Рішення

від 17.12.2024 по справі 910/8592/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2024Справа № 910/8592/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролідер.ЮА"

до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Сергія Олеговича

про стягнення 559 782,83 грн.,

За участі представників сторін:

від позивача: Войтко О.В. за ордером від 24.06.2024 року серії АА № 1263114;

від відповідача: Джумеля Н.Г. за ордером від 31.07.2024 року серії ВІ № 1234422.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролідер.ЮА" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Сергія Олеговича (далі - відповідач, Підприємець) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 559 782,83 грн., з яких: 483 185,97 грн. - заборгованість за договором зберігання від 01.11.2023 року № 6 (далі - Договір), 69 349,07 грн. - пеня, 7 247,79 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору в частині збереження переданого Підприємцю на зберігання товару, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені та 3 % річних.

Крім того, у позовній заяві Товариство зазначило, що попередній (орієнтовний) розмір витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у даній справі становить 90 000,00 грн.

Ухвалою від 15.07.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/8592/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.08.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Підприємця від 07.08.2024 року на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що 02.10.2023 року між позивачем (як виробником) та відповідачем (як дилером) було укладено договір № 76-10/23, за умовами якого виробник зобов`язався передати у власність дилера товар без надання права на його просування, а дилер зобов`язався прийняти і своєчасно оплатити цей товар. У період з 29.11.2023 року по 30.05.2024 року відповідач на умовах договору № 76-10/23 викупив частину переданих йому на зберігання за Договором посівних одиниць насіння соняшнику. Крім того, 02.10.2023 року між позивачем (як виробником) та Фізичною особою-підприємцем Рій М.М. був укладений договір № 78-10/23, на виконання якого у січні 2024 року ФОП Рій М.М. було викуплено та набуто у власність шляхом відвантаження зі складу Підприємця 21 посівну одиницю насіння гібриду соняшнику НС Х 8005 на загальну суму 82 242,28 грн. (з ПДВ) та 9 посівних одиниць насіння гібриду соняшника НС Таурус на загальну суму 29 729,17 грн. (з ПДВ). Разом із тим, відповідач як зберігач повністю виконав покладені на нього Договором зобов`язання, а весь обсяг товару, переданого Товариством відповідачу на зберігання за актом прийому-передачі від 01.11.2023 року № 1, протягом строку зберігання (до 25.12.2023 року) було збережено, за винятком товару, викупленого Підприємцем та ФОП Рій М.М. на умовах договорів № 76-10/23 та № 78-10/23. Більше того, залишок товару продовжує зберігатися й після закінчення строку зберігання та на час розгляду даного спору, а жодного порушення щодо забезпечення схоронності товару відповідачем допущено не було.

Крім того, у відзиві Підприємець вказав, що попередній розмір понесених останнім витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі в суді першої інстанції становить 15 000,00 грн.

Ухвалою від 12.08.2024 року господарський суд міста Києва вирішив перейти до розгляду справи № 910/8592/24 за правилами загального позовного провадження та призначив її до розгляду в підготовчому засіданні на 18.09.2024 року.

16.09.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 11.09.2024 року про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У підготовчому засіданні 18.09.2024 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 02.10.2024 року.

До початку призначеного підготовчого засідання 02.10.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання від 02.10.2024 року про долучення до матеріалів справи доказів - адресованого Підприємцю листа від 11.07.2024 року № 11/07 з доказами його направлення, копії додаткової угоди від 29.12.2023 року до договору від 02.10.2023 року № 76-10/23, а також письмових пояснень позивача від 02.10.2024 року по суті справи.

У підготовчому засіданні 02.10.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/8592/24 на 30 днів, а також відклав підготовче засідання на 23.10.2024 року.

16.10.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 16.10.2024 року, в якому останній просив суд залишити без розгляду подане позивачем 02.10.2024 року клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 23.10.2024 року суд долучив до матеріалів справи подані позивачем 02.10.2024 року докази до матеріалів справи та протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача від 16.10.2024 року про залишення без розгляду відповідного клопотання позивача. При цьому, суд врахував, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролідер.ЮА" у встановленому порядку зареєструвало свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, тоді як відповідно до частини 8 статті 6 Господарського процесуального кодексу України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Ухвалою від 23.10.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/8592/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 20.11.2024 року.

У судовому засіданні 20.11.2024 року оголошувалася перерва до 04.12.2024 року.

22.11.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Підприємця від 22.11.2024 року, в якому останній повідомив про намір подати документи на підтвердження понесених відповідачем витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

26.11.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення Підприємця від 26.11.2024 року щодо відчуження зі складу відповідача 21 посівної одиниці насіння гібриду соняшнику НС Х 8005 та 9 посівних одиниць насіння гібриду соняшника НС Таурус.

У судовому засіданні 04.12.2024 року оголошувалася перерва до 17.12.2024 року.

У судовому засіданні 17.12.2024 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у вказаному судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 07.08.2024 року.

У судовому засіданні 17.12.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.10.2023 року між Підприємцем (дилер) та Товариством (виробник) було укладено договір № 76-10/23 (далі - Дилерський договір), за умовами якого позивач зобов`язався передати товару у власність відповідача без надання права на виключне (ексклюзивне) його просування, а дилер зобов`язався прийняти і своєчасно оплатити товар на умовах цього договору та розповсюджувати його в межах території України.

Ця угода підписана уповноваженим представником позивача та Підприємцем, а також скріплена відбитками печаток означених контрагентів.

Відповідно до пункту 2.2 Дилерського договору дилер купує товар за власний рахунок та здійснює продаж від свого імені, діючи на правах незалежного торговця як по відношенню до виробника, так і по відношенню до третіх осіб.

Пунктом 5.1 Дилерського договору передбачено, що дилер самостійно визначає терміни подання замовлення (заявки), враховуючи, що виробнику знадобиться певний час на його обробку і остаточне погодження з дилером. Кожне замовлення (заявка) в обов`язковому порядку повинно містити дату та номер замовлення, а також визначати асортимент, кількість, ціну та вартість товару у партії, що замовляється, та інші умови, що визначені дилером як важливі.

Оплата товару проводиться шляхом перерахування коштів з поточного рахунку дилера на поточний рахунок виробника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок виробника (пункт 5.15 Дилерського договору).

За умовами пункту 5.22 Дилерського договору датою поставки товару вважається дата прийняття товару (уповноваженою особою чи/або перевізником) дилером і підписання видаткової накладної чи/або товарно-транспортної накладної та/або інших супровідних документів.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (пункт 9.1 Договору).

Згідно з пунктом 9.2 Дилерського договору строк його дії починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 9.1 Договору, та діє до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Разом із тим, судом встановлено, що 01.11.2023 року між Підприємцем (як зберігачем) та Товариством (як поклажодавцем) був укладений договір зберігання № 6 (далі - Договір), за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання насіння гібриду соняшника або інше майно, що вказане в Актах прийому-передачі (далі - товар). Кожна партія товару, передана на зберігання, оформлюється Актом прийому-передачі, в якому зазначається строк зберігання даної партії товару. Строк зберігання кожної партії товару рахується з дати укладення (скріплення печатками сторін) Акту прийому-передачі товару та закінчується датою, зазначеною в даному Акті прийому-передачі.

Означений Договір підписаний уповноваженим представником позивача та Підприємцем, а також скріплений відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2 Договору право власності на товар до зберігача не переходить, товар не може бути задіяний в господарському обороті зберігача. Зберігач не має права користуватися товаром, переданим йому на зберігання, а також передавати його у користування третім особам.

За умовами пунктів 1.3, 1.4 Договору найменування товару, який передається на зберігання за цим Договором, його кількість вказуються у відповідних Актах прийому-передачі товару (накладних та інших документах), які є невід`ємною частиною цього Договору. Акти прийому-передачі товару (накладні та інші документи) підтверджують факт передачі певної партії товару на зберігання. Зберігач гарантує, що товар зберігається на складі, придатному для зберігання такого виду товару, розташованому за адресою: Полтавська область, Кобеляцький район, місто Кобеляки, вулиця Броварська, будинок 7.

У пункті 1.5 Договору сторони погодили, що зберігання товару за цим Договором є безоплатним. Зберігач має на меті подальше придбання товару (переданого йому на зберігання) за умовами Дилерського договору.

Пунктом 2.1.3 Договору передбачено, що зберігач відповідає за втрату чи пошкодження або псування товару у всіх випадках, у тому числі за відсутності його вини, навіть якщо це сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених Договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності товару.

Умовами пункту 2.1.4 Договору на зберігача покладено обов`язок повернути поклажодавцеві або вказаній ним третій особі товар:

- впродовж строку, вказаного у відповідній вимозі поклажодавця про повернення йому всього товару або його частини. Повернення товару може здійснюватися зберігачем будь-якій третій особі на письмову вимогу поклажодавця, вислану факсом або електронною поштою. В цьому випадку акт передачі товару третій особі підписується також уповноваженим представником третьої особи. Обидва екземпляри акту передаються поклажодавцеві, після підписання яких один з них залишається у поклажодавця, а інший повертається зберігачу (пункт 2.1.4.1);

- при закінченні строку зберігання товару зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві товар в повному обсязі. Товар має бути поверненим в тому самому стані, в якому він був прийнятий на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей (пункт 2.1.4.2).

Згідно з пунктом 2.1.10 Договору в разі придбання товару зберігачем Акт повернення зі зберігання сторонами не оформлюється. В такому випадку датою завершення терміну дії зберігання майна (товару) буде дата, зазначена у видатковій накладній про перехід товару у власність зберігача та на підставі Дилерського договору. В такому випадку сторони керуються умовами даного Дилерського договору.

Пунктом 2.2.4 Договору передбачене право поклажодавця вимагати повернення товару або його частини у будь-який час впродовж дії даного Договору, письмово попередивши про це зберігача за 2 (два) календарних дні.

За умовами пункту 3.1 Договору документами, які підтверджують вартість, кількість і асортимент товару, є Акт прийому-передачі товару (на відповідну партію товару).

У пункті 3.4 Договору сторони домовилися про те, що у випадку знаходження на зберіганні у зберігача товару поклажодавця, що не був придбаний зберігачем у поклажодавця, зберігач зобов`язаний протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання вимоги поклажодавця про повернення товару здійснити доставку та відправку такого товару у неушкодженій цілісній упаковці, відповідним перевізником до третьої особи, вказаної поклажодавцем.

У пунктах 4.2, 4.6 Договору сторони погодили, що зберігач несе повну матеріальну відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, знищення, псування товару, в тому числі упаковки та втрати товарного вигляду відповідно до чинного законодавства. Вартість товару для розрахунку цього розділу визначається сторонами за Дилерським договором.

Згідно з пунктом 9.1 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2024 року (якщо інший строк зберігання не зазначено в Актах прийому-передачі), але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що повідомлення за Договором допускаються: факсом, електронною поштою, рекомендованими/цінними листами або вручаються кур`єром (особисто).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Товариство на підставі Акту прийому-передачі від 01.11.2023 року № 1 передало, а Підприємець прийняв на відповідальне зберігання товар, а саме:

- насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. в кількості 88 шт. вартістю 288 669,92 грн. (з ПДВ);

- насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. в кількості 100 шт. вартістю 328 034,00 грн. (з ПДВ);

- насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. в кількості 100 шт. вартістю 294 023,00 грн. (з ПДВ).

Всього: 910 726,92 грн.

Вказаний акт підписаний сторонами без будь-яких заперечень, товар прийнятий зберігачем у повному обсязі, зауваження та претензії щодо його кількості та упаковки (тари), товарного вигляду відсутні.

Відповідно до пункту 2 цього Акту при його підписанні зберігач попереджений про умови зберігання товару, що переданий йому на відповідальне зберігання строком до 25.12.2023 року. В разі неповернення переданого на зберігання товару чи/або не придбання даного товару в строк до 25.12.2023 року за Дилерським договором, з 26.12.2023 року вартість товару буде збільшена відповідно до прайсу поклажодавця (виробника за Дилерським договором).

Судом встановлено, що згідно з видатковою накладною від 29.11.2023 року № 1203 Товариство на підставі Дилерського договору передало у власність Підприємця частину товару, який знаходився у відповідача на зберіганні за Договором, а саме: насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 5 штук загальною вартістю 16 309,41 грн. (з ПДВ); згідно з видатковою накладною від 31.01.2024 року № 111 - насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 10 штук загальною вартістю 32 998,90 грн. (з ПДВ); згідно з видатковою накладною від 11.03.2024 року № 382 - насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 4 штуки, насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 8 штук та насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 1 штука загальною вартістю 43 234,90 грн. (з ПДВ); згідно з видатковою накладною від 01.04.2024 року № 386 - насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 1 штука та насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 26 штук загальною вартістю 102 013,86 грн. (з ПДВ); згідно з видатковою накладною від 15.04.2024 року № 545 - насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 24 штуки та насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 1 штука загальною вартістю 78 000,04 грн. (з ПДВ); згідно з видатковою накладною від 02.05.2024 року № 593 - насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 31 штука, насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 10 штук та насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 3 штуки загальною вартістю 163 199,80 грн. (з ПДВ); згідно з видатковою накладною від 30.05.2024 року № 679 - насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 11 штук загальною вартістю 41 800,08 грн. (з ПДВ).

Відповідно до пункту 3.3 Договору (який кореспондується з пунктом 2.1.10) якщо зберігач придбаває у поклажодавця переданий на зберігання товар, Акт повернення зі зберігання сторонами не оформлюється. В такому випадку датою завершення терміну дії зберігання товару буде дата, зазначена у видатковій накладній про перехід товару у власність зберігача.

Факт передачі Товариством відповідачу на зберігання зазначеного в Акті прийому-передачі від 01.11.2023 року № 1 товару, а також придбання Підприємцем частини такого товару на умовах Дилерського договору за вищенаведеними видатковими накладними (у тому числі: насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 42 штуки, насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 48 штук та насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 45 штук) сторонами під час розгляду справи не заперечувався та був визнаний у заявах по суті справи.

Враховуючи наведені обставини, за твердженнями Товариства, у Підприємця на зберіганні за Договором фактично залишилося насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 46 штук (вартістю 150 895,64 грн.), насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 52 штуки (вартістю 170 577,68 грн.) та насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 55 штук (вартістю 161 712,65 грн.) загальною вартістю 483 185,97 грн.

Листом від 08.04.2024 року № 08/04 Товариство звернулося до відповідача з вимогою про повернення у термін до 20.05.2024 року товару, що перебуває на зберіганні у Підприємця.

Зважаючи на неповернення Підприємцем наявного у нього на зберіганні товару, листом від 20.05.2024 року № 20/05-1 Товариство звернулося до відповідача з вимогою у термін до 27.05.2024 року здійснити повну оплату заборгованості перед позивачем, з урахуванням штрафних санкцій, в сумі 586 434,26 грн.

Аналогічна за змістом вимога була викладена Товариством в адресованому Підприємцю листі від 07.06.2024 року № 07/06-1.

Зважаючи на те, що відповідач станом на 26.06.2024 року в добровільному порядку не повернув увесь обсяг належного позивачу товару, що знаходився у відповідача на зберіганні за Договором, у зв`язку з чим такий товар у розумінні пункту 4.3 Договору вважається втраченим, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення із зберігача суми вартості втраченого товару в розмірі 483 185,97 грн., а також нарахованих у період з 26.12.2023 року по 26.06.2024 року сум пені у розмірі 69 349,07 грн. та 3 % річних у сумі 7 247,79 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

За умовами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 9.1 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2024 року (якщо інший строк зберігання не зазначено в Актах прийому-передачі), але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Разом із тим, відповідно до пункту 2 Акту прийому-передачі від 01.11.2023 року № 1 при його підписанні зберігач попереджений про умови зберігання товару, що переданий йому на відповідальне зберігання строком до 25.12.2023 року.

Відтак, строк зберігання належного позивачу товару був встановлений сторонами саме до 25.12.2023 року.

Відповідно до статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Згідно з частинами 1, 2 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Заперечуючи проти задоволення вимог Товариства, відповідач посилався на те, що 02.10.2023 року між позивачем (як виробником) та Фізичною особою-підприємцем Рій М.М. був укладений договір № 78-10/23, на виконання якого у січні 2024 року ФОП Рій М.М. було викуплено та набуто у власність шляхом відвантаження зі складу Підприємця 21 посівну одиницю насіння гібриду соняшнику НС Х 8005 на загальну суму 82 242,28 грн. (з ПДВ) та 9 посівних одиниць насіння гібриду соняшника НС Таурус на загальну суму 29 729,17 грн. (з ПДВ).

У матеріалах справи наявна копія укладеного між Товариством (виробник) та Фізичною особою-підприємцем Рій Миколою Миколайовичем (дилер) договору № 78-10/23, за умовами якого позивач зобов`язався передати товар у власність дилера без надання права на виключне (ексклюзивне) його просування, а дилер зобов`язався прийняти і своєчасно оплатити товар на умовах цього договору та розповсюджувати його в межах території України.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов наведеного договору № 78-10/23 Товариство підписало з дилером Специфікації від 15.01.2024 року № 1 та від 17.01.2024 року № 2, а також виставило Фізичній особі-підприємцю Рій Миколі Миколайовичу рахунки (з посиланням на цей договір) від 15.01.2024 року № 21 на оплату насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 21 штука вартістю 82 242,28 грн. (з ПДВ) та від 17.01.2024 року № 25 на оплату насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 9 штук вартістю 29 729,17 грн. (з ПДВ).

Судом встановлено, що наведений товар, у повному обсязі оплачений Фізичною особою-підприємцем Рій Миколою Миколайовичем на користь Товариства платіжними інструкціями від 15.01.2024 року № 109 на суму 82 242,28 грн. та від 18.01.2024 року № 110 на суму 29 729,17 грн., був переданий означеному покупцеві згідно з видатковими накладними від 15.01.2024 року № 26 на суму 82 242,28 грн. та від 18.01.2024 року № 38 на суму 29 729,17 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що придбаний Фізичною особою-підприємцем Рій Миколою Миколайовичем у Товариства та оплачений на користь позивача товар, а саме: насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 21 штука та насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 9 штук, був відвантажений саме Підприємцем з його складу, що знаходиться у місті Кобеляки Кобеляцького району Полтавської області, на якому зберігався товар за Договором. Означені обставини підтверджуються, зокрема, наявними у матеріалах справи копіями відповідних товарно-транспортних накладних від 15.01.2024 року № 15/01 та від 18.01.2024 року № 18/01, підписаних Підприємцем та Фізичною особою-підприємцем Рій Миколою Миколайовичем, а також скріплених відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання умов пункту 2.1.4.1 Договору відповідач листом від 18.06.2024 року № 1 направив поклажодавцеві два екземпляри відповідних актів передачі товару третій особі (Фізичній особі-підприємцю Рій Миколі Миколайовичу).

У той же час, посилання Товариства на те, що воно не направляло Підприємцеві вимог чи будь-яких інших повідомлень щодо передачі певної кількості товару Фізичній особі-підприємцю Рій Миколі Миколайовичу, не спростовують фактичного вибуття зі зберігання на складі Підприємця у січні 2024 року насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 21 штука та насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 9 штук, відчуження Товариством цього товару на користь Фізичної особи-підприємця Рій Миколи Миколайовича та отримання позивачем грошових коштів в якості оплати вартості цього товару в повному обсязі. За таких обставин, зважаючи на наявні в матеріалах справи товарно-супровідні та платіжні документи, які підтверджують наявність волевиявлення Товариства на відчуження на користь Фізичної особи-підприємця Рій Миколи Миколайовича зі складу відповідача насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 21 штука та насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 9 штук, суд дійшов висновку, що такий товар у січні 2024 року вибув зі зберігання Підприємця на встановлених Договором підставах.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Товариства в частині стягнення з Підприємця грошових коштів у розмірі повної вартості відчуженого позивачем на користь Фізичної особи-підприємця Рій Миколи Миколайовича товару.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечувалося, що станом на червень 2024 року (та на час звернення Товариства до суду з цим позовом) у Підприємця на зберіганні за Договором фактично залишилося насіння гібриду соняшника "НС Х 8005" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 25 штук (вартістю 82 008,50 грн.), насіння гібриду соняшника "НС Х 6749" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 52 штуки (вартістю 170 577,68 грн.) та насіння гібриду соняшника "НС ТАУРУС" (Екстра Плюс) п.о. у кількості 46 штук (вартістю 135 250,58 грн.) загальною вартістю 387 836,76 грн. (тобто весь переданий відповідачу на зберігання за Договором товар, за винятком викупленого Підприємцем та Фізичною особою-підприємцем Рій Миколою Миколайовичем на умовах відповідних дилерських договорів).

Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, Товариство посилалося на те, що листом від 08.04.2024 року № 08/04 воно зверталося до відповідача з вимогою про повернення у термін до 20.05.2024 року товару, що перебуває на зберіганні у Підприємця, на склад позивача за адресою: Київська область, Броварський район, село Гостролуччя, вулиця Центральна, будинок 34-А, чи/або повідомлення Товариства про час та дату (до 20.05.2024 року) для здійснення ним самовивозу товару. У наведеному листі Товариство також повідомило Підприємця про те, що в разі неповернення товару у вказаний строк, товар буде вважатися втраченим, а поклажодавцем будуть застосовані передбачені розділом 4 Договору штрафні санкції. Крім того, позивач просив Підприємця, у разі неповернення товару в зазначений строк, здійснити повну оплату його вартості, з урахуванням штрафних санкцій, у розмірі 943 073,20 грн.

Однак, всупереч проханню Товариства, відповідач проігнорував означений лист та не повернув позивачу зі зберігання наявний у Підприємця товар, а також не оплатив його вартість.

Товариство вказувало, що за положеннями пункту 4.3 Договору, якщо прострочення повернення товару зі зберігання триває понад 7 (сім) календарних днів, то такий товар вважається втраченим зберігачем і він зобов`язаний сплатити поклажодавцю повну вартість такого товару. У разі втрати (нестачі) товару, в тому числі упаковки (втрати, знищення, викрадення, втрати товарного вигляду та ін.), зберігач зобов`язується відшкодувати поклажодавцеві повну вартість втраченого чи відсутнього товару, а за прострочення сплати вартості втраченого чи відсутнього товару зберігач також виплачує поклажодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення.

Зважаючи на викладені обставини, а також враховуючи те, що неповернутий Підприємцем товар у розумінні пункту 4.3 Договору вважається втраченим, Товариство просило суд стягнути із зберігача суму вартості цього втраченого товару, а також нарахованих у період з 26.12.2023 року по 26.06.2024 року сум пені у розмірі 69 349,07 грн. та 3 % річних у сумі 7 247,79 грн.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Означені норми кореспондуються з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Як було зазначено вище, умовами пункту 2.1.4 Договору на зберігача покладено обов`язок повернути поклажодавцеві або вказаній ним третій особі товар:

- впродовж строку, вказаного у відповідній вимозі поклажодавця про повернення йому всього товару або його частини. Повернення товару може здійснюватися зберігачем будь-якій третій особі на письмову вимогу поклажодавця, вислану факсом або електронною поштою. В цьому випадку акт передачі товару третій особі підписується також уповноваженим представником третьої особи. Обидва екземпляри акту передаються поклажодавцеві, після підписання яких один з них залишається у поклажодавця, а інший повертається зберігачу (пункт 2.1.4.1);

- при закінченні строку зберігання товару зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві товар в повному обсязі. Товар має бути поверненим в тому самому стані, в якому він був прийнятий на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей (пункт 2.1.4.2).

Зі змісту пункту 2.1.4 Договору вбачається, що останній регулює відносини сторін щодо порядку повернення зберігачем товару як протягом встановленого терміну зберігання (пункт 2.1.4.1), так і після закінчення строку зберігання товару (пункт 2.1.4.2).

У першому випадку (протягом строку зберігання) товар або його частина підлягає поверненню поклажодавцеві чи вказаній ним третій особі на підставі та у строк, передбачений відповідно вимогою поклажодавця.

У другому випадку (після закінчення встановленого строку зберігання) товар у повному обсязі підлягає поверненню поклажодавцеві.

Пунктами 2.2.1 та 2.2.4 Договору на поклажодавця покладено обов`язок, зокрема, одержати товар від зберігача, а також надано право вимагати повернення товару або його частини у будь-який час впродовж дії даного Договору, письмово попередивши про це зберігача за 2 (два) календарних дні.

Судом встановлено, що строк зберігання належного позивачу товару був встановлений сторонами до 25.12.2023 року.

За змістом статті 948 Цивільного кодексу України у поклажодавця виникає обов`язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

У свою чергу, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина 1 статті 949 Цивільного кодексу України).

З аналізу структурної побудови Цивільного кодексу України в частині регулювання обов`язків сторін договору зберігання вбачається, що після закінчення строку зберігання, першою стороною, в якої виникає будь-який обов`язок відносно речі, є саме поклажодавець. Тобто, зацікавленою стороною у повернені речі є поклажодавець, а не зберігач цієї речі, на якого як законом, так і Договором покладено обов`язок забрати річ (товар) від зберігача.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що ні до закінчення строку зберігання товару (25.12.2023 року), ні безпосередньо в день закінчення такого строку Товариство не зверталося до Підприємця з вимогами повернути наявний у нього на зберіганні товар. Докази, які свідчать про вчинення позивачем активних дій, направлених на повернення товару зі зберігання Підприємця до спливу встановленого Актом прийому-передачі від 01.11.2023 року № 1 строку зберігання, а також документи, які підтверджують вчинення відповідачем перешкод у поверненні такого товару, його псування, нестачу чи втрату на час закінчення погодженого сторонами строку зберігання, у матеріалах справи відсутні.

Більше того, як вже було зазначено, вже після закінчення терміну зберігання товару за Договором його частина на підставі видаткових накладних від 31.01.2024 року № 111, від 11.03.2024 року № 382, від 01.04.2024 року № 386, від 15.04.2024 року № 545, від 02.05.2024 року № 593 та від 30.05.2024 року № 679 була набута у власність відповідача, а частина (на підставі видаткових накладних від 15.01.2024 року № 26 та від 18.01.2024 року № 38) - відчужена на користь Фізичної особи-підприємця Рій Миколи Миколайовича.

Отже, після 25.12.2023 року строк зберігання належного Товариству товару закінчився, проте частина такого товару фактично залишилася на складі Підприємця. При цьому, у відзиві на позовну заяву Підприємець вказував на те, що відповідний залишок товару продовжує зберігатися й після закінчення строку зберігання та на час розгляду даного спору на складі відповідача, а жодного порушення щодо забезпечення схоронності товару Підприємцем допущено не було.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень пункту 4.3 Договору щодо презумпції втрати зберігачем товару після прострочення його повернення зі зберігання понад 7 календарних днів, як підстави для притягнення Підприємця до відповідальності у вигляді відшкодування вартості відповідного товару.

Суд зазначає, що відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі унормовано статтею 950 Цивільного кодексу України, за частиною 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 950 Цивільного кодексу України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно з частиною 1 статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

За таких обставин, у даному випадку для виникнення правових підстав для стягнення з відповідача вартості втраченого товару обов`язковою умовою є встановлення вини Підприємця у втраті (нестачі) або пошкодженні товару, строк зберігання якого закінчився та який протягом цього строку не був витребуваний поклажодавцем.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.

Для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального Кодексу України).

Відтак, позивач повинен довести факт спричинення йому шкоди, обґрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

При цьому, за змістом частини 3 статті 950 Цивільного кодексу України після закінчення строку зберігання відповідальність зберігача наступає лише за наявності його умислу або грубої необережності у фактичній втраті (нестачі) або пошкодженні речі.

Судом враховано відсутність у матеріалах справи доказів отримання Підприємцем вимоги Товариства від 08.04.2024 року № 08/04, посилання Підприємця на продовження фактичного зберігання ним залишку товару (за виключенням товару, викупленого Підприємцем та Фізичною особою-підприємцем Рій Миколою Миколайовичем на умовах відповідних дилерських договорів), яке було викладене як у відзиві на позовну заяву, так і в адресованому Товариству листі від 20.06.2024 року № 3.

Крім того, суд звертає увагу на підписані Товариством та скріплені відбитком його печатки видаткові накладні від 15.04.2024 року № 545, від 02.05.2024 року № 593 та від 30.05.2024 року № 679, за якими позивач на підставі Дилерського договору відчужував на користь Підприємця відповідні партії товару. Факт підписання позивачем таких товаророзпорядчих документів після закінчення строку зберігання товару за Договором, а також вже після направлення відповідачу вимоги від 08.04.2024 року № 08/04, свідчить про обізнаність та усвідомлення Товариством про фактичну наявність ввіреного відповідачу для зберігання за Договором товару на складі Підприємця.

Зважаючи на викладене та враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження фактичної втрати (нестачі) або пошкодження ввіреного Підприємцю за Договором товару (зокрема, протягом встановленого строку зберігання), як і доказів наявності його умислу або грубої необережності у такій втраті (нестачі), додатково беручи до уваги необґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми вартості втраченого товару (з урахуванням відчуження його частини на користь Фізичної особи-підприємця Рій Миколи Миколайовича), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Товариства про стягнення з відповідача вартості втраченого товару в розмірі 483 185,97 грн., а також похідних вимог про стягнення з Підприємця 69 349,07 грн. пені та 7 247,79 грн. 3 % річних.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог Товариства в даній справі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за Товариством та компенсації останньому не підлягає.

Що стосується понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У поданому суду клопотанні від 22.11.2024 року Підприємець повідомив про намір подати документи на підтвердження понесених відповідачем витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати відповідача на оплату професійної правничої допомоги.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 221, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати Фізичної особи-підприємця Бондаренка Сергія Олеговича на професійну правничу допомогу на 22.01.2025 року о 14:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, корпус Б, зал № 8.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Бондаренка Сергія Олеговича протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення ними заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2024 року.

Суддя В.С. Ломака