Ухвала

від 23.12.2024 по справі 911/3151/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"23" грудня 2024 р. Справа № 911/3151/24

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А. перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Грейсагро

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро

2. Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро ОСОБА_1

про припинення використання найменування, зобов`язання внести зміни до установчих документів та провести відповідну державну реєстрацію

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Грейсагро (ідентифікаційний код 40897058) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро (ідентифікаційний код 45473191) та учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро ОСОБА_1 про:

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро (ідентифікаційний код 45473191) припинити використання комерційного (фірмового) найменування Товариства з обмеженою відповідальністю Грейсагро (ідентифікаційний код 40897058), яким є слово Грейсагро та словосполучення Грейс Агро, шляхом вилучення позначення (слів) Грейс Агро із його найменування;

- зобов`язання учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро ОСОБА_1 внести зміни до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро (ідентифікаційний код 45473191) в частині його найменування, а саме вилучити з найменування товариства позначення (слова) Грейс Агро та подати державному реєстратору, в порядку, встановленому чинним законодавством України, документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

Вказані вимоги обґрунтовано тим, що 17.06.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю Грейсагро (ідентифікаційний код 40897058) зареєстровано як юридичну особу, яка на підставі виданого їй Міністерством економічного розвитку і торгівлі України свідоцтва № НОМЕР_1 на знаки для товрів і послуг для власної індивідуалізації під час своєї господарської діяльності використовує знак Grace Agro та власну назву Грейсагро, у тому числі і словосполучення Грейс Агро.

Водночас, за доводами позивача, йому стало відомо, що 22.03.2024 в єдиному державному реєстрі зареєстровано юридичну особу (ідентифікаційний код 45473191) з назвою - Товариство з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро, яка згідно відомостей ЄДР має досить схожі та/або ідентичні з позивачем види господарської діяльності, що призводить до використання ділової репутації та популярності позивача, наслідком чого може стати змішування із господарською діяльністю позивача як одним із видів недобросовісної конкуренції у розумінні статті 4 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції.

З огляду наведеного, посилаючись на статті 90, 489-491 ЦК України та статтю 159 ГК України, позивач зауважив, що їхній зміст свідчить про те, що належним способом захисту права особи на комерційне (фірмове) найменування є вимога про зобов`язання іншої особи припинити використання тотожного найменування та зобов`язати власника (засновника) або уповноважений ним орган внести необхідні зміни до установчих документів.

Господарський суд Київської області ухвалою від 04.12.2024 залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Грейсагро без руху та постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали шляхом подання до суду:

1) письмових пояснень стосовно наявності підстав для об`єднання в одній позовній заяві вимог спрямованих як до юридичної особи, так і до фізичної особи, яка не є підприємцем, у розрізі пункту 14 частини 1 статті 20, статті 173 ГПК України;

2) письмових пояснень стосовно того, яка з двох заявлених вимог є основною, а яка похідною від основної вимоги;

3) письмових пояснень щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, зокрема шляхом зобов`язання учасника товариства - фізичної особи, без ідентифікуючих її серед інших осіб відомостей (реєстраційний номер облікової картки платника податків або номер і серію паспорта), внести зміни до установчих документів ТОВ Актив Грейс Агро (ідентифікаційний код 45473191) та зареєструвати такі зміни, з урахуванням того, що учасник товариства та/або особа, яка виконує функції управлінням товариства, може змінитися у будь-який час.

17.12.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю Грейсагро надійшла заява, у змісті якої позивачем пояснено, що вимога про зобов`язання відповідача припинити використання найменування є основною, тоді як похідною від неї є вимога про зобов`язання учасника відповідача ОСОБА_2 .Рю внести зміни до установчих документів відповідача.

Водночас, за доводами позивача з посиланням на статті 90, 489-491 ЦК України, статтю 159 ГК України та п. 2 ч. 2 ст. 30, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», особою, до компетенції якої відноситься прийняття рішень щодо внесення зміни до установчих документів товариства (у тому числі щодо зміни назви юридичної особи), є його учасник.

Також, посилаючись на ч. 3 ст. 96 ГПК України, позивач зазначив що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Звідси, на переконання позивача, якщо рішення суду не передбачатиме обов`язку вчинення учасником товариства дій щодо зміни його найменування, це поставить під сумнів виконання рішення загалом і останнє не породжуватиме жодних наслідків.

Крім того позивач звернув увагу, що:

- така вимога є похідною від первісної та нерозривно з нею пов`язана, а тому розгляд цієї справи за правилами господарського судочинства забезпечить уникненню порушення принципів повноти та всебічності;

- позивач не звернувся до суду із позовом про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, оскільки позов мотивований неправомірним використанням іншою юридичною особою комерційного найменування позивача, як об`єкта права інтелектуальної власності.

Отже, позивач вважає, що заявлені вимоги відносяться до юрисдикції господарського суду, а об`єднання пов`язаних між собою основної та похідної позовних вимог, пред`явлених до юридичної особи та її учасника, не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає існуючій судовій практиці.

З огляду на вказане та зміст позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Грейсагро суд дійшов таких висновків.

Приписи статей 124, 125 Конституції України унормовують, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Приписами ст. ст. 1, 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пунктів 1, 3, 10, 12, 13, 14, 15 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

- справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

- справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

- вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

- справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

- інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Згідно ч. 2 ст. 20 ГПК України Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:

1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;

2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов`язані з ними законні інтереси;

3) справи про визнання торговельної марки добре відомою;

4) справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;

5) справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії;

6) справи у спорах, які виникають із відносин, пов`язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань.

З аналізу викладених вище норм, зокрема частини першої статті 20 ГПК України слідує, що спір є господарським та підвідомчий господарському суду, зокрема, за наявності таких умов: 1) участь у спорі суб`єкта господарювання; 2) наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; 3) наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, а також відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Частина ж 2 статті 20 ГПК України передбачає підвідомчість Вищому суд з питань інтелектуальної власності справ щодо прав інтелектуальної власності.

У відповідності до пункту 16 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, суд зауважує, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, відтак поняття юрисдикції (підвідомчості) охоплює визначену законом сукупність повноважень судів, зокрема господарських, цивільних щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

З огляду наведеного суд зазначає, що редакція кодексу, про яку йдеться у наведеному вище пункті, набрала чинності 15.12.2017 згідно Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Водночас Вищий суд з питань інтелектуальної власності не розпочав свою роботу, а тому підвідомчість справ щодо прав інтелектуальної власності має визначатися за процесуальним законом, який діяв до 15.12.2017.

Приписами статей 12, 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) передбачено, що господарським судам підвідомчі зокрема справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.

Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Так, Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є:

- по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства;

- по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №199/3288/21 (провадження №61-1061св24).

Подання ж позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ згідно вимог цього Кодексу, тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, за умови якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

У розрізі наведеного суд зауважує, що приписами Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) не передбачено підвідомчості господарському суду спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності, позови за якими пред`явлені до фізичних осіб (відповідачів), тобто фізичні особи не входили до кола осіб, які за суб`єктним складом могли брати участь у розгляді господарського спору щодо захисту порушених прав інтелектуальної власності.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №757/19365/19 (провадження №61-17875св21).

Поряд з тим суд вважає за необхідне зауважити, що у постанові від 30.05.2018 у справі №910/32742/15 про захист прав інтелектуальної власності Верховний Суд дійшов висновків про помилкове залучення як відповідача фізичної особи, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді.

Як слідує зі змісту поданого Товариством з обмеженою відповідальністю Грейсагро позову та його прохальної частини, відповідачем 2 позивач зазначив фізичну особу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро ОСОБА_1 , який, на переконання позивача, порушує його права бездіяльністю по внесенню змін до статуту в частині найменування юридичної особи, яке є схожим та порушує права позивача на комерційне найменування, як складової права інтелектуальної власності.

Також, на переконання позивача, саме вказана фізична особа, як учасник юридичної особи, може вчинити дії із внесення змін до статуту товариства та провести відповідну державну реєстрацію, як наслідок саме ця фізична особа має відповідати в частині другої, похідної вимоги.

Беручи до уваги вказане та викладені вище приписи процесуального законодавства, якими не передбачено підвідомчості господарському суду спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності, позови за якими пред`явлені до фізичних осіб (відповідачів), суд висновує, що поданий Товариством з обмеженою відповідальністю Грейсагро позов у частині вимоги про зобов`язання фізичної особи внести зміни до установчих документів юридичної особи та провести відповідну державну реєстрацію належить до юрисдикції загальних судів та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі №910/7281/20.

Посилання ж позивача на статті 90, 489-491 ЦК України, статтю 159 ГК України та п. 2 ч. 2 ст. 30, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», судом відхиляються, позаяк жодна із вказаних норм матеріального права не визначає, що:

- саме учасник (засновник) юридичної особи має відповідати за позовом щодо захисту права на комерційне найменування, як складової права інтелектуальної власності, зокрема у частині вимоги про зобов`язання внести зміни до установчих документів юридичної особи та провести відповідну державну реєстрацію;

- спрямований до фізичної особи позов щодо захисту права на комерційне найменування, як складової права інтелектуальної власності, зокрема у частині вимоги про зобов`язання внести зміни до установчих документів юридичної особи та провести відповідну державну реєстрацію підвідомчий господарському суду.

Суд звертає увагу позивача на те, що за змістом наведених вище норм ГПК України (в редакції після 15.12.2017), участь фізичних осіб, які не є суб`єктами підприємницької діяльності, допускається лише у виключних випадках, зокрема:

- у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- у спорах, що виникають з корпоративних відносин;

- у спорах між юридичною особою та її посадовою особою про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, і до вказаних спорів не відноситься спір за поданим Товариством з обмеженою відповідальністю Грейсагро позовом.

Водночас судом враховано, що передбачені пунктом 13 частини 1 статті 20 ГПК України вимоги щодо реєстраційних дій, у розумінні господарської юрисдикції, можуть бути похідними лише від спору щодо майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, і якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Тобто вимоги щодо реєстраційних дій мають бути похідні, зокрема від основних вимог, які стосуються корпоративного або майнового спору, до яких відноситься спір за поданим Товариством з обмеженою відповідальністю Грейсагро позовом.

Решта ж віднесених частиною 1 статті 20 ГПК України до господарської юрисдикції справ стосується справ, які чітко визначають неможливість участі фізичних осіб, як сторін відповідних спорів, зокрема:

- справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

- справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

- інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

З огляду наведеного та доводів позивача про те, що поданий ним позов не є таким, що стосується захисту ділової репутації, суд звертає увагу на те, що стаття 4 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції, на яку позивачем здійснено посилання у власному позові, міститься у главі 2 вказаного закону під назвою «Неправомірне використання ділової репутації суб`єкта господарювання».

До того ж приписами статті 33 Господарського кодексу України, яка найменована як «Неправомірне використання ділової репутації суб`єкта господарювання», унормовано, зокрема, що неправомірним використанням ділової репутації суб`єкта господарювання визнаються: неправомірне використання чужих позначень; неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних матеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб`єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.

Стосовно ж посилань позивача на те, що заявлена ним до фізичної особи вимога про зобов`язання внести зміни до установчих документів та провести відповідну державну реєстрацію нерозривно пов`язана з основною вимогою, спрямованою до юридичної особи, то суд звертає увагу позивача на постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №757/19365/19 (провадження № 61-17875св21), у якій суд касаційної інстанції виснував, що матеріально-правові вимоги у цій справі є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою та за своїм суб`єктним складом, до якого входить і фізична особа, та за характером правовідносин мають розглядатися в одному провадженні саме за правилами цивільного судочинства.

Попри вказане судом враховано, що поняття «належний спосіб захисту» не є тотожним поняттю «належності суду та юрисдикції (підвідомчості)», відтак належність/ефективність способу захисту не може впливати на визначення судом того, чи належить справа та/або одна з вимог до компетенції та розгляду саме цим судом, а не цивільним.

У розрізі наведеного судом також враховано, що:

- Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 у справі №910/32742/15 не погодився з доводами щодо відсутності такого способу захисту прав, як спонукання іншої особи виключити певні словосполучення чи слово із свого офіційного зареєстрованого найменування;

- у вказаній справі №910/32742/15 суди дійшли висновку про неможливість участі фізичної особи у якості відповідача;

- такий спосіб захисту як спонукання/зобов`язання внести зміни до своїх установчих документів в частині зміни найменування юридичної особи може бути застосований та звернутий саме до тієї юридичної особи, яка здійснює таке порушення, а рішення суду у разі задоволення позову в цій частині вплине на права та обов`язки засновників (учасників) відповідача щодо прийняття рішення про внесення відповідних змін, відтак ці учасники (засновники) можуть залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,

До схожих висновків пришов Господарський суд міста Києва у рішенні від 18.03.2019 у справі №910/14234/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

З огляду наведеного суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю Грейсагро порушено правила об`єднання позовних вимог при зверненні до суду із відповідним позовом, оскільки за одним позовом об`єднано вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства: спрямовану до юридичної особи вимогу про припинення використання найменування із вимогою про зобов`язання внести зміни до установчих документів та провести відповідну державну реєстрацію, спрямованою до фізичної особи, розгляд якої віднесено до цивільної юрисдикції.

Згідно приписів п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо, порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.

За таких обставин, оскільки позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Грейсагро до Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро та Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро ОСОБА_1 про припинення використання найменування, зобов`язання внести зміни до установчих документів та провести відповідну державну реєстрацію.

Вказаний висновок побудовано судом саме на обранні позивачем до складу учасників справи фізичної особи, шляхом заявлення до неї відповідної вимоги, і жодним чином не стосуються питання належності/неналежності такого відповідача та/або відповідності обраних позивачем способів захисту.

До того ж суд зауважує, що розгляд справ у «неправильній» юрисдикції є порушенням принципу правової визначеності та впевненості осіб у потребі звертатися саме до відповідного компетентного суду, тоді як помилкове визначення юрисдикції створює хибне враження щодо природи спірних правовідносин, часто призводить до відповідальності особи, яка не є належним відповідачем.

Правильне визначення юрисдикції справ має надважливе значення в практиці судів, адже судове рішення, яким навіть правильно вирішено спір по суті, не може вважатися таким, що прийняте встановленим законом судом, якщо при його винесенні було допущено порушення юрисдикції.

В розрізі зроблених вище висновків судом враховано, що:

- доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності заяв/скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, відтак кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу;

- наявність у особи певних прав та можливостей їх захисту та, відповідно, процесуального права на розпорядження своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не звільняє заявника від обов`язку дотримання унормованих процесуальними приписами правил подання позову, у тому числі щодо об`єднання позовних вимог;

- передбачена статтею 14 ГПК України диспозитивність, як і власний розсуд позивача не є безмежними та не можуть використовуватись з порушенням передбачених процесуальним законом обов`язків щодо змісту позовної заяви, зокрема дотримання правил об`єднання заявлених позивачем вимог, що може бути перевірено та встановлено судом на стадії відкриття провадження у справі з метою процесуальної економії - виключення затрати часу, у тому числі на стадії підготовчого провадження, з метою з`ясування взаємних прав і обов`язків сторін, відтак ускладнення вирішення спору і розгляду справи загалом.

Отже, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до господарського суду в загальному порядку після приведення такого позову у відповідність із приписами ГПК України в частині юрисдикції господарського суду та спорів, які суд може розглядати, з урахуванням правил об`єднання заявлених позивачем вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 20, 173, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

Повернути позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Грейсагро до Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро та Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Актив Грейс Агро ОСОБА_1 про припинення використання найменування, зобов`язання внести зміни до установчих документів та провести відповідну державну реєстрацію, з доданими до неї документами.

Ухвала складена та підписана 23.12.2024, набирає законної сили з моменту її підписання суддею у відповідності до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строки та порядок відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.А. Ярема