Рішення

від 24.12.2024 по справі 640/14858/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 року № 640/14858/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі по тексту також відповідач, Апарат ВРУ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати позивачу грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги 27.11.2014 з по день фактичного розрахунку.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України 7 скликання ОСОБА_2 з 02.01.2013 по 27.11.2014. З 27.11.2014 ВРУ VII скликання достроково припинила свої повноваження, а позивача, як помічника-консультанта народного депутата України, було звільнено у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України. Однак, в порушення законодавчо встановлених вимог позивачу не було виплачено під час звільнення одноразову грошову допомогу при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата. Позивач наголошує, що у цій виплаті йому безпідставно відмовлено через відсутність бюджетних призначень та вважає, що оскільки відповідач не провів з ним повний розрахунок у день звільнення, так як це передбачено статтею 116 КЗпП України, то наявні підстави для зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі частини першої статті 117 КЗпП України.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах з народним депутатом України, відсутні підстави для проведення нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з огляду на те, що всі виплати даної категорії працівників здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів. Оскільки трудові відносини складаються виключно між народним депутатом України та його помічниками, відповідач виснував, що позивач не працював на постійній основі в Апараті ВРУ, а був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата України і звільнений саме з цієї посади, а тому Апарат ВРУ не має права брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені кошторисом парламенту.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті йому у день звільнення. Оскільки позивач був прийнятий та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату ВРУ, позивач стверджує, що він перебував у трудових відносинах саме з відповідачем, що має наслідком стягнення спірних сум саме з Апарату ВРУ, а не з народного депутата.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2022, яка залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2023, позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 28.09.2023 касаційну скаргу позивача задоволено частково.

Скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2023, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

09 жовтня 2023 року адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та за результатом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Дудіну С. О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 адміністративну справу прийнято до провадження для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідачем подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог з огляду на відсутність у нього права брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідач наголосив на тому, що Апарат ВРУ не є роботодавцем позивача, а лише здійснював кадрове та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцем народним депутатом України VII скликання ОСОБА_2 , зазначивши про здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 30.01.2023 №1645 ОСОБА_1 зараховано з 01.01.2013 на посаду помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу».

Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 26.11.2014 №7212 ОСОБА_1 , помічника-консультанта народного депутата України, повноваження якого достроково припинено, увільнено з займаної посади 27.11.2014 у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України) та проведено виплату компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України.

Довідкою Апарату ВРУ від 07.05.2021 №20-17/411 підтверджується, що позивач з 02.01.2013 по 03.02.2013 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу». З 04.02.2013 по 24.11.2017 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу».

Листом Апарату ВРУ від 18.05.2021 №15/26-2021160926 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати за 2014 рік.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII (далі по тексту також Закон №2790-ХІІ).

Частиною першою статті 34 Закону №2790-ХІІ визначено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 34 Закону №2790-ХІІ помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до частини шостої статті 34 Закону №2790-ХІІ у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» затверджено Положення про помічника-консультанта народного депутата України (далі по тексту також Положення).

Відповідно до частини шостої статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Згідно частини другої статті 2.2 Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

За приписами статей 3.1,3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:

1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про державну службу».

За приписами частини другої статті 4.6 Положення у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Системний аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що помічники-консультанти народного депутата України, на яких поширюється дія Закону України «Про статус народного депутата України», мають право на отримання передбачених законодавством виплат, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку.

Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769 (далі по тексту також - Положення №769), Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення № 769 передбачено, що у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат (через Управління справами): забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

У межах спірних відносин судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з позивачу не було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України у зв`язку зі звільненням його з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата.

Враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із відповідачем на підставі подання народного депутата, а не із народним депутатом України. Отже, видатки з виплати позивачу грошової компенсації має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ. При цьому, відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Апарату ВРУ щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2023 у справі №640/11699/21, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З наданого відповідачем розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем обраховано розмір його середньоденної заробітної плати на рівні 107,56 грн, виходячи із заробітної плати у розмірі 2420 грн, нарахованої у вересні 2014 року за 22 робочих дні, та у розмірі 2420 грн, нарахованої у жовтні 2014 року за 22 робочих дні, що відповідає зазначеним в розрахунково-платіжних відомостях позивача за вересень та жовтень 2014 року.

Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги у розмірі його тримісячної заробітної плати, який відповідач зобов`язаний був нарахувати та виплатити позивачу при звільненні, складає 7260 грн.

Враховуючи протиправну невиплату позивачеві відповідачем одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення похідних позовних вимог зобов`язального характеру шляхом зобов`язання Апарату ВРУ виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27 листопада 2014 року у розмірі 7260 грн, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача з огляду на таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо з огляду на встановлені обставини наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача в частині того, що фінансове забезпечення помічників-консультантів народного депутата є можливим виключно в межах коштів, виділених за бюджетними призначеннями, і що Апарат ВРУ не може брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки сама по собі відсутність фінансових ресурсів не може бути підставою для позбавлення особи права на отримання законодавчо гарантованих виплат.

В частині доводів відповідача про те, що відповідальність за розрахунки з помічниками-консультантами несуть безпосередньо народні депутати, з посиланням на норми про те, що у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суд наголошує, що вказані норми стосуються вирішення та регулювання матеріального забезпечення помічників-консультантів народного депутата під час сталих трудових відносин, проте, не покладають обов`язків саме на депутатів виплачувати одноразову грошову допомогу при звільненні, позаяк така виплата не є прогнозованою та сталою, а пов`язується лише з фактом звільнення, з огляду на що, видатки на вказану виплату має здійснювати саме відповідач.

Судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішеннях від 08.11.2005 у справі «Качко проти України», від 27.07.2004 у справі «Ромашов проти України», від 04.04.2006 у справі «Шевченко проти України», відповідно до яких реалізація особою права, що пов`язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007 також неодноразово наголошувалося на неможливості ставлення гарантованих законом виплат, пільг тощо в залежність від видатків бюджету.

Щодо заявлених позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги 27.11.2014 з по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) зазначила, що у своєму рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі «Waite and Kennedy v. Germany»), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Аналогічний правовий висновок було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 89819874), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок Верховного Суду та його Великої Палати, викладений у вищевказаних постановах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, у тому числі для відповідача, а також підлягає обов`язковому врахуванню судом при вирішенні цієї справи.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 р. №100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі по тексту також - Порядок № 100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Таким чином, за правилами пункту 2 розділу II Порядку № 100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, а саме березень-квітень 2008 року.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з посади 27.11.2014.

З наданого відповідачем розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем обраховано розмір його середньоденної заробітної плати на рівні 107,56 грн, виходячи із заробітної плати у розмірі 2420 грн, нарахованої у вересні 2014 року за 22 робочих дні, та у розмірі 2420 грн, нарахованої у жовтні 2014 року за 22 робочих дні, що відповідає зазначеним в розрахунково-платіжних відомостях позивача за вересень та жовтень 2014 року.

Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206), періодом прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні є 28.11.2014 24.12.2024 включно.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 19 січня 2023 року.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23.

Кількість робочих днів у 2014 році склала 24 робочих дні (листопад 1 робочий день, грудень 23 робочих дні), 2015 рік - 251 робочий день, 2016 рік - 251 робочий день, 2017 рік 248 робочих днів, 2018 рік 250 робочих днів, 2019 рік 250 робочих днів, 2020 рік 251 робочий день, 2021 рік 250 робочих днів, 2022 рік -249 робочих днів, 2023 рік 260 робочих днів, 2024 рік 257 робочих днів (січень 23 робочих дні, лютий 21 робочий день, березень 21 робочий день, квітень 22 робочих дні, травень 23 робочих дні, червень 20 робочих днів, липень 23 робочих дні, серпень 22 робочих дні, вересень 21 робочий день, жовтень 23 робочих дні, листопад 21 робочий день, грудень 17 робочих днів). Разом 2541 робочих днів.

Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період з 28.11.2014 по 24.12.2012 дорівнює 273 309,96 грн (107,56 грн х 2541 днів).

Натомість суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує таке:

- позивач звернувся до суду з цим позовом 28.05.2021, тобто більше ніж через 6 років після звільнення з посади;

- відповідач заперечував проти права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, а тому факт порушення цього права та сума відповідної виплати були встановлені лише під час судового розгляду;

- сума одноразової грошової допомоги (7260 грн), є у майже 38 разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (273 309,96 грн).

Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд зазначає, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: «https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial», середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою:

- у листопаді 2014 року 14,9%

- у грудні 2014 року 15%

- у 2015 році 17,5%

- у 2016 році 15,9%

- у 2017 році 14,6%

- у 2018 році 17,2%

- у 2019 році 17%

- у 2020 році 13,1%

- у 2021 році 12,2%

- у січні 2022 року 12,9%;

- у лютому 2022 року 13,7%;

- у березні 2022 року 13,7%;

- у квітні 2022 року 14,5%;

- у травні 2022 року 14,0%;

- у червні 2022 року 16,9%;

- у липні 2022 року 15,9%.

Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 28.11.2014 по 24.12.2024 дорівнює 8479,76 грн та складається з таких сум:

- у листопаді 2014 року - 11,85 грн (7260 грн (розмір заборгованості перед позивачем з ОГД, недоотриманої при звільненні) х 14,9 % (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2014 року) : 365 дн. х 4 дн. (кількість днів прострочення у листопаді 2014 року));

- у грудні 2014 року - 92,49 грн (7260 грн х 15% : 365 дн. х 31 день);

- у 2015 році - 1270,50 грн (7260 грн х 17,5%);

- у 2016 році 1154,34 грн (7260 грн х 15,9%);

- у 2017 році 1059,96 грн (7260 грн х 14,6%);

- у 2018 році 1248,72 грн (7260 грн х 17,2%);

- у 2019 році 1234,20 грн (7260 грн х 17%);

- у 2020 році 951,06 грн (7260 грн х 13,1%);

- у 2021 році 885,72 грн (7260 грн х 12,2%);

- у січні 2022 року - 79,54 грн (7260 грн х 12,9%: 365 дн. х 31 дн.);

- у лютому 2022 року - 76,30 грн (7260 грн х 13,7%: 365 дн. х 28 дн.);

- у березні 2022 року - 84,47 грн (7260 грн х 13,7%: 365 дн. х 31 дн.);

- у квітні 2022 року - 86,52 грн (7260 грн х 14,5%: 365 дн. х 30 дн.);

- у травні 2022 року - 86,32 грн (7260 грн х 14,0%: 365 дн. х 31 дн.);

- у червні 2022 року - 100,84 грн (7260 грн х 16,9%: 365 дн. х 30 дн.);

- у липні 2022 року - 56,93 грн (7260 грн х 15,9%: 365 дн. х 18 дн.).

За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачці виплат за період з 28.11.2014 по 18.07.2022 у сумі 8479,76 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Стосовно періоду з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року суд зазначає таке.

Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання було встановлено: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Водночас щодо періоду з 19 липня 2022 року належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Відповідно, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року складає 14 305,48 грн (107,56 грн х 133 робочих дні).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за період з 28.11.2014 по 19.01.2023, складає 22 785,24 грн (8479,76 грн + 14 305,48 грн).

Згідно з пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 27.05.2021 №0.0.2142046463.1.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Апарату ВРУ.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014.

3. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27 листопада 2014 року у сумі 7260 грн.

4. Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22785,24 грн (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят п`ять грн 24 коп.).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Апарату Верховної Ради України (ідентифікаційний код 20064120, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.