Постанова

від 12.12.2024 по справі 707/2954/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

Справа № 707/2954/23Провадження № 22-ц/821/1306/24Категорія: 311000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого ВасиленкоЛ.І.,

суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,

секретаря Ярошенка Б. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Укрзалізниця»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Примака Володимира Андрійовича на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 31 травня 2024 року у справі запозовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання протиправним та скасування наказу у частині призупинення дії трудового договору та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у складі головуючого судді Морозова В. В., повний текст рішення складено 04 червня 2024 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

27 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 09 квітня 2012 року, між нею та АТ «Укрзалізниця» був укладений трудовий договір, яким її переведено з посадипровідника пасажирського вагону Шевченківської вагонної дільниці Одеської залізниці з наказом Укрзалізниці від 23 березня 2012 року № 230/ос на посаду начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах Укрзалізниці.

Згідно наказу Укрзалізниці від 22 липня 2020 року № 1349/ос її булопереведено на постійну посаду начальника відділу протидії порушень у сфері перевезень АТ «Укрзалізниця».

Позивач вказує, що з моменту початку повномасштабної агресії 24 лютого 2022 року, адміністрацією їм було рекомендовано виїхати з м. Києва, а далі їм обіцяли повідомити про зміни в організації робочого процесу. Вона змушена була виїхати за межі України в якості біженки.

01 квітня 2022 року згідно наказу АТ «Українська залізниця» № 389/ос було зупинено дію її трудового договору на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, на підставі ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Копію вищевказаного наказу вона особисто не отримувала, зі змістом не ознайомлювалась, а про його наявність була повідомлена у телефонному режимі, коли до неї зателефонувало керівництво та сказали, щоб вони (тобто працівники) виїжджали за кордон, де деякий час вона і перебувала.

Про те, що і справді її не ознайомлювали з вищевказаним додатком свідчить копія витягу з додатку до наказу АТ «Укрзалізниці» про призупинення дії трудового контракту, в примітках її підпис про ознайомлення не значиться, про його існування їй стало відомо лише 09.07.2023, коли їй було вручено його копію.

Незважаючи на введення та дію на території України правового режиму воєнного стану АТ «Укрзалізниця» зокрема її регіональна філія «Одеська залізниця», будучи об`єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, свою діяльність не призупинило та здійснює й надалі протягом усього часу.

На думку позивача, у роботодавця була можливість забезпечити її роботою в умовах віддаленого доступу, або запропонувати іншу посаду, адже залізниця продовжувала працювати і тому дійсних причин та підстав для зупинення дії трудового договору з нею у відповідача не було.

Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи, а також, що ці мови повинні існувати одночасно. Вважає, що призупинення дії трудового договору є прихованим покаранням.

Крім цього, позивач зазначає, що вона не отримувала заробітної плати, страховий стаж їй не нараховувався.

Безпідставне та необґрунтоване призупинення дії трудового договору порушує її права та інтереси та за своїми ознаками є вимушеним прогулом, оскільки працівник позбавлений можливості працювати з вини роботодавця.

У зв`язку з цим вважає, що наказ № 389/ос від 01.04.2022 в частині призупинення, з нею дії трудового договору протиправний і такий, що підлягає до скасування.

Після її повернення в Україну 23 червня 2023 року згідно наказу АТ «Українська залізниця» № 1010/ос з нею було відновлено дію трудового договору, з 26 червня 2023 року її було виключено з наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос, але при цьому переведено на іншу посаду - менеджера відділу протидії порушень у сфері перевезень АТ «Укрзалізниця», що підтверджується трудовим договором № 69-2023 від 23 червня 2023 року.

Відтак роботодавець не дотримався основної умови призупинення дії трудового договору - це одночасна, абсолютна неможливість надання роботи та абсолютна неможливість виконання роботи у зв`язку з військовою агресією проти України.

АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняла, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу, установа працювала, та продовжує працювати, немає доказів того, що відбулося критичне зменшення обсягів господарської діяльності АТ «Укрзалізниця», зокрема, в регіональній філії Одеська залізниця АТ «Укрзалізниця» внаслідок агресії російської федерації.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Призупинення дії трудового договору з позивачем є вимушена необхідність тимчасово не виконувати роботу протягом періоду, який роботодавцем не оплачується та тривалість якого може бути значною. Позивач вважає, що зазначене за своєю правовою природою є фактичним відстороненням її від роботи (позбавленням права виконувати роботу за плату) та вимушеним прогулом. При цьому захистити відповідні права іншим способом окрім, як в судовому порядку є неможливим.

Позивач вказувала, що період вимушеного прогулу тривав з дати призупинення дії трудового договору (01.04.2022)допоновлення дії трудового договору та переведенням на іншу посаду (23.06.2023).

Останні два місяці, що передували зупиненню трудового договору є січень 2022 року та лютий 2022 року. Відповідно до довідки-розрахунку заробітної плати за січень 2022 року їй було всього нараховано 35700,46 грн, а за лютий 2022 року - 34895,67 грн.

За таких умов, з урахуванням відпрацьованих позивачем днів у січні та лютому 2022 року (39 робочих днів) середньоденна заробітна плата становить 1812,33 грн. Розрахунок (35700,46+34895,67)/39=1812,33 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає до стягнення з АТ «Укрзалізниця» на її користь за період з 01.04.2022 по 23.06.2023 становить 1812,33 (як розмір середньоденної заробітної плати) х 340 (кількість робочих днів за час вимушеного вимушеного прогулу) = 616192,20 гривень.

19 липня 2023 року нею був отриманий на ознайомлення наказ від 01 квітня 2022 року про те між нею та відповідачем призупинений трудовий договір, про що свідчить дата у витязі з додатку до вищезазначеного наказу.

З початком повномасштабної агресії вона перебувала за межами України. Після її повернення на роботу 23 червня 2023 року трудовий договір з нею було відновлено, але кошти за час вимушеного прогулу не було виплачено. Вона звернулася до роботодавця про усунення порушення її трудових прав у позасудовому порядку, але їй в цьому було відмовлено з мотивацією, що відсутній механізм виплати коштів і їй рекомендували звернутися по копію оскаржуваного Наказу № 389/ос від 01 квітня 2022 року, який їй було видано 19 липня 2023 року, тому до суду звертається в передбачений законом тримісячний термін з моменту коли їй стало відомо про порушення її права (отримання копії наказу). Вважає, причини пропуску строків звернення до суду носять поважний характер і мають бути поновлені судом.

У зв`язку із вищевикладеним позивач, посилаючись на норми законодавства, просила суд поновити їй строк звернення до суду, визнавши причини пропуску строків поважними;визнатипротиправним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 01.04.2022 № 389/ос участиніпризупинення дії трудового договору з нею;стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2022 у сумі 616192,20 грн;стягнути витрати на правничу допомогу згідно договору про надання правничої допомоги від 25 вересня 2023 року № 25/09-23ц.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 31 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про визнання протиправним та скасування наказу у частині призупинення дії трудового договору та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу АТ «Укрзалізниця» №389/ос від 01.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції з`ясовано, що АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняла, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу установа працювала, та продовжує працювати.

Разом з тим, в ході розгляду справи стороною відповідача не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, не доведено, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника її виконувати.

Проте, позивач звернулась з даним позовом до суду 27.09.2023, зазначаючи, що копію оспорюваного наказу вона отримала та її ознайомлено з наказом 19.07.2023, при цьому просила поновити тримісячний строк для звернення до суду з цим позовом.

Обґрунтовуючи причини пропуску тримісячного строку звернення до суду, позивач зазначала, що повідомлення у додаток Viber про існування наказу про призупинення дії трудового договору надійшло їй не від представника кадрової служби відповідача, а від її колеги працівника апарату 19.04.2022, тому вона вважає, що роботодавець належним чином не повідомив її про наявність оспорюваного наказу, отже датою коли дізналась про порушення своїх прав вважає 19.07.2023, коли роботодавець ознайомив її з оскаржуваним наказом під підпис.

Суд першої інстанції критично оцінив доводи позивача, та вважав, що оскільки позивачем у судовому засіданні підтверджено факт отримання смс-повідомлення від працівника її департаменту і з його змісту достеменно зрозуміла інформацію про призупинення трудових відносин відповідно до наказу. Позивач на той час перебувала за кордоном та мала можливість засобами електронного зв`язку перевірити достовірність наданої інформації щодо призупинення дії трудового договору, проте таким правом не скористалась, та продовжила понад рік перебувати за кордоном, не виконуючи свої трудові обов`язки, хоча позивачем у судовому засіданні підтверджено факт отримання на її електронну адресу розрахункових листів про нарахування заробітної плати від роботодавця. Тобто, позивач, будучи проінформованою у визначений тримісячний строк не скористалась правом на оскарження наказу.

Тому суд першої інстанції не знайшов підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду. Оскільки позивачем заявлено позов після спливу позовної давності, у відповідності до вимог ч. 5ст. 267 ЦК Українине наведено перед судом обґрунтованих доводів про поважність причин пропуску тримісячного строку на звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності.

Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування в частині наказу АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 №389/ос, тому не підлягає задоволенню, оскільки суд відмовляє у позовних вимогах у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 адвокат Примак В. А., вважаючи, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим всупереч норм процесуального права, ухваленим за неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 31 травня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач з наказом про призупинення дії трудового договору від 01.04.2022 не була ознайомлена в будь який спосіб. Від свого колеги по роботі позивач отримала повідомлення про призупинення з нею трудового договору від 19.04.2022, проте це не можна вважати ознайомленням з наказом. Після свого поновлення на роботі позивач звернулася з відповідною заявою про надання їй копії наказу про припинення трудового договору. З вказаною копією наказу її було ознайомлено 19.07.2023, про що свідчить підпис позивача.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила факт того, що отримувала розрахункові листи по виплаті заробітної плати на свою електронну пошту від відповідача.

Вважає, що суд першої інстанції надумано дійшов висновку, що про існування наказу про призупинення дії трудового договору від 01.04.2022 з АТ «Укрзалізниця» позивачу стало відомо 19.04.2022. При цьому суд ототожнив поняття «стало відомо про наявність наказу» та «було ознайомлено з наказом».

Зауважив, що висновки суду першої інстанції, що формальне смс від колеги що трудові відносини призупинені з позивачем, повністю відповідає порядку ознайомлення працівника з наказом і вважається належним чином повідомленням не відповідають фактичним обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу

Представник АТ «Укрзалізниця» у відзиві на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, мотивуючи тим, що судом першої інстанції було вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, в повній мірі зясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи.

Зазначив, що позивачу було достаменно відомо про існування наказу про призупинення дії трудового договору ще 19.04.2022, тому строк на оскарження цього наказу закінчився в липні 2022 року, позивач своїм правом не скористалася, поважних причин пропуску не надала.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанцій

ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з відповідачем який неодноразово перейменовувався, на різних посадах з 01.03.1993 згідно наказу № 157 від 26.03.1993 і по даний час, що підтверджується даними трудової книжки ОСОБА_1 від 19.01.1983 серії НОМЕР_1 (а.с. 173-175).

Згідно трудового договору від 09.04.2012, який укладено між Державною адміністрацією залізничного транспорту України Укрзалізницею та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 прийнята за переведенням з посади провідника пасажирського вагону Шевченківської вагонної залізниці Одеської залізниці згідно з наказом Укрзалізниці від 23.03.2012 № 230/0с на посаду начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах Укрзалізниці (а.с. 7-8).

Згідно наказу АТ «Укрзалізниця» від 22.07.2020 № 1349/ос ОСОБА_1 переведено з 24.07.2020 з посади начальника інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах на посаду начальника відділу протидії порушенням у сфері перевезень управління економічної безпеки Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки (а.с. 9).

Згідно п. 12.1 витягу з протоколу № Ц-45/43 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.05.2020 погоджено ліквідацію Департаменту економічної та інформаційної безпеки та утворення Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки (а.с. 77).

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 20.11.2020 (витяг з протоколуЦ-45/106Ком.т) затверджено організаційну структуру та положення про Офіс з безпеки АТ «Укрзалізниця» з одночасним визнанням такими, що втратили чинність, організаційна структура та положення Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» (а.с.79).

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 22.12.2020 № 2608/ос було вилучено з організаційної структури та штатного розпису апарату управління АТ «Укрзалізниця» посади Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки, а його працівників у період впровадження організаційних змін тимчасово функціонально підпорядковано директору Офісу з безпеки (а.с. 79).

На підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 13.05.2021 (витяг з протоколу № Ц-56/53 Ком.т) щодо затвердження Організаційної структури та положення про Апарат директора з економічної та інформаційної безпеки, наказом АТ «Укрзалізниця» від 19.05.2021 № 1189/ос, працівників вищевказаних підрозділів (Апарату та Офісу) тимчасово, у період впровадження організаційних змін, підпорядковано директору з економічної та інформаційної безпеки (а.с. 80).

Згідно витягу з наказу АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/6-В від 24.02.2022 року «Про запровадження режиму простою», встановлено режим простою з 24.02.2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до додатка 1. Згідно додатка 1 до наказу № Ц-42/6-В від 24.02.2022 року «Про запровадження режиму простою», начальнику відділу Мигаль Галині Леонтіївні встановлено режим простою з 24.02.2022 по 28.02.2022 (а.с. 103-104).

Згідно витягу з наказу АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/42-В від 24.03.2022 «Про внесення змін до наказу АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/6-В від 24.02.2022 «Про запровадження режиму простою», внесено зміни до додатку 1 наказу від 24.02.2022 № Ц-42/6-В, згідно з додатком № 1 до якого, начальнику відділу Мигаль Г. Л. визначено періоди простою з 24.02.2022 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 31.03.2022 (а.с. 106-107).

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 № 389/ос, у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів, припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 працівникам, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу, з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні дію трудового договору з працівниками, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу, зокрема й з ОСОБА_1 . Призупинення дії трудових договорів не тягне за собою припинення трудових відносин. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України, у поряду та строки, передбачені чинним законодавством України. Директорам департаментів, начальникам структурних підрозділів: вжити всіх можливих заходів щодо ознайомлення з цим наказом працівників, які зазначені у Додатку 1 до цього наказу, шляхом електронного зв`язку та усіма можливими способами сповіщення; в табелі обліку використання робочого часу обліковувати працівників, які назначені у Додатку 1 до цього наказу, буквеним кодом «ПД» «Призупинення дії трудового договору». Контроль за виконанням цього наказу покласти на Директора з управління персоналом та соціальної політики Синякова І. О. (а.с. 11-13).

Згідно скріншоту з додатку Viber, яку долучено стороною відповідача до відзиву на позовну заяву, 19.04.2022 на ім`я абонента Viber, зазначеного як ОСОБА_1 відправлено повідомлення: «Відповідно до наказу від 01.04.2022 № 389/ос з 01.04.2022 з Вами призупинено дію трудового договору до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин». На що у відповідь надійшло повідомлення «Ок» (а.с. 71).

Згідно розрахункових листів нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за січень-лютий 2022 року, березень-квітень 2022 року, вбачається, що у січні 2022 року сума до виплати 20222,37 грн, у лютому 2022 року 11992,55 грн, у березні-квітні 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась (а.с. 23-24, 73-74).

Наказом № 1010/ос від 23.06.2023 відновлено дію трудового договору ОСОБА_1 - начальнику відділу протидії порушенням у сфері перевезень управління економічної безпеки Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки на підставі подання від 12.06.2023 № ЦЦБ-12/4688, заяви ОСОБА_1 від 20.06.2023. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлено 26.06.2023 (а.с. 14).

Також, 23.06.2023 між ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця» підписано трудовий договір № 69-2023. Згідно п. 1.3 вказаного договору ОСОБА_1 приймається на посаду менеджера управління економічної безпеки та проведення службових перевірок Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» (а.с. 15-22).

Центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 27.11.2023 надано відповідь про те, що ОСОБА_1 перетинала державний кордон України, а саме на виїзд 09.03.2022 через пункт пропуску Краківець, та на в`їзд 29.03.2023 через пункт пропуску Краківець (а.с. 148).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно дост. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем ОСОБА_2 лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог в зв`язку з пропуском строку звернення до суду, тому суд апеляційної інстанції переглядає справу в цій частині, відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України. Відповідачем АТ «Укрзалізниця» рішення суду не оскаржувалося.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5ст. 263ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не вповній мірі відповідає приведеним вимогам закону.

У ст. 234 КЗпП Українизакріплено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки.

Разом з тим ст. 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у ч. 1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити у позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можна лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 4 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у судовому засіданні підтверджено факт отримання смс-повідомлення від працівника її департаменту і з його змісту достеменно зрозуміла інформацію про призупинення трудових відносин відповідно до наказу. Тобто, позивач, будучи проінформованою у визначений тримісячний строк не скористалась правом на оскарження наказу. Також, факт того, що позивачу достеменно було відомо про оспорюваний наказ підтверджується розрахунковими листами за березень-квітень 2022 року про нарахування заробітної плати.

Тому, за висновками суду першої інстанції, дані обставини беззаперечно свідчать про те, що позивач достаменно знала про існування наказу від 01.04.2022 про призупинення дії трудового договору ще 19.04.2022, а з даним позовом до суду звернулася лише у вересні 2023, тобто зі значним пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України

Проте, з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи з наступного.

Щодо строку звернення до суду з позовом

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Судувід 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19),від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі № 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Заявляючи відповідне клопотання про поновлення вказаного строку, особа не повинна наводити конкретних причин його пропуску, окрім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, оскільки строк звернення до суду не пропущено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину (01 квітня 2022 року), встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який перебігав безперервно та завершився 01 липня 2023 року.

Суд першої інстанції не врахував тримісячний строк, визначений ч. 1 ст. 233 цього Кодексу, відтак дійшов не вірного висновку, що звернувшись до суду 27 вересня 2023 року, позивач пропустила строк на звернення до суду з цим позовом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року в справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24).

З огляду на вказане, висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 233 КЗпП України та пропуск позивачем строку звернення до суду є помилковим.

Тому, колегія суддів доходить висновку, що звернувшись до суду 27 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 не пропустила строк на звернення до суду з цим позовом.

Щодо скасування наказу та стягнення середнього заробітку

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо того, що стороною відповідача не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору.

Зокрема, судом першої інстанції було встановлено, що діяльність відділу в якому працювала позивач не припинялась, її робоче місце не знищене, тобто у роботодавця була об`єктивна можливість забезпечити її цією чи іншою роботою.

Відповідачем АТ «Укрзалізниця» не було доведено, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника її виконувати.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, дійшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування наказу АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01.04.2022 в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 14.02.2024 року у справі № 464/2944/22.

Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України №2136-ІХ від 15.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору свідчить про фактичну наявність вимушеного прогулу працівника, викликаного незаконним наказом роботодавця.

Колегія суддів звертає увагу, що ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано доказів працевлаштування позивача та (або) отриманням нею заробітку (доходу) у період призупинення відповідачем дії трудового договору з 01 квітня 2022 року до 23 червня 2023 року, за яких суд мав би підстави дійти висновку про те, що позивач не була позбавлений заробітку (доходу), як єдиного засобу існування (забезпечення потреб життєдіяльності).

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100 (в подальшому «Порядок № 100»).

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Судом встановлено, що період вимушеного прогулу позивача тривав з дати призупинення дії трудового договору (01.04.2022)допоновлення дії трудового договору та переведенням на іншу посаду (23.06.2023).

Останні два місяці, що передували зупиненню трудового договору є січень 2022 року та лютий 2022 року. Відповідно до довідки-розрахунку заробітної плати за січень 2022 року їй було всього нараховано 35700,46 грн, а за лютий 2022 року 34895,67 грн.

З врахуванням відпрацьованих позивачем днів у січні та лютому 2022 року (39 робочих днів) середньоденна заробітна плата становить 1812,33 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 по 23.06.2023 становить 1812,33 (як розмір середньоденної заробітної плати) х 340 (кількість робочих днів за час вимушеного вимушеного прогулу) = 616192,20 гривень.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи іна які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими іелектронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене та проаналізувавши дані, що знаходяться в матеріалах справи та дослідивши докази у їх сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо вимоги скаржника про стягнення витрат на правничу допомогу

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1 6 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

До позовної заяви адвокатПримак В.А.в підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн, додав ордер, договір про надання правової допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та розрахунок судових витрат.

Дослідивши надані докази, враховуючи, що заперечень від відповідача про зменшення витрат на правову допомогу не надходило, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність витрат на правничу допомогу.

Частиною 13ст. 141 ЦПК Українипередбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в розмірі 6161,92 грн.

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Примака Володимира Андрійовича задовольнити.

Рішення Черкаськогорайонного судуЧеркаської областівід 31травня 2024року скасувати.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Визнатипротиправним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 01.04.2022 № 389/ос участиніпризупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2022 по 23.06.2023 у сумі 616192,20 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 6161,92 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2024 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков