Постанова

від 24.12.2024 по справі 205/2463/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/11747/24 Справа № 205/2463/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Грона Д. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 наухвалу Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровська від04листопада 2024року по справі за скаргою ОСОБА_1 провизнання протиправними дій державного виконавця ДругогоПравобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державноївиконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькомурайонах міста Дніпра Південного міжрегіонального управлінняМіністерстваюстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 , Управління- служба усправах дітейадміністраціїНовокодацького району Дніпровськоїміськоїради (суддя першої інстанції Грона Д.С., повний текст ухвали складено 05 листопада 2024 року),

В С Т А Н О В И В:

У жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою провизнання протиправними дій державного виконавця ДругогоПравобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державноївиконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькомурайонах міста Дніпра Південного міжрегіонального управлінняМіністерстваюстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 , Управління- служба усправах дітейадміністраціїНовокодацького району Дніпровськоїміськоїради,, в якій просив визнати неправомірним рішення та скасувати наступні процесуальні документи виконавчого провадження ВП № 50717912:

- постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.04.2016;

- постанову про заміну сторони виконавчого провадження від 16.06.2016;

- постанову про розшук майна боржника від 03.03.2018;

- постанову про арешт майна боржника від 03.03.2018;

- постанову про обмеження в праві користування мисливською вогнепальною зброєю від 21.02.2018;

- постанову про обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 21.02.2018;

- постанову про обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 21.02.2018;

- постанову про розшук майна боржника від 26.03.2018;

- постанову про розшук майна боржника від 12.06.2018;

- постанову про обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 04.03.2021;

- постанову про обмеження боржника у праві полювання від 04.03.2021;

- постанову про обмеження в праві користування мисливською вогнепальною зброєю від 04.03.2021;

- постанову про обмеження в праві керування транспортними засобами від 04.03.2021;

- постанову про арешт коштів боржника від 04.03.2021;

- постанову про накладення штрафу від 04.03.2021;

- постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 18.08.2022;

- постанову про арешт коштів боржника від 18.08.2022;

- постанову про арешт коштів боржника від 03.02.2024;

- постанову про арешт коштів боржника від 30.09.2024

- постанову про стягнення виконавчого збору від 18.10.2024.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2024 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови залишено без задоволення.

Із вказаною ухвалою суду не погодився ОСОБА_1 , та подав апеляційну скаргу, в якій наголошує на тому, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Мотивує скаргу тим, що жодна з оскаржуваних постанов на його адресу у встановленому законом порядку направлена не була та про фактичний зміст постанов дізнався 24.10.2024 року під час ознайомлення з матеріалами справи.

Наголошує на тому, що витребуванні місцевим судом у ДВС матеріали виконавчого провадження не містять документального підтвердження про можливе направлення на адресу боржника постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.04.2016 року.

Також вказує на те, що суд першоїінстанції недав правовоїоцінки доводамскарги таматеріалам справи,згідно якихвиконавче провадженняN?50717912станом на2022рік перебувалоу провадженніпосадової особиНовокодацького відділудержавної виконавчоїслужби умісті ДніпріПівденно-Східногоміжрегіонального упрвління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), ЄДРПОУ 34984467, юридична особа - припинена, та у 2024 році, без обов?язкового винесення постанови про прийняття виконавчого провадження виконавцем іншого територіального органу ДВС - Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ЄДРПОУ 44896456, - винесені постанови п. 19-20.

ОСОБА_1 просив ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зп.4ч.1ст.379ЦПК Українипідставою дляскасування ухвалисуду,що перешкоджаєподальшому провадженнюу справіі направленнясправи дляподальшого розглядудо судупершої інстанціїє порушеннянорм процесуальногоправа чинеправильне застосуваннянорм матеріальногоправа,які призвелидо постановленняпомилкової ухвали.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першоїінстанції встановлено,що відповідно до Свідоцтва про народження від 01.04.2009 Серія НОМЕР_1 (видане повторно), ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.09.2015 у справі № 205/2463/15-ц виданий виконавчий лист від 09.11.2015 № 205/2463/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліментів у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 06.04.2015 року до досягнення ним повноліття, допустивши у справі негайне виконання рішення у розмірі місячного платежу. Стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проводити на особистий рахунок дитини, який буде відкрито у відділені Державного ощадного банку України.

Постановою від 05.04.2016 державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпровського міського управління юстиції Штефан С. О. відкрито виконавче провадження № 50717912.

У березні 2021 року Скаржником було подано заяву про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2021 у справі № 205/2463/15-ц цю заяву було залишено без руху, а в подальшому, ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.07.2021 у задоволенні заяви скаржника про перегляд заочного рішення було відмовлено.

У судовому засіданні 04.11.2024 Скаржник підтвердив, що станом на 04.11.2024 вказане заочне рішення суду є чинним і ним більше не оскаржувалось. Також скаржник підтвердив, що станом на 04.11.2024 відсутнє будь-яке судове рішення, яке б заперечувало той факт, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_2 .

Судом також встановлено, що 15.04.2022 та 20.05.2022 ОСОБА_1 звертався із письмовими заявами про закінчення виконавчого провадження № 50717912 до Новокодацього відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Ці заяви ОСОБА_1 мотивував тим, що опікун малолітньої дитини ОСОБА_2 бабуся ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Цей факт, на думку скаржника, був підставою для припинення примусового стягнення з нього аліментів на користь неповнолітньої дитини, та припинення чинності обмежень, прийнятих під час здійснення даного виконавчого провадження.

Крім того у липні 2022 року скаржник звертався до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із скаргою на дії державного виконавця у ВП № 50717912 під час виконання судового рішення у справі № 205/2463/15-ц, проте ухвалою суду від 12.08.2022 судом було відмовлено у відкритті провадження за цією скаргою.

Станом на 04.11.2024 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_2 складає 282889,21 грн. З приводу арифметичної коректності цієї суми Скаржник, а також представник державної виконавчої служби заперечень не заявляли.

Залишаючи скаргу ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що скаржник знав про відкрите виконавче провадження №50717912, не мав об`єктивних перешкод для оскарження дій виконавця, а також місцевий суд вказав на те. що станом на 04.11.2024 року у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, яка складає 282889,21 грн.

Колегія у повному обсязі не може погодиться з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другоюстатті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Так, у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першоїстатті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно доч 1ст.74Закону України«Про виконавчепровадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження №12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на зверненнязіскаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження №61-10355св19) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

У частинах 1 та 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Спори щодо розміру заборгованості ізсплатиаліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості ізсплатиаліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина першастатті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першоюстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно достатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України (№ 2)» (заява № 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (заява № 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Згідно з частинами першою-п`ятоюстатті 128 ЦПК Українисуд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини шостоїстатті 128 ЦПК Українисудова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У частині восьмійстатті 128 ЦПК Українизазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Апеляційний суд в оцінці висновку суду першої інстанції про повідомлення відповідачів про розгляд справи у суді першої інстанції врахував приписи частини восьмоїстатті 128 ЦПК Українита дійшов висновку, щоповернення повістки про виклик до суду з відміткою про такі причини повернення, як «за закінченням терміну зберігання», не є підтвердженням відмови названої сторони від одержання судової повістки чи про відсутність учасника справи за адресою, повідомленою суду, а отже, не свідчить про повідомлення такого учасника справи про судове засідання.

В оцінціспірних правовідносин суд зобов`язаний врахувати правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), в якій Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Доказів на підтвердження вжиття судом першої інстанції інших заходів з метою виклику в судове засідання відповідачів матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається,що особою на користь якої стягувались аліменти у у виконавчому провадженні № 50717912 є ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто на час розгляду справи у суді першої інстанції є повнолітнім.

Також з матеріалів справи вбачається, що судові повістки ОСОБА_2 направлялись за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, колегія суддів наголошує на тому, що в матеріалах справи наявні належні докази отримання ОСОБА_2 судових повісток про час та місце розгляду справи, оскільки колегія суддів вважає. що у даному випадку розгляд даної скарги стосується безпосередньо його як стягувача у даному виконавчому провадженні, але суд першої інстанції на дані обставини не звернув уваги та провів розгляд справи без належного повідомлення (виклику) особи, чиїх прав безпосередньо дана справа стосується.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню із скасуванням оскаржуваної ухвали, оскільки є такою, що була постановлена з порушенням процесуального права та належного повідомлення ОСОБА_2 .

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровська від04листопада 2024року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В.Космачевська

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2024 року.

Головуючий- суддя О. В. Халаджи