Постанова від 24.12.2024 по справі 420/33039/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/33039/24

Головуючий в 1 інстанції: Караван Р.В. Дата і місце ухвалення: 08.11.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу, -

В С Т А Н О В И Л А :

24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення його із списків особового складу військової частини та зобов`язання НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2024р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, серед іншого: надання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2024р. позовну заяву повернуто позивачу на підставі ч.ч.1, 2 ст.123, п.8 ч.4 ст.169 КАС України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати ухвалу від 08.11.2024р. та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду та наявності поважних причин його пропуску судом першої інстанції помилково визначено, що строк звернення до суду із позовом щодо неповного розрахунку при звільненні становить один місяць. Частиною другою статті 233 КЗпП України у відповідній категорії справ встановлено тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня одержання працівником повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Однак, на час звільнення ОСОБА_1 не отримував повідомлення, в якому було б зазначено про нараховані та виплачені на його користь при звільненні суми. Оскільки позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні у день виключення зі списків особового складу військової частини, тому, апелянт вважає, що передбачений ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду розпочинає свій відлік з дати отримання відповіді на адвокатський запит, тобто з 03.09.2024р.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.09.2023р. №273-ОС майора ОСОБА_1 , начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б), звільненого за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас з 22 вересня 2023 року, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

27.08.2024р. адвокат Отрох А.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Про результати розгляду вказаної заяви НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України повідомив листом від 03.09.2024р., в якому зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 відповідної грошової допомоги.

Вважаючи протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Повертаючи спірною ухвалою від 08.11.2024р. позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення з позовом до суду, встановлений ст.233 КЗпП України, та не наведено обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій щодо вчасного звернення до суду з даним позовом, а також не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. За висновками суду, після ознайомлення з наказом про звільнення від 22.09.2023р. №273-С ОСОБА_1 мав реальну можливість дізнатись про допущені, на його думку, протиправні дії з боку відповідача. Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на те, що про порушення свого права на отримання одноразової грошової допомоги при звільнення він дізнався з листа НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.09.2024р., зазначивши, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на заяву його представника не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Як слідує зі змісту ст.123 КАС України подання до суду позовної заяви з пропуском строку звернення до суду не є безумовною підставою для застосування наслідків такого пропуску у вигляді повернення такої позовної заяви або залишення її без розгляду. Відповідний строк може бути поновлений ухвалою суду за наявності поважних, документально підтверджених причин його пропуску. При цьому, обов`язок доведення існування таких причин покладено на позивача, тобто особу, яка звертається на суду.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).

Законодавець визнав строк у три місяці достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що з нею не проведено при звільненні розрахунків по заробітній платі визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за захистом своїх прав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , якого звільнено 22.09.2023р., пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України.

Твердження апелянта про те, що НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України не надано йому повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в наказі від 22.09.2023р. №273-ОС про виключення зі списків особового складу військової частини зазначено про види виплат, які проведені на користь ОСОБА_1 при його звільненні.

У вказаному наказі не зазначено про виплату на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільнені, відповідна грошова допомога йому виплачена не була, а тому останній знав про своє порушене право на її отримання.

До того ж, про всі виплачені військовослужбовцю при звільненні суми зазначається в грошовому атестаті, отримання якого позивач не заперечує.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, отримання позивачем 03.09.2024р. листа відповідача у відповідь на заяву його представника не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Доводи, якими апелянт у даній справі обґрунтовує свої вимоги, колегія суддів розцінює як намагання ОСОБА_1 штучно продовжити встановлений процесуальним законом строк звернення з позовом до суду.

Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій ОСОБА_1 не зазначив про наявність обставин, які йому об`єктивно перешкоджали звернутися до суду з позовом у строк, передбачений ст.233 КЗпП України.

На підставі викладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позов подано з порушення строку звернення до суду, підстави для його поновлення відсутні, а тому позовна заява підлягає поверненню у відповідності до ч.2 ст.123, ч.4 ст.169 КАС України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 грудня 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук