Постанова

від 11.12.2024 по справі 521/17662/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3096/24

Справа № 521/17662/21

Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу, визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу, визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння, в якому позивач просить суд визнати недійсним договір комісії №7466/20/021676 від 11.09.2020р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності серії НОВ №138234 від 12.11.2019р. діяв ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №7466/20/021676 від 11.09.2020р., укладений на підставі договору комісії №7466/20/021676 від 11.09.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , предметом якої є транспортний засіб марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 ; визнати на позивачем право власності на автомобіль марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 та витребувати транспортний засіб автомобіль марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 з володіння ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 вересня 2020 року ОСОБА_3 , діючий нібито в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності серії НОВ №138234 від 12.11.2019р., уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» в особі ОСОБА_5 (надалі комісіонер) договір комісії №7466/20/021676, за умовами якого Комісіонер зобов`язався укласти від свого імені договір купівлі-продажу з покупцем на придбання останнім транспортного засобу марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, д.н. НОМЕР_2 , колір червоний, який є власністю ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Вартість продажу транспортного засобу, яка була узгоджена сторонами у договорі, становила 268000грн. 11 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», яке діяло на підставі договору комісії №7466/20/021676 від 11.09.2020, та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу №7466/20/021676, на підставі якого у власність ОСОБА_4 переданий транспортний засіб засобу марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, держ.номер НОМЕР_2 , колір червоний номер, кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 . У заяві № НОМЕР_4 від 11.09.2020 на ім`я начальника ТСЦ 5141 ОСОБА_4 просила провести операцію з перереєстрації транспортного засобу марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, держ.номер НОМЕР_2 , колір червоний, номер кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 на нового власника за договором купівлі-продажу (СГ). До вказаної заяви доданий укладений у СГ договір купівлі-продажу ТЗ №7466/20/021676 від 11.09.2020. У зв`язку з перереєстрацією транспортного засобу на нового власника співробітниками ТСЦ вилучені номерні знаки транспортного засобу НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_2 та видано нові номерні знаки та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Як зазначала позивач, довіреність серії НОВ №138234 від 12.11.2019 була цільовою, видана ОСОБА_2 з метою уповноваження ОСОБА_3 бути її представником з питань реєстрації фізичної особи- підприємця та постановки на облік, а також бути в подальшому представником як фізичної особи-підприємця, що випливає з її змісту та не передбачає вчинення ОСОБА_3 будь-яких дій щодо розпорядження належним на праві власності ОСОБА_2 майном, у тому числі транспортним засобом марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, держ.номер НОМЕР_2 , кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 , не містить серед переліку державних органів такого органу, як Регіональний сервісний центр МВС України в Одеській області (5141), дія довіреності припинена Жосан А.І. 09.09.2020р., про що усно та письмово було повідомлено ОСОБА_3 , а приватним нотаріусом Місік О.В. внесено в Єдиний реєстр довіреностей відомості про припинення.

Таким чином ОСОБА_3 не мав повноважень 11.09.2020р. підписувати з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» договір комісії №7466/20/021676 та домовлятися про продаж належного позивачу транспортного засобу. З приводу зазначеного позивач звернулася до правоохоронних органів по факту незаконного заволодіння її транспортним засобом, про що внесено відомості до ЄРДР за №120921162240000029 та здійснюється досудове розслідування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Ф.А.Р.Т.», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу, визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння задоволено частково. Витребовано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 транспортний засіб марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, колір червоний, номер кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнено в рівних частинах з ТОВ «Ф.А.Р.Т.», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2724грн.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушенням інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчинені правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (постанова ВП ВС від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як способи захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені в п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 року у справі № 48/340).

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 належав транспортний засіб марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, д.н. НОМЕР_2 , кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 , про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . (т.1 а.с.15-16)

12 листопада 2019 року ОСОБА_2 оформила на ОСОБА_3 довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. на бланку НОВ 138234 та зареєстрована в реєстрі за №5373, в якій уповноважила його бути її представником у різних установах, в тому числі з питань реєстрації її як фізичної особи-підприємця та постановки на облік а також бути у подальшому її представником як фізичної особи-підприємця з питань: подачі бухгалтерсько-звітної, фінансової, податкової та статистичної документації, зміни та виключення видів діяльності (КВЕД), з правом отримання документації, в тому числі на бланках суворої звітності у відповідних центрах зайнятості з питання укладання та підписання трудових договорів тощо, з правом їх розірвання, а також у разі необхідності з правом перереєстрації, реєстрації припинення її діяльності як фізичної особи-підприємця. (т.1 а.с.21)

Суд першої інстанції зазначив, що у зазначеній довіреності відсутні повноваження щодо розпорядження належним позивачу майном та зокрема не містить серед переліку державних органів такого органу, як Регіональний сервісний центр МВС України в Одеській області.

Згідно з витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей №42717013 від 09.09.2020 дія довіреності від 12.11.2019, яка була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрована в реєстрі за №5373 була припинена 09 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_2 від 09.09.2020 (т.1 а.с.22)

У матеріалах справи наявна копія листа позивача, який датований 09.09.2020, направленого на ім`я ОСОБА_3 , в якому повідомляється про скасування нею довіреності від 12.11.2019 (т.1 а.с.23)

11 вересня 2020 року ОСОБА_3 , на підставі довіреності серії НОВ №138234 від 12.11.2019, уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» в особі ОСОБА_5 (надалі - комісіонер) договір комісії №7466/20/021676, за умовами якого Комісіонер зобов`язався укласти від свого імені договір купівлі-продажу з покупцем на придбання останнім транспортного засобу марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, д.н. НОМЕР_2 , колір червоний, який є власністю ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Вартість продажу транспортного засобу, яка була узгоджена сторонами у договорі, становила 268000грн. (т.1 а.с.18-19)

11 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», яке діяло на підставі договору комісії №7466/20/021676 від 11.09.2020, та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу №7466/20/021676, на підставі якого у власність ОСОБА_4 переданий транспортний засіб марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, д.н. НОМЕР_2 , колір червоний номер, кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 .(т.1 а.с.24-25).

У заяві №273579052 від 11.09.2020 на ім`я начальника ТСЦ 5141 ОСОБА_4 просила провести операцію з перереєстрації транспортного засобу марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, д.н. НОМЕР_2 , колір червоний, номер кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 на нового власника за договором купівлі-продажу (СГ). До вказаної заяви доданий укладений у СГ договір купівлі-продажу ТЗ №7466/20/021676 від 11.09.2020. У зв`язку з перереєстрацією транспортного засобу на нового власника співробітниками ТСЦ вилучені номерні знаки транспортного засобу НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_2 та видано нові номерні знаки та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.(т.1 а.с.26-27)

Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було надано письмові пояснення, з яких вбачається, що на час реєстрації транспортного засобу марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, колір червоний, номер кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 на ОСОБА_4 інформація про накладені обмеження у сервісного центру була відсутня та орган реєстрації правомірно здійснив реєстраційні операції.

Також у цих поясненнях зазначено, що 06 серпня 2021 року транспортний засіб марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, колір червоний, номер кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 був перереєстрований на ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ, видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 та присвоєно номер НОМЕР_6 . (т.1 а.с.60, 70-75)

Згідно з ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.ст. 237 ,238 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що на дату укладання договору комісії №7466/20/021676 від 11.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» та ОСОБА_3 у останнього не було повноважень на укладення цієї угоди, оскільки позивач не уповноважувала його на відчуження належного їй на праві власності автомобіля і крім того, надана нею довіреність на його ім`я була скасована.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним Кодексом України передбачено як один зі способів захисту порушених прав - віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відтак, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах і ефективним захистом прав власника у випадку вибуття з його володіння майна поза його волею є саме витребування майна з чужого незаконного володіння, відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України.

Таким чином, встановивши, що спірний автомобіль вибув з власності позивача поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом витребування автомобіля від останнього набувача.

Подібні висновки щодо застосування норм права узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 757/40111/19-ц в постанові від 22 квітня 2020 року в справі №730/556/17 та постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі №759/1692/18.

При цьому суд першої інстанції правильно врахував інтереси позивача як власника спірного транспортного засобу, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважав, що права та інтереси власника, який позбувся володіння автомобілем внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Суд першої інстанції правильно звернувся увагу, що власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є обов`язковим.

Позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль не підлягають задоволенню, оскільки правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Отже, звернення особи до суду з позовними вимогами про визнання права власності не є необхідним для ефективного відновлення її права, оскільки державний реєстратор може відновити право власності за позивачем на підставі судового рішення про витребування спірного майна.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року в справі № 759/15556/18 (провадження № 61-15236св20).

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 транспортного засобу марки «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, колір червоний, номер кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 . У задоволенні інших позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано відмовив за безпідставністю.

Разом з тим суд першої інстанції правильно вважав за необхідне стягнути з відповідачів в рівних частинах судовий збір за одну позовну вимогу в сумі 2724 грн.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Стосовно посилань в апеляційній скарзі на правові висновки, які викладені у постанові ВП ВС від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У справі №925/1351/19 предметом розгляду справи було вибуттям майна з власності у зв`язку із проведення прилюдних торгів.

У справі, що переглядається, спірний автомобіль вибув через відсутні у повіреного ОСОБА_3 повноважень на вчинення дій щодо відчуження майна на користь ТОВ «Ф.А.Р.Т».

Отже, висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Апеляційний суд також не приймає посилання адвоката Коваленка К.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , які були озвучені у судовому засіданні, яке відбулось 11 грудня 2024 року, про те, що довіреність видана на представництво в усіх державних, громадських та інших органах і організаціях, підприємствах та установах незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності … у структурних підрозділах органів внутрішніх справ…з будь-яких питань…, з огляду на таке.

У постанові від 30 червня 2021 року у справі № 183/2390/18 (провадження № 61-5123св19) Верховний Суд зазначив, що «підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

У той же час, тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень».

У постанові від 03 березня 2021 року у справі №522/799/16 (провадження № 61-2887св20) Верховний Суд зазначив, що метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні були брати до уваги однакове для усього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також встановлення з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Наведені правила тлумачення умов договору відповідають правовим висновкам Верховного Суду щодо правил застосування статті 213 ЦК України, сформульованим у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 447/559/18 (провадження № 61-5144св20).

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку можливо застосувати другий рівень тлумачення правочину.

Зі змісту довіреності № НОВ138234 від 12.11.2019 вбачається, що ОСОБА_2 : «на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення цією цією довіреністю уповноважую громадянина ОСОБА_3 бути моїм представником в усіх державних, громадських та інших органах і організаціях, підприємствах та установах незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в органах влади та управління, місцевого самоврядування тощо, у Державного реєстратора, Управлінні Державної реєстрації Одеської міської ради, у Департаменті державної реєстрації України, його територіальних управліннях та відділах; у відповідному органі державної реєстрації, Центрі надання адміністративних слуг та його структурних підрозділах, органах нотаріату, у відповідних місцевих державних адміністраціях, в державних податкових органах та у всіх органах державного контролю України, Державній фіскальній службі України, їх структурних відділах і підрозділах, відділу аудиту податкової інспекції, Національній поліції України, органах Укртрансбезпеки, Державній інспекції України з питань захисту прав споживачів, в Управлінні торгівлі, в СЕС, МНС, їх структурних відділах і підрозділах, у фондах соціального страхування та в Пенсійному фонді України, інших фондах, у структурних підрозділах органів внутрішніх справ України (зокрема - дозвільній системи при замовлені та отриманні дозволу на виготовлення печатки фізичної особи-підприємця та штампів, їх отримання тощо, у штемпельно-граверних майстернях та інших аналогічних підприємствах) тощо з будь-яких питань, в тому числі з питань реєстрації мене як фізичної особи-підприємця та постановки на облік, а також бути у подальшому моїм представником як фізичної особи-підприємця з питань: подачі бухгалтерсько-звітної, фінансової, податкової та статистичної документації, зміни та виключення видів діяльності (КВЕД), з правом отримання документації, в тому числі на бланках суворої звітності відповідних центрах зайнятості з питання укладання та підписання трудових договорів тощо, з правом їх розірвання, а також в разі необхідності з правом перереєстрації, реєстрації припинення моєї діяльності як фізичної особи-підприємця».

Даний абзац довіреності встановлював загальні повноваження ОСОБА_3 як повіреного ОСОБА_2 та обмежував його повноваження лише у питаннях, що стосувались діяльності фізичної особи-підприємця, що також підтверджується абзацом другим довіреності, а саме:

«Для чого надаю представнику право від мого імені:

- подавати заяви та інші документи, у тому числі заяви про виправлення технічних помилок тощо;

- подавати документи Державному реєстратору, в Управління Державної реєстрації Одеської міської ради, у Департамент державної реєстрації України, його територіальні управління та відділи, до відповідного органу державної реєстрації, органів нотаріату тощо з питань реєстрації та внесення змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, подавати заяву про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість та/або обрання спрощеної системи оподаткування, з правом заміни та виключення видів діяльності (КВЕД), у тому числі подавати заяву про припинення моєї діяльності як фізичної особи-підприємця;

- подавати документи у державну податкову адміністрацію, пенсійний фонд, фонди соцстраху та інші фонди з питань реєстрації, перереєстрації та постановки на облік;

- отримувати: документацію, в тому числі на бланках суворої звітності, довідки, у тому числі довідку про резервування фіскального номеру, документи, виписки, витяги, всі необхідні ліцензії та дозволи, у тому числі Витяги з Державного реєстру платника ПДВ та/чи Єдиного податку та сплату фіксованого патенту, печатки, штампи, поштову та іншу кореспонденцію тощо;

- бути представником у державних податкових органах та усіх органах державного контролю України, у Державній фіскальній службі України, її структурних відділах і підрозділах, у відділі аудиту податкової інспекції, у відповідному Державному центрі зайнятості (з правом реєстрації та звільнення найманих працівників), у відділеннях Пенсійного фонду України, в Ліцензійній палаті, в Управлінні торгівлі, в СЕС, в будь-яких інших фондах, установах та організаціях тощо з питань здачі звітів, декларацій та інших фінансових документів, отримання ліцензії на здійснення роздрібної торгівлі алкоголем, реєстраційного посвідчення, реєстрації реєстра розрахункових операцій, з правом опломбування реєстрації реєстра розрахункових операцій у Центрі системного обслуговування;

- вести журнал обліку доходів та витрат, інші книги (документи) обліку;

- укладати з правом підпису передбачені діючим законодавством договори, у тому числі укладати договори з питань надання послуг для здійснення моєї підприємницької діяльності;

- зареєструвати, у разі необхідності розірвати трудові контракти (договори) між мною та найманими робітниками в центрі зайнятості;

- представляти мої інтереси при проведенні будь-якими органами усіх без винятку перевірок моєї діяльності як фізичної особи-підприємця, бути присутнім при планових перевірках, з правом підписання актів перевірок та оскарження дій органів, які проводять ці перевірки, вести переговори з усіх питань, що стосуватимуться мене, та вести справи від мого імені у відношеннях з юридичними та фізичними особами, суб`єктами підприємницької діяльності по усім питанням, що виникатимуть у процесі моєї діяльності як фізичної особи-підприємця;

- надати згоду на обробку моїх персональних даних з метою забезпечення реалізації визначених законодавством прав та обов`язків в сфері бухгалтерського обліку, податкових відносин та підприємницької діяльності;

- сплачувати податки та інші обов`язкові платежі, збори та мито, робити необхідні грошові розрахунки, узгоджувати усі процедурні питання, розписуватися за мене на всіх необхідних для виконання цієї довіреності документах;

- виконати всі дії, пов`язані з даним повноваженнями, та виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю».

Колегія суддів, застосовуючи другий рівень тлумачення правочинів, а саме порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також встановлення з чого вони виходили при його виконанні, дійшла висновку, що ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 виключно на вчинення дій, які стосується виникнення, зміни або припинення у неї правового статусу фізичної особи-підприємця, а також на вчинення дій, що виникають в процесі реалізації правового статусу фізичної особи-підприємця.

Таким чином, дана довіреність дійсно була видана для представництва «в усіх державних, громадських та інших органах і організаціях, підприємствах та установах незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності … у структурних підрозділах органів внутрішніх справ…», однак в межах, що стосується ОСОБА_2 та її правового статусу фізичної особи-підприємця.

Отже, ОСОБА_3 не був уповноважений ОСОБА_2 на відчуження транспортного засобу маркии «Toyota» модель Camry Ceдан-В, 2017 року випуску, колір червоний, номер кузов (шасі, рама) НОМЕР_1 .

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк