Постанова

від 24.12.2024 по справі 621/4163/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 621/4163/23 Головуючий суддя І інстанції Бібік О. В.

Провадження № 22-ц/818/3811/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: надання послуг

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

розглянувши упорядку письмовогопровадження безповідомлення учасниківсправи апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Браславської Ольги Анатоліївни на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 11 грудня 2023 року, по цивільній справі № 621/4163/23, за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги,

встановив:

03.11.2023 до суду надійшла позовна заява ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської електричної станції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги за період з 01.10.2012 по 30.09.2023 у розмірі 33634,91 грн. та відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору на суму 2684,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що Зміївською ТЕС відповідачу належним чином надавались послуги з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення за особовим рахунком № НОМЕР_1 , за яким обліковується житлове приміщення, а саме, квартира АДРЕСА_1 , квартиронаймачем якої є ОСОБА_1 . Ніяких заяв чи скарг від нього не надходило. У зв`язку з невиконанням зобов`язань по сплаті житлово - комунальних послуг за період з 01.10.2012 по 30.09.2023 та відповідно до ст.ст. 11, 14, 525, 526625 ЦК України виникла заборгованість, яка згідно доданого розрахунку становить:

1.Сума основного боргу 25320,13 грн.;

2.Інфляційні нарахування 6447,92 грн.;

3.Нарахування 3% річних 1866,86 грн.;

Загальний розмір заборгованості становить 33634 грн 91 коп.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 11.12.2023 було задоволено позов.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції заборгованість за комунальні послуги за період з 01.10.2012 по 30.09.2023 у загальному розмірі 33634 грн 91 коп, у тому числі: за послуги з централізованого опалення - 21580 грн 87 коп; за абонентську плату тепла та вузли обліку - 591 грн 07 коп; за централізоване постачання холодної води - 1063 грн 28 коп, за абонентську плату води та водовідведення - 277 грн 41 коп, за абонентську плату води - 503 грн 83 коп; за водовідведення - 975 грн 65 коп, за абонентську плату водовідведення - 328 грн 02 коп, інфляційні витрати 6447 грн 92 коп; 3% річних 1866грн 86 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції судовий збір в розмірі 2684 грн 00 коп.

Не погоджуючисьз такимрішенням судупершої інстанції,адвокат БраславськаО.А., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права - просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 був позбавлений можливості знати про час і місце розгляду справи, тому що не був повідомлений судом про це належним чином. З цієї ж причині він не міг подати до суду відзив на позовну заяву, заперечення чи клопотання.

Вказала, що у матеріалах справи міститься довідка за підписом директора Зміївської ТЕС (довідка без дати) про те, що особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким обліковується квартира АДРЕСА_1 відкритий на ім`я ОСОБА_1 . Слід зазначити, що особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією на оплату ЖКП, яка виписана Зміївською ТЕС (копія квитанції додається). На ім`я ОСОБА_1 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_2 , яка виписана Зміївською ТЕС що підтверджується квитанцією на оплату ЖКП (копія квитанції додається). Тобто позивачу достовірно відомо, що до 07.08. 2020 року співвласником квартири була ОСОБА_2 , на неї нараховувалась плата за житлово-комунальні послуги за окремим рахунком, які вона не сплачувала, але борг позивач вирішив стягнути лише з одного співвласника. ОСОБА_2 не була залучена до участі в справі в якості співвідповідача за позовними вимогами в частині стягнення заборгованості за комунальні послуги в період з 01.10.2012 року по 07.08.2020 року

Зазначила, що незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад суду. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 707/2462/17 (провадження № 61-252св23) зазначено, що у разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні правові висновки були висловлені у постановах ВП ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16- ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15- ц (пункт 63)).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Таким чином, на думку апелянта, розглядаючи справу за наявними матеріалами Зміївський районний суд Харківської області мав ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не були заявлені вимоги до іншого належного відповідача ОСОБА_2 , яка є співвласником квартири в період з 01.10.2012 року по 07.08.2020 року. Не була ОСОБА_2 і залучена до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що відповідно до положень ч.2 ст. 54 ЦПК України, позбавляє можливості ОСОБА_1 звертатися до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 коштів в порядку регресу.

Крім зазначеного, ОСОБА_1 просить Харківський апеляційний суд застосувати до позовних вимог ПАТ «Центренерго» строк позовної давності за період нарахування заборгованості з 01.10.2012 року по березень 2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Чебаненко В.Л. просить залишити рішення Зміївського районного суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 621/4163/23 без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 без задоволення.

Вважає скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що суперечить дійсним обставинам справи, а також нормам діючого законодавства, виходячи з наступних підстав.

Відповідач не з`являвся у судове засідання та протягом усього часу отримання комунальних послуг не звертався до позивача із заявами, клопотаннями, зверненнями щодо.

Вказує,що позивачна підтвердження свогопозову надавдо справивитяг зДержавного реєструречових правна нерухомемайно,відповідно доякого відповідачуна підставідоговору дарування№ 1-1647від 10.08.2001належить часткаквартири,яка розташованаза адресом АДРЕСА_2 ,а такожчастку зазначеноїквартири відповідачотримав увласність напідставі рішенняЗміївського районногосуду Харківськоїобласті від27.03.2020№ 621/59/20.На моментзвернення досуду зпозовною заявою,а такожпротягом розглядусправи всуді аніу позивача,ані усуду небуло жодноїінформації стосовноіншого співвласникавказаної квартири.Відповідно дорішення Зміївськогорайонного судуХарківської областівід 27.03.2020№ 621/59/20вбачається,що напідставі довідкиКомсомольського селищногоголови №285/02-22від 03.02.2020судом буловстановлено,що який-тоінший співвласникза адресоюне зареєстрована.

Приймаючи до уваги приписи ст. 344 ЦК України, а також враховуючи той факт, що Відповідач набув право власності на частку вищезазначеної квартири саме за набувальною давністю, то це, беззаперечно, підтверджує, що він був єдиним володільцем цієї квартири та єдиним користувачем комунальних послуг, а тому саме він зобов`язаний сплачувати існуючу заборгованість за отримані належним чином комунальні послуги. Таким чином, саме ОСОБА_1 є належним відповідачем по справі №621/4163/23.

Вважає, що вимога Відповідача про застосування наслідків позовної давності є необґрунтованою, безпідставною та такою, що повністю суперечить нормам матеріального та процесуального права, а також судовій практиці.

Відповідно до ч.3,4ст.267ЦК України зазначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, як вбачається з вищенаведеної норми діючого законодавства, суд може застосувати позовну давність тільки тоді, коли стороною у спорі подана відповідна заява про застосування позовної давності до винесення рішення. Однак, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції Відповідачем не подавалися жодних заяв з цього приводу.

З урахуванням того, що згідно рішення суду відповідач про час та місце розгляду справи повідомлена шляхом опублікування оголошення на офіційному сайті судової влади України, звертає увагу на правові висновки, які були висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №756/8056/19 про те, що у таку разі суд не має підстав для розгляду заяви відповідача про застосування наслідків справу позовної давності.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене вважає, що з березня 2020 року перебіг позовної давності зупинився, і цей перебіг продовжиться тільки після припинення цих обставин.

А що стосується періоду часу з жовтня 2012 року по березень 2020 року, то звертаємо увагу суду на те, що Відповідачем щомісячно здійснювалися часткові оплати за надані комунальні послуги по даній квартирі, що свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки Відповідач своїми вчиненими діями фактично визнав наявність боргу та обов`язок його сплатити. Відповідно до ч.1ст.264ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Як вбачається з розрахунку нарахування оплати за житлово-комунальні послуги та інших підтверджуючих документів, наданих Позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу, за весь період існування заборгованості (починаючи з жовтня 2012 року), Відповідачем здійснювалася щомісячна часткова оплата наданих Позивачем комунальних послуг по квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що свідчить про визнання Відповідачем цієї заборгованості. А беручи до уваги факти, які були встановлені судом під час розгляду справи №621/59/20, зокрема те, що Відповідач, до визнання за ним права власності на квартиру, вже протягом не менше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володів нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_3 , при цьому був єдиним її володільцем, то є всі підстави вважати, що саме він і фактично оплачував заборгованість за все житлове приміщення (у платіжних документах про сплату заборгованості, які є в наявності у Позивача, конкретно не зазначено призначення платежів).

Протягом всього часу існування заборгованості, Відповідачем були вчинені дії (часткова оплата заборгованості за надані комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_3 , які, беззаперечно, свідчать про визнання ним як свого боргу, так і обов`язку щодо його сплати, а тому перебіг позовної давності у даному випадку перервався.

Також представник позивача просив залучити до справи нові докази на спростування доводів клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, з наступних підстав.

Відповідно до ч.3ст.367ЦПК України зазначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач не мав ані можливості, ані необхідності подавати ці докази до матеріалів справи разом з позовною заявою або під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки дане питання не входило до предмету позову, не було предметом доказування та не виникало під час розгляду справи.

Однак у своїй апеляційній скарзі Представник відповідача вперше зазначив, що Відповідач ( ОСОБА_1 ) просить суд застосувати до позовних вимог ПАТ «Центренерго» строк позовної давності за період нарахування заборгованості з 01.10.2012 по березень 2019 року.

А тому з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування саме цих обставин справи, Позивач вважає за необхідне надати до матеріалів справи додаткові письмові докази, які є у нього в наявності, та які підтверджують обставини справи, на які посилається Позивач (а.с. 117-126).

Таким чином, приймаючи до уваги вищезазначене вважає, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи №621/4163/23 було ухвалено правильне по суті, законне та обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, вважає, що позивач звернувся до суду з цим позовом 03.11.2023. Однак, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 було введено карантин. Відповідно до п.12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу,

продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, був введений воєнний стан. Відповідно до п.19«Прикінцевих таперехідних положень»ЦК України зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, у визначених у ст. 367 ЦПК України межах дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги та відзиву не апеляційну скаргу, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Дійсно, у матеріалах справи відсутні зворотні повідомлення, або інші належні документи на підтвердження, що відповідач у передбаченому ст. 128 ЦПК України порядку був повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Вищевказані з цього приводу доводи скарги про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення суду знайшли підтвердження у матеріалах справи.

Згідно відмітки на поштовому конверті та поштовому штемпелі, надіслана на адресу відповідача копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від та копія позову разом з доданими до нього документами була повернута до суду першої інстанції 25 грудня 2023 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання», тобто вже після ухвалення рішення суду по суті спору, яке наразі оскаржується у апеляційному порядку (а.с. 33-65). У справі також відсутні належні відповідно до норми ч. 8 ст. 128 ЦПК України підтвердження про вручення, або невручення з вини відповідача судової повістки повідомлення про судове засідання по справі 11 грудня 2023, коли справа була розглянута по суті, а також на 08 грудня 2023 року, коли справа була призначена до розгляду у судовому засіданні згідно ухвали суду від 20 листопада 2023 року (а.с. 25).

У ч. 11 ст. 128 ЦПК України визначено, що відповідач зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, у викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке у даній категорії справ повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Однак, з огляду на отриману судом 20.11.2023 року у відповідь на запит суду інформацію про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_1 згідно відомостей Реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресом: АДРЕСА_4 , тобто за вказаним у позові адресом (а.с. 24). Отже, суду було відоме місцезнаходження відповідача, за якою суд надсилав повістку та копії процесуальних документів, які не були належним чином вручені до розгляду справи по суті 11 грудня 2023 року, тому у суду не було визначених у ч. 11 ст. 128 ЦПК України підстав для виклику через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

У постанові ОП КЦС ВС від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) були висловлені наступні правові висновки, які суд апеляційної інстанції застосовує у даному випадку відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Обов`язок суду повідомитиучасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено промісце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасуваннясудового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань»стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушенняосновних засад (принципів) цивільного судочинства.

Наведене свідчить, що відповідач ОСОБА_1 дійсно не знав про розгляд цієї справи на день ухвалення згаданого рішення суду 11 грудня 2023 року, не був у обов`язковому порядку повідомлений судом належним чином про дату, час і місце засідання суду, а тому з передбачених п. 3 ч.2 ст. 376 ЦПК України підстав колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою частиною якого є право на справедливий суд, яке відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року гарантується.

Згідно дост.12ЦК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У статті 83 ЦПК України визначені наступні правила надання доказів у справі в суді першої інстанції:

1. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

2. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

3. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

4. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

5. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

6. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.

7. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.

8. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Наведене свідчить, що відповідач внаслідок обмеження його права на участь у розгляді справи в суді першої інстанції не мав процесуальної можливості отримати копію позову та доданих до нього документів, та надати свої заперечення проти позову з наведенням та наданням відповідних доказів на їх підтвердження, а суд першої інстанції внаслідок цього не забезпечив розгляд справи відповідно до принципу змагальності.

Тому колегія суддів у контексті визначеного у ст. 6 згаданої Конвенції та норм ст.ст. 2, 12 ЦПК України позитивного обов`язку у такій процесуальній ситуації забезпечити ефективний захист порушеного права у змагальному процесі та з рівним доступом до суду, - має визначені у ст. 367 ЦПК України виключні підстави для прийняття нових доказів від відповідача та позивача, які сторони надали відповідно до апеляційної скарги та відзиву на неї, а також для розгляду по суті заяви позивача про застосування наслідків спливу позовної давності та наведених з цього приводу заперечень позивача проти заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та наданих на їх підтвердження доказів (а.с. 117-126), оскільки така заява не була предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія судді з наведених підстав відхиляє заперечення представника позивача проти розгляду заяви позивача про застосування позовної давності, оскільки позивач з вищевказаних поважних причин не зміг подати таку заяву в суді першої інстанції.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін». Такі правові висновки були висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №756/8056/19.

Приписамист.ст. 12, 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідност. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, перевіривши аргументи, які навели сторони на обґрунтування своїх процесуальних позицій, дослідивши надані сторонами докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного з них окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановив наступні обставини справи.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 347386191 станом на 21.09.2023 відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . При цьому право власності на частку згаданої квартири було за ним зареєстроване 19.11.2020 під № 39335268 на підставі договору дарування, серія та номер 1-1647, виданого 10.08.2001 державним нотаріусом Зміївської державної нотаріально\ контори Калашник Т.В., АЕА № 889940; інша частина квартири було за ним зареєстрована в той же день 19.11.2020 під № 39335350 на підставі рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27.03.2020 під номером 621/59/20 (а.с. 18).

Вказана інформація не заперечувалась стороною відповідача та узгоджується з інформацією, яка довідки Директора КП ЗБТІ ЗМА від 02.11.2020 № 2179, яку надала сторона відповідача разом з апеляційною скаргою (а.с. 89)

Згідно наданих позивачем розрахунку нарахування оплати за житлово-комунальні послуги за квартиронаймачу ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 , за яким Зміївською ТЕС відповідачу за адресою АДРЕСА_2 , площею 27,66 кв.м., на 1 особу надавались послуги з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води. Згідно вказаного документу за відповідачем ОСОБА_1 з жовтня 2012 року по вересень 2023 року включно існує заборгованість з оплати за вказані послуги на загальну суму 25320,13 грн. (а.с. 10-16).

Колегія суддів не вважає належними доказами, копії доданих до апеляційної скарги квитанцій по сплаті за ЖКП на ім`я відповідача ОСОБА_1 на особовий рахунок під номером НОМЕР_2 за вищевказаним адресом його офіційної реєстрації місця проживання, оскільки вони датовані березнем та квітнем місцями 2024 року, а тому цей документ знаходиться поза межами спірних правовідносин, які обмежені вереснем 2023 року, а тому відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України знаходяться поза межами апеляційного розгляду справи і з цих підстав суд апеляційної інстанції відхиляє цей доказ та доводи скарги, в яких представниця відповідача покликається на цей доказ, за необґрунтованістю (а.с. 93).

Судом встановлено, що зареєстроване офіційне місце проживання відповідача збігається з вищевказаним адресом відповідача, за яким позивач надає послуги за особовим рахунком 2226: АДРЕСА_4 .

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за особовим рахунком НОМЕР_1 за період з жовтня 2012 року по вересень 2023 рік існує заборгованість з оплати за вказані послуги на загальну суму 25320,13 грн., інфляційних втрат - 6447,92 грн., та 3 % річні відсотків - 1866,86 грн., а всього на суму 33634,91 грн. (а.с.6-9).

Відповідач вказаний розрахунок не оспорив. Він заперечив проти нарахування заборгованості лише на нього, без врахування обов`язку сплачувати за комунальні послуги іншого співвласника квартири, яким до визнання за ним за відповідним рішенням суду права на частку у порядку набувальної власності була інша особа - ОСОБА_2 , та просив застосувати суд наслідки спливу позовної давності за період нарахування заборгованості з 01.10.2012 року по березень 2019 року.

Колегія суддів відхиляє вказані заперечення з наступних підстав.

Згідно наданого сторонами копії заочного рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27.03.2020 № 621/59/20 суд позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку набувальної давності - задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності за набувальною давністю на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с. 17, 90-91), див в ЄДРСР за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/88465856).

Оскільки у ЄДРСР за вказаним номером справи відсутні відомості стосовно зміни чи скасування заочного рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27.03.2020 у справі № 621/59/20 колегія суддів вважає, що воно на день розгляду справи є чинним.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вказаним заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 27.03.2020 у справі № 621/59/20 встановлені наступні обставини, які відносно сторін сказаної справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України мають преюдиціальне значення по цій справі (а.с. 90-91).

Згідно договору дарування квартири, посвідченого 10.08.2001 державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 прийняв у дар 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а. с. 7).

З довідки КП "Зміївське бюро технічної інвентаризації, землевпорядкування, містобудування та архітектури" № 1007 від 08.01.2020 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала в 1/2 частці ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане Зміївською державною нотаріальною конторою 10.03.2002 р-р № 1-425 (1/4 ч), зареєстрованого в КП "Зміївське БТІ" 11.03.2001 в кн. 27-2455 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане Зміївською державною нотаріальною конторою 10.03.2001 р.р № 1-427 (1/4 ч.), зареєстрованого в КП "Зміївське БТІ" 11.03.2001 в кн. 27-2455; в 1/2 частці ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Зміївською державною нотаріальною конторою 10.08.2001 р-р № 1-1647, зареєстрованого в КП "Зміївське БТІ" 15.08.2001 в кн. 27-2455.

З листа начальника Зміївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 13.02.2020 за вих. № 365-22.23-04.01 вбачається, що за період з 2013 року по теперішній час актового запису про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по Зміївському району Харківської області не виявлено.

З довідки Комсомольського селищного голови № 285/02-22 від 03.02.2020 вбачається, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , не зареєстрована.

Сторони не заперечують, що ОСОБА_2 не мешкала у вказаній квартирі у той період часу, який у даній справі № 621/4163/2 є предметом спору. Сторона відповідача не заперечувала, що між сторонами не укладено письмового договору на надання комунальних послуг, та що позивач нарахував надання своїх послуг лише на одну особу, лише відповідач має офіційну адресу проживання у квартирі за вищевказаним у особистому рахунку 2226 адресом (а.с. 10-16). У справі також відсутні відомості, що між позивачем та ОСОБА_2 у період спірних правовідносин по даній справі № 621/4163/23 існував укладений письмовий договір на надання комунальних послуг, або між ними склалися зобов`язальні правовідносини щодо фактичного споживання нею послуг позивача у період, який є предметом спору у даній справі.

Той факт, що відповідачу спочатку належала тільки 1/2 частки квартири, а інша 1/2 частка квартири належала ОСОБА_2 , що підтверджується копією заочного рішення Зміївського районного суду від 27.03.2020 у справі № 621/59/20, - не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 на відміну від відповідача ОСОБА_1 не була споживачем комунальних послуг позивача, оскільки як безспірно встановлено згаданим рішенням Зміївського районного суду від 27.03.2020 у справі № 621/59/20 ОСОБА_2 у вказаній квартирі більше 15 років не мешкала, що й було підставою для визнання права власності за ОСОБА_1 за набувальною власністю.

Тому колегія судді вважає, що рішенням суду першої інстанції від 11 грудня 2023 року, яке наразі є предметом розгляду в межах апеляційної скарги по справі № 621/4163/23, - не було вирішені питання щодо цивільних прав, обов`язків чи інтересів ОСОБА_2 . А отже у суду були відсутні підстави для її залучення в якості відповідача (співвідповідача) у даній справі, що спростовує доводи апеляційної скарги щодо необхідності скасування рішення суду з огляду на її незалучення до розгляду справи в якості відповідачка (співвідповідача).

З цих підстав колегія суддів за нерелевантністю відхиляє наведену з цього приводу апеляційній скарзі касаційну практику (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 707/2462/17 та інші), яка не є релевантною до обставин цієї справи і тому не підлягає до застосування.

Той факт, що ОСОБА_2 не була залучена до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що відповідно до положень ч.2 ст. 54 ЦПК України, не позбавляє можливості ОСОБА_1 у разі виникнення спору з цього приводу - звертатися до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 коштів в порядку регресу та доводити підстави своїх вимог у загальному порядку, без покликання на встановлені у даній справи обставини, які не мають для неї преюдиціального значення.

Відповідно дост.11ЦПК Україницивільні правата обов`язкивиникають іздій осіб,що передбаченіактами цивільногозаконодавства,а такожіз дійосіб,що непередбачені цимиактами,але зааналогією породжуютьцивільні правата обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: інші юридичні факти, зокрема фактичне споживання послуг. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно дост. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 2 ч. 1статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Пунктом 5 частини другоїстатті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Приписами п. 5 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлено, що споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом.

Відповідно дост. 68 ЖК України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Згідно з п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.

Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги визначені вимогами ст. 31Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг.

Згідно з пунктом 8 «Правил надання населенню послуг по водо-теплопостачанню і водовідводу», послуги надаються відповідно до умов договору. Але це не означає, що під час відсутності такого договору відповідачі мають право користуватися послугами, що фактично надаються, і не оплачувати їх.

За змістом ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Це узгоджується з положеннями ст.11 ЦК Українивідповідно до якої, цивільні права і зобов`язання виникають не тільки з основ передбачених законодавством, а також з дії споживачів відповідних послуг.

За таких обставин та наведених норм матеріального права колегія суддів вважає встановленим, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини, які ґрунтуються на фактичному споживанні відповідачем наданих позивачем комунальних послуг, які він має сплачувати відповідно до визначеного у вказаних нормах матеріального права порядку.

Відповідач не заперечував, що за вказаним адресом він отримував вказані послуги від відповідача, з приводу якості наданих послуг ніяких заяв не подавав, свого контрозрахунку не надав.

У статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає доведеним, що відповідач у вказаний період був споживачами послуг позивача з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води та відповідно до вказаних документів у відповідача за період з жовтня 2012 року по вересень 2023 року включно існує заборгованість з урахуванням передбачених ст. 625 ЦК України індексу інфляції та 3% річних відповідно до наданого позивачем розрахунку становить та 33634 грн 91 коп.

Наведені обставини та правове обґрунтування свідчить про доведеність вищевказаних позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані комунальні послуги, а також відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних на загальну суму 33634,91 грн.

Разом з тим, представником відповідача було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених вимог, яку суд апеляційної інстанції виходячи з вищевказаних мотивів розглядає по суті.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це визначено положеннямист. 257 ЦК України.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України.

За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, прийнятій у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року, прийнятій у справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року, прийнятій у справі №6-154цс15, зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У статті 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущений з поважних причин (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17).

Як визначено п. 19 Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (у редакції на момент звернення до суду).

Як регламентовано ст.2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який згодом неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку і є чинним на даний час.

При застосуванні норм права Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 727/4133/22 сформував правову позицію про те, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

Оскільки позовна давність регулюється лише нормами Закону України ст.ст. 257-268 ЦК України, то зупинення перебігу позовної давності у даному випадку має відбуватися у зв`язку з набрання чинності вищевказаного Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX, 17.03.2022, яким були внесенні вищевказані доповнення до визначених у нормах ЦК України правил перебігу позовної давності. Такий висновок ґрунтується на конституційному принципі верховенства права, ст. 8 Основного Закону, який визначає пріоритет Закону України над іншими нормативними актами, які ухвалюються органами виконавчої влади та Президентом України, та принципу правової визначеності, оскільки вказівки про зворотну силу такого зупинення у зв`язку з веденням воєнного стану згаданий закон не містить.

У постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16 зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №761/12553/15-ц.

Позивач не надав до суду належних і допустимих доказів, що відповідач здійснював свої платежі в рахунок погашення заборгованості попередніх періодів, додані до відзиву на апеляційну скаргу документи такої інформації не містять, тому колегія суддів відхиляє наведені у відзиві на скаргу аргументи про те, що ці платежі є доказом добровільного визнання заборгованості, внаслідок чого з урахуванням згаданих правових висновків касаційного суду такі платежі не є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Разом з тим, позивач звернувся до суду 03 листопада 2023 року, під час дії в Україні воєнного стану.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущений з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, прийнятій по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 03 листопада 2023 року, під час воєнного стану, тому трирічний строк позовної давності, перебіг якого внаслідок воєнного стану зупинений з 17 березня 2024 року, за заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості з жовтня 2012 по лютий 2020 року включно вже сплив.

Тому, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України внаслідок спливу 3-річного строку позовної давності у задоволенні позовних вимог, заявлених за період заборгованості, яка виникла з жовтня 2012 по лютий 2019 року включно слід відмовити.

Згідно наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості, який узгоджується з нарахуваннями оплати за надані житлово-комунальні послуги за період з березня 2019 року по вересень 2023 року включно відповідач має прострочену заборгованість за надані позивачем послуги на суму: 15687,53 грн.; інфляційні втрати 3128,17 грн; сума річних 1177,84 грн.; всього 19993,54грн.

В іншій частині у задоволенні позову на суму 13641,37 грн. слід відмовити внаслідок спливу 3 річної позовної давності.

Таким чином, доводи скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно дост.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2ст.141ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Так, ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція було сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн. за подання позову.(а.с.5)

Позовні вимоги ПАТ «Центренерго» Зміївська теплова електрична станція задоволено на 60 %.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція необхідно стягнути 1610,40 грн за подання позивачем позову до суду (60% від 2684 грн).

З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 сплатив 3220,80 (а.с. 95,107).

Оскільки апеляційна скарга відповідача також підлягає частковому задоволенню, а саме: на 40% тому з ПАТ «Центренерго» Зміївська теплова електрична станція підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1288 грн 32 коп. (40 % від 3220,80 грн).

Відповідно до ч.10ст.141 ЦПК Українипри частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1610,40 грн, а з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1288,32грн, то, враховуючи ч.10ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 1610,40-1288,32 = 322,08 грн., у порядку зустрічного заліку.

Керуючись ст.ст.367,374,376ч. 3 п. 3, 381-384, 389ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката Браславської Ольги Анатоліївни - задовольнити частково.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 11 грудня 2023 року-скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (код ЄДРПОУ 05471247, місце знаходження: смт Слобожанське Чугуївського району Харківської області, вул. Балаклійське шосе, 2) заборгованість за комунальні послуги за період з 01.03.2019 року по 31.09.2023 року у розмірі 15687,53 грн.; інфляційні втрати у розмірі 3128,17 грн; сума річних у розмірі 1177,84 грн.; всього 19993,54 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції судовий збір в розмірі 322,08 грн

В іншій частині у задоволенні позову на суму -13641,37 грн слід відмовити внаслідок спливу трирічної позовної давності.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 24 грудня 2024 року.

Головуючий В.Б. Яцина

Судді Ю.М. Мальований

Н.П. Пилипчук