Ухвала

від 17.12.2024 по справі 125/2310/15-к

БАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

125/2310/15-к

1-кп/125/111/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ;

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12014020080000427 від 27.08.2015, про обвинувачення ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області, українця, громадянина України, з вищою освітою, працює водієм, одруженого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України,

за участі: прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисників: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Барського районного суду Вінницької області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до обвинувального акта, затвердженого прокурором прокуратури Барського району Вінницької області ОСОБА_9 06.10.2015, ОСОБА_3 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до обвинувального акта 27.08.2014 близько 21:20 ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем марки «MAN» TGL-12.180», державний номерний знак НОМЕР_1 , та рухаючись у м. Бар по вул. Нахімова у напрямку від вул. Щорса до вул. Героїв Майдану, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка рухалась по краю проїзної частини дороги у попутному напрямку. Після вчинення наїзду на пішохода ОСОБА_10 водій ОСОБА_3 , розуміючи, що поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, та, усвідомлюючи те, що дана особа, яка внаслідок отриманих травм позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи реальну можливість надати потерпілій допомогу, не виконав свого громадянського обов`язку, що покладав на нього закон і загальновизнані норми моралі, не маючи спеціальних медичних знань, не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, самостійно та негайно не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу та, з метою уникнути відповідальності, після вчинення ДТП водій ОСОБА_3 зник з місця пригоди на автомобілі.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 67 від 02.10.2014 пішохід ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми у вигляді забитих ран потиличної ділянки голови (2), крововиливів під оболонки та в речовину потиличних та лобних долів головного мозку, оболонки та речовину мозочка, довгастий мозок та четвертий шлуночок мозку, лінійного переломів кісток основи черепа (внутрішнього потиличного підвищення, внутрішнього потиличного гребня, пірамідки лівої скроневої кістки), а також синець на чолі посередині та садна спинки носа (3). Рани в потиличній ділянці голови виникли від дії тупого твердого предмету, до складу якого входить залізо та його сполуки (висновок експерта № 122 судово-медичної експертизи фрагмента шкіри голови від 01.09-01.10.2014); синець на чолі посередині та садна спинки носа (3) виникли від дії тупого твердого предмету, можливо і в умовах дорожньо-транспортної події (27.08.2014) і мають ознаки прижиттєвого походження. Смерть ОСОБА_10 настала від відкритої черепно-мозкової травми крововиливів під оболонки та речовину потиличних та лобних долів головного мозку, оболонки та речовину, мозочка, довгастий мозок та четвертий шлуночок мозку лінійного переломів кісток основи черепа (внутрішнього потиличного підвищення, внутрішнього потиличного гребня, пірамідки лівої скроневої кістки), яка ускладнилась набряком та набуханням головного мозку. Відкрита черепно-мозкова травма, від якої настала смерть ОСОБА_10 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, що небезпечне для життя під час його заподіяння і стоїть у причинному зв`язку зі смертю. Враховуючи наявність тілесних ушкоджень у потиличній ділянці голови трупа ОСОБА_10 слід вважати, що первинний контакт транспортного засобу з тілом людини (з потиличною ділянкою голови) відбувся в напрямку ззаду наперед.

Згідно з обвинувачльним актом, водій ОСОБА_3 за викладених вище обставин порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, де зазначено: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Порушення водієм ОСОБА_3 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходяться у причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковано за: ч. 1 ст. 135 КК України, тобто завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан; за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

У даному кримінальному провадженні потерпілими: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 заявлено до ОСОБА_3 , ПАТ «Страхова група ТАС», ПП «Буковина Трек» цивільні позови про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 подав клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, та закриття кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Клопотання обґрунтовано тим, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, який є тяжким злочином. На даний час з моменту вчинення інкримінованого йому злочину минуло більше десяти років, тобто закінчився строк давності, що звільняє ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та дає підстави для закриття кримінального провадження у цілому у зв`язку із закінченням строків давності. З часу вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 від слідства та суду не переховувався, перебіг давності не зупинявся та не переривався, відомості про вчинення останнім інших кримінальних правопорушень у матеріалах кримінального провадження відсутні, а тому наявні підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження у зв`язку із цим.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, та закрити кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав клопотання захисників, надав згоду на закриття кримінального провадження.

Прокурор ОСОБА_4 у судовомузасіданні зазначилапро наявністьпідстав длязакриття кримінальногопровадження.

Потерпілі: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечили щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.

Потерпіла ОСОБА_11 у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд кримінального провадження за її відсутності.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, роз`яснивши обвинуваченому ОСОБА_3 правові наслідки звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, встановив таке.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що у разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст.49 КК є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

За змістом ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом.

Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК та за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення з підстав спливу строків давності (постанови Верховного Суду від 10.06.2021, справа № 640/11750/17, провадження № 51-6089км20; від 25.02.2021, справа № 192/3301/16-к; провадження № 51-3094км20 та інші).

Норми процесуального закону вказують на те, що суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, одна зі сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням, а отже, суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності із закриттям провадження у справі як під час підготовчого судового засідання, так і під час розгляду справи по суті в загальному порядку, керуючись статтями 12, 49КК України (постанови Верховного Суду від 19.11.2019, справа №345/2618/16-к; від 24.05.2018, справа №200/4664/14-к та інші).

При цьому, суд має з`ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, зокрема: три роки -у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (пункт 2 цієї частини); десять років у разі вчинення тяжкого злочину (пункт 4 цієї частини).

Згідно з даними обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, які вчинено 27.08.2014.

Санкцією ч. 1 ст. 135 КК України передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 2 років, а тому строк давності, який визначений відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, за вчинення даного кримінального правопорушення становить три роки з дня його вчинення.

Санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено максимальне покарання у виді восьми років позбавлення волі, а тому строк давності, який визначений відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, за вчинення даного кримінального правопорушення становить десять років з дня його вчинення.

Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є: закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 КК України строків; відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ч. 2 ст. 49 КК України); не вчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості.

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як обвинуваченого; згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.

Таким чином, строк давності спливає і під час досудового розслідування, і під час судового провадження, і після проголошення обвинувального вироку суду. Будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх перебіг. Якщо строк давності сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження щодо цієї особи.

Початком перебігу строку давності є день, коли кримінальне правопорушення було вчинено: згідно з даними обвинувального акту 27.08.2014.

Станом на 05.12.2024 (день подачі захисником клопотання про закриття кримінального провадження) з дня вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст.135, ч. 2 ст. 286 КК України, минуло більше як десять років.

З огляду на наведене, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений ст. 49 КК України, за вказані злочини закінчився.

На час розгляду клопотання судом не встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 ухилявся від слідства чи суду, вчинив інші кримінальні правопорушення, відсутні відомості про переривання чи зупинення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, згідно з вимогами ч. 2 ст. 49 КК України.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 у справі №598/1781/17 наголосила, що звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК (сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.

Під час вирішення питання застосування положень ст.49КК України позиція потерпілого не є вирішальною щодо закриття і не є перешкодою до виконання імперативних вимог процесуального закону (постанова Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 344/7812/16-к).

Окрім цього, у постанові від 26.03.2020 у справі № 730/67/16-к колегією суддів ККС зроблено висновок про те, що передбачений законом (ст. 49 КК України) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Оскільки звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою, закон надає право обвинуваченому заперечувати проти закриття провадження і в такому разі судовий розгляд продовжується у загальному порядку.

Обвинувачений ОСОБА_3 не заперечив проти закриття провадження з відповідних підстав, його захисник подав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, яке повністю підтримав обвинувачений у судовому засіданні.

З`ясувавши позицію обвинуваченого ОСОБА_3 та впевнившись у його добровільності та усвідомленні наслідків закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, суд дійшов висновку, що клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження підлягає задоволенню та вважає можливим

Судом було роз`яснено обвинуваченому суть обвинувачення, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття кримінального провадження, таким чином з огляду на викладені вище положення закону та правові висновки Верховного Суду, заперечення потерпілих щодо закриття кримінального провадження, невизнання обвинуваченим вини у вчиненні кримінальних правопорушень за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення. Тому клопотання сторони захисту слід задовольнити, звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Стосовно заявлених потерпілими цивільних позовів суд зазначає таке.

Порядок вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні регламентований главою 9 КПК України.

Нормами кримінального процесуального закону, зокрема ст. 129 КПК України, встановлено, що рішення про повне або часткове задоволення цивільного позову може бути ухвалене лише у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи примусових заходів виховного або медичного характеру.

Вирішення цивільного позову під час звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження суперечить вказаним вище нормам закону.

Ураховуючи системний аналіз зазначених норм КПК, суд дійшов висновку, що цивільний позов не підлягає розгляду у випадках закриття кримінального провадження.

У пункті сьомому постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31.03.1989 № 3 (зі змінами) зазначено, що у разі закриття кримінальної справи з передбачених законом підстав, цивільний позов не розглядається. Вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди у цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

У той же час, у випадку закриття кримінального провадження на підставах, що встановлені КПК України, суд зобов`язаний роз`яснити цивільному позивачеві його право пред`явити аналогічний позов у порядку цивільного судочинства.

Вказане узгоджується з висновками Верховного суду, що викладені у постанові від 23.06.2022 у справі № 204/2626/21 (провадження № 51-5123км21) та постанові від 10.08.2021 у справі № 161/694/20 (провадження № 51-811км21).

У зв`язку зі звільненням обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, право потерпілих на звернення до суду з цивільним позовом про стягнення шкоди, не порушується, бо за змістом ст. 128 КПК України закриття кримінального провадження не перешкоджає пред`явленню позову у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 118 КПК України, одним із видів процесуальних витрат є витрати, пов`язані із залученням експертів.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КПК витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу положень кримінального процесуального закону, які регулюють питання розподілу та стягнення процесуальних витрат, слідує, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, а на користь держави - документально підтверджені витрати на залучення експерта. При цьому суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 126, п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК України).

Виходячи з викладеного, стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого можливе за наявності таких підстав: визнання особи винною у вчиненні злочину (обвинувальний вирок суду), факт понесення процесуальних витрат (документально підтверджені витрати), залучення спеціаліста/експерта саме стороною захисту.

Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, у тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.

До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 203/241/17 у постанові від 12.09.2022.

З огляду на викладене, процесуальні витрати на залучення експертів, що понесені органом досудового розслідування, слід віднести на рахунок держави.

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та ст. 49 КК України, керуючись ст. 284, 288, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Звільнити ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та ч. 1 ст. 285 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Звільнити ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України та ч. 1 ст. 285 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, - закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Речові докази:

- праве бічне зовнішнє дзеркало автомобіля марки «MAN» TGL-12.180», державний номерний знак НОМЕР_1 , повернути власнику ПП « ОСОБА_12 »;

- зовнішнє бічне ліве дзеркало з автомобіля марки «MAN» TGL-12.180», державний номерний знак НОМЕР_1 , повернути власнику ПП « ОСОБА_12 »;

- змиви речовини бурого кольору з автомобіля марки «MAN» TGL-12.180», державний номерний знак НОМЕР_1 , знищити;

- кросівки фірми «Адідас» повернути власнику ОСОБА_8 ;

- автомобіль марки «MAN» TGL-12.180, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зберігається на майданчику тимчасово затриманих транспортних засобів Відділення поліції № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області, повернути власнику ПП «Буковина Трек».

Процесуальні витрати на проведення експертиз віднести на рахунок держави.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.

Роз`яснити потерпілим ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , що залишення цивільного позову без розгляду не перешкоджає зверненню до суду із аналогічним позовом у порядку цивільного судочинства.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено о 16:00 19.12.2024.

Суддя