Постанова

від 24.12.2024 по справі 941/364/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 941/364/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Петрівська виправна колонія (№49)" на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року в адміністративній справі №941/364/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)» про стягнення грошових коштів не виплачених за період проходження строкової служби,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Петрівського районного суду Кіровоградської області з позовом до Державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)» (далі відповідач, ДУ «Петрівська виправна колонія (№49)»), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку з дати увільнення від проходження служби з 13.11.2018 року до часу, коли позивач приступив до виконання службових обов`язків - 28.10.2019 року, після проходження строкової військової служби;

- стягнути з ДУ «Петрівська виправна колонія (№ 49)» середній заробіток з 13.11.2018 року по 28.10.2019 року.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року задоволено позовні вимоги, а саме суд:

- визнав протиправною бездіяльність державної установи «Петрівська виправна колонія (№ 49)» щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з дати увільнення від проходження служби з 13.11.2018 до часу, коли останній приступив до виконання службових обов`язків - 28.10.2019, після проходження строкової військової служби;

- стягнув з державної установи «Петрівська виправна колонія (№ 49)» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток з 13.11.2018 по 28.10.2019.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин" від 01 липня 2022 року N 2352- IX внесені зміни, зокрема, у частину третю статті 119 КЗпП України, а саме у частині третій статті 119 слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

В листі Міністерства соціальної політики України від 09.10.2018 №1635/0/101-18 «Щодо виплати середнього заробітку відповідно до статті 119 КЗпПУ особам, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній службі» зазначено, що відповідно до статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України Про військовий обов`язок і військову службу, Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зазначені норми передбачають, що між працівником, призваним на строкову військову службу в особливий період та роботодавцем, зберігаються трудові відносини, а він лише увільняється від виконання обов`язків із збереженням місця роботи, посади та виплатою середнього заробітку строком до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, середня заробітна плата зберігається лише за працівниками. Для осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній службі і які призвані на строкову військову службу, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками. Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Наказом ДУ «Петрівська виправна колонія (№ 49)» від 31.03.2017 № 26/ОС-17 ОСОБА_1 було призначено на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки у званні сержанта внутрішньої служби.

Наказом ДУ «Петрівська виправна колонія (№ 49)» від 13.11.2018 № 138/ОС-18 сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 було увільнено від проходження служби з 13.11.2018, в зв`язку з призовом на військову службу, зі збереженням місця служби, посади на період проходження строкової військової служби.

Згідно наказу ДУ «Петрівська виправна колонія (№ 49)» від 31.10.2019 № 116/ОС-19 сержант внутрішньої служби ОСОБА_1 вважається таким, що приступив до виконання службових обов`язків після проходження строкової служби в ЗСУ з 29.10.2019.

Відповідно до довідки ДУ «Петрівська виправна колонія (№ 49)» від 29.03.2024 № К49_1294_9_/1, виданої лейтенанту внутрішньої служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період увільнення від проходження служби в ДУ «Петрівська виправна колонія (№ 49)» в зв`язку з призовом на строкову військову службу з 13.11.2018 по 28.10.2019 середній заробіток не виплачувався, так як для осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній службі і які призвані на строкову військову службу, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками (лист Міністерства соціальної політики України від 09.10.2018 №1635/0/101-18 «Щодо виплати середнього заробітку відповідно до статті 119 КЗпПУ особам, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній службі»).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Приписами частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Відповідно до ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 39 Закону №2232-XII призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до частин 1-3 статті 119 КЗпП України (в редакції чинній до 19.07.2022) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Суд зауважує, що часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема: Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014 - починаючи з 18.03.2014 по 01.05.2014; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06.05.2014 № 454/2014 - починаючи з 07.05.2014 по 20.06.2014; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 № 607/2014 - починаючи з 24.07.2014 по 06.09.2014; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 №15/2015 - починаючи з 20.01.2015 у три черги протягом 210 діб по 17.08.2015.

Верховний Суд в постанові від 23.12.2020 у справі №824/876/18-а наголосив, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Разом з цим, зазначені Укази Президента України мали мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані Укази не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду. Припинення особливого періоду відбулось після введення воєнного стану.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу.

Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких зберігалося місце роботи такої особи.

При цьому, згідно п. 2 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу).

Згідно п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, за особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошове забезпечення не зберігається.

Однак, згідно ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, положення п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України суперечать положенням ст. 119 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватись положення ст. 119 КЗпП України.

При цьому, статус відповідача та умови проходження служби в останній, не впливають на обов`язок установи з виплати позивачу середнього заробітку, так як обов`язок з виплати таким працівникам середнього заробітку поширювався на усі установи та організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.01.2020 року у справі №814/1905/17.

Суд наголошує, що гарантії щодо збереження за працівником місця роботи, посади та середнього заробітку за час затримки на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 818/777/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 522/4116/19, від 12 квітня 2021 року у справі № 265/8076/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 278/843/20.

Судами встановлено, що позивач на час призову на військову службу проходив службу на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки у званні сержанта внутрішньої служби.

Зазначені обставини свідчать про те, що з часу призову на військову службу на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 39 Закону №2232-XII та статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження за ним середнього заробітку в установі.

Оскільки такий обов`язок відповідач не виконував, виплату середнього заробітку своєму працівнику не здійснював, суд уважає, що суди першої дійшов обґрунтованого висновку про те, що ухилення відповідача від забезпечення позивача встановлених законом гарантій свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Суд уважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що на позивача не розповсюджуються вказані гарантії, оскільки в силу наведених правил обов`язок щодо забезпечення збереження місця роботи, посади і середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення покладений без виключення на всі підприємства, установи та організації, незалежно від підпорядкування та форми власності.

З приводу посилання скаржника про необхідність врахування листів Міністерства соціальної політики України, колегія судів зауважує, що Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 822/1878/18 викладена правова позиція, згідно якої листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні ст. 117 Конституції України, а відтак, не є джерелом права відповідно до ст. 7 КАС України. Отже, листи Мінсоцполітики України, на які посилається відповідач, не є джерелом права, носять інформаційний або рекомендаційний характер, а тому не підлягають застосуванню.

Не передбачають зазначені правила чинного законодавства можливість звільнення підприємств, установ та організацій від забезпечення працівника гарантій щодо збереження середнього заробітку в разі відсутності фінансування.

Щодо посилання скаржника на внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX зміни, зокрема, у частину третю статті 119 КЗпП України, а саме слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада", колегія суддів зазначає наступне.

З 19 липня 2022 року набрали чинності норми Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізаці ї трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), якими, зокрема, внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, в якій слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Отже, з 19 липня 2022 року положення частини третьої статті 119 КЗпП України не містять умови щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи і таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності також здійснюється по 18 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом №2352-IX.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені.

Означену правову позицію застосовано Верховним Судом також у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 200/5049/22, від 20 червня 2024 року у справі №520/8499/22 тощо.

Таким чином, виплата середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювала особа на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності цього Закону.

У даному випадку, правовідносини стосуються періоду до набрання чинності Закону №2352-IX.

Що стосується обраного позивачем способу захисту у вигляді стягнення, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Таким чином, статтею 245 КАС України не передбачено прийняття рішення судом в разі задоволення позову про стягнення коштів.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зауважує, що з огляду на відсутність у матеріалах справи інформації щодо нарахованих сум заробітної плати до початку проходження строкової військової служби, відповідач має виключну компетенцію в питаннях обрахунку суми.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі Афанасьєв проти України).

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів також дійшла до висновку про задоволення вимог шляхом зобов`язання Державну установу «Петрівська виправна колонія (№49)», нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток на час увільнення від виконання посадових обов`язків за період з 13.11.2018 по 28.10.2019, відповідно до ст.119 КЗпП України, з відрахуванням фактично виплачених сум.

При цьому, суд також враховує, що за частиною 2 статті 20 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

За частиною 1 та 3 статті 20 КААС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб`єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;

3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.

Вищому антикорупційному суду підсудні справи про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції".

Отже, справи у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби підсудні окружним адміністративним судам.

Таким чином, судом першої інстанції порушено предметну юрисдикцію, що є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нового рішення.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що судове рішення суду підлягає скасуванню внаслідок неправильного тлумачення норм законодавства з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Петрівська виправна колонія (№49)" задовольнити частково.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року в адміністративній справі №941/364/24 - скасувати .

Прийняти нове судове рішення.

Позовні вимог ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи «Петрівська виправна колонія (№ 49)» щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з дати увільнення від проходження служби з 13.11.2018 до часу, коли останній приступив до виконання службових обов`язків - 28.10.2019, після проходження строкової військової служби.

Зобов`язати Державну установу «Петрівська виправна колонія (№49)», нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток на час увільнення від виконання посадових обов`язків за період з 13.11.2018 по 28.10.2019, відповідно до ст.119 КЗпП України, з відрахуванням фактично виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Білак