Постанова

від 18.12.2024 по справі 742/1178/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 грудня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/1178/24

Головуючий у першій інстанції ФЕТІСОВА Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1341/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Мамонової О.Є.,

суддів Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Герасименко Ю.О.,-

учасники справи:

позивач: Прилуцька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області,

відповідач: ОСОБА_1 ,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 липня 2024 року у справі за позовом Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю,-

У С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 року заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури (далі по текст - прокурор) в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Прилуцької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 212 559,97 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 6 315,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування №1174 від 04.06.2018 є власником нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка розміщена на земельній ділянці, площею 0,9452 га, кадастровий номер 7410700000:04:004:0209, цільове призначення землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Однак, незважаючи на те, що він набув право власності на нежитлову будівлю станом на січень 2024 року з заявою до Прилуцької міської ради про відведення земельної ділянки у користування відповідач не звертався, договір оренди з ним не укладався та не реєструвався, грошові кошти за використання земельної ділянки з кадастровим номером 7410700000:04:004:0209 ОСОБА_1 не сплачував.

З огляду ст. 1212, 1214 ЦК України, зважаючи на те, що відповідач використовує земельну ділянку під об`єктом нерухомості без достатніх правових підстав та без сплати коштів за її використання у період з 01.02.2021 по 31.01.2024, він має відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна.

Зазначав, що за адресою АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 7410700000:04:004:0209 розташовані будівлі і споруди, які перебувають у власності ОСОБА_1 та спільного підприємства Прилуцького району заготівельно-виробничого об`єднання.

Указував, що відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, яка перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Площа об`єкту нерухомого майна, що перебуває на праві власності відповідача становить 697,7 кв.м, частка відповідача у власності на нерухоме майно, яке розміщене на земельній ділянці становить 49,30 %, тому сума коштів, які підлягають стягненню з відповідача становить 212 559,97 грн.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.07.2024 позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю - задоволено частково.

Стягнуто безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 146 508,86 грн з ОСОБА_1 на користь Прилуцької міської ради.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору у сумі 2 199,98 грн. оп.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення районного суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на його безпідставність, необґрунтованість, ухвалення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник уважає безпідставними та таким, що суперечить принципам справедливості, нарахування йому орендної плати пропорційно його частці загальної площі нерухомості, розміщеної на спірній земельній ділянці. Зазначає, що позивачем не доведено, що він користується територією, яка складає 49,30% всієї земельної ділянки, на якій це майно розміщено. При цьому на даній земельній ділянці ним не проводиться ніякої господарської діяльності, по суті він не користується прилеглою територією.

Наголошує на тому, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, проте територія, на якій знаходиться належне йому приміщення, не була виокремлена в окрему земельну ділянку, а отже договір оренди на неї не міг бути укладеним. На думку відповідача, позовні вимоги про стягнення орендної плати за користування ще не сформованою земельною ділянкою є передчасними та несправедливими.

Стверджує, що в даному випадку пропорційний підхід не може бути застосований, а ні для визначення площі земельної ділянки, яку використовує відповідач, а ні для визначення розміру безпідставно збережених коштів.

Звертає увагу, що прокурором не доведено передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Лепської Н.П., яка просила залишити в силі рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не оформивши право користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, як фактичний користувач земельної ділянки використовував її у період з 01.02.2021 до 31.01.2024, без належних на те правових підстав, і без сплати орендної плати у загальній сумі 146 508 грн. 86 коп., яка є безпідставно набутими та збереженими коштами за користування земельною ділянкою площею 0,4660 га (0,9452га х 49,30%) з кадастровим номером 7410700000:04:004:0209, у зв`язку з чим зобов`язаний їх відшкодувати позивачу - власникові цієї земельної ділянки, тобто Прилуцькій міській раді.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що 20.03.2000 Прилуцьким міськвиконкомом на підставі рішення Прилуцької міської ради №126 від 14.03.2000 Спільному підприємству Прилуцького району заготівельно-виробничого об`єднання видано свідоцтво №5150 на право власності на будівлі та споруди, які розташовані у АДРЕСА_1 , об`єкт складається з будівлі контори, двох складів, двох вісових, будівлі побутового призначення, вбиральні (а.с. 87).

28.09.2001 Прилуцькою міською радою на підставі рішення Прилуцького міськвиконкому №567 від 11.09.2001 Спільному підприємству Прилуцького району заготівельно-виробничого об`єднання видано свідоцтво №151 на нежитлову будівлю (будівлю гаражу), яка розташована у АДРЕСА_1 (а.с. 86 зворот).

12.09.2014 між Прилуцькою міською радою та ПП «Озон» укладався договір оренди землі строком на 5 років, предметом якого була земельна ділянка несільськогосподарського призначення землі промисловості, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 9452 кв.м., кадастровий номер 7410700000:04:004:0209, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна нежитлові будівлі та споруди (а.с. 57-63).

За договором дарування від 04.06.2018, посвідченим приватним нотаріусом Прилуцької міської нотаріального округу Чернігівської області Колодуб С.М., зареєстрованим в реєстрі за № 1174, ОСОБА_1 набув у власність нежитлову будівлю, склад, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розміщену на земельній ділянці площею 0,9452 га, кадастровий номер земельної ділянки 7410700000:04:004:0209 (а.с. 13-14).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на праві власності зареєстровано нежитлове приміщення, склад, загальною площею 697,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1567772274107 (а.с. 15).

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.09.2023 убачається, що Прилуцька міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7410700000:04:004:0209, площею 0,9452, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення землі промисловості, для обслуговування будівель та споруд, дата державної реєстрації 18.09.2014 (а.с. 30).

09.07.2021, 20.01.2022 та 02.05.2023 Прилуцька міська рада зверталась до ОСОБА_1 з листами про необхідності оформлення договору оренди землі з міською радою та реєстрації права оренди на неї. Відповідача проінформовано, що згідно з чинним законодавством, використання землі в Україні є платним, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. У зв`язку з чим йому запропоновано звернутися до міської ради з метою, оформлення договору оренди землі та реєстрації права оренди на неї (а.с. 23-25).

02.12.2022 виконкомом Прилуцької міської ради Чернігівської області на адресу Прилуцької окружної прокуратури надіслана інформація про сформовані земельні ділянки під об`єктами нежитлової нерухомості, які використовуються фізичними та юридичними особами без правовстановлюючих документів, в тому числі, і ОСОБА_1 (а.с.11-12).

З копій витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 7410700000:04:004:0209, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що:

- станом на 02.08.2021 нормативна грошова оцінка складала 4 059 936,81 грн. (а.с.18);

- станом на 12.12.2022 нормативна грошова оцінка складала 4 465 930,49 грн (а.с.19);

- станом на 03.05.2023 нормативна грошова оцінка складала 5 375 065,56 грн (а.с.20);

- станом на 16.01.2024 нормативна грошова оцінка складала 5 651 254,70 грн (а.с.21).

Відповідно до п. 3 Переліку запроваджених місцевих податків і зборів, розмір їх ставок, затвердженого рішенням сорок другої сесії восьмого скликання Прилуцької міської ради Чернігівської області №15 від 23.04.2018, ставка орендної плати за користування земельними ділянками від грошової оцінки землі за земельні ділянки промислового призначення визначена у розмірі 3% (а.с. 26-29).

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами статей 122, 123, 124 ЗК України передбачено, що міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності підпункту 14.1.147 пінкту 147.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тексту ПК України).

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата» за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18).

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (пункт 7.12. постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20).

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку землі»).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Практикою Верховного Суду, неодноразово підтверджено, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).

Предметом позову в даній справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Судом першої інстанції у цій справі встановлено, що об`єкти нерухомого майна, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 7410700000:04:004:0209 перебувають у власності ОСОБА_1 та Спільного підприємства Прилуцького району заготівельно-виробничого об`єднання, власником даної земельної ділянки є територіальна громада в особі Прилуцької міські ради, у відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Матеріали справи свідчать проте, що ОСОБА_1 маючи у приватній власності нежитлову будівлю загальною площею 697,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 01.02.2021 до 31.01.2024 (з урахуванням строку позовної давності) користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 7410700000:04:004:0209, площею 0,9452 га, призначеною для обслуговування вказаної нежитлової будівлі, без оформленого договору оренди на неї з Прилуцькою міською радою та державної реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до частини 4 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Так, у постанові від 21.03.2023 у справі №922/2095/21 Верховний Суд зазначив, що за відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини (якщо на спірній земельній ділянці знаходяться окремі нежитлові будівлі, які перебувають у власності різних осіб), суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим та правомірним застосування у наведеному випадку пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за аналогією у спірних правовідносинах та дійшов висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці, можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що в силу положень частини 1 статті 93 та статей 125, 206 Земельного кодексу України іншим шляхом спірні правовідносини можуть бути врегульовані тільки за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, у тому числі за результатом поділу спірної земельної ділянки (за наявності технічної можливості, з урахуванням фактичного розташування належних відповідачам будівель). Проте судами у цій справі не встановлено обставини, які би свідчили про виконання відповідачами свого обов`язку з належного оформлення та державної реєстрації речового права користування земельною ділянкою під нерухомим майном.

Таким чином, Верховний Суд не бачить жодних перешкод для застосування цієї норми права (за аналогією) у спірних правовідносинах і як наслідок з цього доходить до висновку (відповідаючи на ключове питання спору), що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим (Постанова Верховного суду у справі №922/2095/21 від 21.03.2023).

Вказані висновки були підтверджені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.08.2022 у справі №922/1646/20, від 04.10.2022 у справі №922/2828/20; від 16.06.2021 у справі №922/1646/20.

Установивши, що частка відповідача у власності на нерухоме майно, яке розміщене на спірній земельній ділянці становить 49,30%, з урахуванням положень п.286.6 ст. 286 Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь Прилуцької міської ради Чернігівської області 146 508,86 грн безпідставно набутих та збережених коштів у вигляді орендної плати у період з 01.02.2021 по 31.01.2024.

Не знайшли в ході апеляційного перегляду справи доводи апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Частиною 2 статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, й органи прокуратури, на які статтею 131-1 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Чинним законодавством передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами.

Таким чином, прокурор має відповідний спеціальний статус, який дозволяє, у виключних випадках, звертатися до суду на захист інтересів держави. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

Згідно з ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, наведені вище положення передбачають право прокурора здійснювати представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади без будь-яких застережень щодо причин, через які цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави.

Стаття 24 Закону України «Про прокуратуру» закріплює, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

У разі звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави, останній виконує свою конституційну функцію, передбачену ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Право подання такої заяви, як це чітко передбачено ст.24 вищевказаного Закону, належить у тому числі і заступникам керівників окружних прокуратур.

Також Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому відбулось чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.

Статтею 7 Конституції України закріплено, що в Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно зі ст. 142 Конституції України матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145 Конституції України).

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради посилався на те, що органом місцевого самоврядування протягом тривалого часу не вживались заходи цивільно-правового характеру щодо стягнення недотриманих коштів у вигляді орендної плати до місцевого бюджету з ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

06.02.2024 заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури звернувся до Прилуцької міської ради з листом, в якому просив повідомити чи вживались заходи, спрямовані на стягнення коштів з ОСОБА_1 , в тому числі шляхом звернення до суду.

13.02.2024 Прилуцька міська рада повідомила, що до суду не зверталась.

З огляду на викладене, районним судом правильно констатовано, що враховуючи, що прокуратурою в порядку положень ст.23 Закону України «Про прокуратуру» акцентувалася увага на наявність підстав для захисту інтересів територіальної громади та необхідність вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення недоотриманих коштів у вигляді орендної плати до місцевого бюджету з ОСОБА_1 , проте, міська рада повідомила, що не зверталася до суду з позовом про стягнення коштів за значний період часу, що виходить за межі встановлено строку позовної давності, що свідчить про невиконання нею покладених обов`язків щодо захисту інтересів держави, та у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», є безумовною підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Прилуцької міської ради у справі шляхом подання відповідного позову до суду в межах строку позовної давності.

Не є слушними доводи заявника щодо неможливості застосування в даному випадку пропорційного підходу а ні для визначення площі земельної ділянки, яку використовує відповідач, а ні для визначення розміру безпідставно збережених коштів, з огляду на практику Верховного Суду, про яку зазначено вище. При цьому, враховуючи ненадання відповідачем альтернативного розрахунку спірних сум, апеляційний суд уважає обґрунтованим та правомірним застосування судом першої інстанції пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, яким передбачено, що на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Безпідставним є твердження ОСОБА_1 про те, що територія, на якій знаходиться нежитлова будівля, що належить йому не була виокремлена в окрему земельну ділянку, а отже договір оренди на неї не міг бути укладеним, а позовні вимоги про стягнення орендної плати за користування ще не сформованою земельною ділянкою є передчасними та несправедливими.

У справі, що переглядається, судом установлено, що спірна земельна ділянка, на якій розташована належна відповідачу на праві приватної власності нежитлова будівля, є сформованою відповідно до ст. 79-1 ЗК України, що підтверджується інформацією Прилуцької міської ради Чернігівської області від 23.01.2024. Посилання відповідача на те, що на даній земельній ділянці ним не проводиться ніякої господарської діяльності, по суті він не користується прилеглою територією, не заслуговують на увагу, оскільки, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, а також з огляду на те, що у справі відсутні докази на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації відповідачем. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 доведений, обґрунтований і підтверджений належними та достатніми доказами.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.07.2024 без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2024 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко