Постанова

від 24.12.2024 по справі 727/5877/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 року м. Чернівці Справа № 727/5877/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар: Собчук І.Ю.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернівецька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області, Державна казначейська служба України,

при розгляді справи за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішенняШевченківського районногосуду м.Чернівці від21жовтня 2024року, ухваленого під головуванням судді Слободян Г.М., дата виготовлення повного тексту рішення 01 листопада 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25.03.2021 року в ЄРДР за підписами уповноважених осіб органу дізнання ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області та Чернівецької окружної прокуратури були внесені відомості про кримінальне провадження №12021263020000381 про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України.

Вказує, що 05.08.2021 року йому було вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, а 27.10.2021 року було складено обвинувальний акт, який затверджено прокурором Чернівецької окружної прокуратури.

Звертає увагу суду, що 29.10.2021 року кримінальне провадження №12021263020000381 надійшло до Шевченківського районного суду м. Чернівці, а 01.11.2021 року ухвалою суду було призначено підготовче засідання на 02.12.2021 року.

Стверджує, що з часу надходження кримінальної справи до суду і до ухвалення вироку від 18.04.2023 року, винесення ухвали Чернівецьким апеляційним судом та постанови ККС Верховного суду від 31.01.2024 року позивач прийняв участь в 30 судових засіданнях, перебуваючи ввесь час з 25.03.2021 року по 14.09.2024 року під досудовим слідством та судом.

Провадження №22-ц/822/1004/24

Вважає, що незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства та прокуратури йому спричинено моральну шкоду, принижено його честь та гідність, що, в свою чергу, потягло за собою перебування в стресі, пригніченому стані, відбулося порушення його нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з бізнес партнерами, призвело до припинення діяльності ФОП, неодноразового виправдання перед родичами, друзями, сусідами, щодо незаконності обвинувачення, що в сукупності вимагало додаткових зусиль для організації життя ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, враховуючи перебування під слідством і судом в період 29 місяців і 20 днів, із посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з держави Україна за рахунок бюджетних коштів 360 000 грн компенсації моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 жовтня 2024 року у задоволенні позовних ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду позивачем подано апеляційну скаргу, де вказує, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

Наводить обставини, викладені в позовній заяві, та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Зазначає, що суд не врахував, що оскільки моральна шкода заподіяна органами державної влади слід виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу з боку відповідачів та обов`язку саме їх спростувати таку презумпцію, а останніми не надано належним та допустимих доказів на спростування доводів позивача.

Наголошує, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховано характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач через незаконні дії відповідачів (тяжкість вимушених змін у своєму житті й суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля витрачені на відновлення попереднього стану, тощо).

За вказаних обставин просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог повністю.

У відзивах на апеляційну скаргу Чернівецька окружна прокуратура, Державна казначейська служба України та Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області простять рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1)керує ходомсудового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що позивачем неправомірно завищив період перебування під слідством та судом на більше ніж 4 місяці, заявлений розмір шкоди у сумі 360000 грн не відповідає вимогам розумності, справедливості, не доведений позивачем належними й допустимий доказами, а тому є необґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає виходячи з наступного.

05.03.2021 року в Єдиний реєстр досудового розслідування за підписами уповноважених осіб органу дізнання ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області та Чернівецької окружної прокуратури були внесені відомості про кримінальне провадження №12021263020000381, про вчинення ОСОБА_1 17.03.2021 року кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, а саме про те, що він, перебуваючи на АДРЕСА_1 , висловлювався нецензурною лайкою та перешкоджав аварійно-відновлюваним роботам, які виконувалися працівниками АТ «Чернівцігаз» (а.с.14).

05.08.2021 року у вказаному кримінальному провадженні старшим дізнавачем сектору дізнання ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області, капітаном поліції Болфачуком І.Л., за погодженням з прокурором Чернівецької окружної прокуратури Іліки Д.І., позивачу ОСОБА_1 було вручене повідомлення про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, тобто у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом (хуліганство) (а.с.15-16).

27.10.2021 року дізнавач сектору дізнання Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області, лейтенант поліції Кольцюк Д.В. склав обвинувальний акт щодо позивача за ч.1 ст.296 КК України, який було затверджено прокурором Чернівецької окружної прокуратури Ілікою Д.І. (а.с.17).

01.11.2021 року ухвалою судді Шевченківського районного сулу м. Чернівці у кримінальній справі №727/10599/21 було призначено перше підготовче судове засідання на 02.12.2021 року, після проведення засідання суд постановив ухвалу про призначення справи до судового розгляду (а.с.18-19).

Відповідно до копій журналів судових засідань, позивач у статусі обвинуваченого прийняв участь у 24 судових засіданнях в суді першої інстанції, а саме: ???у 2021 році - 02 грудня; у 2022 році: 01 та 29 березня; 19 та 26 квітня; 12 та 30 травня; 30 червня; 20 та 28 липня; 15 та 27 вересня; 04, 13 та 21 жовтня; 07, 14 та 25 листопада; 06 грудня; у 2023 році: 08 лютого; 28 березня; 10, 17 та 18 квітня, (а.с.20-32).

18.03.2023 року Шевченківський районний суд м. Чернівці ухвалив вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.296 КК України (а.с.33-38).

Згідно копій журналів судових засідань у Чернівецькому апеляційному суді ОСОБА_1 прийняв участь у 6 судових засіданнях, а саме: 20.06.2023 року, 23.06.2023 року, 30.06.2024 року, 17.08.2023 року, 28.08.2023 року та 14.09.2023 року (а.с.39-42).

14.09.2023 року ухвалою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора Чернівецької окружної прокуратури Іліки Д.І. залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18.04.2023 р. без змін (а.с.43-48).

На ухвалу суду Чернівецького апеляційного суду прокурором була подана касаційна скарга, яку постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі №727/10599/21 залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18.04.2023 р. та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 14.09.2023 р. залишено без змін (а.с.49-52).

Також, матеріали справи містять докази того, що на утриманні позивача перебуває малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалід з дитинства, вказане підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 від 15.09.2016 року та медичним висновком №25 на дитину інваліда (а.с.53-55).

ІНФОРМАЦІЯ_2 дружина позивача - ОСОБА_4 народила сина ОСОБА_5 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження дитини (а.с.56-58).

Згідно виписки з ЄДРЮО ОСОБА_1 в період проведення досудового розслідування відносно нього по вищенаведеному кримінальному провадженні, припинив і закрив свою діяльність як фізична особа-підприємець (а.с.59).

Щодо моральної шкоди суд апеляційної інстанції вказує таке.

В силу ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За положеннями, передбаченими статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Згідно п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ст.2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

За приписами ст.3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Водночас, частинами 1 та 2 ст.12 вказаного Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в п.п.1, 3, 4 ст.3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що законодавець поклав саме на державу обов`язок з відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

При цьому, незаконність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду повинна бути встановлена у законному порядку.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.1173 ЦК України.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.5 та ч.6 ст.4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках,коли межівідшкодування моральноїшкоди визначаютьсяу кратномуспіввідношенні мінімальнимрозміром заробітноїплати чинеоподатковуваним мінімумомдоходів громадян,суд привирішенні цьогопитання маєвиходити зтакого розмірумінімальної заробітноїплати чинеоподатковуваного мінімумудоходів громадян,що діютьпід часрозгляду справи.Законодавець визначивмінімальний розмірморальної шкоди,виходячи зустановленого законодавствомрозміру заробітноїплати намомент розглядусправи судом,за коженмісяць перебуванняпід слідствомта судом.Тобто цейрозмір убудь-якомувипадку неможе бутизменшено,оскільки вінє гарантованиммінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону №266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону № 266/94-ВР і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі №686/5244/21 зазначено, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Кпім того, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі№ 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див.mutatismutandisпункт 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»(Pelissier and Sassi v France); пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2,Philis v. Greece), заява № 19773/92).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Отже, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Іvanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».

Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Факт заподіяння шкоди доводить позивач, який повинен в підтвердження своїх доводів про заподіяння йому моральної шкоди надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, здоров`я і відновлення стосунків з оточуючими людьми тощо.

У пункті 9 цієї Постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №534/955/17 визначено, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

За приписами п.14 ч.1 ст.3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

У ч.1 ст.278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм прав Верховний Суд у зазначеній вище справі дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Судами встановлено, що позивач перебував під слідством та судом з 05 серпня 2021 року (день повідомлення про підозру) і до 14.09.2023 року (набрання законної сили вироком суду), тобто 2 роки, 1 місяць та 10 днів (25 місяців і 10 днів).

Враховуючи те, що вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені кримінального проступку та виправдано, а тому він має право на відшкодування шкоди в силу положень п.2 ст.2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 25.10.2023 року (справа №154/2708/20), де останній наводить шість фактів/критеріїв, наявність яких сприяє збільшенню мінімального розміру відшкодування моральної шкоди і такі підлягають доказуванню, а саме, що передбачений законом мінімальний розмір є недостатнім для відшкодування завданої моральної шкоди особі, яку виправдано у зв`язку із недоведеністю її винуватості у вчиненні злочину, у випадках встановлення, зокрема, факту відсторонення від займаної посади; проведення обшуків неуповноваженою на це службовою особою; здійснення негласних слідчих розшукових дій пов`язаних із втручанням у право на повагу до її приватного життя; провокації злочину з боку органу досудового розслідування; застосування щодо неї запобіжного заходу; поширення в засобах масової інформації повідомлень про вчинення нею тяжкого корупційного злочину під час перебування на державній службі, що безумовно призвело до завдання їй душевних страждань, порушення способу життя, необхідності докладати значних зусиль для відновлення своїх прав.

У справі, яка переглядається, відсутні аналогічні чи близькі до наведених факти/критерії, які б наводилися позивачем та були доведені належними й допустимими доказами, а посилання на закриття ФОП не вказує на причинно-наслідковий зв`язок із притягненням до кримінальної відповідальності, а тому судом до уваги не приймається.

Таким чином, з урахуванням правила ч.3 ст.13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», приходить до висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно визначати з розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 8000 грн, встановленого ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», який діяв на час розгляду справи, а саме: 25 місяців (перебуванняпід слідствомта судом) х 8000 грн (мінімальназаробітна плата) = 200000 грн + (8 000,00 грн : 30 днів = 266,66 грн) х 10 днів = 2666, 66 грн) = 202 666,66 грн.

Зазначене також спростовує обрахунок позивача з приводу строку перебування під слідством та судом у 29 місяців і 20 днів.

Що стосується доводів ОСОБА_1 з приводу розміру моральної шкоди в сумі 360000 грн, колегія суддів вказує наступне.

Так, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.

Аналогічний висновок міститься в постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року в справі №202/1722/19-ц.

Щодо мотивів завдання моральної шкоди, а саме приниження честі і гідності, то суд вказує, що чинне законодавство не містить конкретного визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зазвичай, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, тобто кожна людина - особистість, яка заслуговує на повагу до себе.

З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що через порушення кримінальної справи було принижено його честь та гідність, й не наводиться яким саме чином.

Що стосується доводів з приводу погіршення стану здоров`я позивача та його дружини під час її вагітності, а тому вказані доводи є не доведеними.

Щодо доводів з приводу порушення нормальних життєвих зв`язків, перебування у стані страху за своє майбутнє, душевні переживання, відвідування 30 судових засідань та прикладення додаткових зусиль для свого захисту, поза будь-яким сумнівом призводить до душевних страждань, оскільки особа перебуває під впливом позаштатних обставин/ситуацій, які викликають стрес, покриття яких буде достатнім в розмірі гарантованої Законом суми.

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір, особливо у випадках, коли розмір компенсації є вищим від гарантованого.

При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Отже, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Однак, колегія суддів, з`ясувавши усі істотні обставини справи, необхідні для правильного визначення розміру моральної шкоди (характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих, суспільних та сімейних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо), з урахуванням вимог розумності та справедливості, дійшла висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди 202666,66 грн (гарантованого розміру) та стягнення цієї суми на його користь з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку.

Інші доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районногосуду м.Чернівці від21жовтня 2024року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 202666 (двісті дві тисячі шістсот шістдесят шість) гривень 66 копійок у відшкодування шкоди.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк