Постанова

від 17.12.2024 по справі 917/1173/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Харків Справа № 917/1173/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.,

за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вх. № 2254) на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2024 (рішення ухвалено суддею Погрібною С.В. в приміщенні Господарського суду Полтавської області 05.09.2024 о 12:36, повний текст складено 02.10.2024) у справі №917/1173/22

за позовною заявою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1. Міністерства освіти і науки України, пр. Перемоги, 10, м. Київ, 01135

2. Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавська обласна військова адміністрація), вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014

до 1. Фізичної особи-підприємця Косика Олександра Олександровича, АДРЕСА_1

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36014

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Професійно-технічне училище № 31 м. Полтава, вул. Степового Фронту, 46, м. Полтава, 36021

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.09.2024 у справі №917/1173/22 (суддя Погрібна С.В.) позов задоволено; визнано недійсним договір оренди №2/14-Н від 08.01.2014 державного нерухомого майна, що належить до державної власності - нежитлового приміщення площею 22,2 кв.м, що перебуває на балансі Професійно-технічного училища № 31 м. Полтава, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та ФОП Косик Олександром Олександровичем; зобов`язано ФОП Косик Олександра Олександровича звільнити та повернути державне нерухоме майно площею 22,2 кв.м, яке перебуває на балансі Професійно- технічного училища № 31 міста Полтави та розміщене за адресою: вул. Калініна, 59 (наразі вулиця Івана Мазепи, 59) міста Полтава шляхом підписання акту приймання-передачі; стягнуто з ФОП Косик Олександра Олександровича на користь Полтавської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 2481,00 грн.; стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на користь Полтавської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 2481,00 грн.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2024 у справі №917/1173/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник, зокрема, зазначає таке:

- прокурором безпідставно змінено позовні вимоги після направлення Верховним Судом справи на новий розгляд. При цьому в порушення ст. 46 ГПК України у даному випадку прокурор про зміну фактичних обставин справи, що сталися після закінчення підготовчого засідання, не зазначає та дану обставину не підтверджує;

- позовна вимога про зобов`язання ФОП Косика О.О. звільнити та повернути державне майно шляхом підписання акта приймання передачі без визначення особи, якій таке майно має бути повернуто не є належним способом захисту, оскільки за відсутності стягувача виконання судового рішення у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», є неможливим;

- сторонами договору оренди від 08.01.2014 №2/14-Н у редакції договору від 27.01.2021 нерухомого майна, що належить до державної власності, є Регіональне відділення, ФОП Косик О.О. та Професійно-технічне училище №31 м. Полтави, яке не є відповідачем у справі, а приймає участь як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача;

-органом прокуратури не заявлялась позовна вимога про застосування наслідків недійсності правочину, а саме про повернення майна Косиком О.О. Регіональному відділенню;

- на момент укладання спірного договору оренди жоден закон України не містив конкретизованих обмежень щодо оренди нежитлових приміщень навчальних закладів, а тому посилання органами прокуратури на ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» є безпідставним;

- суд першої інстанції невірно не застосував позовну давність у спірних правовідносинах, адже Міністерство могло дізнатися про укладання спірного договору оренди з дня його укладання і передачі майна ФОП Косику О.О., що підтверджується листом від 23.12.2014 №1/11-20161, в якому Міністерство зазначає про відсутність заперечень щодо продовження дії оспорюваного договору оренди;

- не є обґрунтованою задоволена судом першої інстанції вимога прокуратури щодо відшкодування судових витрат у розмірі 2481,00грн, оскільки вимога про визнання правочину недійсним заявлена до двох відповідачів, тому стягнення судового збору за умови задоволення позовних вимог, має відбуватися з них відповідно в рівних частинах.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вх. №2254) на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2024 у справі №917/1173/22; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 19.11.2024.

30.10.2024 від Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому воно просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

04.11.2024 від Полтавської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2024 у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М.

Згідно з положеннями ст. 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 розгляд справи відкладено на 17.12.2024, про що повідомлено учасників справи.

У судовому засіданні представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечував і просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

08.01.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області (надалі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Косик Олександром Олександровичем (надалі - орендар) було укладено договір оренди №2/14-Н нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення, реєстровий номер (за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності) 03063099.6.ХРЦЮНБ006 (пункт 1.1. договору). Об`єкт оренди знаходиться за адресою: вул. Калініна, 59, м. Полтава (пункт 1.2. договору). Загальна площа об`єкту оренди: складає 22,2 кв.м. (п. 1.3 договору).

Відповідно до пункту 1.5 договору, об`єкт оренди знаходиться на балансі Професійно-технічного училища № 31, м. Полтава (балансоутримувач).

Згідно з п. 1.6 договору майно передано в оренду з метою розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики (стоматологічний кабінет).

Відповідно до п. 2.1. договору передача об`єкта оренди у користування орендаря здійснюється одночасно з підписанням сторонами договору та оформлюється актом приймання передачі, який є невід ємною частиною цього договору. Передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на об`єкт оренди. Власником майна залишається Держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.4 договору).

Цей договір укладений строком на 1 рік на діє з 08.01.2014 по 08.01.2015 (п. 8.1 договору).

08.01.2014 між сторонами складений акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності.

31.01.2015 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №2/14-Н нерухомого майна, що належить до державної власності, якою було, зокрема, продовжено строк дії договору до 08.12.2017 включно.

16.02.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору оренди №2/14-Н нерухомого майна, що належить до державної власності, якою було, зокрема, визначено строк дії договору до 08.11.2020 включно.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ФОП Косика О.О. є стоматологічна практика (КВЕД 86.23).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру об`єктів державної власності державного майна, власником будівель за адресою: м. Полтава, вул. Івана Мазепи (Калініна), 59, що перебувають на балансі Професійно-технічного училища №31, є Міністерство освіти і науки України.

Полтавська обласна прокуратура на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулася до Міністерства освіти і науки України з листом від 01.06.2022 №24-300вих-22, в якому було повідомлено про укладення оспорюваного договору та його невідповідність вимогам частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту», а також було висловлено прохання вжити заходів в межах компетенції, в тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою про визнання договору недійсним з метою усунення порушень вимог законодавства про освіту.

Міністерства освіти і науки України листом від 22.06.2022 № 1/6869-22 повідомило прокурора про те, що заходи представницького характеру останнім не вживалися, оскільки порушень вимог чинного законодавства при укладенні вказаного договору не допущено.

21.06.2022 Полтавська обласна прокуратура в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу Полтавської обласної військової адміністрації лист №24-363 вих.-22 щодо вжиття заходів для усунення порушень вимог законодавства про освіту.

30.06.2022 надійшла відповідь Полтавської обласної військової адміністрації №4432/1/01-52, зі змісту якої вбачається, що заходи представницького характеру адміністрацією не вживалися та було зазначено про те, що Полтавська обласна військова адміністрація не заперечує щодо захисту інтересів держави в суді органами прокуратури в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

01.09.2022 Полтавська обласна прокуратура повідомила Міністерство освіти і науки України та Полтавську обласну військову адміністрацію про вжиття заходів направлених на представництво інтересів держави.

22.09.2022 заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Міністерства освіти і науки України (далі МОН України) та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) (далі Полтавська ОВА) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП Косик О.О. та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди №2/14-Н від 08.01.2014 державного нерухомого майна, що належить до державної власності нежитлового приміщення площею 22,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та ФОП Косик О.О.;

- зобов`язати ФОП Косик О.О. звільнити та повернути Полтавській обласній військовій адміністрації державне нерухоме майно площею 22,2 кв.м., розміщене за адресою: вул. Калініна, 59 (наразі вул. Івана Мазепи, 59) міста Полтава, шляхом підписання акту приймання передачі.

Позовна заява обґрунтовується тим, що договір оренди від 08.01.2014 не відповідає положенням Закону України «Про освіту», оскільки передане в оренду нерухоме майно, яке є приміщенням державного навчального закладу, не може бути об`єктом оренди з метою його використання в господарській діяльності, тобто не за призначенням, пов`язаним з навчально-виховним процесом, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, а приміщення підлягає звільненню та поверненню Полтавській обласній військовій адміністрації, як органу якому належить право оперативного управління майном. Право на звернення з цим позовом прокурор аргументував тим, що після його звернення до позивачів з приводу виявленого порушення, яке полягає у незаконному використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням, вони не вжили заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку.

В обґрунтування позовних вимог прокурором надано, зокрема, такі документи: запит Полтавської обласної прокуратури від 07.06.2022 на адресу РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях щодо надання документів; відповідь РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на вказаний запит з додатками; договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №2/14-Н від 08.01.2014; акт приймання передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.01.2014; додаткові угоди до вказаного договору №1 від 31.01.2015 та №2 від 16.02.2018; зміни до акту приймання передачі нерухомого майна від 08.01.2014; заява ФОП Косика О.О. адресована РВ ФДМУ по Полтавській області від 02.10.2013; лист Міністерства освіти і науки адресований РВ ФДМУ по Полтавській області №07-06-5548 від 07.10.2013; договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.01.2021; запит Полтавської обласної прокуратури від 31.01.2022 адресований Професійно-технічному училищу №31 м. Полтава та відповідь на вказаний запит з додатками (статут Професійно-технічного училища №31 м. Полтава; технічний паспорт на нежитлові приміщення у житловому будинку (учбова перукарня) у м. Полтава, вул. Калініна, 59; інвентаризаційний опис необоротних активів від 07.02.2022).

Заперечуючи проти позову, РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях зазначало, що ним дотримано усіх вимог чинного станом на час укладання договору Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також просило застосувати строки позовної давності. В обґрунтування обставин спливу строку позовної давності РВ ФДМУ надано лист Міністерства освіти і науки України №1/11-20161 від 23.12.2014.

ФОП Косик О.О., заперечуючи проти позову, зазначав, що орендні відносини між ним та РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях повністю узгоджуються з вимогами Закону України «Про освіту», оскільки ФОП Косик О.О. в своїй практиці забезпечує навчання лікарів інтернів та лікарів слухачів з використанням матеріально технічної бази кабінету та їх практичну підготовку згідно навчального плану та програми, відтак підстави визначені ст. 215 ЦК України щодо визнання недійсним договору відсутні. Також, ФОП Косик О.О. просив застосувати строк позовної давності до вимог прокурора.

Відмовляючи у задоволенні позову рішенням від 19.12.2022 суд першої інстанції виходив з того, що перебіг позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди від 08.01.2014 розпочався з 29.10.2013 - моменту, коли МОН України листом від 22.10.2013, отриманим орендодавцем 28.10.2013, погодило подальше укладення оспорюваного договору, тоді як позов до суду в інтересах Міністерства подано прокурором лише 22.09.2022, тобто поза межами позовної давності.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю. Апеляційний господарський суд ухвалюючи постанову дійшов висновку, що прокурором доведено порушення вимог законодавства у процесі укладення договору оренди, а також порушення інтересів позивачів, що в силу положень частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2/14-Н від 08.01.2014р. нежитлового приміщення площею 22,2кв.м., що перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтава, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та Фізичною особою-підприємцем Косик Олександром Олександровичем. З огляду на встановлені судом обставини у справі, судова колегія також дійшла висновку про обґрунтованість вимог прокурора про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Косик Олександра Олександровича повернути Полтавській обласній військовій адміністрації - державне нерухоме майно площею 22,2кв.м., розміщене за адресою: вул. Івана Мазепи, 59 (колишня назва вул. Калініна, 59) м. Полтава шляхом підписання акту приймання передачі. Щодо заяв відповідачів про застосування строку позовної давності до позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначив, що надання в оренду державного майна з порушенням частини п`ятої статті 63 Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», Закону України «Про оренду державного та комунального майна» треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу щодо повернення майна слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця майна. Власник майна може вимагати усунення порушення його права власності, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таке майно. Отже, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що прокурором було заявлено негаторний позов, оскільки спірне майно не вибуло з володіння власника держави в особі Міністерства освіти і науки України, апеляційний господарський суд зазначив, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог прокурора.

Постановою Верховного Суду від 16.02.2024 касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2022 у справі № 917/1173/22 скасовано; справу № 917/1173/22 передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що договір оренди нежитлового приміщення об`єкта освіти, укладений з порушенням положень ч. 5 ст. 63 Закону України №1060-XII, чинного до 27.09.2017, а тому він може визнаватися судом недійсним саме як оспорюваний правочин на підставі статей 203, 215 ЦК України, а не в силу вимог статті 228 цього Кодексу, тобто зазначений договір не є нікчемним правочином, що порушує публічний порядок і спрямований на незаконне заволодіння майном.

Також, Верховний Суд зауважив, що прокурором заявлено позовну вимогу про повернення майна не орендодавцю або балансоутримувачу (РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях і ПТУ №31 відповідно), як стороні договору оренди від 08.01.2014 (в новій редакції від 27.01.2021, укладеній за результатами електронного аукціону, це вже тристоронній договір), а саме на користь Полтавської ОВА, якій на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 831-р «Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки» (чинного з 01.01.2018) (далі розпорядження КМУ № 831-р) наразі тимчасово (до передачі ПТУ № 31 як державному закладу професійної (професійно-технічної) освіти з державної у комунальну власність) передано лише повноваження з оперативного управління об`єктом оренди, що не слід ототожнювати з правом оперативного управління титульного володільця (стаття 137 ГК України), яке (право) в цьому випадку належить виключно ПТУ № 31 на підставі статті 49 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» та пункту 7.9 Статуту ПТУ № 31, згідно з якими всі навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно училища (в т. ч. спірне приміщення) є державною власністю, що закріплена МОН України за училищем і перебуває в оперативному управлінні цього навчального закладу.

Наведеним, як зазначив Верховний Суд, спростовується похідний характер вимоги про повернення нежитлового приміщення об`єкта освіти на користь Полтавської ОВА в співвідношенні з вимогою про визнання недійсним договору оренди від 08.01.2014, оскільки в розумінні частини 1 статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), проте при вирішенні цього спору навіть визнання оспорюваного правочину недійсним не призведе до задоволення позовної вимоги про повернення майна Полтавській ОВА, позаяк апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків про те, що, з одного боку, позивачу-2 (Полтавській ОВА) належить право оперативного управління орендованим майном, а з іншого боку, титульним володільцем спірного приміщення (на праві оперативного управління) як згідно із законом (стаття 137 ГК України) і Статутом ПТУ №31, так і за умовами пункту 4.3 договору оренди від 08.01.2014 (в редакції від 27.01.2021) є саме Училище як балансоутримувач орендованого майна, який з відповідним позовом у межах цієї справи не звертався. В зв`язку з цим позовна вимога Полтавської ОВА про повернення орендованого майна хоча й має самостійний, а не похідний характер, тобто є негаторним позовом (про усунення перешкод у користуванні майном), на яку позовна давність не поширюється, проте задоволення вказаної вимоги об`єктивно унеможливлюється в разі відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 08.01.2014 чи відсутності інших підстав припинення вказаного договору, передбачених законом (стаття 25 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна»).

Також, Верховний Суд зазначив, що у цій справі спірні орендні правовідносини виникли на підставі договору оренди від 08.01.2014, укладеного між ФОП Косиком О.О. та власником (державою Україна), від імені якої виступав РВФДМУ по Полтавській та Сумській областях як державний орган приватизації та належний орендодавець державного нерухомого майна в розумінні статті 5 чинного на той час Закону України від 10.04.1992 №2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна».

В даному випадку задоволення позовної вимоги власника (держави) про звільнення нежитлового приміщення об`єкта освіти та його повернення Полтавській ОВА за актом приймання-передачі не можна вважати застосуванням наслідків недійсності оспорюваного договору оренди, тобто похідною вимогою про повернення орендарем одержаного на виконання такого правочину, яку (вимогу) помилково заявлено прокурором на підставі частини 1 статті 216 ЦК України. Адже наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину.

Верховний Суд також зазначив про правильність загального висновку суду першої інстанції щодо недоведеності порушення прав Полтавської ОВА внаслідок укладення договору оренди від 08.01.2014, однак з тих мотивів, що законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення, натомість на дату укладення оспорюваного договору (08.01.2014) права Полтавської ОВА щодо оперативного управління об`єктом оренди об`єктивно не могли порушуватися, позаяк відповідні повноваження були надані позивачу-2 лише з 01.01.2018 згідно із розпорядженням КМУ №831-р.

В свою чергу, Верховний Суд вважав помилковим посилання апеляційного суду на розпорядження КМУ №831-р на обґрунтування закріплення спірного приміщення за Полтавською ОВА на праві оперативного управління та зумовленої цим наявності підстав для задоволення позовних вимог про повернення орендованого майна на користь адміністрації, позаяк зазначене розпорядження КМУ має підзаконний характер і має застосовуватися лише в разі його відповідності нормам Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання положень частини 2 статті 49 цього Закону (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору), згідно з якими об`єкти права власності закріплюються засновником за професійно-технічним навчальним закладом державної або комунальної форми власності або установою професійно-технічної освіти на праві оперативного управління. Натомість норма частини 2 статті 49 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» не передбачає жодних застережень щодо можливості навіть тимчасового закріплення Міністерством (засновником)) об`єктів професійної (професійно-технічної) освіти на праві оперативного управління за будь-якими іншими суб`єктами, ніж професійно-технічний навчальний заклад державної або комунальної форми власності або установа професійно-технічної освіти, а тому об`єднана палата вважає, що висновок апеляційного суду про наявність у Полтавської ОВА статусу титульного володільця спірного приміщення ґрунтується передусім на застосуванні норм розпорядження КМУ №831-р, яке не відповідає Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» як правовому акту вищої юридичної сили.

За наведених обставин Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, заявленої прокурором в інтересах держави в особі МОН України.

Також, Верховний Суд зазначив, що зважаючи на те, що в цій справі прокурор пред`явив вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення майна, подавши позов в інтересах МОН України та Полтавської ОВА, фактичним позивачем у цій справі є держава. Разом з тим цей позов звернений до РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях і відповідачем за ним також є держава, отже, в частині вимог, звернених до РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, є позовом держави до неї самої. Водночас за змістом статті 45 ГПК України позивач і відповідач не можуть збігатись, бо у суб`єкта права не може бути спору з самим собою. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. За загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.

Тому вимоги в цій справі щодо захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах фактично спрямовані до ФОП Косика О.О. який, як встановили суди, використовує приміщення професійно-технічного навчального закладу не за його цільовим призначенням усупереч законодавчій забороні.

В свою чергу, постанова не містить жодного обґрунтування на підтвердження наявності підстав для відхилення заяви ФОП Косика О.О. (відповідача-1) про застосування наслідків спливу позовної давності до позовної вимоги МОН України про визнання недійсним договору оренди від 08.01.2014, позаяк суд апеляційної інстанції обмежився лише посиланням на те, що позовну вимогу про повернення майна слід розглядати як негаторний позов (стаття 391 ЦК України), який можна подати впродовж усього часу порушення прав законного володільця майна.

Верховний Суд зазначив, що, залишаючи без задоволення заяву відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності до позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 08.01.2014, суд апеляційної інстанції передчасно дійшов висновку про відсутність пропуску позивачем-1 (Міністерством) цього строку з тих мотивів, що надання в оренду державного майна з порушенням частини 5 статті 63 Закону України №1060-XII треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а позовну вимогу про повернення майна слід розцінювати як негаторний позов (стаття 391 ЦК України), який можна подати впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця майна, і на таку вимогу (про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном) не може поширюватися позовна давність. Разом з тим, рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову також не може бути залишеним в силі, оскільки на порушення положень статті 256, частини 1 статті 261 ЦК України та статей 86, 236, 237 ГПК України суд першої інстанції не врахував та достовірно не з`ясував як обставин справи, пов`язаних із фактом реальної обізнаності або об`єктивної можливості позивача-1 бути обізнаним з порушенням свого права, так і обставин, пов`язаних із визначенням початку перебігу та закінчення позовної давності за вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 26.03.2024 прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання.

08.04.2024 від РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях надійшла заява, в якій воно зазначає, що повністю підтримує правову позицію, викладену у поданих заявах по суті, у тому числі наполягає на заяві про застосування строків позовної давності у відповідності до ст. 267 ЦК України. Щодо дати початку перебігу позовної давності, Регіональне відділення звернуло увагу на наявність в матеріалах справи копії листа Міністерства освіти і науки України від 23.12.2014 №1/11-20161, яким погоджено продовження спірного договору оренди від 08.01.2014 №2/14-Н нерухомого майна, що належить до державної власності. До заяви надана копія листа Регіонального відділення на адресу Міністерства освіти і науки України від 05.12.2014 №07-05-5801.

22.04.2024 від заступника керівника Полтавської обласної прокуратури надійшла заява, в якій він зазначає, що з урахуванням позиції Верховного Суду, виникла необхідність в уточненні позовних вимог та остаточно просить:

- визнати недійсним договір оренди № 2/14-Н від 08.01.2014 державного нерухомого майна, що належить до державної власності - нежитлового приміщення площею 22,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтава, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та фізичною особою-підприємцем Косик Олександром Олександровичем;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Косик Олександра Олександровича РНОКПП НОМЕР_1 звільнити та повернути державне нерухоме майно площею 22,2 кв.м., яке перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтави та розміщене за адресою: вул. Івана Мазепи, 59 (колишня назва вул. Калініна, 59) м. Полтава шляхом підписання акту приймання передачі.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що прокурором доведено порушення вимог законодавства у процесі укладення Договору оренди, а також порушення інтересів позивачів, що в силу положень частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення позову в частині визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2/14-Н від 08.01.2014 нежитлового приміщення площею 22,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтава, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичною особою-підприємцем Косик Олександром Олександровичем. Оскільки, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо недійсності Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №2/14-Н від 08.01.2014, вимога прокурора про звільнення та повернення державного нерухомого майна площею 22,2 кв.м, яке перебуває на балансі Професійно-технічного училища № 31 міста Полтави та розміщене за адресою: вул. Калініна, 59 (наразі вулиця Івана Мазепи, 59) міста Полтава шляхом підписання акту приймання-передачі є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно поданих відповідачами заяв про застосування строків позовної давності до позовних вимог заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, місцевий господарський суд зазначив, що надані Регіональним відділенням листи Міністерства освіти і науки України від 22.10.2013 № 1/11- 16017 та від 23.12.2014 № 1/11-20161 не свідчать про обізнаність Міністерства з умовами договору та не пов`язаністю діяльності суб`єкта підприємницької діяльності - орендаря (ФОП Косик О.О.) з освітньою діяльністю, що відповідно спростовує твердження відповідача, що Міністерство освіти і науки України знало або могло знати про порушення його прав у зв`язку з нецільовим використанням майна навчального закладу на підставі оспорюваного договору оренди. В свою чергу з наявного в матеріалах справи листа Міністерства освіти і науки України № 1/11-6580 від 29.09.2020 вбачається, що Міністерство освіти і науки України дізналося про наявність договору оренди державного майна з ФОП Косик О.О. 14.09.2020 (дата засідання Комісії). Прокурор звернувся до суду з цим позовом 25.11.2022, таким чином строки, визначені статтею 257 ЦК України, за вимогами прокурора не закінчились.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти на час укладення договору оренди від 08.01.2014 регулювалися положеннями Закону України «Про освіту», чинного до 27.09.2017.

Відповідно до частини 2 статті 18 та частини 1 статті 63 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) засновник закріплює за професійно-технічними навчальними закладами державної або комунальної форми власності та установами професійно-технічної освіти об`єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників. Об`єкти права власності закріплюються засновником за професійно-технічним навчальним закладом державної або комунальної форми власності або установою професійно-технічної освіти на праві оперативного управління. Навчальні заклади та установи професійно-технічної освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником. Майно (об`єкти, споруди, основні фонди) навчальних закладів і установ професійно-технічної освіти, що перебувають у державній або комунальній власності, може вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна і коштів, одержаних від його реалізації, на розвиток професійно-технічної освіти.

Згідно з імперативними положеннями частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту» об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до статуту Професійно-технічного училища № 31 м. Полтава, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24.12.2012р. №1472 (з урахуванням державної реєстрації змін до установчих документів) Професійно-технічне училище № 31 м. Полтава є підпорядкованим Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, державним професійно - технічним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно - технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я. Училище здійснює підготовку з робітничих професій середньої технологічної складності, як правило, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів на основі базової чи повної загальної середньої освіти, а також професійно - технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення (пункт 1.1 Статуту).

Відповідно до пункту 2.2 статуту училище є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штампи, печатки із своїм найменуванням, в тому числі печатку із зображенням Державного Герба України. Училище має право укладати цивільно-правові угоди.

Згідно з п. 2.5 статуту училище проваджує діяльність пов`язану з підготовкою кваліфікованих робітників та наданням інших освітніх послуг після отримання ліцензії, а його відокремлені структурні підрозділи (філія, інший підрозділ) після проведення ліцензування з внесенням їх до ліцензії училища. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. З метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних та інших питань працівників, учнів, слухачів, училище може укладати угоди із підприємствами, установами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (п. 2.6 статуту).

Управління училищем здійснюється Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, органом управління освітою Полтавської обласної державної адміністрації відповідно до повноважень, визначених законодавством України та іншими нормативно- правовими актами (пункт 6.1. статуту)

Відповідно до пункту 7.9. статуту, об`єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно училища є державною власністю, що закріплена Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України за училищем, і перебуває в оперативному управління навчального закладу. Функції управління майном, закріпленим за училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статі 61, частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту» нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Як вже зазначалось, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності фізичної особи-підприємця Косика Олександра Олександровича є стоматологічна практика (код КВЕД 86.23).

Відповідачі не спростували факту передачі підприємцю в оренду спірного приміщення для проведення ним господарської (комерційної) діяльності з надання платних послуг у стоматологічній сфері, а не з метою, пов`язаною з навчально-виховним процесом ПТУ №31 (за освітнім призначенням). В свою чергу, саме по собі невикористання училищем вказаного приміщення для навчального процесу не надає права передачі його в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним чи науковим процесом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість доводів прокурора щодо невідповідності умов договору оренди від 08.01.2014 вищевказаним положенням законодавства про освіту, що є підставою для визнання його недійсним.

Згідно статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У цій справі спірні орендні правовідносини виникли на підставі договору оренди від 08.01.2014, укладеного між ФОП Косик О.О. та власником (державою Україна), від імені якої виступав РВ ФДМУ по Полтавській області як державний орган приватизації та належний орендодавець державного нерухомого майна в розумінні статті 5 чинного на той час Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

В свою чергу, позовну вимогу власника (держави) про звільнення нежитлового приміщення об`єкта освіти та його повернення Полтавській обласній військовій адміністрації за актом приймання-передачі не можна вважати застосуванням наслідків недійсності оспорюваного договору оренди, тобто похідною вимогою про повернення орендарем одержаного на виконання такого правочину, яку (вимогу) помилково заявлено прокурором на підставі частини 1 статті 216 ЦК України, адже наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину.

Разом з цим, 22.04.2024 заступником керівника Полтавської обласної прокуратури уточнено позовні вимоги в частині повернення державного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Колегія суддів зазначає, в даному випадку на стадії нового розгляду справи прокурор відмовився від частини позовних вимог заявлених в інтересах Полтавської ОВА (щодо повернення Полтавській обласній військовій адміністрації державного нерухомого майна), що відповідає положенням ст. 46 ГПК України, а тому заперечення РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях щодо прийняття такої заяви є безпідставними.

Отже, оскільки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо недійсності договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2/14-Н від 08.01.2014, заявлену прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, вимогу прокурора про звільнення та повернення державного нерухомого майна площею 22,2 кв.м, яке перебуває на балансі Професійно-технічного училища № 31 міста Полтави та розміщене за адресою: вул. Калініна, 59 (наразі вулиця Івана Мазепи, 59) міста Полтава шляхом підписання акту приймання-передачі, також обґрунтовано задоволено місцевим господарським судом.

Водночас відповідачі звернулися з заявами про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 виснувала про те, що: «якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

У постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: «у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною (позивачем) у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі».

У цій справі прокурор пред`явив вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення майна, подавши позов в інтересах Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної військової адміністрації, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава. Разом з тим, цей позов звернений до РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях і відповідачем за ним також є держава, отже, в частині вимог, звернених до РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, є позовом держави до неї самої. Водночас за змістом статті 45 ГПК України позивач і відповідач не можуть збігатись, бо у суб`єкта права не може бути спору з самим собою. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору (пункт 7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19). За загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17).

Тому вимоги в цій справі щодо захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах фактично спрямовані до ФОП Косик О.О., який використовує приміщення професійно-технічного навчального закладу не за його цільовим призначенням усупереч законодавчій забороні.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 908/3168/21 (предмет позову визнання недійсним договору оренди об`єкта освіти та повернення державного нерухомого майна на користь МОН України), тобто зі спору, що виник з подібних правовідносин.

У справі, що розглядається, прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України 22.09.2022 (оформлення поштового відправлення).

РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях обґрунтовуючи заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності зазначало, що Міністерство освіти і науки України, в інтересах якого звернувся прокурор, було достовірно обізнане про укладання договору оренди та продовження строків його дії, що підтверджується листами від 22.10.2013 №1/11-16017 та від 23.12.2014 №1/11-20161. Також, як на обставини обізнаності Міністерства освіти і науки України про укладання спірного договору від 08.01.2014 відповідач посилається на лист Регіонального відділення на адресу Міністерства освіти і науки України від 05.12.2014 №07-05-5801 щодо надання висновків (дозволу чи заборони) щодо продовження дії договору оренди, який доданий ним до суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В свою чергу, прокурор стверджує, що про наявність укладеного оспорюваного правочину Міністерство освіти і науки України стало відомо у вересні 2020 року при наданні дозволу на продовження договору оренди з ФОП Косик О.О., що свідчить про те, що термін позовної давності при зверненні прокурором з позовною заявою до суду не сплинув. Разом з тим, момент початку строку позовної давності визначається законодавцем не з того дня, коли особа дізналася про наявність договору щодо майна, а саме з моменту, коли особі стало відомо про порушення її прав умовами цього договору. Посилання РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на лист Міністерства освіти і науки України від 22.10.2013 №1/11-16017, яким надано згоду на передачу в оренду нежитлового приміщення за адресою: вул. Калініна, 59, м. Полтава є безпідставним, оскільки таке листування відбувалось до укладання спірного договору від 08.01.2014. З листа від 23.12.2014 не можливо зробити висновок про наявність згоди Міністерства освіти і науки України саме на оренду приміщення ФОП Косик О.О. для розміщення стоматологічного кабінету. При цьому, лист №07-05-5801 від 05.12.2014 не надавався РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях під час розгляду справи у суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції під час первісного розгляду справи, а тому такий доказ не може бути прийнятий судом.

Надаючи оцінку доводам відповідачів щодо застосування наслідків спливу позовної давності, а також доводам прокурора наведеним у спростування аргументів відповідачів, колегія суддів зазначає таке

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 ГПК України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Стосовно нового доказу, який було надано РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях під час нового розгляду справи (копія листа Регіонального відділення від 05.12.2014 №07-05-5801 «Про продовження терміну дії договору»), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно зі ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відзив на позовну заяву був поданий РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях 21.10.2022.

Проте, вказаний лист Регіонального відділення від 05.12.2014 №07-05-5801 було надано лише під час нового розгляду справи 08.04.2024. При цьому, заява до якої доданий такий лист, не містить ні обґрунтувань неможливості подання такого доказу, у встановлений законом строк з причин, що не залежали від Регіонального відділення, ні клопотання про поновлення/продовження такого строку. Отже, такий доказ не може бути прийнятий судом в силу положень ч. 8 ст. 80 ГПК України.

В свою чергу РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях зазначає, що лист від 05.12.2014 №07-05-5801 не має суттєвого значення при вирішенні питання щодо встановлення дати, коли Міністерство освіти і науки України довідалось про порушення свого права, або про особу яка його порушила, адже в силу імперативних приписів Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про управління об`єктами державної власності» на Міністерство як орган управління покладений обов`язок здійснення контролю за ефективністю використання і збереження майна, внаслідок чого Міністерство могло дізнатися про укладання спірного договору оренди з дня його укладання і передачі приміщення ФОП Косику О.О. Крім того, про такі обставини свідчать також листи Міністерства від 22.10.2013 №1/11-16017 та від 23.12.2014 №1/11-20161. У листі від 23.12.2014 №1/11-20161 Міністерство освіти і науки України зазначає про відсутність заперечень щодо продовження дії оспорюваного договору оренди. Вказане свідчить про те, що Міністерство довідалось про порушення свого права.

Дійсно, Міністерство освіти і науки України як уповноважений орган управління державним майном наділене широким спектром повноважень, зокрема, веде облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів; погоджує передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об`єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймає рішення про передачу об`єктів державної власності комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; надає орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі, організовують контроль за використанням орендованого державного майна (ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

У свою чергу, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України»).

До основних завдань Фонду належать, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління (ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України»)

Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» у сфері оренди державного майна Фонд виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна.

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнера (ст. Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Орендодавець протягом п`яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

Отже, для реалізації уповноваженим органом управління державним майном своїх повноважень, визначених Законом України «Про управління об`єктами державної власності», такий орган мав принаймні бути обізнаним про намір суб`єкта господарювання укласти договір та з умовами такого договору.

Так, аналізуючи зміст листа Міністерства освіти і науки України №1/11-16017 від 22.10.2013, в контексті обізнаності його з порушенням права та, відповідно, визначення початку перебігу строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту вказаного листа, який адресований РВ ФДМ України по Полтавській області, вбачається, що Міністерство розглянуло звернення РВ ФДМ України по Полтавській області щодо передачі в оренду частини приміщення учбової перукарні площею 22,2 кв. м. (м. Полтава, вул. Калініна, 59), що знаходиться на балансі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава. На засіданні Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки прийнято рішення надати дозвіл на передачу в оренду відповідно до законодавства терміном на 1 рік за умови надання ліцензії медичної практики. При передачі приміщень в оренду міністерство зобов`язало керівників враховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу. Також зазначено, що в подальшому продовження строку дії договору може бути здійснено за умови погодження його з міністерством.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в п. 80, 81 постанови від 16.02.2024 у даній справі та зазначає, що перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, стороною якого позивач не є, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, незважаючи на попереднє надання такою особою згоди (дозволу) на вчинення такого правочину, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України. Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що початок перебігу позовної давності (щодо вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним договору оренди від 08.01.2014) розпочався з 22.10.2013 (коли Міністерство повідомило про надання дозволу передачі в оренду майна), тобто до укладення оспорюваного договору, не є достатньо обґрунтованими, оскільки не у повній мірі відповідають положенням статті 256 і частини 1 статті 261 ЦК України, виходячи із системного аналізу змісту яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист того свого цивільного права, яке вже порушено (за винятком правила частини 2 статті 386 ЦК України), а не права, яке може бути порушено в майбутньому та щодо якого невідомо, станеться чи не станеться таке порушення (якщо договір взагалі буде укладено).

Зі змісту листа Міністерства освіти і науки України від 23.12.2014 №1/11-20161, який адресований РВ ФДМ України по Полтавській області, вбачається, що Міністерство розглянуло звернення РВ ФДМ України по Полтавській області щодо надання дозволу на продовження дії договору оренди частини будівлі учбової перукарні площею 22,2 кв. м (м. Полтава, вул. Калініна, 59), що знаходиться на балансі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава. На засіданні Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки прийнято рішення надати дозвіл на продовження дії договору оренди зазначеного майна відповідно до законодавства. При передачі приміщень в оренду міністерство зобов`язало керівників враховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу. Також зазначено, що в подальшому продовження строку дії договору може бути здійснено за умови погодження його з міністерством.

Проте, в матеріалах справи відсутнє відповідне звернення РВ ФДМ України по Полтавській області, на яке надано відповідь, відсутні докази направлення копій документів, які мали надаватися Фондом органу уповноваженому управляти державним майном. В свою чергу, вказані листи не містять посилань на номер договору, дату його укладання, на суб`єкта господарювання та вид господарської діяльності, що давало б можливість стверджувати про те, що звернення РВ ФДМ України по Полтавській області та дозвіл Міністерства освіти і науки України, стосувались спірних правовідносин.

Отже, вказані листи не свідчать про обізнаність Міністерства з умовами договору та не пов`язаністю діяльності суб`єкта підприємницької діяльності - орендаря (ФОП Косик О.О.) з освітньою діяльністю, та, відповідно, спростовує твердження відповідача, що Міністерство освіти і науки України знало або могло б знати про порушення його прав у зв`язку з нецільовим використанням майна навчального закладу на підставі оспорюваного договору оренди.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що площа приміщень, що знаходяться на балансі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава за адресою: м. Полтава, вул. Калініна, 59 складає 340,1 кв.м (т. 1 ас. 95).

Водночас, доказів того, що станом на 2014 рік лише 22,2 кв.м із загальної площі перебувало в оренді, та ФОП Косик О.О. був єдиним орендарем приміщень за вказаною адресою, що дозволяло б ототожнити відповідне листування як таке, що стосується спірних правовідносин (хоча б з огляду на розмір орендованої площі), матеріали справи не містять.

У свою чергу Міністерство освіти і науки України наполягає на тому, що дізналося про наявність договору оренди держаного майна з ФОП Косик О.О. 14.09.2020.

Так, в матеріалах справи міститься лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-6580 від 29.09.2020 про надання дозволу на продовження терміну дії договору оренди, який адресований Професійно-технічному училищу № 31, з якого вбачається, що за результатами опрацювання звернення Професійно-технічного училища № 31 м. Полтава щодо погодження продовження терміну дії договору оренди державного майна, ураховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки (протокол №12 від 14.09.2020), Міністерство надало дозвіл на продовження терміну дії договору оренди від 08.01.2014 №2/14-Н за умови врахування істотних умов договору оренди та забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних та протипожежних норм. Згідно вказаного листа орендодавцем є РВФДМУ по Полтавській та Сумській області; орендар ФОП Косик О.О.; балансоутримувач Професійно-технічне училище №31 м. Полтава; адреса об`єкта: м. Полтава, вул. Мазепи, 59; загальна площа нежитлового приміщення - 22,2 кв.м; мета використання розміщення суб`єктів господарювання, що діють на основі приватної власності і провадять господарську діяльність з медичної практики (стоматологічний кабінет); термін 1 рік.

Отже, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що Міністерство освіти і науки України дізналося про наявність договору оренди державного майна з ФОП Косик О.О. - 14.09.2020 (дата засідання Комісії). У свою чергу прокурор звернувся до суду з цим позовом 22.09.2022. Таким чином визначені статтею 257 ЦК України строки позовної давності не закінчились.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог прокурора.

Водночас, колегія суддів вважає слушними доводи заявника апеляційної скарги щодо невірного розподілу судового збору, який підлягає стягненню, з огляду на таке.

Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Під час тлумачення терміну «вимога» має враховуватися, крім предмета та підстави позову, також суб`єктний склад правовідносин (кількість відповідачів). Отже, навіть за умови пред`явлення однорідних вимог немайнового характеру, пов`язаних між собою однією і тією ж підставою виникнення та поданими доказами, судовий збір щодо кожного відповідача слід визначати окремо.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі заявлено дві немайнові вимоги:

- визнати недійсним договір оренди № 2/14-Н від 08.01.2014 державного нерухомого майна, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та ФОП Косик О.О.;

- зобов`язати ФОП Косик О.О. звільнити та повернути державне нерухоме майно площею 22,2 кв.м., шляхом підписання акту приймання передачі.

Отже, РВФДМУ по Полтавській та Сумській області заявлено лише одну вимогу немайнового характеру. При цьому таку вимогу заявлено до двох відповідачів.

Тому, з РВФДМУ по Полтавській та Сумській області підлягав стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог 1240,50 грн.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1 , 2 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281-284 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2024 у справі №917/1173/22 змінити, виклавши пункти 4 та 5 його резолютивної частини у такій редакції:

« 4. Стягнути з фізичної особи підприємця Косик Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 3721,50 грн.

5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 42769539) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1240,50 грн.».

В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 05.09.2024 у справі №917/1173/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.12.2024.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.А. Пуль