Вирок

від 24.12.2024 по справі 465/414/24

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/414/24

1-кп/465/774/24

Вирок

Іменем України

24.12.2024 Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Львові об`єднані в одне судове провадження обвинувальні акти у кримінальних провадженнях № 62023140110000274 від 11.07.2023 та № 62023140110000471 від 27.10.2023 відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Навіз Луцького (Рожищенського) району Волинської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до положень ст. 89 КК України, раніше не судимого, що перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , військовослужбовець за контрактом, військове звання солдат, учасника бойових дій,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,

Сторона обвинувачення: прокурори Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,-

Сторона захисту - адвокатка ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

Згідно з проголошеними в судовому засіданні прокурором публічним обвинувачем у кримінальному провадженні обвинувальними актами у кримінальних провадженнях № 62023140110000274 від 11.07.2023 та 62023140110000471 від 27.10.2023, які відповідно до ухвали суду об`єднані в одне провадження з присвоєнням судовій справі єдиного унікального номеру, досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18 березня 2020 року № 62 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_3 , з яким укладено контракт про проходження військової служби на посадах рядового складу на три роки, призначено наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16 березня 2020 року № 32-РС на посаду стрільця-зенітника 1 зенітного ракетного відділення зенітно-ракетного взводу 2 десантно - штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , який 18 березня 2020 року посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Відтак, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний був неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законник інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

У порушення вказаних вимог законів та нормативно-правових актів, солдат ОСОБА_3 не з`явився вчасно на службу без поважних причин, в умовах воєнного стану, при наступних обставинах.

Так, військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 , діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, а саме.

Згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні № 62023140110000274 від 11.07.2023 ОСОБА_3 27.06.2023 не з`явився вчасно на службу без поважних причин до військової частини НОМЕР_1 , яка розташована у АДРЕСА_2 , та перебував поза її межами до 15.09.2023. Відтак, у період з 27.06.2023 по 15.09.2023 солдат ОСОБА_3 , проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував.

Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це вчинити.

Згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні № 62023140110000471 від 27.10.2023, ОСОБА_3 неодноразово самовільно залишав військову частину в умовах воєнного стану при наступних обставинах.

Так, не отримавши дозволу відповідного командира, 16.09.2023 ОСОБА_3 самовільно залишив тривалістю понад три доби військову частину НОМЕР_1 , яка розташована у АДРЕСА_2 , та перебував поза її межами до моменту добровільного повернення в розташування військової частини, а саме до 23.09.2023.

Відтак, у період з 16.09.2023 по 23.09.2023 солдат ОСОБА_3 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував.

Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це вчинити.

Продовжуючи свою злочинну діяльність солдат ОСОБА_3 , не отримавши дозволу відповідного командира, 23.10.2023 повторно самовільно залишив тривалістю понад три доби військову частину НОМЕР_1 , яка розташована у АДРЕСА_2 , та перебував поза її межами до моменту добровільного повернення в розташування військової частини, а саме до 12.12.2023.

Відтак, у період з 23.10.2023 по 12.12.2023 солдат ОСОБА_3 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував.

Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це вчинити.

Він же, солдат ОСОБА_3 , у порушення вимог вищевказаного законодавства, діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, не отримавши дозволу відповідного командира, 26.12.2023 повторно самовільно залишив тривалістю понад три доби військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_2 , та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 до моменту добровільного повернення в її розташування, а саме до 19.10.2024.

Відтак, у період з 26.12.2023 по 19.10.2024 солдат ОСОБА_3 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував.

Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це вчинити.

Дані дії обвинуваченого ОСОБА_3 органами досудового розслідування та прокурорами кваліфіковані як нез`явлення вчасно на службу без поважних причин та самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, тобто як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Будучи допитаним в судовому засіданні, обвинувачений свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України визнав та пояснив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 куди був призваний за контрактом. У складі військової частини службу проходив в районі бойових дій де був поранений та госпіталізований. Після лікування йому було надано місяць часу для реабілітації, а тому він не прибув у військову частину, оскільки вважав, що перебуває за її межами на законних підставах. Коли прибув у військову частину, то йому повідомили, що він виведений за штат. Відтак з даного часу грошове забезпечення йому виплачувалося в розмірі 615 (шістсот п`ятнадцять) грн.. на місяць. Оскільки вказана сума є мізерною, то він змушений був заробляти на прожиття, у зв`язку з чим, залишав військову частину, а відтак знову повертався. Скерування на ВЛК йому не давали, але й не включали в штат частини. Командування військової частин НОМЕР_1 стверджувало, що ніхто їм платити не буде, за виключенням перебування в зоні бойових дій. В подальшому він добровільно прибув до іншої військової частини, на полігон у Волинській області де йому призначили ВЛК для подальшого оформлення як військовослужбовця. Проте ВЛК він не пройшов, оскільки приїхали працівники ВСП забрали його з полігону та доставили у м. Львів де йому обрали запобіжний захід тримання під вартою. Він пояснював слідчим та прокурорам, вказані вище обставини, запевняв, що бажає служити, проте його ніхто не слухав. У вчиненому розкаюється, запевняє, що такого не повторить, бажає проходити військову службу та захищати Батьківщину. Стверджує, що військову частину НОМЕР_1 залишав виключно з однієї підстави - відсутність коштів на прожиття та необхідність заробляти. Така ситуація є загальна маса військовослужбовців, які перебували в зоні бойових дій та були поранені, виводяться за штат з виплатою 615 грн. на місяць. Запевняє, що всі СЗЧ в більшій мірі пов`язані саме з цими обставинами. Просить як найшвидше його осудити, оскільки бажає їхати у військову частину де йому командир дає довідку про прийняття на військову службу. На даний час у цій частині служить його брат.

Крім повного визнання вини обвинуваченим, його вину обґрунтував в судовому засіданні прокурор публічний обвинувач у кримінальному провадженні, покликаючись на матеріали досудового розслідування та результати судового слідства. Вважає, що вина ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні доводиться в повному обсязі та не заперечується самим обвинуваченим. При цьому прокурор підтвердив, що ситуація з виплатою грошового забезпечення в розмірі 615 грн. особам після порання, на яку вказує обвинувачений, дійсно має місце.

Суд зважаючи на те, що дійсність та достовірність доказів, на котрі він, прокурор, покликається, обвинувачений та його захисник не оспорюють, а тому просив суд провести судове слідство у спрощеному порядку, без дослідження матеріалів кримінального провадження в частині доказів щодо фактичних обставин.

З позицією прокурора погодилися обвинувачений та його захисник - адвокатка ОСОБА_6 .

Оскільки дійсність та достовірність доказів сторонами не оспорюється, то суд визнає їх належними та допустимими.

З урахуванням висновків прокурора публічного обвинувача, беручи до уваги позицію обвинуваченого та його захисника, зважаючи на положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів здобутих на стадії досудового розслідування щодо фактичних обставин вчинення інкримінованого у вину ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

З огляду на викладене, суд визнає, що прокурором - публічним обвинувачем в судовому засіданні доведено, стороною захисту не заперечується, а підсудним визнається, у звязку з чим, судом приймається як встановлене, що ОСОБА_3 27.06.2023 не зявився до віськової частини з медичного закладу де лікувався після поранення та реабелітаційного періоду та з 27.06.2023 по 15.09.2023 перебував за межами військової частини без дозволу командира (начальника). Він же в період з 16.09.2023 по 23.09.2023, з 23.10.2023 по 12.12.2023 та з 26.12.2023 по 19.10.2024 повторно самовільно залишав тривалістю понад три доби військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_1 та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 до моменту добровільних чергових повернень в її розташування.

Суд також визнає встановленим, що у відповідності до ст.. 89 КК України, обвинувачений ОСОБА_3 вважається таким, що раніше не судимий, злочин вчинив з кваліфікуючою ознакою повторно, у період воєнного стану, а тому кваліфікує інкриміновані йому дії, як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Утой же час, документальне підтвердження про наявність чи відсутність попередніх судимостей у обвинуваченого, на які покликаються орган (дізнання) досудового розслідування та прокурор публічний обвинувач в судовому процесі, а саме - довідку ОСК МВС України № 23324614466444511 від 20.11. 2023 року, зважаючи, що така виготовлена іноземною мовою рашистською, суд констатує факт, що в ході досудового розслідування кримінальних проваджень, що є предметом судового розгляду МВС України надаючи довідку сформовану іноземною мовою, порушило вимоги ст. 10 Конституції України статей 6,10,11,14 Закону України "Про засади державної мовної політики" та ст. 29 КПК України, а відтак, визнає даний доказ недопустимим.

Суд також констатує факт, що в ході досудового розслідування та під час судового розгляду вказаних кримінальних проваджень органом дізнання та стороною публічного обвинувачення котрими використовувалася вказана вище довідка, теж порушено вумоги ст. 10 Конституції України, статей 6,10,11,14 Закону України "Про засади державної мовної політики" та ст. 29 КПК України.

Відтак суд констатує факт порушення зазначеними вище державними органами вимог ч. 7 ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», відповідно до якої, - статус Української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя , які визначені цим Законом.

Суд в котре наголошує, що згідно цього ж Закону, статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації та є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави.

Вирішуючи питання призначення обвинуваченому покарання, суд виходячи із загальних засад, передбачених ст.. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, що інкримінуються у вину ОСОБА_3 , його особу, а саме, що по місцю фактичного проживання він, у цілому, характеризується позитивно, є учасником бойових дій, був поранений, виведений за штат із місячним грошовим забезпеченням в 615 (шістсот п`ятнадцять) грн.., а відтак самовільне залишення військової частини було викликано важким матеріальним станом, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами наданими прокурором - публічним обвинувачем. Суд бере до уваги,що підсудний сприяв органам досудового розслідування у розкритті злочину, до його затримання добровільно прибув до військової частини, висловлює своє каяття, яке суд визнає щирим.

Відтак, вказані вище обставини, суд визнає пом`якшуючими обставинами, що передбачені ст. 66 КК України.

Обставин, передбачених ст. 67 КК України, котрі б обтяжували вину обвинуваченого ОСОБА_3 у данному випадку, судом не встановлено, не наведено таких і прокурором - публічем обвинувачем.

З урахуванням пом`якшуючих обставин, особи підсудного, позиції прокурора - публічного обвинувача у кримірнальному провадженні щодо виду та розміру покарання, суд дійшов висновку, що покарання ОСОБА_3 слід призначити мінімальне, що передбачене санкцією статті інкримінованого злочину, у вигляді позбавлення волі.

Що стосується встановлених судом підстав для залишення військової частини в періоди які інкримінуються обвинуваченому, то незважаючи на їх негативність, такі не надавали права обвинуваченому самостійно залишати розташування військової частини.

Разом з тим, суд враховує конституційні гарантії особи та громадянина, відповідно до яких в Україні визнається верховенство права. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на встановлені судом факти, що стали підставою для залишення військової частини обвинуваченим ОСОБА_3 , суд визнає, що командуванням військової частини такі конституційні права останнього було порушено, у зв`язку з чим вважає за доцільне відреагувати окремою ухвало.

Суд враховуючи, встановлені судом обставини, також приходить до переконання, що час відбування покарання за даним вироком, обвинуваченому слід рахувати з часу його поміщення у відповідний заклад з урахуванням часу затримання в порядку ст. 208 та часу перебування під вартою. У зв`язку з чим, до набрання вироком законної сили, обвинуваченого ОСОБА_3 звільнити з під варти.

На думку суду, саме такий вирок є справедливим для ОСОБА_3 , поверне йому довіру до державних органів, існування справедливості, а саме основне мотивацію захищати Батьківщину від російського агресора.

Приймаючи таке рішення, суд враховує, що затримання ОСОБА_3 відбулося на території військової частини, куди він прибув добровільно, і потреби його затримувати та обирати запобіжний захід тримання під вартою, не було.

На підставі викладеного, керуючись статтями 349, 369, 370, 371, 373, 374 КПК України,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5ст.407КК України тапризначитипокаранняу вигляді 5 (пяти) років позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили,запобіжний захід,обраний ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою,скасувати. Звільнити його з під варти в залі суду.

Строк відбування покарання за даним вироком рахувати з часу поміщення у заклад для відбування покарань з урахуванням затримання в порядку ст. 208 КПК України та перебування під вартою.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через суд , який ухвалив судове рішення.

У випадку відсутності апеляційних скарг, вирок набирає законної сили з 21 січня 2025 року.

Копію вироку сторони процесу можуть отримати у секретаря судових засідань.

Суддя ОСОБА_7