Ухвала

від 24.12.2024 по справі 912/3135/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

24 грудня 2024 рокуСправа № 912/3135/24

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кузьміної Б.М., розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Платової Лариси Миколаївни про забезпечення позову 23.12.2024 у справі № 912/3135/24

за позовом фізичної особи-підприємця Платової Лариси Миколаївни

до Агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 462499,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

20.12.2024 до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Платової Лариси Миколаївни (далі - позивач) до Агрофірми «Хлібороб» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі відповідач), в якій позивач просить:

«1. Стягнути з Агрофірма «Хлібороб» у формі ТОВ (Код ЄДРПОУ: 30702633, Юридична адреса: 26512, Кіровоградська обл., Голованівський р-н, с. Наливайка) на користь фізичної особи-підприємця Платової Лариси Миколаївни (ІПН: НОМЕР_1 , Юридична адреса: АДРЕСА_1 ) суму боргу з урахуванням штрафу в розмірі 10% від несплаченої суми, яка складає 462499,49 (чотириста шістдесят дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять грн 49 коп).

2. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу».

На обґрунтування позовної заяви позивач посилається на невиконання відповідачем як замовником обов`язку із сплати позивачу як виконавцю вартості послуг, наданих за договором від 10.01.2021 про надання послуг та виконання робіт, на суму 420 454,08 грн. Позивач повідомляє, що 30.11.2024 направила засобами поштового зв`язку на адресу відповідача вимогу про сплату боргу, акт виконаних робіт, рахунок на оплату послуг. Позивач вказує, що остаточним строком розрахунку замовника із виконавцем є 17.12.2024. Посилаючись на неотримання розрахунку за надані послуги станом на момент подання позову, позивач зазначає про порушення відповідачем умов договору та нарахування нею у зв`язку з цим відповідачу штрафу в сумі 42045,41 грн на підставі пункту 8.3. договору.

Ухвалою від 24.12.2024 суд залишив позовну заяву без руху і надав строк для усунення її недоліків.

23.12.2024 до господарського суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить: «Накласти арешт на кошти на рахунках як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Агрофірми «Хлібороб» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (ЄДРПОУ: 30702633, адреса місцезнаходження: 26512, Кіровоградська обл., Голованівський р-н, с. Наливайка) в межах суми боргу, а саме в розмірі 462499,49 (чотириста шістдесят дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять грн 49 коп)».

Додаток до заяви становить документ про сплату судового збору за подання заяви.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що заявлена до стягнення сума у розмірі 462 499,49 грн є дуже значною, тому існує імовірність, що виконання рішення буде здійснюватися за рахунок майна відповідача. Позивач посилається на недобросовісність відповідача щодо здійснення оплати наданих позивачем послуг та повне ігнорування відповідачем вимоги позивача щодо проведення розрахунку згідно з умовами договору №1 про надання послуг та виконання робіт від 10.01.2021. Позивач вказує, що є вагомі підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову не лише утруднить виконання рішення суду, а і зробить це неможливим. Позивач вважає, що, не виконавши вимоги та отримавши позовну заяву, відповідач, з метою подальшого ухилення від виконання зобов`язань, може розпорядитися належним йому майном шляхом відчуження його будь-яким третім особам, а також вивести з рахунків належні йому грошові кошти. Про наявність ризиків невиконання відповідачем рішення суду, зазначає позивач, свідчить опублікована у відкритих джерелах фінансова звітність відповідача. Посилаючись на фінансову звітність відповідача, позивач вказує, що розмір активів відповідача має тенденцію до зниження, а зобов`язань - до зростання. Зокрема, вказує позивач, розмір активів відповідача станом на 2023 рік є меншим у порівнянні з 2022 роком на 515 556 000 грн. Щодо зобов`язань, зазначає позивач, вони зросли у 2023 році порівняно з 2022 роком на 31011 000 грн. Позивач зазначає, що накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача в межах ціни позову є співмірним, оскільки виконання в майбутньому судового рішення в разі задоволення позовних вимог безпосередньо буде залежати від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. На переконання позивача, такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову у розмірі 462499,49грн, забезпечить реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Водночас, зазначає позивач, таке застосування заходу забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, що дозволить створити належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

За правилами частини першої статті 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновків про відмову в її задоволенні, виходячи з такого.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пункт 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що позов забезпечується, серед іншого, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Суд ураховує, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Згідно із частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Також господарський суд зазначає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) прямо залежить від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок належно обґрунтувати, а також належними та допустимими доказами довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Доводи позивача на обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються на твердженні позивача про можливість відчуження відповідачем його майна, можливість виведення коштів з рахунків.

Саме лише посилання на наявну заборгованість та звернення до господарського суду з позовом про її стягнення не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.

Виходячи з прохальної частини позовної заяви, предметом позову виступає майнова вимога позивача із стягнення з відповідача заборгованості в сумі 462 499,49 грн.

Посилання позивача на ухилення відповідача від виконання зобов`язань за договором та наявність заборгованості станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову є передчасним, оскільки обставини неналежного виконання зобов`язань за договором і наявність заборгованості належать до предмета доказування у справі і підлягають з`ясуванню під час розгляду справи по суті.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається також на недобросовісність відповідача щодо здійснення оплати наданих позивачем послуг і повне ігнорування відповідачем вимоги позивача щодо проведення розрахунку згідно з умовами договору № 1 про надання послуг і виконання робіт від 10.01.2021.

Одночасно в позовній заяві позивач повідомляє, що вимога про сплату боргу була направлена відповідачу 30.11.2024, а остаточним строком розрахунку є 17.12.2024.

З повідомлених позивачем обставин не вбачається тривалого незадоволення відповідачем вимог позивача щодо розрахунку за договором, оскільки позовна заява подана до суду 20.12.2024, тобто на 3-й день від дати, в яку, за повідомленням позивача, відповідач мав з ним розрахуватися.

Посилання позивача на дані фінансової звітності відповідача не можуть бути прийняті судом, оскільки не підтверджені жодними доказами і не свідчать про наміри відповідача ухилитися від виконання рішення суду.

Позивач зазначає, що дані фінансової звітності відповідача опубліковані у відкритих джерелах.

Суд вказує, що публічна доступність доказів не звільняє учасника справи від обов`язку надати їх до суду, оскільки, відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України, збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства.

За такого суд дійшов переконання, що позивач належно не обґрунтував і не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Позивач посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Надаючи відповідь на цей аргумент позивача, господарський суд звертається до висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених в ухвалі від 01.03.2024 у справі № 917/1610/23. Ці висновки, на переконання суду, допомагають правильно розуміти і застосовувати правову позицію, викладену в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, на яку посилається позивач.

В ухвалі від 01.03.2024 у справі № 917/1610/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав, що у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову.

При цьому Верховний Суд зазначив, що наведений у постанові підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

За такого суд господарський суд вважає, що висновки Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 не звільняють позивача від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову.

Суд також ураховує, що, відповідно до постанови Верховного Суду від 09.04.2024 у справі №917/1610/23, суд касаційної інстанції встановив, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що відповідач вчиняє дії з відчуження свого майна, які можуть свідчити, зокрема і про ухилення від виконання зобов`язань.

Натомість у справі № 912/3135/24 позивач не повідомив обставин та не надав доказів, які б вказували на реальні наміри відповідача вчинити будь-які дії, які можуть створити загрозу утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду.

Зокрема, позивач посилається лише на потенційну можливість невиконання судового рішення.

Господарський суд зазначає, що саме лише те, що позовні вимоги у цій справі є вимогами про стягнення грошових коштів та те, що відповідач має можливість розпоряджатися власним майном і коштами, не звільняє позивача від необхідності належно обґрунтувати та довести належними та допустимими доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Саме лише припущення позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів у майбутньому, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення позову.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Позивач вказує, що застосування заходу забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, що дозволить створити належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Суд бере до уваги, що подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову та на можливості відповідача розпорядитися його майном і коштами.

Суд ураховує, що грошові кошти на рахунках можуть спрямовуватися відповідачем для сплати податків, зборів, заробітної плати, єдиного соціального внеску тощо.

За умови недоведеності ризику ухилення відповідача від виконання рішення суду (у разі його ухвалення на користь позивача) відповідне обмеження щодо використання коштів не може вважатися співмірним.

За такого суд має розумний сумнів у співмірності, обґрунтованості і розумності вжиття заходів забезпечення позову, ураховуючи, що заява мотивована лише потенційною неможливістю виконання рішення суду і не містить переконливих аргументів і будь-яких доказів наявності ризику ухилення відповідача від виконання рішення суду (у разі його ухвалення на користь позивача).

Суд зазначає, що позивачем не наведено переконливих аргументів, не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, із якими чинне законодавство пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів та які б дозволили суду дійти висновку про доцільність та необхідність забезпечення позову із врахуванням дотримання збалансованості інтересів сторін.

На підставі вищенаведеного в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви позивача від 23.12.2024 про забезпечення позову.

Відповідно до частини шостої статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

У зв`язку з відмовою в задоволенні заяви про забезпечення позову сплачена позивачем сума судового збору за її подання покладається на позивача.

Керуючись статтями 136-137, 140, 233-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Платової Лариси Миколаївни від 23.12.2024 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її постановлення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Копії ухвали направити до електронного кабінету уповноваженого представника позивача адвоката Люлика Романа Івановича.

Ухвалу підписано 24.12.2024.

Суддя Б.М. Кузьміна