Постанова

від 18.12.2024 по справі 910/2534/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2024 р. Справа№ 910/2534/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О.

представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Самойленко М.С. в режимі відеоконференції

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 (повний текст рішення складено 06.06.2024)

у справі № 910/2534/24 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось

до фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича

про визнання дій протиправними та розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича (відповідача) про:

- визнання в діях відповідача неодноразових порушень своїх зобов`язань, визначених пунктом 2.3.6 розділу 2 договору (Права та обов`язки сторін), що призвело до обмеження права загального водокористування жителів села Веселий Кут Таращанської територіальної громади, яке на думку позивача, є порушенням вимог ст. 47 Водного кодексу України та ст. 61 Земельного кодексу України;

- розірвання договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017, укладеного між позивачем та відповідачем.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/2534/24 позов задоволено частково. Розірвано укладений Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось та фізичною особою-підприємцем Дзізінським Віталієм Васильовичем договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на користь Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось 3028,00 гривень витрат зі сплати судового збору.

Аргументуючи судове рішення, судом першої інстанції встановлено недоведеність позивачем факту порушення відповідачем умов укладеного сторонами у справі договору, проте встановлено факт використання цієї угоди для здійснення спеціального водокористування її учасниками поза врегульованим Водним та Земельним кодексами України правовим режимом.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання в діях відповідача порушення п. 2.3.6 договору № 18/07 від 31.03.2017 та задовольнив позовну вимогу про розірвання цього договору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець Дзізінський Віталій Васильович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/2534/24 у частині розірвання укладеного Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось та фізичною особою-підприємцем Дзізінським Віталієм Васильовичем договору про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаної вище позовної вимоги.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Апеляційна скарга мотивована тим, що враховуючи відмову суду першої інстанції у задоволенні позовної вимоги про визнання в діях відповідача порушень п. 2.6.6 договору, на думку відповідача, у місцевого господарського суду були й відсутні підстави для розірвання спірного договору.

З огляду на викладене, відповідач підкреслює, що у даному випадку позовна вимога про розірвання договору є похідною від основної - про визнання в діях відповідача порушень зобов`язань, визначених п. 2.3.6 договору.

Таким чином, на переконання відповідача, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині розірвання спірного договору.

До Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи засвідченої копії режиму рибогосподарської експлуатації, погодженого Державним агентством рибного господарства України 13.05.2015 та Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області 30.07.2015. У вказаному клопотанні відповідача було відмовлено ухвалою Північного апеляційного господарського суду занесеною до протоколу судового засідання від 06.11.2024, оскільки вказаний документ не стосувався предмету даного спору.

Також, до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній повідомив суд про те, що жодних повідомлень від позивача про припинення чи розірвання спірного договору в порядку п. 4.3 не отримував. При цьому, відповідач зазначив, що він не отримував від позивача жодних листів-претензій стосовно порушень відповідачем умов спірного договору.

Узагальнений виклад позиції іншого учасника по справі

Позивач не скористався своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/2534/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2534/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/2534/24; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 04.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи; розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 розгляд справи № 910/2534/24 відкладено на 06.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду занесеною до протоколу судового засідання від 06.11.2024 оголошено перерву до 27.11.2024.

27.11.2024 судове засідання не відбулось, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Іоннікової І.А. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 призначено справу № 910/2534/24 до розгляду в судовому засіданні на 18.12.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/2534/24.

В судове засідання, яке відбулося 18.12.2024, з`явився представник відповідача у режимі відеоконференції, який підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, а саме шляхом направлення процесуального документу в електронний кабінет Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось в підсистемі "Електронний суд", що в свою чергу, підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 04.12.2024).

Враховуючи, що явка представника позивача у судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось (назва позивача до 21.09.2018) та фізичною особою-підприємцем Дзізінським Віталієм Васильовичем (відповідачем) укладено договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого сторони домовились інтегрувати свої організаційні, виробничі, інтелектуальні та матеріальні можливості з метою сумісного ведення аквакультури та водного господарства в межах Веселокутського водосховища.

За визначенням п. 1.2 договору Веселокутське водосховище знаходиться в адміністративних межах Калиновецької та Веселокутської сільських рад Таращанського району Київської області. Веселокутське водосховище та його гідротехнічна споруда знаходиться на балансі позивача, прибережна захисна смуга - не відведена.

Пунктом 2.3.3 договору відповідач зобов`язується зариблювати Веселокутське водосховище та за умовою п. 2.4.1 договору відповідач має право власності на об`єкти аквакультури, що знаходяться в межах Веселокутського водосховища відповідно до актів його зариблення та режиму рибогосподарської експлуатації, а також на отримання доходу від їх реалізації.

Згідно п. 2.3.6 договору відповідач зобов`язується дотримуватися вимог ст. 47 Водного кодексу України "Право загального водокористування", зокрема здійснювати ведення аквакультури/водного господарства без обмеження права загального водокористування, надавати рекреаційні послуги, дотримуватись вимог ст. 44 цього кодексу "Обов`язки водокористувачів".

При здійсненні своєї господарської діяльності на Веселокутському водосховищі відповідач зобов`язується дотримуватись вимог природоохоронного і санітарного законодавств, Водного кодексу України, Земельного кодексу України, державних стандартів, норм і правил (п. 2.3.7 договору).

Відповідно до п. 2.3.10 договору відповідач зобов`язується компенсувати позивачу протягом дії договору сплату земельного податку за земельну ділянку під водним об`єктом (Веселокутським водосховищем). Розмір та порядок обчислення податку визначається в додатку № 1 до договору.

Сторони домовляються, що обов`язковими для ведення аквакультури/водного господарства на Веселокутському водосховищі є наступні обмеження:

- обмеження господарської діяльності на водному об`єкті відповідно до ст.ст. 44, 89, 95, 99 Водного кодексу України;

- способи зариблення, терміни і знаряддя лову в обов`язковому порядку погоджується відповідно до чинного законодавства (п.п 3,4.1, 3.4.2, 3.4 договору).

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до 01.11.2046 (п. 4.1 договору).

Дострокове розірвання в односторонньому порядку цього договору можливе у разі систематичного невиконання відповідачем своїх фінансових зобов`язань, порушення ним положень п.п. 2.3.10, 3.4.1, 3.4.2 або за згодою сторін (п. 4.3 договору).

Підставою для розірвання договору в тому числі в односторонньому порядку є: розірвання договору за рішенням суду у зв`язку з невиконанням сторонами своїх обов`язків (п. 8.2.4, п. 8.4 договору).

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач посилався на порушенням відповідачем умов договору № 18/07 від 31.03.2017, з урахуванням приписів ст. 47 Водного кодексу України та ст. 61 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/2534/24 позов задоволено частково. Розірвано укладений Басейновим управлінням водних ресурсів річки Рось та фізичною особою-підприємцем Дзізінським Віталієм Васильовичем договір про аквакультуру та ведення водного господарства № 18/07 від 31.03.2017. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича на користь Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось 3028,00 гривень витрат зі сплати судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, додаткових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині позовної вимоги про розірвання договору, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється відповідно до критеріїв, що встановлені наведеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе скористатися результатами договору.

Водночас відповідно до п. 2 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані використовувати воду (водні об`єкти) відповідно до цілей та умов їх надання.

Водокористувачі, яким надано у користування рибогосподарські водні об`єкти (їх частини), зобов`язані здійснювати заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об`єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову рибу (ст. 68 Водного кодексу України).

Відповідно до ст. 95 Водного кодексу України води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об`єктам), може бути припинена за рішенням суду.

За змістом ст. 4 Водного кодексу України та ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (ст.ст. 1, 88, 90 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 62 Земельного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказу зведення саме відповідачем огорожі на території прибережної смуги позивачем надано суду фактично три докази: звернення жителів села Веселий Кут (додаток 6 до позовної заяви), лист № 2528 від 31.07.2023 відділу поліції № 2 (додаток 8) та власний акт спостереження за водними об`єктами та гідротехнічними спорудами від 17.08.2023 (додаток 9).

При цьому, кожен з вказаних вище документів має опис подій, що мають ознаки адміністративних та кримінальних правопорушень, але жоден з цих документів не доводить факт порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором №18/07 від 31.03.2017.

Окремо судова колегія зазначає, що у відповіді позивача на звернення жителів села Веселий Кут (додаток 7 до позовної заяви) прямо стверджується про відсутність фактів порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором №18/07 від 31.03.2017.

Водночас доводи позивача викладені у відповіді на звернення громадян, в частині наявності у відповідача права одноосібного спеціального використання водних живих ресурсів Веселокутського водосховища на підставі встановленого режиму, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими, оскільки у відповідача взагалі відсутні правові підстави для спеціального використання рибогосподарських водних об`єктів (право власності, оренди тощо) цього водосховища.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги наданий відповідачем лист позивача № 240/07 від 14.03.2024 (підписано тією ж посадовою особою, що підписала позовну заяву 26.02.2024 менше як через місяць від звернення до суду з даним позовом), яким фактично повністю заперечуються доводи позовної заяви в частині наявності в діях відповідача порушень умов договору № 18/07 від 31.03.2017.

Крім викладеного, матеріали справи не містять жодних повідомлень позивача відповідачу про припинення дії чи розірвання спірного договору у порядку п. 4.3.

Також у матеріалах справи відсутні листи - претензії позивача щодо порушення істотних умов відповідачем спірного договору.

Перевіривши обставини справи та зібрані у справі докази, та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, колегія суддів не встановила наявність обставин, які передбачають можливість розірвання спірного договору з підстав, заявлених у позові, та які б свідчили про істотність порушення відповідачем умов вказаного договору (у розумінні положень ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши недоведеність позивачем факту порушення відповідачем умов укладеного сторонами у справі договору, дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині розірвання спірного договору, а отже відсутні підстави для задоволення позову в частині розірвання спірного договору.

Доводи наведені відповідачем у апеляційній скарзі, колегія суддів вважає такими, що неналежним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того не з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині розірвання договору та прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Судові витрати

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/2534/24 - скасувати в частині розірвання договору та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

В решті - рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/2534/24 залишити без змін.

Стягнути з Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось (09114, Київська область, міста Біла Церква, вулиця Глиняна, 51-В; код ЄДРПОУ 03562263) на користь фізичної особи-підприємця Дзізінського Віталія Васильовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4542,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві грн 00 коп.).

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/2534/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.12.2024.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська