Ухвала

від 23.12.2024 по справі 345/596/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

23 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 345/596/22

провадження № 61-16520ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про реєстрацію, застосування наслідків недійсності правочину, скасування державної реєстрації, визнання права власності, поділ спільного майна подружжя, зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Toyota Rav4, об`єм двигуна 1998 куб. см, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1

від 27 травня 2020 року № 2642/2020/2016091 (далі - автомобіль Toyota Rav4), укладений у Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ (далі - ТСЦ МВС) № 2642;

- застосувати наслідки визнання договору недійсним;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль Toyota Rav4, державний номер НОМЕР_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію автомобіля Toyota Rav4, державний номер НОМЕР_2 , виданого ТСЦ МВС № 2462 на ім`я ОСОБА_3 ;

- визнати власниками автомобіля Toyota Rav4 його та ОСОБА_2 ;

- здійснити поділ автомобіля з виділенням часток - 2/3 йому та 1/3 ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 передати йому автомобіль Toyota Rav4;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС України в Івано-Франківській області зареєструвати через структурний підрозділ ТСЦ МВС № 2642 автомобіль Toyota Rav4, за ним, видати йому свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу, у графі «Особливі відмітки» свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу щодо іншого співвласника зробити запис - ОСОБА_2 є співвласником.

Вказував, що з 09 грудня 2011 року до 23 червня 2021 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого 26 жовтня 2018 року вони придбали автомобіль Toyota Rav4, який є спільною сумісною власністю подружжя.

У період перебування сторін у шлюбі 27 травня 2020 року ОСОБА_2 без його згоди на підставі договору купівлі-продажу № 2642/2020/2016091, укладеного у ТСЦ МВС № 2642, відчужила належний подружжю транспортний засіб своєму двоюрідному брату ОСОБА_3 . Кошти, отримані за відчуження автомобіля, ОСОБА_2 йому не передавала.

Зазначав, що автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж має здійснюватися за наявності письмової згоди другого з подружжя, а відповідно до частини четвертої статті 369 Цивільного кодексу України правочин з розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень, що може проявлятися, в тому числі, у відсутності згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення такого правочину.

Також посилався на те, що укладений відповідачами правочин є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків. Акцентував на тому, що відчуження автомобіля здійснене відповідачкою без наміру передати автомобіль у володіння та користування ОСОБА_3 , оскільки після укладення договору купівлі-продажу відповідачка продовжує фактично ним користуватись.

Оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, а спірний автомобіль підлягає поділу між колишнім подружжям.

Оскільки за весь період шлюбу ОСОБА_2 не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, а всі зароблені нею кошти витрачала на власні потреби, то справедливим буде поділ автомобіля з визнанням за ним 2/3 частки, а відповідачкою 1/3 частки в праві спільної власності на транспортний засіб.

Справа розглядалася судами неодноразово.

31 липня 2024 року рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1

13 листопада 2024 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2024 року залишено без змін.

12 грудня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, в якій просить їх скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі незначної складності, з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»);значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

У справі предметом позову є вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про реєстрацію, застосування наслідків недійсності правочину, скасування державної реєстрації, визнання права власності, поділ спільного майна подружжя, зобов`язання вчинити дії.

Вказані вимоги стосуються автомобіля Toyota Rav4, вартість якого зазначена позивачем в касаційній скарзі і становить 278 300,00 грн, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).

У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для нього.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.

Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарги касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в справі незначної складності, з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про реєстрацію, застосування наслідків недійсності правочину, скасування державної реєстрації, визнання права власності, поділ спільного майна подружжя, зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська