт того, що Товариство з обмеженою відповідальність «Укргрузавто-Транс», яке знаходиться в селищі міського типу Великий Бурлук, вул. Лугова, 27, Великобурлуцького району Харківської області засноване ОСОБА_8 20.07.2018 та його керівником є ОСОБА_8 з видами діяльності, зокрема: вантажний автомобільний транспорт (основний), надання в оренду автомобілів тощо та за ОСОБА_8 зареєстровано 14 транспортних засобів, з яких, зокрема: KRONE AZW 18 днз НОМЕР_1 ; KRONE AZW 18 днз НОМЕР_2 ; KRONE AZ днз НОМЕР_3 , МАN TGX днз НОМЕР_4 . Також за ТОВ «Укргрузавто-Транс» зареєстровано 11 транспортних засобів, з яких, зокрема: KRONE СD 27 днз НОМЕР_5 ; МАN TGX днз НОМЕР_6 ; МАN TGX днз НОМЕР_7 ; МАN TGX днз НОМЕР_8 ; МАN TGX днз НОМЕР_9 , МАN TGX днз НОМЕР_10 , КОЕGЕL НОМЕР_11 .

Крім цього суд першої інстанції правильно звернув увагу, що «ИП ОСОБА_8 » зареєстровано обвинуваченим за російськими законами. Будь-яких доказів того, що перереєстрацію підприємства здійснював не ОСОБА_8 , а його син суду не надано.

Будучи допитаним судом першої інстанції свідок ОСОБА_9 вказував, що він працював на підприємстві ОСОБА_8 до початку війни та під час окупації. В один із днів після окупації ОСОБА_8 зібрав усіх водіїв у гаражі підприємства та повідомив, що необхідно возити зерно до РФ, а тому вони почали працювати десь з травня 2022 року, а останнє перевезення зерна він здійснив 07.09.2022. Він керував автомобілем МАН НОМЕР_12 та за цей період вони возили соняшник з с. Хотімля Вовчанської громади на Валуйки Білгородської області, з Вовчанська возили пшеницю, а потім переїхали на Тополя Дворічанської громади звідки возили пшеницю до Уразове РФ. Державний кордон перетинали у супроводі ОСОБА_15 , який керував однією з вантажівок, при цьому останній раз завантажилися 07.09.2022 в с. Плоске, та чотирма автомобілями перевезли вантаж у Валуйки Білгородської області, де і залишили автомобілі. Потім ОСОБА_10 довіз їх до кордону України, де їх забрав батько одного з водіїв, а сам залишився. В цілому роботою підприємства керував саме ОСОБА_8 , він їх зустрічав, приїжджав додому та говорив куди їхати, а супроводжував ОСОБА_18 .

Факт перевезення підтверджується товарно-транспортними накладними, зазначеним судом першої інстанції в судовому рішенні, що не оспорюється стороною захисту.

Cвідок ОСОБА_13 також вказував про те, що підприємство під керівництвом ОСОБА_8 працювало з середини червня 2022 року по 09-10 вересня 2022 року в період окупації та здійснювалися переведення соняшнику та пшениці на територію РФ. При цьому він зазначав, що вказівки їхати до Хомітлі давав саме ОСОБА_8 , а його син вирішував питання щодо перевезення. На території України в той період перевезення підприємством не здійснювалися.

Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у своїх показання зазначали, що ОСОБА_8 самостійно здійснював керівництво підприємством, а під час окупації перевезення могли бути лише на територію РФ. Син ОСОБА_10 допомагав обвинуваченому в діяльності підприємства.

Доводи сторони захисту, що на зборах аграріїв, які проводилися окупаційною владою, був присутній ОСОБА_10 , а не ОСОБА_8 , як і показання свідка ОСОБА_12 , що питання щодо зважування транспорту під час окупації він вирішував з ОСОБА_19 , не спростовує того, що ОСОБА_8 керував підприємством вцілому. При цьому свідок ОСОБА_12 та свідок ОСОБА_14 , та інші допитані судом свідки стверджували, що ОСОБА_10 був саме представником підприємства перевізника, а не керівником.

Суд правильно дійшов висновку, що ОСОБА_10 , відповідно до встановлених обставин, допомагав ОСОБА_8 в діяльності підприємства ТОВ «Укргрузавто-Транс» та «ИП ОСОБА_8 », переважно як водій, що вбачається з показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та досліджених письмових доказів, зокрема товарно-транспортної накладної № 142 від 22.07.2022 та представляв підприємство на зборах аграріїв.

Враховуючи вказане та досліджені докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Отже, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, за обставин встановлених судом, є доведеною, ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вимоги, передбачені ст. 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення відповідно до ст.12 КК України, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обставини, яка обтяжує покарання вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Тому суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_8 необхідно призначити покарання з відбуванням в умовах ізоляції від суспільства.

Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання в повній мірі відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.

Необхідно зазначити, що у своїй апеляційній скарзі захисник просить призначити новий розгляд в суді першої інстанції, проте, підстав, передбачених ст. 412, ст. 415 КПК України не зазначає, а судом апеляційної інстанції таких підстав не встановлено.

З огляду на викладене вище підстав, передбачених ст.409 КПК України, для зміни чи скасування ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_8 , колегія суддів не вбачає. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Машівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2024 року щодо ОСОБА_8 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

СУДДІ:

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4