Рішення
від 05.12.2024 по справі 922/2309/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024м. ХарківСправа № 922/2309/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Універмаг "Ювілейний", м. Люботин до 3 - я особа, яка не Люботинської міської ради Харківської області, м. Люботин, Харківська обл. заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький про зобов`язання вчинити певні дії за участю представників:

позивача - Святець О.М.

ВСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Універмаг "Ювілейний" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 04 липня 2024 року із позовною заявою, де у якості Відповідача визначено Люботинську міську раду Харківської області та просить суд про:

- Визнати незаконним та скасувати рішення Люботинської міської ради Харківської області LXXXVI сесії VII скликання від 29.05.2020 року №229 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності;

- Визнати незаконним та скасувати рішення Люботинської міської ради Харківської області XLIV сесії VIII скликання від 08 серпня 2023 року № 544 Про затвердження технічної документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності;

- Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю Універмаг Ювілейний (ЄДРПОУ: 21173680) у користуванні та володінні земельною ділянкою площею 0,2193 га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої в результаті поділу земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,1567 га, кадастровий номер 631120000:26:032:0288;

- Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю Універмаг Ювілейний (ЄДРПОУ: 21173680) у користуванні та володінні земельною ділянкою площею 0,2193 га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої в результаті поділу земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0626 га, кадастровий номер 6311200000:26:001:0071;

- Зобов`язати Люботинську міську раду Харківської області (ЄДРПОУ: 04058717) забезпечити внесення змін до Державного земельного кадастру, а саме відомостей Поземельної книги щодо площі земельної ділянки кадастровий номер 6311200000:26:032:0001. кадастрового номера та землекористувача. привівши її у відповідність до відомостей Поземельних книг станом на 24.07.2023 рік, тобто до моменту внесення неправомірних відомостей до Державного земельного кадастру, а саме відновити Державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2193 га, кадастровий помер 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області з обов`язковим внесенням до Державного земельного кадастру інформації щодо речового права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, площею 0,2193 га, ТОВ Універмаг Ювілейний;

- Вирішити питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

09 липня 2024 року постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі №922/2309/24, де вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 18 липня 2024 року о 12:15.

Ухвалою від 18.07.2024 судом було зазначено, що клопотання (вх. №18243 від 18.07.2024) про зобов`язання Люботинську міську раду Харківської області (ЄДРПОУ: 04058717) подати до судового засідання для огляду оригінал заяви на ім`я Виконавчого комітету Люботинської міської ради за підписом директора ТОВ Універмаг Ювілейний від 23.03.2020 року, якою фактично надано згоду землекористувачем на поділ земельної ділянки 6311200000:26:032:0001 на дві земельні ділянки (частина 6 ст. 91 ГПК України) буде розглянуто в порядку передбаченому процесуальним законодавством, а також повідомлено, що підготовче засідання відбудеться 01.08.2024 о 11:45.

Суд своєю ухвалою від 22.08.2024 продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "07" жовтня 2024 р. та відклав підготовче засідання на 05.09.2024 о 11:15.

Ухвалою від 05.09.2024 було зазначено про задоволення заяви про відкладення та повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться 03 жовтня 2024 року о(б) 11:30 год.

Ухвалою від 03.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 17 жовтня 2024 року о 12:15.

Ухвалою від 17.10.2024 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 31 жовтня 2024 року о(б) 12:30 год.

Ухвалою від 06.11.2024 суд повідомив, що судове засідання призначене ухвалою суду від 17.10.2024 на 31.10.2024 року не відбулося з причин поточної обстановки, що склалася в місті Харкові, влучанням російської авіабомби у будівлю Держпром, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, що зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали суттєвих руйнувань, перебої у електропостачанні та повноцінного функціонування суду. Також, зазначене спричинило до затримки розгляду, вирішенні питань щодо поданих клопотань та заяв, виготовлення певних процесуальних документів.

Таким чином, враховуючи усунення обставин, які зумовили підстави тимчасової затримки у вирішенні спорів, суд постановив, що судове засідання у справі відбудеться 14 листопада 2024 року о(б) 12:30 год. Судове засідання у справі відбудеться 21 листопада 2024 року о(б) 12:45 год. про що повідомлено учасників справи на підставі ухвали від 14.11.2024р.

21 листопада 2024 року судом постановлено ухвалу, де зазначено про задоволення клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи та про те, що судове засідання у справі відбудеться 05 грудня 2024 року о(б) 12:50 год.

Суд звертає увагу, що не одноразово у своїх ухвалах зазначив про встановлені процесуальним законодавством норми, де передбачено у господарському процесі, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Також, суд може постановити окрему ухвалу, як вид процесуального судового рішення, для притягання до дисциплінарної відповідальності.

Представник Позивача у призначеному на 05.12.2024 судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

У своєму відзиві Відповідач посилається на належне повідомлення Позивача (лист від 07.07.2023 року вих. № 03-36/3063) стосовно надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки площею 0.2193га.

Підстави надання такої згоди рішенням Люботинської міської ради Харківської області від 08.08.2023р. №544 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, на думку Відповідача, є виготовлення в повному обсязі документації (надана Відповідачем та міститься в матеріалах справи) що була затверджена.

Так, Відповідач вважає, що не порушено права Позивача передбачені п. 30 Договору оренди землі, де узгоджено перелік прав Орендаря. Посилаючись, крім того на те, що отримання згоди землекористувача на поділ орендодавцем земельної ділянки не є обов`язковою, так як п. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України в редакції 21.02.2020р. станом на момент прийняття Люботинською міською радою рішення від 20.05.2020р. №229 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, згода землекористувача не була передбачена, а формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Згідно абз. 2 ст. 56 Закону України Про землеустрій в редакції 08.06.2023р., яка діяла на момент затвердження, технічна документація із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.

У судовому засіданні та у наданій відповіді на відзив представник Позивача заперечував проти таких тверджень, наголошував, що Люботинська міська рада ніколи не зверталась до ТОВ Універмаг Ювілейний з пропозицією надати згоду на поділ земельної ділянки, а ТОВ Універмаг Ювілейний ніколи не надавали ані Люботинській міській раді ані третім особам згоди на поділ земельної ділянки.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

2. Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

3. 28 жовтня 2005 року між Люботинською міською радою Харківської області в особі міського голови Гаркуші О.О. (далі - Орендодавець, Відповідач) та ТОВ Універмаг Ювілейний в особі директора Макаренко І.Б. (далі - Орендар, Позивач) було укладено договір оренди землі. (а.с. 18 - 24).

Сторони Договору погодили в п. п. 1, 2 Договору, що орендодавець на підставі рішення XXVIII сесії IV скликання Люботинської міської ради Харківської області № 25/XXVIII від 21.10.2005 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться в м. Люботин вул. Комсомольська (майдан Соборності), 1. В оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,2193 га.

На земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - магазин. У п. 6 Договору сторони визначили, що недоліків, які могли б перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням не виявлено.

Крім того, умовами Договору сторони погодили, що Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строки дії договору повідомити письмово орендодавця про намір подовжити його дію. (п. 8 Договору).

Пунктом 20 Договору встановлено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк за актом приймання-передачі.

Так, згідно Акту приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором №040567800006 від 28.10.2005 року Люботинська міська рада Харківської області в особі голови Люботинської міської ради Гаркуші О.О. передала, а ТОВ Універмаг Ювілейний в особі директора Макаренко І.Б. прийняла земельну ділянку площею, 0,2193 га. (а.с. 25).

В п. 29 Договору сторони погодили, що Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали користуватися земельною ділянкою.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. (п. 36 Договору).

Вказаний Договір оренди земельної ділянки було зареєстровано в ДП Харківська регіональна філії ДЗК при Держкомземі, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис №040567800006 від 28.10.2005 року.

4. Позивач посилається на порушення з боку Відповідача умов Договору оренди землі, де власник земельної ділянки Люботинська міська рада без згоди землекористувача ТОВ Універмаг Ювілейний прийняв рішення від 29 травня 2020 року №229 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, шляхом надання дозволу виконавчому комітету Люботинської міської ради Харківської області на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, площею 0,2193га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області, із земель житлової та громадської забудови на дві земельні ділянки, без зміни цільового призначення.

Тобто на підставі зазначеного рішення Відповідача (від 29 травня 2020 року) без погодження ТОВ Універмаг Ювілейний, як землекористувача на поділ земельної ділянки, кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, та без присутності представника Позивача на засідання сесії Люботиської міської ради, де приймалось оскаржуване рішення, та не повідомлено про прийняття такого рішення, що призвело до припинення існування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, яка перебуває у користуванні Позивача, а також фактичного процесу поділу земельної ділянки. Фізична особа-підприємець, сертифікований інженер землевпорядник Курілов Д.І. виготовив технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області.

Рішенням Люботинської міської ради Харківської області XLIV сесії VIII скликання від 08 серпня 2023 року №544 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки 6311200000:26:032:0001 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області на дві окремі земельні ділянки:

- Земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,1567 га, кадастровий номер 631120000:26:032:0288;

- Земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0626 га, кадастровий номер 6311200000:26:001:0071.

Відповідно до інформації, яка міститься у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ 9942761372024 від 02.07.2024 року зазначено, що 24.07.2023 року відділом №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області було проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0626 га, кадастровий номер 6311200000:26:001:0071 та скасовано кадастровий номер 6311200000:26:032:0001. Державна реєстрація проведена на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 22.03.2021 року ФОП Курілов Д.І. Також згідно витягу на даний час в державному реєстрі відсутня інформація щодо зареєстрованого права оренди на земельну ділянку ТОВ Універмаг Ювілейний.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ 9942762132024 від 02.07.2024 року зазначено, що 24.07.2023 року відділом №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області було проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1567 га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0288 та скасовано кадастровий номер 6311200000:26:032:0001. Державна реєстрація проведена на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 22.03.2021 року ФОП Курілов Д.І. Також згідно витягу на даний час в державному реєстрі відсутня інформація щодо зареєстрованого права оренди на земельну ділянку ТОВ Універмаг Ювілейний.

Позивач стверджує, що дії Відповідача, як власника земельної ділянки, а також використовуючи надані законом владні повноваження, прийнято рішення про припинення існування земельної ділянки кадастровий номер 6311200000:26:032:0001 майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області, як об`єкта цивільних прав, що є об`єктом Договору оренди, з метою позбавлення орендаря права користуватися землею на умовах, які визначенні Договором оренди від 28.10.2005 року, що порушує права та законні інтереси Позивача.

Щодо зазначених обставини Позивачу стало відомо лише 01 грудня 2023 року з листа №03-36/4849 наданого Люботиською міською радою у відповідь на адвокатський запит адвоката Святець О.М., який діяв в інтересах ТОВ Універмаг Ювілейний.

Так, Позивачу стало відомо про порушення права оренди шляхом прийняття оспорюваних рішень лише 01.12.2023 року. Намагаючись вирішити спір в позасудовому порядку керівництво ТОВ Універмаг Ювілейний звернулося до посадових осіб Люботинської міської ради із проханням відновити порушене право Позивача. В розмові з начальником відділу земельних ресурсів Люботинської міської ради Личкань О. запевнив, що сталося непорозуміння, а тому він запропонував внести зміни до діючого Договору оренди земельної ділянки, а саме зазначити в договорі земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,1567 га, кадастровий номер 631120000:26:032:0288 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0626 га, кадастровий номер 6311200000:26:001:0071, замість земельної ділянки 6311200000:26:032:0001 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області.

Враховуючи, що фактично дві новосформовані земельні ділянки входять до предмету Договору оренди землі від 28.10.20205 року так, як сформовані із земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Позивача, що фактично відновило б порушене право останнього щодо користування землею погодилось на вказану пропозицію.

25 березня 2024 року на адресу Люботинської міської ради було скеровано письмову пропозицію про внесення змін до п. 2, п. 5, п. 9 Договору оренди землі від 28.10.2005 р., а саме п, 2, п. 5, п. 9 слiд читати: В оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 6311200000:26:032:0288, загальна площа 0,1567 га. та 6311200000:26:001:0071, загальна площа 0,0626 га., які знаходяться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин.

Листом віл 04.06.2024 року №03-36/1933 виконавчий комітет Люботинської міської ради повідомлено, що проект рішення Про внесення змін до п.2, п. 5, п. 9 Договору оренди земельної ділянки від 28.10.2005 року без н/д, укладеного між Люботинською міською радою та ТОВ Універмаг Ювілейний в частині площі земельної ділянки нормативної грошової оцінки та орендної плати був винесений на розгляд сесії Люботинської міської ради Харківської області, яка відбулась 25.04.2024 року. За результатами голосування проект рішення не був проголосований та набрав нуль голосів за.

Позивач посилається на відсутність можливості врегулювання спору у позасудовому порядку щодо відновлення порушеного землевласником Люботинською міською радою право користування земельною ділянкою №6311200000:26:032:0001, за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області.

Безпідставні відмови Відповідача щодо врегулювання спору з урахуванням діючого Договору оренди землі призвели до звернення за захистом порушеного права користування земельною ділянкою до Господарського суду Харківської області.

5. Таким чином, без належних на те правових підстав рішенням Люботинської міської ради Харківської області XLIV сесії VIII скликання від 08 серпня 2023 року №544 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності здійснено поділ земельної ділянки (кадастровий номер 6311200000:26:032:0001), яка перебуває в оренді Позивача.

Таким чином, Відповідачами поділено земельну ділянку, яка перебуває в користуванні Позивача.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана норма кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України (надалі -ГК України).

Згідно статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Аналізуючи частини першої статті 321 та 396 ЦК України, суд зазначає, що законодавством встановлено рівний об`єм захисту права оренди земельною ділянкою та права власності, де ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. З огляду на це, будь-яке примусове припинення права користування земельною ділянкою повинно здійснюватись, як й у випадку примусового припинення права власності, лише за рішенням суду.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється в тому числі шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (ст. 12 ЗК України).

Відповідно до ст. 56 Закону України Про землеустрій від 22.05.2003 №858-IV (в редакції від 16.01.2020) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

6. Як встановлено судом та не оспорюється учасниками справи вбачається, що Позивач користувався та користується на законних підставах земельною ділянкою (кадастровий номер 6311200000:26:032:0001), на підставі договору оренди землі з 28.10.2005.

У зв`язку із цим, суд вважає за доцільне звернути увагу на викладені правові позиції у постанові КГС ВС від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19, згідно яких: За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар. Тому саме встановлення факту недобросовісності дій орендодавця є пріоритетним під час розгляду спорів цієї категорії (стосовно поновлення договорів оренди землі) (п. 4.5 постанови).

В Постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Зміст принципу добросовісності та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) розкритий і в постанові КЦС ВС від 13.11.2019 у справі № 686/22924/16-ц. Зокрема, як вказано у даній постанові: Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

На необхідність врахування судами загальних засад цивільного законодавства, зокрема справедливості, добросовісності та розумності, вказано і в постанові ВП ВС від 15. 01. 2020 р. у справі № 322/1178/17.

Так, у постанові ВП ВС від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 викладені правові позиції, згідно яких поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки.

У постановах ВП ВС від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 (пункт 7.36), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56), постанові КГС ВС від 26.10.2021 у справі № 922/3990/19 (п. 4.11) викладені правові позиції згідно яких формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Як встановлено з практики Верховного суду, факт поділу Відповідачем земельної ділянки, яка перебуває в користуванні Позивача, не повинно припиняти право Позивача на неї та не повинно позбавляти можливості захисту свого права, в тому числі й від Відповідача.

7. Так, відділом №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області було проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0626 га, кадастровий номер 6311200000:26:001:0071 та земельної ділянки площею 0,1567 га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0288.

Скасовано кадастровий номер земельної ділянки 6311200000:26:032:0001, загальною площею 0,2193 га., яка розташована в м. Люботин майдан Соборності, 1, тобто земельної ділянки яка перебуває у користуванні Позивача на правах оренди. Також в державному земельному кадастрі відсутня інформація щодо зареєстрованого права оренди на земельну ділянку ТОВ Універмаг Ювілейний.

Проте, Позивач посилається на порушене право з підстав того, що після поділу земельної ділянки (площа 0,2193 га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області), власником ділянки - Люботинською міською радою були ухвалені рішення в порушення вимог передбачених ст. 79-1 ЗК України (на підставі рішення LXXXVI сесії VII скликання від 29.05.2020 року №229 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності та рішення Люботинської міської ради Харківської області XLIV сесії VIII скликання від 08 серпня 2023 року №544 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності) під час перебування у користуванні Позивача, без надання нотаріально посвідченої згоди щодо поділу земельної ділянки, було відмовлено (Лист віл 04.06.2024 року №03-36/1933 ВК Люботиської міської ради) щодо внесення змін до Договору оренди землі (письмова пропозиція від 25.03.2024).

Тобто своїми діями Відповідач створив перешкоди землекористувачу (ТОВ Універмаг Ювілейний, на підставі Договору оренди землі) у здійсненні права користування та розпорядження нею у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області, оскільки внесення до Державного земельного кадастру відомостей про новостворені земельні ділянки, в результаті поділу земельної ділянки, в тому числі щодо державної реєстрації права користування цією земельною ділянкою, яке було скасовано державним реєстратором на підставі рішень Люботинської міської ради.

Оскільки у відповідності до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Отже, з огляду на вказані обставини судом не приймаються до уваги заперечення Відповідача стосовно відсутності порушеного права Позивача.

8. Відповідно до ч. 3 ст. 110 ЗК України поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Згідно з ст. 15 Закону України Про оренду землі договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

В силу положень ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

У відповідності до ст. 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 910/16914/17: ...відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

З матеріалів справи та під час проведення судових засідань було встановлено, що з боку Люботинської міської ради не виконано своїх обов`язків щодо приведення Договору оренди земельної ділянки у відповідність до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності позивач на підставі ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України Про оренду землі тим самим порушено право Позивача реалізувати своє право на внесення змін до договору шляхом звернення з відповідною пропозицією.

9. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону Україні Про державний земельний кадастр ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 2. ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Зі змісту ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду землі вбачається, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Пунктом 29 Договору визначено, що до обов`язків орендодавця віднесено обов`язок не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися земельною ділянкою. (а.с. 21).

10. У відповідності до ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду № 11-144апп19 від 15.05.2019 викладена правова позиція, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст.15-2 ЗК України не передбачено віднесення до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, спеціальних функцій щодо поділу земельної ділянки в якості повноважень центрального органу виконавчої влади.

Згідно з ч.12 ст.186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок погоджується: у разі якщо поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюється її користувачем - власником земельних ділянок, а щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - органом виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується замовником.

Законодавством України встановлено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок (положення ст.ст.13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст.ст.2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України та ст.ст.80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України).

На підставі зазначено, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб`єктами підприємницької діяльності.

З огляду на що, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 4 ГПК України відносяться до юрисдикції господарських судів.

11. Суд зауважує, що згідно з ст. 56 Закону України Про землеустрій (в редакції на час поділу земельної ділянки) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

12. Щодо позовних вимог у вигляді усунення перешкод та зобов`язання вчинити дії, суд зазначає наступне.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Суд суб`єктивно оцінює ефективність обраного Позивачем способу захисту його порушеного права цивільного та виходить з наступного.

Суд наголошує, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим: (а) застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; (б) обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; (в) застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; (г) застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Належним та ефективним способом захисту є лише той, який спрямований саме на ті правові наслідки, які захищають право.

Системний аналіз ст.ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 5 ГПК України дає підстави для висновку, що вимога про застосування судом ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права та інтересу, який не суперечить закону, має бути викладена у позовній заяві, а саме має бути відображена (конкретно сформульована) у змісті позовних вимог, саме це є первинною підставою для застосування судом матеріально-процесуального інструментарію закону. Інакше суд позбавляється процесуальної можливості застосувати його та визначити ефективний спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права та інтересу, який не суперечить закону.

Практика ВС щодо способів захисту базується на двох основних взаємопов`язаних принципах: (а) спосіб захисту має бути належним та ефективним; (б) має дотримуватися принцип процесуальної економії.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (Постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п. 98).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та п. 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02), п. 8.40. Постанови ВП ВС від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

Підставою для застосування визначення судом ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного право чи інтересу є обов`язкова умова, що предмет та підстави позову визначаються тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Адже неухильне дотримання одного з основних принципів господарського судочинства - принципу диспозитивності (п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України) при визначенні підстав та предмету позову є підставою для правильного визначення судом ефективного способу захисту порушеного приватного права чи інтересу. І саме принцип диспозитивності пов`язаний з ефективним способом захисту приватного права.

Диспозитивність, перш за все полягає у визначеній нормами цивільного права можливості управомочених осіб діяти ініціативно, обираючи можливі варіанти їх правомірної поведінки, тобто самостійно визначати форми реалізації комплексу наданих їм правових можливостей, а характерними рисами диспозитивного уповноважувального елемента цивільно-правового методу є, серед іншого, можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства й нормам моралі. Учасники цивільних правовідносин самостійно вибирають форми, способи, час і межі своєї юридичної та фактичної поведінки, не порушуючи прав інших, сторонніх осіб. У цьому знаходить свій вияв загальна ідея, згідно з якою в галузі приватного права особа здійснює свої суб`єктивні права вільно, на власний розсуд. Реалізація диспозитивності в цивільному процесі має на меті забезпечення ефективного системного саморегулювання там де це виправдано з точки зору досягнення завдань господарського судочинства та створення розумного балансу загальних та приватних інтересів.

КЦС у Постанові від 5 грудня 2019 року зазначив, що принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист (Постанова КГС по справі № 910/19581/16-ц від 19.06.20019 року).

Принцип диспозитивності, реалізований при здійсненні суб`єктивних прав, рівною мірою може бути застосований і до вибору способу захисту, а це означає можливість вибору заінтересованою особою способу захисту на її власний розсуд. Подібні твердження можуть викликати ілюзію можливості використання для захисту порушеного права будь-якого з існуючих способів захисту, що насправді не відповідає дійсності (Постанова ВС КЦС по справі 705/3869/18 від 05.12.2019 року).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 17 квітня 2018 року висловила тези, у яких чітко розмежовує правомочності носіїв суб`єктивних прав та суду. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Однак встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на власний розсуд. Через цю норму закону, також, реалізується ще один з основних принципів цивільного права - принцип свободи вибору поведінки особи при реалізації свого права на захист.

Особа вільна у виборі механізму здійснення свого права на захист, а також у змозі відмовитися від реалізації цього права. Це свідчить про те, що особа вільна у застосуванні будь-яких способів захисту, які передбачені чинним законодавством. Однак перш ніж застосувати той чи інший спосіб захисту, особа, права якої порушено, не визнано чи оспорено, постає перед проблемою вибору того чи іншого способу захисту, який оптимально забезпечить відновлення її порушеного права.

У контексті визначення процесуальних ініціатив сторони процесу КГС у постанові від 19.06.2019 року вказав наступне. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, котрі не мають процесуальної дієздатності. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.06.2019 У справі № 910/19581/16-ц.).

Оскільки окреслені питання в межах предмета спору є надто важливими в контексті визначення умов застосування процесуальних механізмів визначення судом ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права та інтересу варто проілюструвати таку судову справу.

На думку ВС у складі палати КГС, процесуально-правовий аспект захисту права включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але й необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права (Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі №917/1739/19).

ВС в Ухвалі від 23 вересня 2019 року, обґрунтовуючи передачу справи до ВП ВС, зазначив, що встановлення способу захисту, а саме з`ясування позовних вимог, обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмета спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими вимогами та підставами, викладеними саме позивачем.

Керуючись з аксіомою цивільного судочинства jura novit curia (суд знає закон), при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка, проте, не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідних позовних вимог позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою), так і відповідача (який, заперечуючи проти позову, наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі) (Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі №917/1739/19).

ВП ВС у Постанові від 4 грудня 2019 року зазначила, що суди, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального й процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом слід керуватися під час вирішення спору.

ВП ВС зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не приводить до зміни предмета позову та/або вибраного позивачем способу захисту (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/19).

Щодо оцінки судом належності обґрунтованого позивачем способу захисту, тобто суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективний.

Відповідно до правових висновків ВП ВС, висловлених у постанові від 12.12.2018, абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом (із 15.12.2017 цей абзац викладено в іншій редакції, згідно якою суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках). У разі якщо закон або договір не визначать ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК у редакції, чинній на час розгляду справи ВП ВС). Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (Постанова ВП ВС від 12.12.2018 року по справі № 339/142/16-ц).

З початком дії ч. 2 ст. 5 ГПК України остання зобов`язує суд займати активну позицію, тобто обирати між конкуруючими способами захисту, де привілеї у виборі тепер будуть мати самі ти способи захисту порушеного права чи інтересу особи, які відповідатимуть критерію ефективності.

Здійснення таких активних дій полягають у аналізі (перевірці, тестуванню) викладених у позові вимог на предмет їх ефективності в аспекті спірних правовідносин, відповідності змісту порушеного права та характеру його порушення.

Наведене цілком узгоджується з теорією судового розсуду або судової дискреції, які на нашу думку, можуть бути застосовані як орієнтири у підходах до розуміння судової ролі або ж з огляду на завдання господарського судочинства навіть можуть певною мірою розглядатися як обов`язок суду.

У випадку заявлення позивачем декількох позовних вимог суд у межах процесуального обов`язку здійснює пошук саме ефективного способу захисту буде обирати один із шляхів правомірної поведінки: зупинитися на застосованості у конкретній справі як ефективного способу захисту, передбаченого законом чи договором, або ж визначити ефективний спосіб захисту, порушеного приватного права чи інтересу, який не суперечить закону. Тобто, обираючи ефективний спосіб захисту суддя виходить із наявних у нього дискреційних повноважень.

Способи захисту цивільних прав та інтересів встановлено у ч. 2 ст. 16 ЦК. Законом N 2147-VIII було змінено абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК. Так, починаючи з 15.12.2017, суд вправі захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що буде встановлений судом у визначених законом випадках. У свою чергу КУ не містить положень, які б зводились до обмеження осіб у праві на судовий захист їхніх цивільних прав, свобод чи інтересів. Навпаки, у ч. 5 ст. 55 Основного Закону України міститься загальне правило про те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави є основною метою при вирішенні судом господарських справ та виконанні завдань господарського судочинства.

Суд встановлює способи захисту цивільних прав або інтересів визначені цим же Законом № 2147-VIII, де ч. 2 ст. 5 ГПК доповнено новелою господарського судочинства відповідно визначення судом ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, а саме: у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зазначена новела у процесуальній нормі, є по суті спробою імплементації у національному процесуальному законодавстві усталеної практики ЄСПЛ, відповідно до якої конвенційні права мають бути практичними та ефективними, а справедливий судовий розгляд не закінчується ухваленням рішення, оскільки судове рішення також має бути виконане належним чином. Зазначена норма запроваджена законодавцем насамперед з метою ефективного захисту приватного права або інтересу, що визначається у спосіб, встановлений самим же судом, створює нові можливості для судового захисту.

Особливістю захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів є можливість вибору різних порядків визнання порушення прав та правового впливу на порушника, що не обмежується способами, встановленими ст. 16 ЦК України.

Вирізняють ознаки поняття способів захисту цивільних прав: 1) підставою їх застосування є закон чи договір; 2) реалізується суб`єктом у рамках матеріального правовідношення; 3) виникає із факту об`єктивно-протиправного діяння (порушення, невизнання чи оспорювання права) Наведене поняття способів захисту цивільних прав та його ознаки, на нашу думку, необхідно застосовувати також і до судових способів захисту приватних прав.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. (Постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі N° 6-55Ц15.).

Повертаючись до конвенційних провідників нової норми ст. 5 ГПК України, ст. 13 ЄСПЛ передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі конвенційних прав і свобод.

ЄСПЛ неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання ст. 13 СКПЛ, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення у справі Гуренка проти України (Gurepka v.т Ukraine, №.61406/00, §59, 6.09.2005); ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey, №.21987/93, § 95, 18.12.1996); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі Кудла проти Польші (Kudla v. Poland, №.30210/96, §158, 26.10.2000), рішення у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine, №.20390/07, $29, 16.05.2013) - Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №339/142/16-ц).

3 аналізу наведеної судової практики можна дійти висновку, що ЄСПЛ виділяє декілька конвенційних процесуальних вимог до ефективного національного засобу юридичного захисту: засіб є ефективним якщо він доступний і достатній: має бути достатнім не тільки в теорії, а й на практиці: повинен бути ефективним на практиці й по закону з урахуванням індивідуальних обставин справи. У той же час важливою ремаркою щодо змісту правової категорії ефективний спосіб судового захисту у приватному праві України правової категорії ефективний національний засіб юридичного захисту буде те, що його ефективність не залежить від впевненості в успішному результаті для заявника. У цьому випадку мета позитивного зобов`язання держави Україна за ст. 13 ЄСПЛ обмежується утворенням ефективного засобу юридичного захисту, що вступає у суперечність із головним завданням ефективного способу судового захисту для заявника - забезпечення реального результату. Тобто, ЄСПЛ не гарантує успішний результат для заявника, тому залишає широкий розсуд за національним судовим органом.

У справі N 339/142/16-ц, застосовуючи ч. 2 ст. 5 ЦПК (є тотожною за змістом ст. 5 ГПК України), ВП ВС висловила таку позицію. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

На думку суду, зазначена позиція ВП ВС не лише ґрунтується на практиці ЄСПЛ, а й ураховує останні наукові/доктринальні дослідження критерію ефективності в контексті обрання позивачем належного (адекватного) способу захисту приватного права та інтересу як категорії процесуального права, що є першим визначенням наукової категорії ефективний спосіб захисту, який міститься у практиці найвищого суду у системі судоустрою України (Визначення судом ефективного способу захисту приватного права та інтересу, який не суперечить закону: монографія /А.В. Потапенко/ За науковою редакцією д.ю.н., проф, І.Е. Берестової. Київ: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва ім. ак. Ф.Г. Бурчака НАПрН України, 2022. 248 с.).

Таким чином, ефективний спосіб судового захисту - це пред`явлена до суду вимога (матеріально-правовий захід примусового характеру) про захист приватного права чи інтересу, що відповідає змісту порушеного права чи інтересу та забезпечує його реальне поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

В свою чергу, застосування (визначення) судом ефективного способу судового захисту може бути обережне (пасивне) або хоробре (активне). У разі відсутності ефективного способу захисту, на думку суду, він не вправі вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 267 ГПК України). Це перше і основне легітимне обмеження суду у його праві визначати ефективний спосіб судового захисту.

Ефективний спосіб захисту не може бути сюрпризом для відповідача чи інших учасників процесу під час або після оголошення рішення суду.

Визначення (вибір) із альтернативних вимог можна розглядати як хоробре (активне) застосування судом процесуальної новели визначення судом ефективного способу захисту. Безумовно на суд буде впливати бюрократія процесу, але пасивна поведінка відповідача у процесі включає активність суду.

Спосіб захисту, який не суперечить закону - це пред`явлена до суду з метою ефективного захисту приватного права чи інтересу непоіменована вимога, яка не заборонена законом, ґрунтується на власному суб`єктивному уявленні позивача, що за технікою формулювання не вимагає дослівного відтворення тими словосполученнями, які застосовані у законі, однак йому не суперечить, відповідає змісту порушеного, невизнаного або оспорюваного приватного права чи інтересу та забезпечує його реальне поновлення.

У судовій практиці вже сформовано правові позиції застосовності новітніх норм щодо ефективного судового захисту до приватних прав чи інтересів різних галузей права.

Свого часу, змінюючи тенденції у судовій практиці ВС України виходив із того, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 КУ та Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, незаборонений законом.

Оскільки положення Конституції України а ЄСПЛ мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови позивачу в реалізації його права на судовий захист. (Постанова Верховного Суду України від 21.05.2012 у справі №6-20цс). Аналогічних правових висновків ВСУ дійшов у справах №6-18цс11, №6-69цс11, №6-110цс12, №6-32цс13 та ін.).

У судовій практиці було удосконалено правові висновки щодо реалізації суб`єктивних прав через обрання ефективного судового способу захисту.

Так, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України, ч. 1, 2 ст. 11,ч. 1 ст. 15,ч. 1 ст. 16 ЦК України, уразі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування певного (конкретного) способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у межах захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин які існують між позивачем та відповідачем (Окрема думка судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду Погрібного С.О. у справі N753/7390/16-ц).

Обмеженого (вичерпного) переліку способів захисту права та інтересів, які можуть бути застосовані в судовому порядку, чинне цивільне законодавство не містить.

Стаття 5 ГПК України не обмежує суд у виборі способу захисту, прямо передбаченого законом, а дозволяє, керуючись принципом верховенства права, визначити не тільки прямо передбачений в нормативному акті спосіб захисту порушеного права особи, а й спосіб захисту, який не передбачений законом, але не суперечить йому. В аспекті переваг застосування судами новели слід неодмінно підкреслити нарешті відшуканий шлях законодавчого вирішення питання відкриття переліку способів захисту, що дозволяє позивачу з метою ефективного захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного приватного права чи інтересу сформулювати власну вимогу. Чинна модель відкритого переліку способів захисту створює можливості для позивача бути по суті творцем закону і сформулювати той спосіб захисту, який не буде передбачений у законі або договорі, однак насамперед не суперечитиме закону. У свою чергу суд, погодившись із запропонованим у позові формулюванням, закріпить його у резолютивній частині рішення, й у разі набрання таким рішенням законної сили ефективний спосіб судового захисту приватного права або інтересу набуде форми нового непоіменованого способу захисту (Лесько .А О. Захист цивільних прав та інтересів судом. ЦЕНЗОР.НЕТ. URL:https://censor.net.ua/blogs/3038431/zahist_tsivlnih_prav_ta_nteresv_sudom№v_aspekt., PotapenkoA . Effective method of judicial defence of private right and interest: advantages and risks of application ofshort story. Ефективний спосіб судового захисту приватного права та інтересу: переваги і ризики застосування новели. Visegradjournal on human rights. 2019. №6 . P. 160).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (див. рішення у справах існування ефективного засобу правового захисту є гарантування Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia, №.41526/10, конвенційних прав у рамках національного правопорядку. §101, 24.07.2012; Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck Суди застосовують при розгляді справ ЄКПЛ та протоколи до неї, v Belgium, №.7654/76, $36-40, 6.11.1980).

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 ЄСПЛ, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення у справі проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine, №.61406/00, § 123, 59, 6.09.2005).

Статтею 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної у резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, визначено, що кожна людина має право на ефективне відновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення його основних прав, наданих йому конституцією або законом.

Пунктом 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966, установлено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

Міжнародним стандартом, що розкриває межі активності суду та надає відповідні рекомендації цивільним судам є висновок N 6 (2004) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо справедливого суду в розумний термін та ролі судді в судових процесах з урахуванням альтернативних засобів вирішення спорів. Коментуючи принцип з рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, суд повинен (...) відігравати активну роль у забезпеченні швидкого ходу судового процесу при дотриманні прав сторін, у тому числі право на рівне ставлення. Зокрема, суд повинен мати повноваження proprio motu (з власної ініціативи) наказувати сторонам надавати такі пояснення, які є необхідними; наказувати сторонам з`являтися в суд особисто; піднімати питання права; вимагати надання доказів, принаймні в тих справах, де присутні інтереси не тільки сторін процесу; контролювати отримання доказів; виключати свідків, можливі свідчення яких не мають відношення до справи; обмежувати кількість свідків з певного факту там, де така кількість є надмірною (....). Такі повноваження мають здійснюватися в межах предмету судового провадження.

Тобто з наведеного переліку дій активної ролі суду, суд не вправі з власної ініціативи створювати нові ефективні способи захисту прав. Насамперед суд здійснює повноваження в межах предмету судового провадження, який за українською моделлю цивільного судочинства із зазначенням відповідного способу захисту права формує позивач у справі.

Відомий суддя, вчений Аарон Барак, визначаючи формальні джерела судового розсуду, зазначав, що суддя не може вирішити справу, поки не буде мати перед собою правову норму, відповідно до якої справа буде вирішуватися. Влада повинна визначати правову норму, відповідно до якої справа буде вирішуватися, а також межі застосування цієї правової норми. Зазначене визначення здійснюється для сторін, однак, керуючись принципом зобов`язального прецеденту, йому надається загальна нормативна сила у справах, у яких воно застосовується. Рішення стає актом правотворчості (Барак Аарон. Суддівський розсуд. Переклад з англійської., Видавництво HOPMA, 1999. C. 129.).

При цьому вимоги про застосування судом ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права чи інтересу, який не суперечить закону, насамперед будуть оцінюватися судом з точки зору відповідності його предмету і підставам позову.

У справі Ятрідіс проти Греції (latridis v. Greece, №. 31107/96, § 65, 25.03.1999) стосовно відмови органів державної влади повернути заявникам їхнє майно (кінотеатр), Суд встановив, що існує різниця в характері інтересів, захищених ст. 13 ЄСПЛ та ст. 1 П N 1: перша забезпечує процедурну гарантію, а саме право на ефективний засіб правового захисту, тоді як процедурна вимога, притаманна останній, є допоміжною для ширшої мети забезпечення поваги до права на мирне володіння майном. Проте поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття спір про право (п. 1 ст. 6 ЄСПЛ). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу ЄСПЛ поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

3 початком дії ч. 2 ст. 5 ГПК зобов`язує суд займати активну позицію, тобто обирати між конкуруючими способами захисту, де привілеї у виборі тепер будуть мати саме ті способи захисту порушеного права чи інтересу особи, які відповідатимуть критерію ефективності.

Здійснення таких активних дій полягають у аналізі (перевірці, тестуванню) викладених у позові вимог на предмет їх ефективності в аспекті спірних правовідносин, відповідності змісту порушеного права та характеру його порушення.

Наступним елементом ланцюга алгоритму є визначення судом конкретного способу захисту цивільного права, адже право чи інтерес мають бути захищені судому конкретний спосіб захисту цивільного права, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

До подібних правових висновків ВП ВС дійшла у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, зазначивши, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, не визнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-Ц).

Водночас, розвиток судової практики не суперечить належному правозастосуванню, оскільки відсутність еволюційного та динамічного підходу попереджують будь-які зміни чи покрашення (Атанасовський проти Колишньої Югославської республіки Макелонія (Atanasouski v. The former Yugoslav Republic of Macedonia, №.36815/03, § 38, 14.01.2010).

Іншими словами відсутність відповідної судової практики із застосування певного способу захисту не означає, що такий спосіб захисту не буле відповідати критерію ефективності.

Верховний суд 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19) зазначив, що кожна особа має правоу порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбаченостаттею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55,124 Конституції Українитастатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положенняКонституції Українита Конвенції мають вищу юридичну силу (статті8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбаченийстаттею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

При визначенні способу захисту відповідно до наведеної норми слід ураховувати положення ч. 1 ст. 14, п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України, згідно з якими спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).

Наведене з урахуванням положень ч. 1 ст. 2 ГПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

Отже, обираючи спосіб захисту, позивач насамперед повинен перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме цей спосіб.

Якщо у зазначеному випадку позивач обрав інший спосіб захисту, суд має відмовити у задоволенні позову, крім випадку, коли з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 ГПК України дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.

Якщо ефективного способу захисту законом або договором не передбачено і позивач обирає інший ефективний спосіб захисту його прав, свобод чи інтересів, у позовній заяві має бути наведено відповідне обґрунтування необхідності застосування такого способу захисту, інакше суд залишає позовну заяву без руху на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України.

Суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.

Таким чином, правильне застосування наведеної процесуальної норми не призведе до виходу за межі позовних вимог і порушення принципу диспозитивності.

Для правильного визначення у рішенні суду іншого способу захисту необхідною є наявність одночасно трьох умов: а) жоден визначений законом або договором спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу з огляду на обставини конкретної справи не забезпечує ефективного захисту або поновлення такого права, свободи, інтересу позивача; б) позивач у позові просить суд застосувати інший конкретний спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу; в) визначений позивачем інший спосіб захисту не суперечить закону («Огляд проблемних питань застосування судами окремих положень ГПК України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами» (липень 2019 року).

У Постанові КГС ВС від 28 травня 2020 року у справі №910/7164/19 викладено наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/ відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/ захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ст. 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень вище зазначених норм права розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, шляхом здійснення провадження у справах.

При цьому суд має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких особа звернулася до суду, адже на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим також є обраний зацікавленою особою спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання та бути ефективним.

За Постановою у справі № 910/7164/19ВС від 28.05.2020.зазначено, що статтею 16ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального прававизначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже,суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/ захисту в обраний спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 26 квітня 2022 року, справа № 941/494/20 (провадження № 61-19098св21) та ін.

12.1. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про державний земельний кадастр внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей входить до повноважень державних кадастрових реєстраторів.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до положень ч. 10 ст. 24 Закону державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Суд вважає за доцільне зазначити, що скасуванням державної реєстрації вищевказаних земельних ділянок повноцінно не поновить порушене право Позивача без здійснення відповідних дій. Оскільки законодавство України не передбачає автоматичного поновлення в Державному земельному кадастрі земельної ділянки у разі скасування державної реєстрації земельних ділянок, на які вона була поділена.

Так, у частині четвертої статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Таким чином, внаслідок відсутності в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 6311200000:26:032:0001 Позивач позбавлений зареєструвати своє право оренди на неї.

З підстав здійснення Відповідачем поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки та відмови у внесенні змін до відповідного Договору оренди землі унеможливлює використання Позивачем без належних на то правових підстав.

Відповідно до положень частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно пункту 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012. № 1051, запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Відповідно до підпункту 8 пункту 102 вищевказаного Порядку до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, зазначені у пункті 23 цього Порядку, на підставі рішення суду.

З урахуванням вказаних вище обставин справи та норм законодавства України порушене право Позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання Люботинську міську раду Харківської області (ЄДРПОУ: 04058717) забезпечити внесення змін до Державного земельного кадастру відомості 1. Поземельної книги щодо площі земельної ділянки кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, кадастрового номера та землекористувача, привівши її у відповідність до відомостей Поземельних книг станом на 24.07.2023 рік, тобто до моменту внесення неправомірних відомостей до Державного земельного кадастру, а саме відновити Державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2193 га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області з обов`язковим внесенням до Державного земельного кадастру інформації щодо речового права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, площею 0,2193 га ТОВ Універмаг Ювілейний.

Такий спосіб захисту права відповідає способу захисту права, встановленому п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України та загальним засадам захисту права, встановленим ч. 2 ст.5 ГПК України та а. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

13. Суд зауважує, що поведінка Відповідача, який протягом тривалого часу не вживав будь-яких заходів щодо врегулювання спору, навіть після встановлення обставин під час розгляду справи, щодо підробленого документу, який міститься в технічній документації із землеустрою (а.с. 74, 174 - зворотна сторона), відповідно якого був обізнаним про існування такого і не міг не знати про наявне порушення та вчинення відповідних дій, не здійснював жодного належного правового врегулювання щодо прийнятого з порушенням рішення Люботинською міською радою Харківської області XLIV сесії VIII скликання від 08 серпня 2023 року №544 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, слід кваліфікувати як очевидне порушення Відповідачем принципу добросовісності, на якому ґрунтується доктрина venire contra factum proprium.

Під час розгляду справи було встановлено факт підробки документу - "копія згоди користувача земельної ділянки на поділ", який міститься в технічній документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області, згідно змісту техдокументації за №п.п. -7 на стор. 12 (а.с. 74, а також 174 на зворотній стороні).

Як зазначав представник Позивача згода щодо поділу земельної ділянки 6311200000:26:032:0001 не надавалась. Було лише подано до Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області лист від 23.03.2020 про надання письмового дозволу на передачу частини земельної ділянки в суборенду, в розмірі 0,0021 га., ФОП Науменко С.В., з метою встановлення тимчасової споруди - кіоску. (а.с. 167 та 198).

В ухвалі суду від 22.08.2024 було зафіксовано щодо доказів, які досліджені судом та зазначено останнім, що посилання Відповідача у своєму клопотанні про долучення доказів (вх. №21100 від 22.08.2024) на додаток 1 Згода землекористувача ТОВ Універмаг Ювілейний на поділ земельної ділянки, не відповідає дійсності. Тобто замість зазначеного Додатку 1 подано - заяву ТОВ "Універмаг "Ювілейний" від 23.03.2020 стосовно надання дозволу на передачу частини земельної ділянки в суборенду, в розмірі 0,0021 га, ФОП Науменко С.В., з метою встановлення тимчасової споруди - кіоску.

Частиною 1 ст. 246 ГПК України встановлено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Враховуючи зазначене після виготовлення кінцевого процесуального документу по справі №922/2309/24 судом буде постановлено окрему ухвалу.

14. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позовні вимоги, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Відповідача.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, великий обсяг поданих документів та доказів, перебої зі світлом, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 05 грудня 2024 року у справі №922/2309/24 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Люботинської міської ради Харківської області LXXXVI сесії VII скликання від 29.05.2020 року №229 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності.

Визнати незаконним та скасувати рішення Люботинської міської ради Харківської області XLIV сесії VIII скликання від 08 серпня 2023 року №544 Про затвердження технічної документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності.

Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю Універмаг Ювілейний (ЄДРПОУ: 21173680) у користуванні та володінні земельною ділянкою площею 0,2193 га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої в результаті поділу земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,1567 га, кадастровий номер 631120000:26:032:0288.

Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю Універмаг Ювілейний (ЄДРПОУ: 21173680) у користуванні та володінні земельною ділянкою площею 0,2193 га, кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої в результаті поділу земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0626 га, кадастровий номер 6311200000:26:001:0071.

Зобов`язати Люботинську міську раду Харківської області (ЄДРПОУ: 04058717) забезпечити внесення змін до Державного земельного кадастру, а саме відомостей Поземельної книги щодо площі земельної ділянки кадастровий номер 6311200000:26:032:0001. кадастрового номера та землекористувача правівши її у відповідність до відомостей Поземельних книг станом на 24.07.2023 рік, тобто до моменту внесення неправомірних відомостей до Державного земельного кадастру, а саме відновити Державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2193 га, кадастровий помер 6311200000:26:032:0001, яка знаходиться за адресою: майдан Соборний, 1, м. Люботин Харківської області з обов`язковим внесенням до Державного земельного кадастру інформації щодо речового права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 6311200000:26:032:0001, площею 0,2193 га, ТОВ Універмаг Ювілейний.

Стягнути з Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ: 04058717, адреса: вул. Слобожанська, б. 26, м. Люботин, Харківська обл., Харківський р-н, 62433) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Універмаг "Ювілейний" (код ЄДРПОУ 21173680, адреса: пл. Соборна, 1, м. Люботин, Харківський р-н, Харківська обл., 62433) витрати зі сплати судового збору у сумі 15140,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено "23" грудня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін

СудГосподарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення05.12.2024
Оприлюднено26.12.2024
Номер документу124038499
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою щодо визнання незаконним акта, що порушує право оренди

Судовий реєстр по справі —922/2309/24

Ухвала від 15.01.2025

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гребенюк Наталія Володимирівна

Ухвала від 15.01.2025

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гребенюк Наталія Володимирівна

Ухвала від 08.01.2025

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гребенюк Наталія Володимирівна

Окрема ухвала від 24.12.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Рішення від 05.12.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 21.11.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 14.11.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 06.11.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 17.10.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

Ухвала від 03.10.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Жигалкін І.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні