Рішення

від 24.12.2024 по справі 240/12151/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Житомир справа № 240/12151/24

категорія 108020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерспецтехніка" до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерспецтехніка" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України (далі відповідач, Житомирська митниця) про коригування митної вартості від 06.06.2024 №UA101000/2024/000190/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/006955.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про коригування митної вартості безпідставне, оскільки не доведено правомірність застосування резервного методу при визначенні митної вартості, а зазначені в рішення митниці причини не є належним доказом невірного визначення митної вартості декларантом. Заявлена позивачем митна вартість є реальною, підтвердженою належними доказами та не спростована відповідачем. Відтак, на думку позивача, у Житомирської митниці не було достатніх правових підстав для коригування митної вартості автомобіля.

Ухвалою суду позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що оскаржене рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки в результаті контролю правильності визначення митної вартості товару встановлено, що документи, подані позивачем під час митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. На думку митного органу, такі розбіжності в описі і моделі транспортного засобу в наданих до митного органу документах є суттєвими, та викликають сумніви щодо пов`язаності зазначених документів з транспортним засобом, що імпортувався.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

27.05.2024 між сторонами укладено Додаток № 34 до Договору міжнародної купівлі-продажу від 13.11.2019 № 1-2019 (далі Додаток № 34), відповідно до п. 1. якого поставка техніки: DAF TRUCK LF 55.250 GRITTING VENICLE Reg: АО63 KNE, VIN: НОМЕР_1 , Country of origin Netherlands, вартістю 9500,00 GBP. Замовлення оформляється у формі інвойсу.

Згідно п. 5 Додатку № 34 Товар постачається на умовах DAP, відповідно до положень ІНКОТЕРМС 2010.

27.05.2024 Продавцем виставлений інвойс № 1930 на суму 9500,00 англійських фунтів стерлінгів.

Суд установив, що05.06.2024 з метою митного оформлення моторного транспортного засобу спеціального призначення для прибирання доріг: автомобіль - розкидач сипучих речовин бувший у використанні, марки: DAF; модель: LF 55.250, ідентифікаційний номер (номер шасі): НОМЕР_1 , позивачем подано митну декларацію № 24UA101020020913U0, в якій визначено митну вартість автомобіля за основним методом, а саме за ціною Контракту.

Разом з митною декларацією були подані такі документи:

рахунок-фактура (інвойс) від 27.05.2024 № 1930;

-автотоваротранспортна накладна від 30.05.2024 № 155434;

-декларація про походження товару від 27.05.2024 № 1930;

-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 04.06.2018 № НОМЕР_2 ;

-договір міжнародної купівлі-продажу від 13.11.2019 № 1-2019;

-Додаток від 27.05.2024 № 34.

З метою підтвердження заявленого рівня митної вартості імпортованого товару декларанту направлено електронне повідомлення щодо необхідності надання додаткових документів.

На вимогу митниці декларантом надано: переклад на українську мову інвойсу, техпаспорту, ТТН, додаток №32 від 20.03.2024, лист від 05.05.2024 про коректну назву моделі розкидача піску.

За результатами вивчення поданих декларантом документів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 06.06.2024 №UA101000/2024/000190/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/006955.

В розділі 33 названого рішення зазначено:

На виконання вимог Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджений наказом Держмитслужби України від 01 липня 2021 року №476, митницею проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товару з інформацією, наявною в автоматизованій системі митного оформлення "Інспектор", а також з рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких уже здійснено. За результатами перевірки встановлено, що заявлена митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів.

Документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Відповідно до п 7.1 Контракту № 1-2019 від 31 листопада 2019 року термін дії до 31 грудня 2022 роки. Таким чином, якщо дана зовнішньоекономічна операція здійснюється за даним контрактом, то станом на 05.06.2024 сторони повинні були укласти додаткову угоду про продовження дії контракту. Даний документ не долучено до митного оформлення. Дані обставини створюють обґрунтовані сумніви щодо того, чи є дійсним даний зовнішньоекономічний контракт на момент здійснення купівлі-продажу товару, митне оформлення якого здійснюється.

До митного оформлення додатково надано додаткову угоду № 32 від 20.03.2024 про продовження терміну дії контракту до 31.12.2024. Разом з тим, до митного оформлення не долучено документ, якій свідчив би, що на момент укладання Додаткової угоди № 32 від 20.03.2024 Контракт № 1-2019 від 31.11.2019 був чинним.

Відповідно до п1.1 Контракту Продавець (CV EXPORT DIRECT LIMITED) постачає, а Покупець (ТОВ "ІНТЕРСПЕЦТЕХНІКА") приймає та оплачує вживану техніку.

Відповідно до п.1.2 Контракту конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим договором зазначається у додатку до контракту.

До митної декларації долучено додаток до контракту від 27.05.2024 №34 відповідно до якого сторонами виступають "Виконавець" та "Замовник", що суперечить відомостям зазначеним в преамбулі Контракту. Тобто дане доповнення може стосуватися іншого правочину, що не стосується даної поставки.

Також, додаток до контракту від 27.05.2024 №34 містить відомості про найменування (опис товару) - DAF TRUCK LF 250 GRITTING VEHICLE, який не відповідає опису зазначеним в гр. 31 митної декларації - DAF, LF 55.250. Додатково до митного оформлення надано лист від 05.06.2024 про помилку в рахунку-фактурі від 27.05.2023 1930, щодо моделі транспортного засобу, разом з тим це не усуває розбіжності про опис і модель зазначених в інших товаросупровідних документах.

З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваного товару проводимо консультацію, в ході якої декларанту пропонуємо інформацію щодо вартості схожого товару.

З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваних товарів проведено консультацію, в ході якої декларанту запропоновано інформацію щодо вартості схожого товару. Методи 2а і 2б не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару за МД № 24UA209200015650U2 від 15.03.2024 - Автомобіль спеціального призначення - піскорозкидач, бувший у використанні, на базі автомобіля- марки DAF, - моделі LF 55.250,- ідентифікаційний номер (номер шасі) - НОМЕР_3 ,- номер двигуна (маркування) - нема даних,- тип двигуна - дизель, - робочий об"єм циліндрів - 6693 см3, - потужність двигуна - 182 kw,- призначений для використання по дорогах загального користуванння ,- колісна формула - 4х2,- з правостороннім розміщенням керма,- календарний рік виготовлення - 2013,- модельний рік виготовлення - 2013,- дата введення в експлуатацію - 01.10.2013 р.,- з наявними пошкодженнями та дефектами що виникли внаслідок експлуатації згідно експертного висновку, а саме:- корозія сходів кузову,- корозія стійок кузову,- корозія кріплення бортів,- корозія кріплення для відвалу,- потертості переднього бамперу,- корозія кріплення кабіни,- сколи та подряпини по кузову,- точкова корозія рами,- корозія балонів високого тиску,- тріщини пневмоподушок, - корозія бункеру для піску,- корозія та сліди мастила на гідроциліндрах,- корозія механізму розкидування,- забруднена оббивка салону та сидінь та ін. - 15 000,00 GBP за одиницю з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Джерело інформації: Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI, інформація щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено, які містяться в ціновій базі ЄАІС ДМСУ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі МК України) встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Положеннями частини 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

У частині 6 цієї правової норми зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 341 частини 1 статті 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що Фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

У частині 5 цієї правової норми надається визначення терміну ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Згідно частини 2 названої правової норми документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок фактура (інвойс), або рахунок проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 3 цієї правової норми у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У пункті 1 частини 4 статті 54 МК України встановлено обов`язок митного органу здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Разом з тим, згідно частини 3 статті 53 МК України, якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 200/6521/20-а наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Суд зазначає, що Житомирською митницею в якості підстави для надання позивачем додаткових документів у повідомленні зазначено, що заявлена декларантом митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, а документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема зауважує, що :

Відповідно до п. 7.1 Контракту № 1-2019 від 31 листопада 2019 року термін дії до 31 грудня 2022 роки. Таким чином, якщо дана зовнішньоекономічна операція здійснюється за даним контрактом, то станом на 05.06.2024 сторони повинні були укласти додаткову угоду про продовження дії контракту. Даний документ не долучено до митного оформлення. Дані обставини створюють обґрунтовані сумніви щодо того, чи є дійсним даний зовнішньоекономічний контракт на момент здійснення купівлі-продажу товару, митне оформлення якого здійснюється.

До митного оформлення надано додаткову угоди № 32 від 20.03.2024 про продовження терміну дії контракту до 31.12.2024. Разом з тим, до митного оформлення не долучено документ, якій свідчив би, що на момент укладання Додаткової угоди № 32 від 20.03.2024 Контракт № 1-2019 від 31.11.2019 був чинним.

Відповідно до п1.1 Контракту Продавець (CV EXPORT DIRECT LIMITED) постачає, а Покупець (ТОВ "ІНТЕРСПЕЦТЕХНІКА") приймає та оплачує вживану техніку.

Відповідно до п.1.2 Контракту конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим договором зазначається у додатку до контракту.

До митної декларації долучено додаток до контракту від 27.05.2024 №34 відповідно до якого сторонами виступають "Виконавець" та "Замовник", що суперечить відомостям зазначеним в преамбулі Контракту. Тобто дане доповнення може стосуватися іншого правочину, що не стосується даної поставки.

Також, додаток до контракту від 27.05.2024 №34 містить відомості про найменування (опис товару) - DAF TRUCK LF 250 GRITTING VEHICLE, який не відповідає опису зазначеним в гр. 31 митної декларації - DAF, LF 55.250. Додатково до митного оформлення надано лист від 05.06.2024 про помилку в рахунку-фактурі від 27.05.2023 1930, щодо моделі транспортного засобу, разом з тим це не усуває розбіжності про опис і модель зазначених в інших товаросупровідних документах.

З огляду на зазначене у митного органу виникли сумніви у достовірності заявленої митної вартості товару.

Надаючи оцінку наведеним твердженням митного органу, суд зауважує на таке.

Перш за все у оскаржуваному рішенні митного органу помилково зазначено дату контракту, який було надано імпортером для підтвердження правильності визначення митної вартості товару, а саме замість 13 листопада 2019 року зазначено 31 листопада 2019 року.

Як вірно встановлено митним органом, згідно пункту 7.1 Контракту № 1-2019 від 13 листопада 2019 року термін його дії визначений до 31 грудня 2022 роки.

На підтвердження продовження строку дії названого контракту декларантом подано додаток №32 від 20 березня 2024 року, пунктом 8 якої передбачено внесення змін до пункту 7.1 Контракту № 1-2019 від 13 листопада 2019 року та продовження терміну дії останнього до 31 грудня 2024 року.

Суд зауважує, що на обґрунтування правильності визначення митної вартості імпортованого товару декларантом було подано інвойс від 27 травня 2024 року, який містить інформацію про вартість проданого товару, що імпортується, умови його поставки та характеристики, зокрема VIN-код.

Стандарт ISO 3778:2009, який встановлює вимоги до змісту і структури ідентифікаційного номера транспортного засобу з метою встановлення єдиної нумерації системи ідентифікації дорожніх транспортних засобів на міжнародному ринку, передбачає, що VIN-код або VIN номер кузова є індивідуальним для кожного конкретного транспортного засобу та має 17 символів. Такий код містить інформацію про виробника, характеристики транспортного засобу та рік випуску.

Крім того, відповідачу надані документи на підтвердження технічної помилки.

Не зважаючи на помилку в найменуванні товару, всі товаросупровідні документи містять ідентифікаційний номер транспортного засобу - VIN: НОМЕР_1 .

Ідентичність товару підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

З огляду на те, що в усіх наданих декларантом документах, зазначений один і той самий номер кузова, про що зазначає і відповідач, суд приходить до висновку, що твердження останнього про суттєві розбіжності в описі та моделі транспортного засобу, які викликають сумнів щодо пов`язаності наданих декларантом документів з транспортним засобом, що імпортується, є безпідставним.

Також суд наголошує, що виявлені митним органом неточності у Контракті №1-2019 та додатках до нього, зокрема, щодо строку дії такого контракту та використання скороченого найменування сторін договору, не можуть бути покладені в основу сумнівів щодо правильності визначення митної вартості імпортованого товару, оскільки достатнім документом на підтвердження такої є інвойс, який містить всі необхідні реквізити та обов`язкові умови письмової угоди купівлі продажу між сторонами.

У Додатку № 34 від 27.05.2024 сторонами виступають "Виконавець" та "Замовник", що суперечить відомостям зазначеним в преамбулі Контракту. Тобто дане доповнення може стосуватися іншого правочину, що не стосується даної поставки.

Такий висновок контролюючого органу є безпідставним, тому що в преамбулі Додатку № 34 від 27.05.2024 вказано, що сторони уклали цей Додаток № 34 від 27 травня 2024 року до Договору № 1-2019 від 13 листопада 2019 року.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач надав митному органу пакет документів, що підтверджує договірну вартість імпортованого транспортного засобу.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що митним органом не доведено, що основні документи, подані декларантом, містили розбіжності, які мали вплив на правильність визначення митної вартості, чи мали місце ознаки підробки або не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари, як того вимагає ч.3 ст.53 МК України для виникнення права у митного органу витребувати додаткові документи.

За таких обставин суд критично оцінює позицію відповідача щодо наявності у поданих декларантом документах розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Таким чином, надані позивачем документи, для підтвердження митної вартості товару, містять всі обов`язкові документи, передбачені статтею 53 МК України, та які підтверджують складові визначення вартості товару, що підлягав розмитненню.

Стосовно застосованого у оскаржуваному рішенні резервного методу для визначення митної вартості товару, слід зазначити наступне.

Згідно з Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

У Постанові Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 2040/6019/18 міститься висновок про те, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених ч. 2 ст. 55 МК України, має також містити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Прийняте рішення про коригування митної вартості товарів відповідач обґрунтовує тим, що метод за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) не застосований відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України у зв`язку із тим, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до ст. 53 МК України, містять розбіжності, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Як зазначено у рішенні про коригування митної вартості товарів методи 2а і 2б не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г у зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості.

Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару за МД №24UA209200015650U2 від 15.03.2024 - Автомобіль спеціального призначення - піскорозкидач, бувший у використанні, на базі автомобіля- марки DAF, - моделі LF 55.250 ,- ідентифікаційний номер (номер шасі) - НОМЕР_3 ,- номер двигуна (маркування) - нема даних,- тип двигуна - дизель, - робочий об"єм циліндрів - 6693 см3, - потужність двигуна - 182 kw,- призначений для використання по дорогах загального користування,- колісна формула - 4х2,- з правостороннім розміщенням керма,- календарний рік виготовлення - 2013,- модельний рік виготовлення - 2013,- дата введення в експлуатацію - 01.10.2013 р.,- з наявними пошкодженнями та дефектами що виникли внаслідок експлуатації згідно експертного висновку, а саме:- корозія сходів кузову,- корозія стійок кузову,- корозія кріплення бортів,- корозія кріплення для відвалу,- потертості переднього бамперу,- корозія кріплення кабіни,- сколи та подряпини по кузову,- точкова корозія рами,- корозія балонів високого тиску,- тріщини пневмоподушок, - корозія бункеру для піску,- корозія та сліди мастила на гідроциліндрах,- корозія механізму розкидування,- забруднена оббивка салону та сидінь та ін. - 15 000,00 GBP за одиницю з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Джерело інформації: Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI, інформація щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено, які містяться в ціновій базі ЄАІС ДМСУ.

Як визначено у рішенні про коригування митної вартості товарів джерелом вищевказаної інформації щодо товарів, митне оформлення яких уже здійснено, міститься в ціновій базі ЄАІС ДМСУ.

Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 встановлено, що посилання на використання цінової бази ЄАІС Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 МК України з обов"язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Відповідач надав опис схожого товару, однак не відомо за яким методом здійснено митне оформлення подібного транспортного засобу, які документи подавались під час розмитнення, митним органом не враховано різницю технічного стану транспортних засобів.

У Постанові Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 2040/6019/18 також міститься висновок про те, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.

Наявність у відповідача інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) і єдиною підставою його незастосування є, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

При здійсненні митного оформлення для підтвердження митної вартості та її визначення за основним методом контролюючому органу надано всі необхідні та достатні документи, передбачені ч. 2 ст. 53 МК України, які чітко ідентифікували товар та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Відповідачем при проведенні контролю правильності визначення митної вартості товарів, витребування додаткових документів та подальшого коригування митної вартості порушено вимоги статей 53, 54, 57, 58 МК України та рішення про коригування митної вартості товарів є таким, що не відповідає вимогам статті 55 МК України.

Позивачем подано до митного органу належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за першим методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

За таких обставин, суд уважає, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості не довів.

Ураховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів від 06.06.2024 №UA101000/2024/000190/2.

Оскільки картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товару, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2024/006955 від 06.06.2024 є похідним від рішення про коригування митної вартості товарів та прийнята на його підставі, така також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на наведене, суд уважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.

Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 цього Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами цієї правової норми ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України №5076-VI);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України №5076-VI;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Разом із позовною заявою суду надано копію договору про надання професійної правничої допомоги №08/06-1 від 08 червня 2024 року, Детальний опис наданих послуг правничої допомоги згідно Договору про надання професійної правничої допомоги № 08/06-1 від 08 червня 2024 року та акт приймання передачі послуг №26.06.2024 до зазначеного договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість винагороди (гонорар) за правничу допомогу за цим договором визначається в Акті приймання передачі послуг.

Згідно пункту 4 Акта приймання передачі послуг №23.09 сторони догодили фіксований розмір гонорару Бюро у сумі 10000,00 грн.

Отже, розмір винагороди за надання правничої допомоги визначений сторонами у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката, а саме представником позивача складена позовна заява, засвідчено пакет документів, доданий до неї з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також ураховує положення частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., вважаючи такий завищеним.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд також ураховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд вважає, що заявлений до відшкодування їх розмір (10 000,00 грн) є надмірним.

На думку суду, аналіз фактичних обставин справи, збір доказів та узгодження правової позиції не має безпосереднього впливу на результат та входить до процесу складання позовної заяви.

З огляду на те, що справа, яка розглядається, не відноситься до справ значної складності, на підтвердження обставин щодо предмета доказування позивачем було надано незначну кількість письмових доказів, незмінність судової практики щодо розгляду спірного у цій справі питання, ураховуючи заперечення іншої сторони, суд приходить до висновку про часткове відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн з урахуванням критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо захисту його прав у суді.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки при зверненні до суду з позовом підлягав сплати судовий збір у розмірі 5816,04 грн. (2422,40 грн.+3393,64 грн.) стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору та 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерспецтехніка" (вул. Коростишівська, 2- Б, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10007. РНОКПП/ЄДРПОУ: 42990779) до Житомирської митниці Державної митної служби України (вул. Перемоги, 25,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 44005610) , про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 06.06.2024 №UA101000/2024/000190/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товару, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/006955 від 06.06.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерспецтехніка" 5816,04 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

24.12.24