Рішення

від 23.12.2024 по справі 340/5850/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/5850/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2

про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень (а.с. 36-38), просить:

1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови йому в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і з направленням йому довідки про надання відстрочки.

Ухвалою суду від 17.09.2024 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомленням сторін (а.с.56).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 04.07.2024 позивачем направлено до відповідача заяву про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.24 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (а.с.7-18).

Листом від 23.07.2024 за №1/2885/1 відповідач відмовив позивачу в наданні відстрочки (а.с.19).

Вважаючи протиправною відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан. Період дії правового режиму воєнного стану тривав на момент виникнення публічно-правового спору в даній справі.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.

При вирішенні даного публічно-правового спору судом застосовані нормативно-правові акти в редакції чинній на момент його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (зі змінами) (далі Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає проходження військової служби (ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII).

Статтею 3 Закону №2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", Закон України "Про Збройні Сили України", Закон України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст.1 Закону №3543-XII).

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-XII встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, серед яких інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

В пункті 4 статті 1 Закону №2232-XII зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" №1975-XII від 12.12.1991 (далі Закон №1975-XII).

Статтею 1 Закону №1975-XII визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону №1975-XII).

Надаючи правовий аналіз вказаним нормативним актам вбачається, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, законом не передбачено; порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" не визначено.

Порядок проходження невійськової служби не прописаний також і в Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII.

Водночас, частиною 5 статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України відповідно до ч.5 ст.22 Закону №3543-XII постановою від 16 травня 2024 року №560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі Порядок КМУ №560).

На військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII, для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (п.2 Порядку КМУ №560).

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами №3543-XII, №2232-XII та цим Порядком.

Відповідно до п.6 Порядку КМУ №560 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:

оповіщення резервістів та військовозобов`язаних про виклик до районного (об`єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

прибуття резервістів та військовозобов`язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;

перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;

документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;

відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є священнослужителем та керівником Релігійної громади (парафія) на честь святих князів Бориса і Гліба Олександрійської єпархії Української православної церкви с. Озера Світловодського району Кіровоградської області. Відповідно до статуту /прийнятого рішенням Священного Синоду УПЦ 27.07.2007/ Олександрійська єпархія, зокрема керується Статутом про управління УПЦ, яка здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримуючись догматів православної віри та священних канонів, відповідно до яких, священнослужителям забороняється тримати у руках зброю та використовувати її проти інших людей (а.с.9)

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї ст. підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.91 N 1932-XII "Про оборону України" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 601/2491/22.

Отже, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності у позивача будь яких підстав чи обставин, що надають йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що свідчить про правомірність дій відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат згідно із статтею 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО