Рішення

від 19.12.2024 по справі 380/20715/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 рокусправа №380/20715/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Сидор Н.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області, у якому просить:

- стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 544 720,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області. За період проходження служби йому протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 №380/940/24. На виконання вказаного рішення відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,83 грн. У зв`язку з наведеним у позивача, на його переконання, виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 28.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що перед звільненням з військової служби позивач особисто ознайомився із наказом начальника УСБУ у Львівській області від 01.11.2023 № 637-ос/дск (що підтверджується особистим підписом позивача). Тобто фактично з вказаного часу позивачу мало б стати відомо про затримку проведення з ним розрахунку при звільненні з військової служби 08.11.2023. Відтак, станом на момент прийняття наказу УСБУ у Львівській області від 01.11.2023 № 637-ос/дск про виключення позивача зі списків особового складу, позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків і не мав жодних претензій до відповідача. Більше того, про дану його згоду та обізнаність свідчить його особистий підпис від 20.11.2023 на «повідомлені про нараховані та виплачені суми полковнику ОСОБА_1 звільненого з військової служби з 08.11.2023 року. При цьому всі нараховані виплати позивачу були нараховані та сплачені завчасно, згідно платіжної інструкції зазначеної у повідомлені та банківської виписки (додається до відзиву). Водночас, звільнення позивача з військової служби відбулося законно та у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Також наголошує на тому, що на виконання відповідача перебуває ще кілька судових рішень на користь позивача. Отже, правові підстави для зобов`язання Управління у виплаті середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 544 720, 54 грн. відсутні, з огляду на триваючі спори щодо розміру та сум здійсненого остаточного розрахунку із позивачу при звільненні з органів СБУ. Наголошує, що у спірному випадку позивач проходив військову службу в СБУ, що не заперечується ним у позові. При цьому, позивач не укладав трудовий договір із СБУ, не перебував у трудових відносинах із відповідачем та не мав статусу працівника СБУ, а тому на нього не поширювалося законодавство про працю. Звертає увагу суду на те, що одноразова премія, виплачена у два останні місяці перед звільненням, не входить до розміру грошового забезпечення при обчисленні середньоденного грошового забезпечення.

В спростування наведених відповідачем доводів представником позивача подано відповідь на відзив. Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних до виплати сум, то з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, вважає обґрунтованим застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Заперечує проти застосування принципу співмірності при визначенні належної позивач суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач проходив службу в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області.

Згідно з витягом з наказу від 01.11.2023 №637-ОС/дек ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 08.11.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі №380/940/24 визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року та зобов`язано Управління Служби безпеки України у Львівській області (ЄДРПОУ 20001591) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу (базового місяця) для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі №380/940/24 заяву Управління Служби безпеки України у Львівській області про відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково; відстрочено виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі №380/940/24 строком на 1 (один) місяць, починаючи з 24.09.2024.

Управління Служби безпеки України у Львівській області 28.09.2024 виплатило позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,83 грн.

Позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Суд вказує, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Суд встановив, згідно з витягом з наказу від 01.11.2023 №637-ОС/дек ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Львівській області з 08.11.2023.

В подальшому, на виконання судового рішення, відповідач 28.09.2024 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,83 грн.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Львівській області відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

У новій редакції статтею 117 КЗпП України передбачено, що У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 08.11.2023 (дата виключення зі списків особового складу Управління) грошового забезпечення у повному розмірі.

Після того 28.09.2024 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370,83 грн.

Тож періодом затримки остаточного розрахунку є період з 09.11.2023 (перший день після звільнення) по 27.09.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку), що становить 324 календарних дні.

Водночас, суд зауважує, що після внесення змін до КЗпП України Законом №2352-ІХ строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівнику середній заробіток, обмежений шістьма місяцями.

Отже, спірним періодом у цих правовідносин, з урахуванням встановленого обмеження, буде період з 09.11.2023 по 09.05.2024, що становить 183 дні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення вбачається, що у вересні позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 109 357,21 грн, у жовтні 109 357,21 грн.

Вказані суми позивач використовує для визначення розміру середньоденного грошового забезпечення при розрахунку належної йому, на його думку, суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Втім, суд зазначає, що пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього грошового забезпечення врахуванню не підлягає одноразова премія у розмірі 50 000,00 грн, що була виплачена у вересні та жовтні 2023 року.

Відтак, розмір грошового забезпечення за два останні місяці перед звільнення у розумінні Порядку №100 становить 118 714,42 грн.

Кількість календарних днів за вересень-жовтень 2023 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 1 946,14 грн (118 714,42 грн/61 календарний день).

Відтак, зважаючи на затримку розрахунку при звільненні тривалістю 183 календарних дні, сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 356 143,62 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач покликається на неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із сумою несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та наголошує на необхідності зменшення такої суми.

З цього приводу суд наводить позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, згідно з якою належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

У вказаній постанові Суд зазначив, що загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

З огляду на наведене, визначена судом сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 356 143,62 грн не підлягає зменшенню із врахуванням принципу співмірності.

Щодо покликань відповідача на те, що на виконання Управління Служби безпеки України у Львівській області перебувають судові рішення на користь позивача, відтак правові підстави для зобов`язання Управління у виплаті середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при відсутні, з огляду на триваючі спори щодо розміру та сум здійсненого остаточного розрахунку із позивачу при звільненні з органів СБУ, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено умови щодо звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише після проведення остаточного розрахунку.

Встановлений судом факт несвоєчасної виплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення надає йому право на звернення до суду із цим позовом.

Також суд наводить висновок Верховного Суду у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22:

«Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Спираючись на наведені міркування колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що після фактичного розрахунку за зобов`язаннями з виплати індексації грошового забезпечення (яке виплачувалося на виконання судового рішення у справі № 560/3166/22 двома частинами 7 вересня 2022 року на суму 60766,19 грн, потім 14 вересня 2022 року на суму 13587,46 грн) позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення. Станом на 1 листопада 2022 року місячний строк для звернення до адміністративного суду з такими вимогами завершився.».

Відтак, у випадку зволікання і очікування остаточного розрахунку позивачем буде пропущено строк звернення до суду із позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за окремими виплатами, виплаченими після звільнення.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку те, що такий підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При обчисленні розміру судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд виходить з такого.

Визначений судом до стягнення на користь позивача розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні 356 143,62 грн, становить 65,38% від заявленої позивачем до відшкодування суми (544 720,4 грн). Відповідно 65,38% від сплаченого позивачем судового збору (4357,76 грн) становить 2 849,10 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 356 143 (триста п`ятдесят шість тисяч сто сорок три) гривні 62 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 849 (дві тисячі вісімсот сорок дев`ять) гривень 10 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Управління Служби безпеки України у Львівській області (79011, м. Львів, вул. Д. Вітовського, 55; код ЄДРПОУ 20001591).

СуддяСидор Наталія Теодозіївна