Постанова

від 24.12.2024 по справі 187/25/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9139/24 Справа № 187/25/24 Суддя у 1-й інстанції - Соловйов І. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2024 року та додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року у цивільній справі №187/25/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувала тим, що 28.12.2020 року між сторонами укладено договір позики поворотної безпроцентної фінансової допомоги на суму 227700 грн. на строк три роки з моменту надходження суми позики на банківський рахунок позичальника.

Однак відповідач суму позики не повернув.

Просила стягнути з ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» на її користь заборгованість з поворотної безпроцентної фінансової допомоги за договором №1 від 28.12.2020 року у розмірі 227700 грн..

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2024 року позовні вимоги задоволені: стягнуто з ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» на користь позивача заборгованість з поворотної безпроцентної фінансової допомоги за договором №1 від 28.12.2020 року у розмірі 227700 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2277 грн.

Додатковим рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07.08.2024 року стягнуто з ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» просить скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та у стягненні правової допомоги у повному обсязі.

В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також недоведеність висновків суду обставинам справи.

Вважає, що суд першої інстанції не перевірив факт передання саме позивачем грошових коштів товариству, а позивачем не надано належних та допустимих доказів цього, як то прибуткові та видаткові касові ордери, банківська виписка тощо.

Посилався на те, що вони при подачі відзиву на позовну заяву зазначали, що не можуть знайти свій примірник договору, через що факт укладання договору ними ставиться під сумнів, як і факт отримання грошових коштів від позивача. Також звертає увагу, що банківська установа, на рахунок в якій позивач перераховувала грошові кошти згідно квитанції № 02/10 від 28.12.2020 року, а саме: АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» з 10.09.2021 року знаходиться в ліквідації і відповідач не має доступу до інформації по рахунку, для підтвердження чи спростування отримання грошових коштів згідно квитанції.

У зв`язку із зазначеним та враховуючи сумніви відповідача у достовірності наданих позивачем документів, він звернувся до суду першої інстанції із клопотання про витребування оригіналу договору від 20.12.2020 року та оригіналу квитанції №02/10 від 28.12.2020 року, яке судом першої інстанції задоволено не зважаючи не те, що подано поза межами строку для вчинення процесуальних дій.

Ознайомившись із зазначеними оригіналами 12.07.2024 року відповідач подав клопотання про призначення експертизи з метою встановлення авторів, які виконали рукописну частину договору та самого факту укладення договору позики. Однак суд першої інстанції безпідставно залишив вказане клопотання без розгляду у зв`язку із закінченням строку, встановленого законом для вчинення вказаної процесуальної дії.

Відповідач заперечував проти розгляду справи у спрощеному провадженні, оскільки це призвело до обмеження його прав подавати заперечення та пояснення по суті справи, а також права звертатись із відповідними клопотаннями для встановлення фактичних обставин справи та просив розглядати справу з огляду на характер спірних правовідносин в порядку загального позовного провадження.

З приводу додаткового рішення зазначає, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. є неспівмірною з реальним обсягом такої допомоги у суді першої інстанції та реальності таких витрат.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.

Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку повістки до Електронних кабінетів сторін (а.с.186 зворот).

Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено,що 28.12.2020 року між позивачем (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» (Позичальник) в особі директора Трощія Олексія Сергійовича укладено Договір позики № 1 поворотної безпроцентної фінансової допомоги (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, позикодавець надає позичальнику позику, а останній зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

У відповідності до п. 2.1 Договору сума позики становить 227 700 грн.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що строк позики становить 3 роки з моменту надходження суми позики на банківський рахунок Позичальника.

Відповідно до банківської квитанції №02/10 від 28.12.2020 року на виконання умов Договору, 28.12.2020 року позивачем перераховано на банківський рахунок Позичальника ( НОМЕР_1 ), реквізити якого зазначені в Договорі, кошти у розмірі 227 700 грн..

29.12.2023 року ОСОБА_1 направила до ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» претензію з вимогою про повернення коштів.

Задовольняючи позовнівимоги,суд першоїінстанції виходивіз того,що ТОВ «УКР ТРЕЙД ЛТД» не повернуло вчасно отримані від ОСОБА_1 в рамках договору позики від 28.12.2020 року грошові кошти у розмірі 227700 грн., що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).

Згідно ізстаттею 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних права та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що між сторонами виникли договірні відносини в рамках безпроцентної фінансової допомоги, за якими відповідач свої зобов`язання належними чином не виконав та не повернув позичені у неї грошові кошти у розмірі 227700 грн.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей.

Відповідно до частини першоїстатті 1049 ЦК Україниза договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

В підтвердження позовних вимог позивачем надано копію договору позики №1 від 28.12.2020 року, з якого вбачається, що сторони досягли усіх істотних умов договору, зокрема суми позики та строку його повернення. Матеріали справи не містять відомостей про те, що цей договір оспорювався сторонами у судовому порядку чи визнавався недійсним.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже,у разіпред`явленняпозову простягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей1046,1047 ЦК України, необхідно установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу

правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У частині першійстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Також,статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно достатті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наданої позивачем копії договору позики №1 від 28.12.2020 року вбачається,що вона підписана сторонами у справі, сторони досягли усіх істотних умов договору, зокрема суми позики та строку його повернення. Матеріали справи не містять відомостей про те, що цей договір оспорювався сторонами у судовому порядку чи визнавався недійсним.

Щодо підтвердження факту отримання грошових коштів в рамках договору позики від 28.12.2020 року, то позивачем надано квитанцію №02/10 від 28.12.2020 року, яка підтверджує перерахування на розрахунковий рахунок відповідача, вказаний в договорі безпроцентної фінансової допомоги від ОСОБА_1 в рамках договору №1 від 28.12.2020 року.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 1087 ЦК Українирозрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Отже, стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних.

Наведене відповідає правовим висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 442/8157/15, від 10 лютого 2021 року у справі № 489/3688/15-ц, від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18, від 25 травня 2022 року у справі №757/18448/18,від 26 квітня 2023 року у справі № 757/2796/20.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Преамбулою Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, визначено, що це Положення розроблено відповідно доЗакону України «Про Національний банк України»і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами.

У пункті 3 Положення визначено, що касовий ордер - цепервинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Відповідно до пункту 5 Положеннясуб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків.

Пунктом 25 Положення передбачено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

З такими висновками погодився і Верховний Суд у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18).

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини третьої статті12та частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи розподіл тягаря доказування у справі, а також встановлені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка довела належними та допустимими доказами, отримання відповідачем від неї грошових коштів за договором позики, оскільки матеріали справи містять квитанцію №02/10.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дав належну оцінку договору від 28.12.2020 року, встановивши його правову природу, а тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами відносин, які виникли з договору позики, за якими відповідачем зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконано, а відповідною квитанції №02/10 підтверджується факт отримання боржником коштів за договором позики.

Доводи, відповідач про те, що він не може знайти свій примірник вищезазначеного договору, а банківська установа, на рахунок в якій позивач перераховувала грошові кошти, знаходиться в стані ліквідації і яким суд першої інстанції також надав правомірну оцінку, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки не спростовують факту укладення договору позики та отримання відповідачем від позивача в рамках його виконання кошті в у розмірі 227700 грн.

Доводи з приводу того, що відповідач не зміг реалізувати свої процесуальні права у зв`язку із розглядом справи у порядку спрощеного провадження також не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення, оскільки положення ст. 19 та 274 ЦПК України, в редакції яка діяла на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі (13 травня 2024 року) та її розгляду по суті, визначала вказану категорію справ, як малозначну та давала підстави для її розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін. За бажання сторони мали можливість надати суду свої доводи та заперечення,чи заявити клопотання.

Подаючи апеляційну скаргу, відповідач до апеляційної скарги також не надав будь-яких доказів по суті спору.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення від 17.07.2024 року, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції по суті спору.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо не співмірності стягнутої з нього додатковим рішенням правової допомоги за розгляд справи у суді першої інстанції слід зазначити наступне.

Ухвалюючи додаткове рішення та задовольняючи у повному обсязі заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., суд першої інстанції виходив із їх співрозмірності, документальної підтвердженості та відповідності критерію розумності.

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписівчастини четвертої статті 137,частини сьомої статті 139та частини третьоїстатті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (частина п`ятастатті 135 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно достатті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 було надано копію договору про надання правничої допомоги від 01 червня 2022 року, укладеного між адвокатським об`єднанням «Гарантіс» та позивачем; додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги від 02.01.2024 року відповідно до умов якого адвокатське об`єднання надає ОСОБА_1 правовому допомогу у з підготовки та подачі позовної заяви до ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» про стягнення з останнього на користь клієнта заборгованості за договором №1 від 28.12.2020 року у розмірі 10000 грн. Також матеріали справи містять підписаний сторонами акт здачі-приймання правових (юридичних) послуг, які були надані позивачу на час ухвалення рішення від 17.07.2024 року у рамках справи №187/25/24, зокрема консультації Драчової В.С. з питань звернення до суду із цим позовом, підготовка позовної заяви, підготовка і подача апеляційної скарги на ухвалу Петриківського районного суду від 11.01.2024 року щодо відмови у відкритті провадження у справі та участь адвоката у справі під час розгляду цієї апеляційної скарги, підготовка та подання заперечень на клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи.

З відповідним клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 звернувся до суду у позовній заяві, тобто до ухвалення судового рішення по справі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє ніякої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є завищеним.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про захищеність розміру правничої допомоги, на що суд першої інстанції уваги не звернув, тому додаткове рішення у частині розміру стягнутої правової допомоги необхідно змінити та зменшити її розмір до 5000 грн..

Враховуючи те, що апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи при ухваленні рішення від 17 липня 2024 року, однак при цьому встановлено порушення норм процесуального права під час ухвалення додаткового рішення від 06 серпня 2024 року, шляхом не застосування принципу співмірності, тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду від 17.07.2024 року та зміні додаткового рішення від 06.08.2024 року в частині розміру стягнутої з відповідача суми правової допомоги.

З огляду на зазначене, а також те, що основне рішення, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі залишено без змін, а змінено лише додаткове рішення, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 227700 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» задовольнити частково.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року змінити в частині розміру стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з «10000 грн.» на «5000 грн.»

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2024 року.

Судді: