Постанова від 05.05.2025 по справі 380/20715/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20715/24 пров. № А/857/3369/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Обрізка І.М.,

суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Управління Служби безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року (ухвалене суддею Сидор Н.Т. у м. Львів) у справі № 380/20715/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 доУправління Служби безпеки України у Львівській областіпро стягнення середнього грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 544 720,54 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 356143 гривні 62 копійки. У задоволенні решти позовних вимогвідмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а відтак застосуванню підлягають норм статті116та117 КЗпП Українияк такі, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Водночас зауважив, що після внесення змін доКЗпП України,Законом №2352-ІХстрок, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівнику середній заробіток, обмежений шістьма місяцями, отже спірним періодом у цих правовідносин, з урахуванням встановленого обмеження, буде період з 09.11.2023 по 09.05.2024, що становить 183 дні. А враховуючи вимоги Порядку №100, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 1 946,14 грн, зважаючи на затримку розрахунку при звільненні тривалістю 183 календарних дні, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає стягненню в сумі 356143,62 грн.

Вказане рішення в частині задоволення позову оскаржив відповідач. У апеляційній скарзі покликається на те, що суд безпідставно та необґрунтовано ототожнив понять «військова служба» та «робота», «військовослужбовець» та «працівник», «грошове забезпечення» та «заробітна плата, а також тлумачення норм чинного законодавства України, які регламентують визначення і застосування вказаних понять не як окремих галузей права, а як загальних та спеціальних норм котрі унормовують трудові відносини між роботодавцем та працівником. Окрім того зазначає, що судом при вирішенні спору по суті безпідставно ототожнено поняття нарахованих позивачу складових грошового забезпечення із фактично виплаченими йому сумами таких складових.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Оскільки сторони не оскаржують рішення суду в частині відмови в задоволені позову, то в силу приписівстатті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

З матеріалів справи слідує, що позивач проходив службу в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області.

Згідно з витягом з наказу від 01.11.2023 №637-ОС/дек ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 08.11.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі №380/940/24 визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 до 28 лютого 2018 та зобов`язано Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням січня 2008 як місяця підвищення доходу (базового місяця) для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі №380/940/24 заяву Управління Служби безпеки України у Львівській області про відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково; відстрочено виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі №380/940/24 строком на 1 (один) місяць, починаючи з 24.09.2024.

Управління Служби безпеки України у Львівській області 28.09.2024 виплатило позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,83 грн.

Позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальний захист, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей врегульовано статтею 17 Конституції України.

На реалізацію конституційних засад, законодавцем основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначеноЗаконом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі- Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно достатті першої Закону №2011-ХІІсоціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другоюстатті 1-2 Закону №2011-ХІІу зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першогостатті 9 Закону № 2011-ХІІдержава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другоюстатті 24 Закону України від 25 березня 1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу»закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Отже, як це правильно зазначив суд першої інстанції, звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Як це правильно встановлено судом першої інстанції, згідно з витягом з наказу від 01.11.2023 №637-ОС/дек ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Львівській області з 08.11.2023.

В подальшому, на виконання судового рішення, відповідач 28.09.2024 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,83 грн., яке за заявою відповідача ухвалою суду було відстрочено строком на один місяць.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Львівській області відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

Водночас, за змістом частини першоїстатті 47 КЗпП України(в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписівстатті 116 КЗпП України(в редакції, чинній до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України(в редакції, чинній 19.07.2022) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 набрав чинностіЗакон України від 01 липня 2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»(даліЗакон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції нормустатті 117 КЗпП України.

У новій редакціїстаттею 117 КЗпП Українипередбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Суд апеляційної інстанції вважає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як це правильно зауважив суд першої інстанції, непоширення нормКЗпП Українина військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, оскільки регулюється спеціальним законом та нормативними документами на його виконання.

Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульованоКодексом законів про працю України, зокрема положеннями статей116та117 КЗпП України, а відтак такі підлягають застосуваннюяк норми, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вищезазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 01 березня 2018 у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 у справі № 823/1023/16, та яка відповідно до приписів частини п`ятоїстатті 242 КАС Українивраховується судами щодо застосування норм права.

Так, норми статей116,117 КЗпП Українипередбачають, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Водночас, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першійстатті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 у справі № 380/3007/20.

Отже, як це правильно вказав суд першої інстанції, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положеннястатті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, між позивачем та відповідачем був спір у зв`язку з невиплатою станом на 08.11.2023 (дата виключення позивача зі списків особового складу Управління) грошового забезпечення у повному розмірі. 28.09.2024 позивачу виплаченоіндексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,83 грн. Тож періодом затримки остаточного розрахунку є період з 09.11.2023 (перший день після звільнення) по 27.09.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку), що становить 324 календарних дні.

Водночас, після внесення змін доКЗпП УкраїниЗаконом №2352-ІХстрок, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівнику середній заробіток, обмежений шістьма місяцями. Отже, спірним періодом у цих правовідносин, з урахуванням встановленого обмеження, буде період з 09.11.2023 по 09.05.2024, що становить 183 дні.

Суд першої інстанції правильно врахував положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (даліПорядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

До матеріалів справи долучено письмовий доказ - «Інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення» з якого вбачається, що у вересні позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 109357,21 грн, у жовтні109357,21 грн., з яких 50000,00 грн одноразова премія у розмірі, що була виплачена у вересні та жовтні 2023.

Відтак, розмір грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням у розумінні Порядку №100 становить 118714,42 грн. Кількість календарних днів за вересень-жовтень 2023 становить 61 день. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 1 946,14 грн (118714,42 грн/61 календарний день).

Зважаючи на затримку розрахунку при звільненні тривалістю 183 календарних дні, сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 356143,62 грн.

Покликання відповідача на неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із сумою несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 зазначив, що приписи чинної редакціїстатті 117 Кодексу законів про працю Українипідлягають застосуванню до періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

З огляду на наведене, визначена судом першої інстанції сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 356143,62 грн не підлягає зменшенню із врахуванням принципу співмірності.

На переконання суду апеляційної інстанції суд першої інстанції також правильно зазначив, що чинним законодавством не передбачено умови щодо звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише після проведення остаточного розрахунку, а відтак покликання на триваючі спори позивача з відповідачем щодо розміру та сум здійсненого остаточного розрахунку із позивачу при звільненні з органів СБУ до уваги братися не може.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно дост. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судубез змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності дост.139 КАС Українине здійснюється.

Керуючись статтями139,229,243,308,315,316,321,322,325,328,329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі № 380/20715/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар