Постанова

від 11.12.2024 по справі 910/11833/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. Справа№ 910/11833/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,

представників сторін:

від позивача: Музика М.П. (поза межами приміщення суду),

від відповідача: Мартьянова Л.В. (в залі суду),

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 (повний текст складено 06.06.2024)

у справі № 910/11833/23 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про зобов`язання припинити дії та стягнення 1 709 109,43 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі" (далі - ТОВ «СіПіДжі Енерджі», Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго», Компанія) припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, та стягнути з Компанії 1 709 109,43 грн безпідставно отриманих коштів.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) про незгоду із нарахуванням йому плати за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії в рамках договору з урахуванням п. 3.1 додаткової угоди до договору, оскільки передбачена ним ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до / з країн периметру в розрахунковому періоді є нічим іншим як заходом, еквівалентним миту, й обмеженням експорту електричної енергії у розумінні ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Позивач зазначає, що він є трейдером та не здійснює передачі електричної енергії безпосередньо споживачам. На думку позивача, є протиправними та мають бути припинені дії Компанії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги.

Позивач зауважує, що сплатив грошові кошти у розмірі 1 709 109,43 грн на підставі актів приймання-передачі послуги від 30.04.2023 та від 31.05.2023, однак такі нарахування відповідач здійснив безпідставно та всупереч нормам законодавства, в т.ч. міжнародного (ратифікованого Україною). Позивач відзначає, що оплата таких послуг здійснена виключно з метою уникнення негативних наслідків, передбачених законодавством у разі наявності заборгованості за договором, а саме - набуття статусу «Переддефолтний» та в подальшому "Дефолтний".

Позивач вважає, що у нього фактично на підставі договору №2100-02024 від 15.07.2021 (з урахуванням додаткової угоди) був відсутній обов`язок сплачувати суму у розмірі 1 709 109,43 грн, а тому відповідач набув такі кошти безпідставно і вони підлягають поверненню.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 закрито провадження у справі №910/11833/23 в частині позовних вимог про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Суд зазначив, що на момент спірних правовідносин (квітень-травень 2023 року) як чинне законодавство, так і договір в новій редакції визначали право нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країни периметру. Тобто, у квітні та травні 2023 року існував обов`язок експортерів оплачувати послуги з передачі електричної енергії, що нараховані на обсяги експортованої електричної енергії.

Щодо посилань позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, суд зазначив, що у даному випадку ці висновки не можуть бути враховані, оскільки спірні правовідносини у зазначеній справі та у справі, що розглядається, не є подібними. Суд встановив, що фактичні обставини у цій справі та у справі №910/9627/20 істотно відрізняються, а правовідносини щодо експорту електричної енергії після 2020 року зазнали суттєвих змін.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2024, ТОВ «СіПіДжі Енерджі» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «СіПіДжі Енерджі» безпідставно отримані кошти у розмірі 1 709 109,43 грн.

Скаржник вважає, що висновки місцевого господарського суду вказують на неправильне застосування ним норм матеріального права у контексті інституту зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Апелянт також зазначає, що суд не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.

Позиції учасників справи.

Компанія надала відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує, наводить власні доводи на її спростування і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідач вважає, що у справі, яка розглядається, нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту передбачене як чинним законодавством, так і договором, який недійсним не визнавався.

Товариство надало письмові пояснення та додаткові пояснення, у яких зазначає, що правовідносини, аналогічні до правовідносин, які склались між сторонами у даній справі, вже були об`єктом дослідження судів вищих інстанцій, зокрема Великої Палати Верховного Суду, і суди усіх рівнів доходять висновку, що нарахування плати за послугу з передачі є безпідставною та такою, яка суперечить вимогам чинного законодавства та міжнародним зобов`язанням України, а отже наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів з ПрАТ «НЕК «Укренерго».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11833/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ «СіПіДжі Енерджі» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 до надходження матеріалів справи №910/11833/23.

22.07.2024 матеріали справи №910/11833/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «СіПіДжі Енерджі» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі №910/11833/23. Розгляд справи призначено на 04.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 заяву представника ТОВ «СіПіДжі Енерджі» адвоката Музики М.П. про участь у судовому засіданні, призначеному на 04.09.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

04.09.2024, 14.10.2024 та 13.11.2024 колегія суддів у судовому засіданні на підставі ст. 216 ГПК України оголосила перерви до 14.10.2024, 13.11.2024 та 11.12.2024 відповідно, а також повідомила учасників справи, що судове засідання буде проведене в режимі відеоконференції за участю представника позивача Музики М.П.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Товариство є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.03.2021 №832.

15.07.2021 ТОВ «СіПіДжі Енерджі» як користувач та ПрАТ «НЕК «Укренерго» як оператор системи передачі (ОСП) уклали договір про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 (далі - договір), за умовами до п. 1.1 якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору ціна договору визначається згідно з чинним на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії. Тариф на послуги з передачі електричної енергії встановлюється Регулятором та оприлюднюється оператором системи передачі на власному офіційному вебсайті в мережі Інтернет.

31.01.2023 з метою приведення договору у відповідність до Кодексу систем передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 14.03.2018 № 309 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановами НКРЕКП від 30.09.2022 № 1234 та від 11.10.2022 №1305), сторони уклали додаткову угоду до договору (далі - додаткова угода), у якій дійшли згоди викласти договір у новій редакції.

Відповідно до п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 31.01.2023 планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі чинного на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послугу з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором) та оприлюднюється на офіційному вебсайті.

Ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті в євро/МВт*год. Крім цього ОСП щомісяця оприлюднює на офіційному вебсайті ставку плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру у грн./МВт*год не пізніше 3 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. Конвертація величини ставки здійснюється щомісяця за середньомісячним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, за розрахунковий період надання послуги.

До моменту підтвердження ENTSO-E (Європейською мережею операторів системи передачі електроенергії) нового рівня ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру на відповідний період ОСП має право застосовувати рівень ставки, що була розрахована та застосовувалася у попередньому періоді. Сторони здійснять фінансове врегулювання розрахунків не пізніше, ніж через один місяць після підтвердження ENTSO-E нової ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру. ОСП зобов`язаний повідомити користувача у спосіб, визначений цим договором, про новий рівень ставки та спосіб донарахування різниці протягом 14 календарних днів після її підтвердження ENTSO-E. Користувач зобов`язаний протягом 3 робочих днів у спосіб, визначений цим Договором, підтвердити ОСП отримання цієї інформації.

Згідно з п. 3.2 договору (в редакції додаткової угоди від 31.01.2023) при розрахунку вартості наданої послуги застосовується: для користувачів, що здійснюють експорт / імпорт електричної енергії до/з країн периметру у період після приєднання ОСП до ІТС механізму - ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру.

Відповідно до підп. 2 п. 4.1 договору (в редакції додаткової угоди від 31.01.2023) сторони погодили, що фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу систем передачі. У період після приєднання ОСП до ІТС механізму фактичний обсяг послуги формується з урахуванням обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії до/з країн периметру.

30.04.2023 сторони підписали акт приймання-передачі послуги, згідно з яким ОСП передав, а користувач отримав послугу з передачі електричної енергії за період з 01.04.2023 по 30.04.2023 в обсязі 1512,764 Мвт/год загальною вартістю 781040,05 грн з ПДВ.

Згідно з актом приймання-передачі послуги від 31.05.2023 ОСП передав, а користувач отримав послугу з передачі електричної енергії за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 в обсязі 1797,539 Мвт/год загальною вартістю 928069,38 грн з ПДВ.

Платіжними інструкціями №20 від 12.05.2023 та №19 від 09.06.2023 Товариство здійснило оплату Компанії за послуги з передачі електричної енергії за квітень та травень 2023 року на підставі зазначених вище актів приймання-передачі послуг на суму 1 709 109,43 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що передбачена п. 3.1 додаткової угоди ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру у розрахунковому періоді є нічим іншим, як заходом, еквівалентним миту й обмеженням експорту електричної енергії у розумінні статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, у зв`язку з чим дії відповідача спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором (зі змінами, внесеними додатковою угодою) при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, є протиправними та мають бути припиненими, а сплачені позивачем кошти у розмірі 1709109,43 грн підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Така позиція позивача та правові підстави позову ґрунтуються на позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/9627/20.

На підтвердження здійснення експорту електричної енергії до Республіки Молдова позивач надав: Ефет (генеральну угоду про постачання-приймання електроенергії) від 07.02.2023, укладена між ТОВ «СіПіДжі Енерджі» та ТОВ "Трейд Енерго Плюс" (Республіка Молдова), Генеральну угоду №7/02-23 про постачання-приймання електроенергії, укладену між позивачем та ТОВ "Трейд Енерго Плюс", Додаткові угоди №1, 4 до вказаної генеральної угоди, рахунки-фактури за квітень-травень 2023 року.

Заперечуючи проти вимог Товариства, Компанія зазначила, що 31.01.2023 сторони підписали додаткову угоду щодо приведення договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 до чинної редакції Кодексу системи передачі, до якого були внесені зміни та доповненнями постановами НКРЕКП від 30.09.2022 №1234 та від 11.10.2022 №1305. Зокрема, внесено зміни до типової форми договору про надання послуг з передачі електричної енергії та Кодексу системи передачі. Зазначені в актах приймання-передачі послуги від 30.04.2023 та від 31.05.2023 обсяги містять як об`єми, які Товариство експортувало, так і об`єми, які Товариство передавало власним споживачам як постачальник, а оскільки умови договору передбачають оплату за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру, то Компанія правомірно виставила рахунки та акти до оплати за спірні періоди.

Компанія зазначає, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийняла обов`язкове до виконання учасниками ринку рішення, оформлене постановами від 11.10.2022 №1305, №1306, від 30.09.2022 №1234, які є чинними та не скасовані.

Так, у разі здійснення позивачем експорту електричної енергії до/з країн периметру відповідач правомірно складає акти приймання-передачі послуги з урахуванням даних експорту, адже такі умови передбачені укладеним між сторонами договором; Кодексом системи передач; Постановами НКРЕКП від 11.10.2022 №1305, №1306, від 30.09.2022 №1234.

На думку Компанії, у Товариства відсутні передбачені положенням ст. 1212 ЦК України правові підстави для задоволення судом вимог позову, оскільки Компанія отримала спірні грошові кошти у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, на основі укладеного та чинного договору.

У додаткових поясненнях Компанія зазначила, що Товариство не врахувало, що зміни до договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 були внесені виключно на підставі постанов НКРЕКП від 30.09.2022 №1234 та від 11.10.2022 №1305.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Колегія суддів відзначає, що Товариство оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Щодо закриття провадження в частині позовних вимог про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому, з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, апеляційним судом не переглядається.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі (п. 8 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

За визначенням п. 26 ч. 1 ст. 1 названого Закону електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.

Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Отже, у розумінні положень п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії у разі імпорту або експорту відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №914/935/20 та від 08.06.2021 у справі №910/8044/20.

Відповідно до п. 1.3.5 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 (далі - Правила ринку) (в редакції, чинній на момент укладення додаткової угоди від 31.01.2023), кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі, та діючий договір про надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - Правила роздрібного ринку).

Взаємовідносини оператора системи передачі (далі - ОСП) та користувачів системи передачі (далі - користувач) щодо планування, розвитку та експлуатації (у т.ч. оперативно-технологічного управління) системи передачі у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а також приєднання та доступу до системи передачі регулює Кодекс систем передачі.

У цьому Кодексі терміни вживаються у таких значеннях:

багатостороння угода про компенсацію між операторами систем передачі (далі - договір ІТС) - багатостороння угода, яка визначає правила функціонування механізму компенсації між операторами систем передачі;

країна ІТС механізму - держава, оператор системи передачі якої приєднався до Договору ІТС;

країна периметру - суміжна держава, до/з системи передачі якої здійснюється перетікання електричної енергії з/до системи передачі України, та оператор системи передачі (або суб`єкт господарювання, що виконує функції оператора системи передачі) якої не приєднався до Договору ІТС.

Згідно з п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу систем передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від14.03.2018 №309 (далі - КСП) (в редакції, чинній на момент укладення додаткової угоди від 31.01.2023) договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.

Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами ОСП від виробників та УЗЕ до систем розподілу, УЗЕ та споживачів, а також при здійсненні експорту/імпорту електричної енергії.

Відповідно до п. 5.7 розділу ХІ КСП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається: у період до приєднання ОСП до ІТС механізму: для трейдерів - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії; у період після приєднання ОСП до ІТС механізму: для трейдерів - на підставі даних щодо обсягів експорту/імпорту електричної енергії до/з країн периметру.

Суд встановив, що станом на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами (квітень-травень 2023 року) типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначав умови щодо включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії, тобто обсягів, які не пов`язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача.

Договір у редакції додаткової угоди від 31.01.2023, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, відповідав типовому договору та передбачав, що планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді та визначала, що фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу систем передачі.

У свою чергу розділ ХІ Кодексу систем передачі встановлював порядок визначення обсягу послуг з передачі електричної енергії для трейдерів - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії.

Зміни в договір №2100-02024 та в КСП внесені Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1234 від 30.09.2022; із змінами, внесеними згідно з Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1305 від 11.10.2022.

Додаткова угода, якою договір №2100-02024 викладено в новій редакції, підписана сторонами шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису сторін без зауважень та заперечень.

Постанови НКРЕКП №1234 від 30.09.2022 та №1305 від 11.10.2022 є чинними.

Суд першої інстанції за таких обставин зазначив, що на момент спірних правовідносин (квітень-травень 2023 року) як чинне законодавство, так і договір в новій редакції визначали право нараховувати плату за послуги з передачі електричної енергії до/з країни периметру. Тобто, у квітні та травні 2023 року існував обов`язок експортерів оплачувати послуги з передачі електричної енергії, що нараховані на обсяги експортованої електричної енергії.

У спірний період (квітень-травень 2023 року) Товариство здійснювало експорт електричної енергії до Республіки Молдова, що підтверджується долученим до матеріалів справи перекладом Генеральної угоди №7/02-23 про постачання-приймання електроенергії, укладеної між Товариством та ТОВ "Трейд Енерго Плюс" (Молдова), Додатковими угодами №1, 4 до вказаної генеральної угоди, рахунками-фактурами за квітень-травень 2023 року.

Суд також встановив, що Республіка Молдова є учасником Енергетичного Співтовариства.

Товариство на обґрунтування заявлених вимог послалось на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, не можуть бути враховані, оскільки спірні правовідносини у зазначеній справі та у справі, що розглядається, не є подібними. Місцевий суд дійшов висновку, що фактичні обставини у цій справі та у справі №910/9627/20 істотно відрізняються, а правовідносини щодо експорту електричної енергії після 2020 року зазнали суттєвих змін.

Місцевий суд зазначив, що спірні правовідносини у цій справі виникли у квітні-травні 2023 року, а договір викладений в новій редакції від 31.01.2023 з метою приведення договору у відповідність до Кодексу систем передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановами НКРЕКП від 30.09.2022 №1234 та від 11.10.2022 №1305). На момент спірних правовідносин (квітень- травень 2023 року) як чинне законодавство, так і договір в новій редакції визначали право нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країни периметру. Тобто, у квітні та травні 2023 року існував обов`язок експортерів оплачувати послуги з передачі електричної енергії, що нараховані на обсяги експортованої електричної енергії.

Колегія суддів зазначає, що дійсно вбачається суттєва відмінність між обставинами справи, що розглядається, та справи №910/9627/20, з урахуванням чого до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, саме про те, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії та чинним законодавством, оскільки в межах спірного періоду у даній справі постанова НКРЕКП №360, якою установлено обов`язок електропостачальників оплачувати послуги з передачі електроенергії в обсягах її експортування та постанови НКРЕКП від 11.10.2022 №1305 та від 30.09.2020 №1234 були чинними та підлягали виконанню усіма учасниками ринку електричної енергії на загальних підставах.

Водночас колегія суддів зауважує таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31).

Відповідно, враховуючи різноманіття можливих правовідносин, в межах яких відбувається застосування відповідної норми права, для забезпечення однакового застосування такої норми основними у визначенні подібних правовідносин мають бути ті ознаки, які впливають на їх матеріально-правове регулювання (тобто можливість застосування відповідної норми).

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт (пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

У цій справі Товариство звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Укренерго» про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії за Договором при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, та стягнення безпідставно набутих коштів.

У справі №910/9627/20 АТ «ДТЕК Західенерго» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Укренерго» про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Отже, справи №910/9627/20 та №910/11833/23 є подібними з огляду на предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників спору та обраний спосіб захисту порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 проаналізувала положення типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а також пов`язане із цим національне і міжнародне законодавство, і зробила відповідні висновки щодо реалізації актів Енергетичного Співтовариства та тлумачення змісту міжнародних договорів України, які є релевантними до спірних правовідносин, а тому були правомірно враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів, враховуючи у т.ч. правові позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, дійшла таких висновків.

За приписами ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України «Про міжнародні договори України», статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено правові основи функціонування ринку електричної енергії. Зокрема, у абзаці першому ч. 1 вказаної статті визначено, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституції України, цей Закон, закони України «Про альтернативні джерела енергії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про природні монополії», «Про захист економічної еонкуренції», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про енергетичну ефективність», міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Абзацом другим ч. 1 ст. 2 Закону України передбачено, що на виконання зобов`язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Кодекс систем передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства (абз. 2 ч. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з ч. 11 ст. 2 «Про ринок електричної енергії» суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифіковано Верховною Радою України 15.12.2010; приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого відповідно до статті другої полягає в організації зв`язків між сторонами і створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно зі ст. 3 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства для цілей статті 2 діяльність Енергетичного Співтовариства охоплює:

a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у викладеному нижче розділі II, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як далі описано в розділі II;

b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як далі описано в розділі III;

c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як далі описано в розділі IV.

Статтею 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, яка міститься у розділі ІІ, визначено, що нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики для цілей цього Договору включає: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Відповідно до ст. 1 Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікований Закону №2787-VI від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.

Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.

А отже, приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна взяла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.

Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.

Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори».

Відповідно до ст. 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Так, відповідно до позиції Суду Європейського союзу у справі №C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного Співтовариства, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та незалежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Статтею 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачено, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

А отже, фактично ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові зауважила, що наведений в листах Секретаріату ЕС аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, що є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до п. 2 цієї статті.

Крім того, ч. 1 ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони (ратифікованої Законом України №1678-VII від 16.09.2014, який набрав чинності 27.09.2014) встановлено, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Тому нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії.

Подібні висновки щодо застосування у спірних правовідносинах положень ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/7875/22, від 13.02.2024 у справі №910/19401/20.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що нарахування відповідачем оплати за спірну послугу було неправомірним і таким, що було заборонене нормами вищевказаного міжнародного законодавства, а тому сплачені позивачем за спірну послугу кошти фактично набуті відповідачем безпідставно.

Так, позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 709 109,43 грн безпідставно набутих коштів.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17.

У постанові від 20.12.2018 у справі №920/169/18 Верховний Суд виснував, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень ст. 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Суд встановив, що позивач повністю оплатив послуги з передачі електричної енергії за Договором відповідно до виставлених відповідачем рахунків-фактур та актів приймання-передачі послуг за спірний період на суму 1 709 109,43 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та сторонами не заперечується.

Зважаючи на висновок суду про неправомірність дій відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до Молдови, включення відповідачем до первинних та розрахункових документів вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до цих країн є необґрунтованим та здійснене без належного урахування міжнародних зобов`язань України.

Отже, сплачені позивачем як оплата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

У вирішенні спору апеляційний суд також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 20.02.2024 у справі №910/4185/21.

За наведених вище підстав вимоги Товариства про стягнення з Компанії 1 709 109,43 грн набутих без достатньої правової підстави грошових коштів підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2ст. 277 ГПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині має бути скасовано з прийняття у цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі №910/11833/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі №910/11833/23 скасувати в частині, якою відмовлено у задоволенні позову про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 709 109,43 грн.

3. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, ЄДРПОУ 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі" (03162, м. Київ, вул. Зодчих, 50А, офіс 1, ЄДРПОУ 35897999) 1 709 109,43 грн безпідставно отриманих коштів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, ЄДРПОУ 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі" (03162, м. Київ, вул. Зодчих, 50А, офіс 1, ЄДРПОУ 35897999) 20 509,31 грн судового збору.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, ЄДРПОУ 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі" (03162, м. Київ, вул. Зодчих, 50А, офіс 1, ЄДРПОУ 35897999) 30 763,97 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Справу №910/11833/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.12.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова