Рішення

від 24.12.2024 по справі 213/472/24

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 213/472/24

Провадження № 2/211/1349/24

РІШЕННЯ

іменем України

24 грудня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.,

при секретарі Строгановій Е.О.,

розглянувши в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Інгулецької районної в місті ради, про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітнім сином без участі матері, скасування рішення суду, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить встановити факт, що він, ОСОБА_1 , самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері - ОСОБА_2 ; скасувати рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26.01.2012, яким стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини доходу (заробітної плати), до досягнення дитиною повноліття; припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 та стягнути аліменти з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини її доходу на повнолітня дитини. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 23.03.2007 між ним та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився ОСОБА_3 . Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого рогу Дніпропетровської області від 26.01.2012 у справі №2-2180/11 шлюб було розірвано. 18.03.2012 ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 , після реєстрації шлюбу набула прізвище чоловіка - ОСОБА_6 . 19.09.2013 Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було винесено рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері ОСОБА_2 у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку(доходу) щомісяця. З 2019 року їх спільний син постійно мешкає з позивачем у квартирі АДРЕСА_1 та він самостійно здійснює догляд за дитиною. ОСОБА_2 з 2019 року не бере участь у вихованні та догляді за дитиною, фактично відсутня у житті дитини. Після початку військових дій на території України ОСОБА_2 виїхала до Республіки Польща і взагалі зникла з життя дитини. Син залишився повністю під опікою лише одного батька. Зараз на території України тривають військові дії. Відповідач не забезпечує дитині нормальний рівень безпеки, розвитку та навчання. З метою скасування рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини, фактично потрібно підтвердити факт того, що заявник самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітнім сином без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері.

Ухвалою суду від 28.03.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.10.2024 закрите підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Його представник адвокат Чепурнов В.І. звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позов підтримав, наполягав на його задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, правом подання відзиву не скористалась.

Служба у справах дітей виконавчого комітету Інгулецької районної в місті ради, в особі начальника служби, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за відсутності представника служби у справах дітей, при розгляді даної цивільної справи покладаються на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст.247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено,що з23.03.2007 ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебувалиу зареєстрованомушлюбі,який рішеннямДовгинцівського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 26.01.2012у справі№2-2180/11було розірвано(а.с.5 копіярішення,а.с.6 копіясвідоцтва прошлюб).Від шлюбумають неповнолітньогосина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9 копія свідоцтва про народження).

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.09.2013 у справі №211/3931/13-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку(доходу) щомісяця до досягнення дитиною повноліття (а.с. 39).

У подальшому відповідач пред`явила рішення до виконання. Державним виконавцем Металургійного ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області 16.12.2013 було відкрито виконавче провадження №41211912, яке у подальшому було завершене (а.с. 40).

Згідно із частиною четвертою статті 82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Зі змісту ст. 181 СК України вбачається, що право на пред`явлення позову про стягнення аліментів на утримання дитини належить тому з батьків, з ким проживає дитина.

При цьому, відповідно до ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

За ч. 3 ст. 181, ст. 183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз частини другої статті 181 СК України свідчить про те, що право на отримання аліментів на дитину має той з батьків, з ким проживає дитина, а відповідний обов`язок сплачувати аліменти на дитину той з батьків, хто проживає окремо від неї.

Таке тлумачення цієї норми міститься також у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Відповідно до положень ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно зі ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави звільнення від сплати.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених у статтях 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.

Правовий аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину, або дитина проживає з батьком. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

З наведеного слідує, що факт проживання дитини з батьком, з якого стягуються аліменти на користь відповідача на утримання спільної дитини сторін, є істотною обставиною для звільнення позивача від сплати аліментів.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Як визначено частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Частинами 1-3 статті 157 Сімейного Кодексу України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути, зокрема, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Крім того, в силу положень Цивільного Кодексу України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки) та припиняється у момент її смерті (стаття 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30) при цьому відповідно до частини 2 статті 15 Сімейного Кодексу України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного Кодексу України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини батьком та догляду за нею, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Сімейним Кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (частина 1 статті 14, частина 1 статті 15). Разом з тим, у силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Позивач зазначає у позові, що з початку 2019 року їх спільний син проживає з ним та з цього часу знаходиться на його утриманні та самостійному вихованні. Такі твердження в силу ст. 141 Сімейного Кодексу України, суд розцінює критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків відносно дитини. Більш того, доданий до матеріалів позову акт від 05.01.2024 суд вважає неналежним доказом у справі.

Суд також не приймає твердження позивача про те, що матір дитини проживає закордоном, а тому вона не приймає участі у вихованні та догляді за дитиною, оскільки проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що, в даному випадку, мати самоусунулась від виховання та догляду за дитиною, та не звільняє її від обов`язку виховувати та доглядати за дитиною. Докази, подані позивачем, не спростовують факту, що ОСОБА_2 не виконує покладені на неї обов`язки матері відносно її сина ОСОБА_8 .

Будь-яких інших доказів про те, що ОСОБА_2 не виховує та не доглядає за дитиною, суду не надано, а тому факт того, що ОСОБА_1 є особою, яка самостійно виховує та здійснює догляд за дитиною, позивачем не доведено.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 не є особою, яка самостійно виховує та здійснює догляд за сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,без участі матері ОСОБА_2 . Мати дитини не позбавлена батьківських прав відносно свого сина, а тому зобов`язана виконувати обов`язки, які покладені на неї, як на матір, згідно ст. 150 Сімейного Кодексу України. Позивач, у свою чергу, не довів, що мати дитини в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків відносно своєї неповнолітньої дитини.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Та, як наслідок не підлягають задоволенню й позовні вимоги в частині припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини, так як позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт проживання сина з 2019 року разом з ним.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що, як вбачається з інформаційної довідки, отриманої з Автоматизованої системи виконавчого провадження, державним виконавцем Металургійного ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області було відкрито 16.12.2013 виконавче провадження №41211912, яке у подальшому було завершене (а.с. 40). Тобто станом на дату розгляду справи виконавчий лист №211/3931/13-ц на виконанні у виконавчій службі не перебуває, та не доведено позивачем зворотного.

Щодо вимоги про скасування рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26.01.2012, яким стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини доходу (заробітної плати), до досягнення дитиною повноліття.

Суд вважає, що позивачем обрано не належний спосіб захисту, оскільки рішення суду першої інстанції (якщо це не перегляд заочного рішення, або перегляд за нововиявленими обставинами) може бути скасовано судом апеляційної або касаційної інстанції, тому в цій частині також треба відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно статті 141ЦПК України понесені судові витрати віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 247, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору:служба усправах дітейвиконавчого комітетуІнгулецької районноїв містіради,про встановленняфакту самостійноговиховання таздійснення доглядуза неповнолітнімсином безучасті матері,скасування рішеннясуду,припинення стягненняаліментів тастягнення аліментівна утриманнянеповнолітньої дитини відмовити в повному обсязі.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Юзефович