Ухвала

від 11.12.2024 по справі 405/2617/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 405/2617/21

провадження № 61-2867св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (надалі назву змінено на Міністерство економіки України), Міністерство юстиції України, Державне підприємство «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у складі колегії суддів Дуковського О. Л., Мурашка С. І., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (надалі назву змінено на Міністерство економіки України) (далі - Мінекономіки), Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Кіровоградстандартметрологія») про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Позов обґрунтований тим, що до нього не можуть бути застосовані норми Закону України «Про очищення влади» та вважав дії Мінекономіки неправомірними, а його звільнення з посади директора ДП «Кіровоградстандартметрологія» незаконним і таким, що порушує його основоположні права і свободи, визначені у міжнародно-правових актах та гарантовані Конституцією України.

Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до нього, щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, позивач вважає їх непропорційними, невиправданими та такими, що не є необхідними у демократичному суспільстві.

Мінекономіки не навело відомостей про наявність фактів його протиправної поведінки, спрямованої на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Тому наказ Мінекономіки від 02 березня 2021 року № 28-П про його звільнення не містить обґрунтування того, що він міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Оскаржений наказ є неправомірним, винесений без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у його право на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Мінекономіки від 02 березня 2021 року № 28-п про звільнення його з посади директора ДП «Кіровоградстандартметрологія» з підстав, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та припинення дії контракту № 3, укладеного з ним 22 січня 2021 року;

поновити його на посаді директора ДП «Кіровоградстандартметрологія»з 03 березня 2021 року;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць;

стягнути з ДП «Кіровоградстандартметрологія» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 03 березня 2021 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;

зобов`язати Мін`юст вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування до нього заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Мінекономіки від 02 березня 2021 року № 28-п про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Кіровоградстандартметрологія» з підстав, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», пунктом 7-2 статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Кіровоградстандартметрологія» з 03 березня 2021 року.

Стягнено з ДП «Кіровоградстандартметрологія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 322 036,88 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 25 679,59 грн допущено до негайного виконання.

Зобов`язано Мін`юст вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 лютого 2022 року виправлено допущені описки в рішенні Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року, зокрема: змінено назву відповідача «Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» на «Міністерство економіки України»; у абзаці 7 резолютивної частини вказаного рішення виправлено допущену описку щодо зазначення суми судового збору, стягненого на користь держави з Мінекономіки та вказано «1 816,00» замість зазначеної «4 540,00», в абзаці 8 резолютивної частини судового рішення виправлено допущену описку щодо зазначення суми судового збору, стягненого з Мін`юсту на користь держави та зазначено «908,00» замість вказаної «2 270,00».

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 травня 2022 року апеляційні скарги Мінекономіки і Мін`юсту залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року залишено без змін.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ДП «Кіровоградстандартметрологія» не є суб`єктом надання адміністративних послуг відповідно до критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), передбачених пунктом 8 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та норм Закону України «Про адміністративні послуги», а тому керівник вказаного державного підприємства не є публічною особою, його посада не відноситься до посад державної служби, не належить до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг та не підпадає під дію Закону України «Про очищення влади».

Мінекономіки, не отримавши відповідей від Національного агентства з питань запобігання корупції та Служби безпеки України, самостійно прийняло рішення щодо застосування до позивача заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», без врахування вимог Закону України «Про очищення влади», Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025-р.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що звільнення позивача відбулось без зазначення підстав та доведеності конкретних фактів вчинених ним правопорушень, що призвело до порушення конституційних принципів рівності громадян перед законом та індивідуального характеру юридичної відповідальності, а також права на працю. Мінекономіки не наведено відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ від 02 березня 2021 року № 28-П не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму, оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що звільнення позивача є протиправним, оскільки здійснено лише на підставі того, що він працював на певній посаді у відповідний період. Разом з цим питання щодо конкретних функцій, які він виконував, та їх зв`язку з антидемократичними тенденціями та подіями, що відбулися в зазначений період не з`ясовувались, а до позивача застосована міра колективної відповідальності. Тому наказ про звільнення ОСОБА_1 підлягає скасуванню із задоволенням вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 430 ЦПК України суд першої інстанції допустив до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 25 679,59 грн.

Суди також зробили висновок, що дії Мін`юсту щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю. Тому позовна вимога про зобов`язання Мін`юсту вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення України «Про очищення влади», відомостей стосовно позивача, також підлягають задоволенню.

Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року частково задоволено касаційну скаргу Мінекономіки та Мін`юсту. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 травня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що Мінекономіки є уповноваженим органом управління, що відповідно до законодавства наділений повноваженнями щодо призначення на посаду та звільнення з посади директора ДП «Кіровоградстандартметрологія». Мінекономіки є суб`єктом надання адміністративних послуг, що підтверджується змістом підпунктів 75, 225 пункту 4 Положення про Міністерство економіки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 459 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 124). Тому на особу, яка займає посаду керівника ДП «Кіровоградстандартметрологія» поширюються норми Закону України «Про очищення влади», а щодо неї здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Суди зробили помилковий висновок про те, що ДП «Кіровоградстандартметрологія» не є суб`єктом надання адміністративних послуг відповідно до критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), передбачених пунктом 8 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та норм Закону України «Про адміністративні послуги», тому керівник державного підприємства не є публічною особою, його посада не відноситься до посад державної служби, не належить до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг та не підпадає під дію Закону України «Про очищення влади», оскільки заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо, зокрема, керівників державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг;

Суди також не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 займав сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014 року «непересічні» посади, а саме перебував на посадах заступника начальника управління - начальника відділу управління Служби безпеки України в Кіровоградській області та заступника начальника управління - начальника відділу управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області (у період з 15 грудня 2009 року до 08 квітня 2013 року), тобто органу, який виконує важливі функції у захисті національної безпеки та обороноздатності України, та не перевірили, яку ж роль у недемократичних процесах під час президентства ОСОБА_3 упродовж 2010-2014 років або під час подій на Майдані на межі 2013-2014 років відігравав саме позивач.

За таких обставин, апеляційний суд, який погодився з рішенням суду першої інстанції, зробив передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до Мінекономіки та ДП «Кіровоградстандартметрологія», про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Мін`юсту про зобов`язання вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» є похідними, тому вирішення питання щодо можливості їх задоволення залежить від задоволення/відмови у задоволенні основних позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді (роботі).

Оскільки оскаржена постанова суду апеляційної інстанції в частині основних позовних вимог за касаційною скаргою Мінекономіки підлягає скасуванню, то касаційна скарга Мін`юсту також підлягає частковому задоволенню, а оцінку її доводів суд касаційної інстанції не надає.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року апеляційні скарги Мінекономіки та Мін`юсту залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулось без зазначення підстав та доведеності конкретних фактів вчинених ним правопорушень, що призвело до порушення конституційних принципів рівності громадян перед законом та індивідуального характеру юридичної відповідальності, а також права на працю . Мінекономіки не наведено відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ від 02 березня 2021 року № 28-П не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму, оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також звільнення позивача є протиправним, оскільки здійснено лише на підставі того, що він працював на певній посаді у відповідний період. Разом з тим питання щодо конкретних функцій, які він виконував, та їх зв`язку з антидемократичними тенденціями та подіями, що відбулися в зазначений період не з`ясовувались, а до позивача застосована міра колективної відповідальності. Тому наказ про звільнення ОСОБА_1 підлягає скасуванню із задоволенням вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції дійшов також правильного висновку, що дії Мін`юсту щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2024 року Мін`юстчерез підсистему «Електронний Суд» направило до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року, просить їх в частині зобов`язання Міністерства юстиції України виключити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»,скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Мін`юсту відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 9 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» у поєднанні зі статтею 7 Закону України «Про очищення влади», пунктом 9 розділу І, пунктом 5 розділу ІІ положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» щодо зобов`язання Мін`юсту вилучити відомості про особу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Справа № 405/2617/21 розглядалася в порядку цивільного судочинства, а посада директора ДП «Кіровоградстандартметрологія», яку обіймав ОСОБА_1 , не відноситься до посад публічної служби. Таким чином, правовідносини у справі № 405/2617/21 не пов`язані із проходженням публічної служби, як у справах № 826/6973/15, № 826/17794/14, № 826/4249/15, на які послалися суди першої та апеляційної інстанцій, тому не можуть вважатись подібними. Однак, виходячи зі змісту пункту 9 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» посада керівника державного підприємства, яка перебуває у сфері управління суб`єкта надання адміністративних послуг - Мінекономіки, підпадає під дію цього Закону.

Мін`юствважає, що справу №405/2617/21 можна віднести до малозначної справи, проте у заявника є процесуальне право на оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа має виняткове значення для Мін`юсту. Однакове застосування норм Закону України «Про очищення влади» та Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Мін`юстомна виконання вимог статті 7 Закону України «Про очищення влади» із врахуванням порядку внесення відомостей до Реєстру, врегульованого Положенням № 1704/5, на підставі інформації, наданою Мінекономіки, були внесені відомості до Реєстру стосовно ОСОБА_1 .

На час внесення відомостей до Реєстру положення Закону України «Про очищення влади» неконституційними не визнано, його норми є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мали імперативний характер та підлягали безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк.

Таким чином, виконуючи обов`язки, покладені вказаним Законом на Мін`юст як держателя Реєстру, діючи на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України у спірних правовідносинах, Мін`юст вчинило технічну реєстраційну дію щодо внесення до Реєстру відомостей відносно позивача, яка є законною та правомірною.

Мін`юст не є тією особою, яка порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Отже, дії Мін`юсту, пов`язані з внесенням прізвища позивача до Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не призвели до негативних наслідків для репутації ОСОБА_1 та неможливості реалізації позивачем конституційного права на працю, оскільки були вчинені в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством з урахуванням імперативних норм.

Чинним законодавством чітко визначено перелік обставин та механізм вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Дана норма не наділяє повноваженнями Мін`юст за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - вилучати з Реєстру відомості про осіб, або ж ні.

Отже, існує лише один правомірний варіант поведінки Мін`юсту як щодо внесення до Реєстру, так і вилучення з нього відомостей про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Ані цим Законом, ані Положенням N°1704/5, не передбачено процедури «відкликання відомостей про застосування заборони» та суб`єктів, які б могли відкликати такі відомості, натомість, передбачено, що у випадку надходження до Реєстратора - Мін`юсту відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» - вилучаються з Реєстру.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового та необґрунтованого висновку про необхідність зобов`язання Мін`юсту вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості стосовно ОСОБА_1 , оскільки були відсутні підстави вважати, що у випадку отримання Мін`юстом заяви від ОСОБА_1 з копією судового рішення про скасування наказу про звільнення з посади та поновлення його на посаді й відсутність підстав для застосування щодо нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, така інформація не була б вилучена Мін`юстом з Реєстру. Крім того, вимоги позивача щодо вилучення стосовно нього відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано приписи Закону України «Про очищення влади», є передчасними та необґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

У цій справі предметом позову є визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Ціна позову у справі становить 322 036,88 грн, яка не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час звернення з касаційною скаргою (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою відповідно до закону, незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 «Загальні положення» ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявник мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа має виняткове значення для Мін`юсту, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 9 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» у поєднанні зі статтею 7 Закону України «Про очищення влади», пунктом 9 розділу І, пунктом 5 розділу ІІ положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» щодо зобов`язання Мін`юсту вилучити відомості про особу з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Водночас посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, заявник не обґрунтував.

Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Необхідність розгляду справи в касаційному суді заявник мотивував також тим, що справа має виняткове значення для Мін`юсту.

Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.

Доводи скарги про те, що справа має виняткове значення для Мін`юсту, фактично зводиться до необхідності переоцінки доказів.

Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Верховний Суд встановив, що провадження за касаційною скаргою у справі, що переглядається, відкрито помилково, оскільки скарга подана на судові рішення у справі незначної складності та з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому дійшов висновку про закриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги, хоча і містять посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, проте зводяться до незгоди із встановленими обставинами та оцінкою доказів, не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до проваджена суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.

Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги ціну і предмет позову, складність справи і її значення для сторін і суспільства та не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку.

Оскільки Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Мін`юсту на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у малозначній справі, то є підстави для закриття касаційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційне провадження підлягає закриттю, немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, змінено назву на Міністерство економіки України, Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік