Рішення

від 06.12.2024 по справі 205/8005/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

06.12.2024 Єдиний унікальний номер 205/8005/23

Провадження № 2/205/1207/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2024 року місто Дніпро

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська у складі

головуючого судді Костромітіної О.О.

за участю секретаря судового засідання Виговської Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Донець Віталій Валерійович, до Територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, третя особа Друга Дніпровська державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Донець В.В. звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позову, зазначає що 05.06.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб. 11.01.2012 року за заявою старшого слідчого СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Данильченко А.О. про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження, реєстраційний номер обтяження 120059786, зареєстровано Шостою Дніпровською державною нотаріальною конторою. Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2014 року по справі № 422/5133/12 ОСОБА_2 було засуджено за ч. 2 ст. 190, ч. 3,4 ст. 358 КК України, ст. 75 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_2 звільнили від відбування покарання з іспитовим терміном в два роки, покладено обов`язки передбачені ст. КК України. У зв`язку з закінченням іспитового строку, виконанням засудженим покладених на нього обов`язків, ОСОБА_2 за ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.01.2017 року у справі № 205/965/16-к було звільнено від призначеного вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2014 року за ч. 2 ст. 190, ч. 3,4 ст. 358 КК України, ст. 75 КК України покарання. При ухваленні вироку Ленінським районним судом м. Дніпропетровська від 25.12.2017 року не було скасовано арешту нерухомого майна, що належало ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається із нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини до Другої Дніпровської ДНК, у якій було відкрито спадкову справу № 65831249 (259/2020). В межах кримінального процесу, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту. Ухвалою від 09.09.2022 року був скасований арешт на майно, яке належало померлому ОСОБА_2 23.02.2023 року було отримано рішення державного реєстратора № 66540047 про відмову у проведенні реєстраційних дій на підставі невідповідності інформації, між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майна та їх обтяжень. З метою реалізації свого права на спадщину ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду та просить суд скасувати арешт нерухомого майна.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2023 року відкрито провадження у даній цивільній справі, визначено проводити судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 11.07.2024 року витребувано у Шостій Дніпровській державної нотаріальної контори та у Дніпровської міської ради реєстраційну справу у паперовій формі щодо реєстрації арешту, реєстраційний номер обтяження: 12059786, зареєстрований 13.01.2012 року о 17:05:16 реєстратором: Шоста Дніпровська державна нотаріальна контора на майно ОСОБА_2 .

07.08.2024 року на виконання ухвали від 11.07.2024 року до суду надійшов лист Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 01.08.2024 року № 6/5-2412, в якому зазначено, що станом на 31.07.2024 року документи реєстраційної справи щодо реєстрації арешту, реєстраційний номер обтяження: 12059786, зареєстрований 13.01.2012 року на зберігання до відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не надходили.

11.10.2024 року на виконання ухвали від 11.07.2024 року до суду надійшов лист Шостої дніпровської державної нотаріальної контори від 01.10.2024 року № 2431/01-16, в якому зазначено, що в архіві Шостої дніпровської державної нотаріальної контори відсутня реєстраційна справа у паперовій формі щодо реєстрації арешту, реєстраційний номер обтяження 12059786, зареєстрованого Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою 13.01.2012 року на майно ОСОБА_2 . Також, зазначено що реєстраційні справи формувалися та направлялися в архів з 01.01.2013 року.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Донець В.В. надав суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Представник відповідача Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради надав суду заяву про розгляд справи без участі, просив прийняти обґрунтоване рішення по справі.

Представник третьої особи Друга Дніпровська державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надав суду заяву про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 05.06.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, про що Московським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції зроблений актовий запис № 392 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 11.02.2020 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається із нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини до Другої Дніпровської ДНК, у якій було відкрито спадкову справу № 65831249 (259/2020).

Дана квартира загальною площею 36,7 кв.м. належала померлому ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 24.01.1994 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів, згідно з розпорядження № 6/417-94, зареєстроване в КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 94п за реєстровим номером 49.

З інформаційної довідки № 34059740 з ДРРП, 11.01.2012 року вбачається, що за заявою старшого слідчого СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Данильченко А.О. про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження, реєстраційний номер обтяження 12059786, зареєстровано Шостою Дніпровською державною нотаріальною конторою.

Позивачем у позовній заяві повідомлено, що вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2014 року по справі № 422/5133/12 ОСОБА_2 було засуджено за ч. 2 ст. 190, ч. 3,4 ст. 358 КК України, ст. 75 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_2 звільнили від відбування покарання з іспитовим терміном в два роки, покладено обов`язки передбачені ст. КК України.

У зв`язку з закінченням іспитового строку, виконанням засудженим покладених на нього обов`язків, ОСОБА_2 за ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.01.2017 року у справі № 205/965/16-к було звільнено від призначеного вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2014 року за ч. 2 ст. 190, ч. 3,4 ст. 358 КК України, ст. 75 КК України покарання.

При ухваленні вироку Ленінським районним судом м. Дніпропетровська від 25.12.2017 року не було скасовано арешту нерухомого майна, що належало ОСОБА_2 .

В межах кримінального процесу, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту. Ухвалою суду від 09.09.2022 року був скасований арешт на майно, яке належало померлому ОСОБА_2

23.02.2023 року позивачем було отримано рішення № 66540047 про відмову у проведенні реєстраційних дій на підставі невідповідності інформації, між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майна та їх обтяжень. За результатом проведеного державним реєстратором інформаційного пошуку було встановлено наявність у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження - арешт нерухомого майна № 12059786, зареєстрованого 13.01.2012 Шотою дніпровською державною нотаріальною конторою на підставі «ЗАЯВИ про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна, б/н, 11.01.2012, СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, Старший слідчий Данильченко А.О.». Натомість з резолютивної частини ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.09.2022 по справі № 422/5133/12 (205/5133/22) провадження № 1-в/205/459/22, вбачається, що «Скасовано арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладений ПОСТАНОВОЮ старшого слідчого по ОВС СУ ГУМВС Дніпропетровській області від 01.11.2011 року скасувати». Вказані юридичні обставини позбавляють державного реєстратора можливості вчинити дії, спрямовані для проведення державної реєстрації припинення обтяження, арешт на все майно ОСОБА_2 за реєстраційним номером 12059786.

У зв`язку з вищевикладеним та порушенням права позивача, як спадкоємниці померлого ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідност. 81 ЦПК України- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Стаття 77 ЦПК України передбачує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Пунктом 2.1. Положення про Єдиний реєстр заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом міністерства юстиції України № 31/5 від 9 червня 1999 року, передбачено зняття заборони на підставі рішення суду.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно з статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт на спірне майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

КПК України 1960 року передбачав прийняття також судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст п. 7 ч. 1 ст. 253, п. 8 ч. 1 ст. 324, ч. 13 ст. 335 цього Кодексу після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи, КПК України 1960 року не встановлював.

Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Ухвалення вироку судом, є юридичним фактом, який припинив кримінальні процесуальні відносини. Після цього арешт майна, застосований у кримінальній справі як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втратив відповідну концептуальну властивість, підстави для подальшого існування якого відпали.

Звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Згідно зі статтею 174 чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19).

За змістом права власності, визначеного ст. 317 ЦК України, право власностіце право володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 1216-1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 5 статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Підпунктами 4.15. та 4.18. п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України за №296/5 від 22 лютого 2012 року, передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Оскільки державним нотаріусом не було видано позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом з підстав наявності заборони відчуження на спадкове майно та державним реєстратором було відмовлено у проведенні реєстрації скасування арешту на майно померлого, позивач набув право звернення до суду з позовом, як спадкоємець померлого власника арештованого майна.

Враховуючи наявність накладеного арешту на нерухоме майно, неможливість зняття арешту в позасудовому порядку, та позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, захистити своє порушене право власності не може, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та відновлення її права шляхом зняття такого арешту, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, внаслідок чого суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір, але представник позивача адвокат Донець В.В. у позові просив судові витрати покласти на позивача, тому суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, що передбачено ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Донець Віталій Валерійович, до Територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, третя особа Друга Дніпровська державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування арешту майна, задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12059786; зареєстровано 13.01.2012 року 17:05:16 за № 12059786 реєстратором: Шоста Дніпровська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: заява про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна, б/н, 11.01.2012, СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, Старший слідчий Данильченко А.О.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .

Представник позивача: адвокат Донець Віталій Валерійович, адреса: 51909, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, а/с 226.

Відповідач: Територіальна громада міста Дніпро в особі: Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 26510514, адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75;

Третя особа: Друга Дніпровська державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 02890937, адреса 49128, м. Дніпро, вул. Метробудівська, буд. 1.

Суддя О.О.Костромітіна