Рішення

від 16.12.2024 по справі 695/862/24

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/862/24

номер провадження 2-а/695/12/24

16 грудня 2024 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря Оніщенко Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Федини О.В.,

представника відповідача Сизька Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Золотоніської міської ради про скасування постанови від 27.02.24 ЗМ №01021 про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, пакування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у лютому 2024р. звернувся до суду із адміністративним позовом до виконавчого комітету Золотоніської міської ради у якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 27.02.2024р. ЗМ №01021 про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Свої вимоги, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач мотивує тим, що постановою від 27.02.2024р., серія ЗМ № 01021 про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) завідувач сектору інспекції з паркування відділу МІ УЖКГ Виконавчого комітету Золотоніської міської ради Ковтун Д.М. визнав ОСОБА_1 винним у порушенні вимог п. 15.10 б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, а саме, що нібито 23.02.2024р. о 11 год. 37 хв. зафіксовано стоянку автомобіля ВАЗ 21099 на тротуарі біля кільцевого перехрестя вул.. Шевченка-Захисників України, д.н.з. НОМЕР_1 та відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП наклав на позивача адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн..

Позивач не погоджується із вказаною постановою та вважає її такою, яка не відповідає дійсності та вимогам чинного законодавства, адже системний аналіз пп. «б» та пп. «в» п. 15.10 ПДР України у системній взаємодії, свідчить, що а) стоянка легкового автомобіля на тротуарі дозволяється у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці, б) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри. Тобто, підпункт «в» є виключенням із загальної заборони, передбаченої підпунктом «б» п. 15.10 ПДР, рівно як і при застосуванні табличок 7.6.2, 7.6.3, 7.6.5 у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39.

Завідувач сектору інспекції з паркування відділу МІ УЖКГ Виконавчого комітету Золотоніської міської ради Ковтун Д.М. при винесенні оспорюваної постанови не врахував наявність вказаних вище виключень з правил паркування та наполягав, що нібито ПДР України взагалі забороняють паркування на тротуарі без вище вказаних табличок, та не взяв до уваги, що автомобіль позивача є легковим автомобілем, який препаркований максимально близько до краю тротуару, аби мінімізувати незручності для інших учасників дорожнього руху (пішоходів), а ширина вільного від автомобіля позивача тротуару для руху пішоходів значно перевищує необхідні для того 2 м. та є значно більшою. Відтак автомобіль позивача був препаркований в межах правил підпункту «в» п. 15.10 ПДР України.

На підставі наведеного позивач просить позов задовольнити, оспорювану постанову скасувати, а справу закрити.

Ухвалою суду від 22.04.2024р. відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, надано строк відповідачу для подачі відзиву на позовну заяву.

У липні 2024р. відповідач надав відзив на позовну заяву у якому проти задоволення позову заперечував повністю, вказуючи, що позивачем було здійснено стоянку автомобіля ВАЗ 2109 із д.н.з. НОМЕР_2 на тротуарі біля кільцевого перехрестя вул. Шевченка-Захисників України в м. Золотоноша Черкаської області. Перелік місць, де заборонена стоянка наведений у правилах дорожнього руху, та є винятковим, а обмеження на стоянку вводяться лише дорожніми знаками або розміткою. У місці стоянки позивача відсутні дорожні знаки із відповідними табличками, які б дали змогу стоянки автомобіля без порушення Правил дорожнього руху. Дії позивача щодо стоянки транспортного засобу на тротуарі порушили п. 15.10 (б) Правил дорожнього руху. Оскільки у місці, де стояв автомобіль позивача, відсутні дорожні знаки 5.42.1-5.42.3 «Місце для стоянки» або 5.43 «Зона стоянки» у поєднанні з однією із табличок до дорожніх знаків 7.6.1-7.6.6 то норма в 2 метри для проходження пішоходів у даних правовідносинах не застосовується.

Позивач у липні 2024 р. надав відповідь на відзив у якому вказав, що відповідач невірно тлумачить норми ПДР та враховує тільки вимоги підпункту «б» п. 15.10 ПДР України не беручи до уваги виключення, які встановлені підпунктом «в» п. 15.10 ПДР України. Таким чином притягнення водія до відповідальності за порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР є безпідставним, якщо автомобіль було припарковано із дотриманням умов, передбачених пп. «в» п. 15.10 ПДР.

У судовому засіданні позивач та його представник, адвокат Федина О.В. на задоволенні позову наполягали та надали суду пояснення аналогічні поясненням, які містяться у позовні заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, які вказані у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін суд прийшов до такого висновку.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Правила дорожнього руху, які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, належать до виконання всіма учасниками дорожнього руху. Особи, які порушують Правила дорожнього руху, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приміткою до цієї статті визначено, що суб`єктом правопорушення у даній статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

Положеннями статті 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів.

У статті 245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Стаття 251 КУпАП передбачає, що доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє суду прийти до висновку, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами в розумінні ст. 251 КУпАП та ст. 73, 74 КАС України.

Відповідно до п. 1.10 ПДР терміни, що наведені в цих правилах, мають таке значення:

- автомобільна дорога, вулиця (дорога) частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу;

- край проїзної частини (для нерейкових транспортних засобів) видима умовна чи позначена дорожньою розміткою лінія на проїзній частині в місці її прилягання до узбіччя, тротуару, газону, розділювальної смуги, смуги для руху трамваїв, велосипедної або пішохідної доріжки;

- проїзна частина елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів;

- тротуар елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном;

- стоянка це припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Отже тротуар, це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Пункт 15.1 ПДР, який є загальною нормою параграфу 15 Правил, передбачає, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

У випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможлива, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) (п. 15.2 ПДР).

Відповідно до п. п. «б» п. 15.10 ПДР стоянка забороняється, зокрема, на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).

Суд звертає увагу, що позивач не заперечує факт стоянки належного йому транспортного засобу на тротуарі, у зафіксованому за допомогою відеозйомки ним самим місці. Однак позивач зазначає, що автомобіль було припарковано ним із дотриманням пп. «в» п. 15.10 ПДР України, який є виключенням із загальної заборони, передбаченої пп. «б» п. 15.10 ПДР.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 належить автомобіль ВАЗ 21099, н.з. НОМЕР_2 .

Суд встановив, що 27.02.2024 року завідувачем сектору інспекції з паркування відділу МІ УЖКГ виконкому ЗМР Ковтуном Д.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), серія ЗМ №01021, згідно з якою 23.02.2024р. о 11 год. 37 хв. в м. Золотоноша зафіксовано стоянку автомобіля ВАЗ 21099, на тротуарі біля кільцевого перехрестя вул.. Шевченка-Захисників України, д.н.з. НОМЕР_2 , тобто порушивши п. 15.10 «б» Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, за що до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.

Із змісту оспорюваною постанови також вбачається, що технічним засобом, яким здійснено фотозйомку та/або відеозапис є телефон інв.. №113609118, відео-реєстратор №113609119.

Позивачем до матеріалів справи долучено два відеозаписи, що були переглянуті судом під час розгляду даної справи.

На відеозаписі під №VID 20240228-WA0008.mp4, який був зроблений за допомогою мобільного телефону позивача, відображено місце знаходження автомобіля позивача в момент коли до нього підійшли працівники інспекції з паркування. Із вказаного відеозапису вбачається, що стоянка автомобіля здійснена позивачем безпосередньо на тротуарі, в місці, яке примикає до проїзної частини. Сам автомобіль знаходиться максимально близько до проїзної частини, та розташований таким чином, що не заважає пішоходам. Вказаний відеозапис не має дати та часу його створення.

На відеозаписі під №2-2-adaccedo-daeo-11ee-8fc5-3b2e91888, який був зроблено за допомогою мобільного телефону позивача, відображено як позивач здійснює заміри ширини тротуару, ширина якого склала 713 см.. Вказаний відеозапис не має дати та часу його створення.

Отже, із матеріалів, які надані саме позивачем у якості доказів, на чому суд акцентує увагу відповідача, встановлено, що автомобіль позивача розташований на краю тротуару, біля проїзної частини, при цьому пішоходи безперешкодно здійснюють рух тротуаром. Сам тротуар не відокремлений від проїзної частини ні газоном ні будь-якими іншими додатковими засобами.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 750/3679/17, транспортний засіб має бути припаркований на краю тротуару, що примикає до проїзної частини та розташований таким чином, щоб він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху. Отже, однією з умов для застосування винятку щодо заборони стоянки на тротуарі для легкових автомобілів (якщо такі поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2м), є розташування автомобілю на краю тротуару, який примикає до проїзної частини. Тобто край тротуару, визначений однією з умов пп. «в» п. 15.10 ПДР України для стоянки легкових автомобілів та мотоциклів, це зовнішній край тротуару, який примикає до проїзної частини. Відтак, зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даному випадку, як видно з наданої відео-фіксації, що долучена позивачем до позову, автомобіль марки «ВАЗ 21099», було розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху.

Суд зазначає, що із наявної у матеріалах справи відео-фіксації стоянки автомобіля позивача та із наданої відповідачем план-схеми розміщення дорожніх знаків на місці стоянки транспортного засобу позивача вбачається, що на вказаній ділянці дороги відсутні дорожні знаки 5.42.1. із відповідними табличками до них 7.6.1. 7.6.7., а п. 15.10. «в», що надає право легковим автомобілям бути припаркованим на тротуарі за умови дотримання певних вимог.

Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи із вказаного принципу, який закріплений ч. 2 ст. 77 КАС України саме відповідач повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують правомірність прийнятого рішення.

Подавши відзив на позовну заяву відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийнятого рішення, не надав матеріали за якими здійснювався розгляд справи про адміністративне правопорушення, відеоматеріали, про які зазначено в постанові, а тому відсутні докази виконання відповідачем вимог ст. 14-2 КУпАП.

Крім того, суду не було надано доказів того, що інспектор з паркування здійснював замір відстані від місця стоянки автомобіля позивача до краю тротуару (будівлі, що розташована на іншому боці тротуару), де здійснюють рух пішоходи, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше 2 м., не надано відповідачем доказів, що автомобіль позивача знаходився в зоні дії відповідних дорожніх знаків, що забороняють таку стоянку, як і не надано суду належного аргументування не врахування інспектором з паркування вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР України.

У свою чергу позивач посилається на власні заміри, зроблені після винесення відносно нього оскаржуваної постанови, за якими його автомобіль був поставлений таким чином, що для руху пішоходів залишилось більш ніж 2 м, підтвердженням чому є надані ним відео.

Отже суд, керуючись вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України у поєднанні із встановленою практикою, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву», прийшов до висновку про відсутність належних та достатніх доказів, які б вказували на те, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбачений частиною першою статті 122 КУпАП, а відтак й про протиправність постанови про адміністративне правопорушення, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З вищенаведеної норми права вбачається вичерпний перелік повноважень суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому вказана процесуальна норма права є спеціальною по відношенню до ст. 245 КАС України.

Таким чином, оскільки при винесенні оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення відповідачем вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, твердження позивача про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення будь-якими доказами не спростовані, тому суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 5, 19, 20, 73-74, 77-78, 90, 159 ч. 4, 194, 229, 241-246, 268, 286 КАС України, ст.ст. 122, 222, 251, 258, 283, 288 КУпАП, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Постанову завідувача сектору інспекції з паркування відділу МІ УЖКГ Виконавчого комітету Золотоніськоїї міської ради Ковтуна Д.М. від 27.ю02.2024р. ЗМ №01021 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП -скасувати,а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлено 20 грудня 2024 року.

Суддя : Середа Л.В.