Постанова

від 18.12.2024 по справі 742/2724/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 742/2724/21

провадження № 61-4104св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лабик Руслан Романович, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2024 року у складі колегії суддів Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (далі - ПрАТ «СК «Провідна») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Просила суд стягнути із ПрАТ «СК «Провідна» 170 028,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної смертю дочки.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Прилуках ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - дочку ОСОБА_1 . ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці.

19 вересня 2020 року за вказаним фактом відкрито кримінальне провадження № 12018270000000215, за результатами розслідування якого ухвалено рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду у випадках, коли така шкода є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, виникає незалежно від наявності вини її завдавача.

ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди, заподіяної загибеллю ОСОБА_3 , за рахунок відповідача.

На дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна».

03 липня 2020 року представник ОСОБА_4 повідомив відповідача про настання страхового випадку та подав заяву в інтересах батьків ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, в розмірі 67 014,00 грн кожному та відшкодування моральної шкоди - 11 169,00 грн кожному.

На час звернення з позовом відповідач виплатив страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн кожному з батьків.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Вимог про відшкодування моральної шкоди та шкоди, пов`язаної із втратою годувальника, внаслідок смерті ОСОБА_3 інші особи до відповідача не пред`являли.

Отже, особою, яка має право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із смертю ОСОБА_3 , є тільки її матір як така, що перебувала на утриманні ОСОБА_3 .

На час настання страхового випадку мінімальний розмір заробітної плати становив 4 723,00 грн, тому розмір страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника становить 170 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 09 квітня 2019 року № 538 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів з питань обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, наслідком якої стала смерть ОСОБА_3 , розмір страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, був встановлений 260 000,00 грн на одного потерпілого.

Визначений у позовній заяві розмір страхового відшкодування не перевищує законодавчо визначеного.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області рішенням

від 29 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Стягнув з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, у розмірі

170 028,00 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд керувався тим, що на час дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої ОСОБА_3 загинула, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована увідповідача, позивачка зверталася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на день настання страхового випадку, дійшов висновку, що ОСОБА_1 , 1938 року народження, - матір загиблої ОСОБА_3 , яка на день смерті останньої досягла пенсійного віку та якій з 1980 року встановлено інвалідність ІІІ групи, перебувала під її наглядом та на її утриманні, отже, має право на отримання страхового відшкодування шкоди, внаслідок смерті потерпілої, у розмірі 170 028,00 грн.

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області додатковим рішенням від 21 грудня 2022 року стягнув з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн.

Оскільки суд позов ОСОБА_1 задовольнив, то вважав, що підлягають відшкодуванню понесені нею витрати на правову допомогу, підтверджені належними та допустимими доказами.

ПрАТ «СК «Провідна» подало апеляційну скаргу на вказані рішення суду першої інстанції, просило їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що максимальний розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю ОСОБА_3 , за договором страхування не може перевищувати 200 000,00 грн. На час ухвалення рішення суду першої інстанції відповідач вже виплатив страхове відшкодування в загальному розмірі 44 676,00 грн, тому залишок невиплаченого відшкодування становить 155 324,00 грн.

Дорожньо-транспортна пригода сталась у 2018 році. Мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2018 року становила 3 723,00 грн, а не 4 723,00 грн, тому 36 мінімальних заробітних плат - це 134 028,00 грн.

Крім того, позивачка не надала доказів, що підтверджують перебування ОСОБА_1 на утриманні потерпілої: довідки про призначення пенсії у зв`язку зі втратою годувальника (отримання пенсії з інвалідності та акт сусідів про те, що вона перебувала на утриманні дочки, не є належними доказами); довідки про доходи потерпілої за 12 місяців до дорожньо-транспортної пригоди (за повідомленням ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на день загибелі офіційно не працювала).

Немає доказів того, що отримані позивачкою доходи не забезпечують прожиткового мінімуму. Натомість згідно з довідками розмір пенсії ОСОБА_6 вище прожиткового мінімуму, встановленого законом, тобто вона не є особою, яка потребує матеріальної допомоги.

Договір про надання правничої допомоги позивачці не містить порядку обчислення гонорару адвоката, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом, обсягом послуг та ціну позову. Суду не надано належних доказів понесених обґрунтованих витрат на правничу допомогу.

Чернігівський апеляційний суд постановою від 15 березня 2024 року рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 листопада

2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, відмовивши у позові, керувався тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на дату смерті останньої були зареєстровані за різними адресами. ОСОБА_3 отримувала пенсію, розмір якої більш ніж як у 2,5 раза менший, ніж розмір пенсії ОСОБА_1 . Доказів наявності у ОСОБА_3 інших, крім пенсії, доходів суду не надано.

У матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_1 одержувала від ОСОБА_3 матеріальну допомогу, яка була для неї єдиним або основним джерелом засобів для існування.

Складений сусідами ОСОБА_1 акт про те, що вона потребувала утримання й перебувала на утриманні у ОСОБА_3 , оскільки її і її чоловіка ОСОБА_7 дохід був меншим, ніж необхідні їм витрати, апеляційний суд не взяв до уваги як доказ перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 , оскільки у ньому не наведено, на підставі яких фактичних даних сусіди дійшли висновків, що ОСОБА_1 потребувала утримання ОСОБА_3 і що доходи ОСОБА_1 та ОСОБА_7 були меншими, ніж необхідні їм витрати.

Акт обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 від 20 липня 2022 року № 180, складений головою Комітету самоорганізації населення № 1 Центрального мікрорайону і головою вуличного комітету № 25 міста Прилук, підтверджує лише факт догляду ОСОБА_3 за ОСОБА_1 , а не перебування останньої на утриманні ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції не встановив, що ОСОБА_1 за життя ОСОБА_3 потребувала її матеріальної допомоги, що вона була на її утриманні або мала на день смерті ОСОБА_3 право на одержання від неї утримання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме неврахування висновків Верховного Суду, викладених у:

- постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), що під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі (отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько, мати не можуть перебувати на утриманні своїх дітей);

- постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16 (провадження № 61-33638св18), від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19, провадження №61-20355св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження №61-320св20), що згідно зі статтею 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання утримання від нього.

- постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20 (провадження № 61-7108св21), від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22 (провадження № 61-11284св22), від 15 березня 2023 року у справі № 272/463/22 (провадження № 61-12588св22), про те, що непрацездатні батько/мати, що не мають іншого доходу, крім пенсії, та хворіють/маломобільні, внаслідок чого потребують постійного догляду та лікування, вважаються такими, що на момент смерті їх повнолітньої та працездатної дитини мали право на одержання утримання від неї, що є підставою для виплатистрахового відшкодування у зв`язку із смертю дитини;

Суд апеляційної інстанції, відмовивши заявниці у позові, не врахував у сукупності таких доказів: станом на дату смерті дочки позивачці було 80 років, тобто вона вважається такою, що досягла пенсійного віку, встановленого законом, та є непрацездатною; показань свідків ОСОБА_8 (сусідка позивачки) та ОСОБА_9 (онука позивачки, дочка загиблої ОСОБА_3 ) про те, що потерпіла постійно проживала разом із ОСОБА_1 , оскільки остання є особою з інвалідністю з вадами опорно-рухового апарату та без стороннього догляду не обходиться; акта обстеження житлово-побутових умов, складеного Комітетом самоорганізації населення № 1 центрального мікрорайону; довідку, видану Прилуцьким міським центром первинної медико-санітарної допомоги, зокрема про встановлення ОСОБА_1 інвалідності ІІІ групи з 1980 року; висновок Прилуцького міського центру первинної медико-санітарної допомоги від 06 вересня 2022 року № 385, у тому числі про необхідність забезпечення ОСОБА_1 доглядом на непрофесійній основі від фізичної особи та постійного амбулаторного лікування; довідку Пенсійного фонду України про розмір доходу ОСОБА_3 .

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

21 березня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лабик Р. Р., на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 (а. с. 15 зворот).

ОСОБА_10 у шлюбі взяла прізвище ОСОБА_11 , яке залишила після розірвання шлюбу (а. с. 16, 17).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Прилуках ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - дочку ОСОБА_1 . ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці.

19 вересня 2020 року за вказаним фактом відкрито кримінальне провадження № 12018270000000215, за результатами розслідування якого ухвалено рішення про його закриття з огляду на відсутність у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України (а. с. 10-14).

Причиною смерті ОСОБА_3 є поєднана травма голови, тулуба, кінцівок (а. с. 14 зворот, 15).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 (а. с. 17 зворот).

ОСОБА_1 отримує пенсію за віком та перебувала на утриманні своєї дочки ОСОБА_3 (а. с. 19, 20).

ОСОБА_1 і ОСОБА_7 в особі представника за довіреністю зверталися до відповідача щодо виплати їм страхового відшкодування (а. с. 21-24).

Відповідно до полісу № АМ/3841254 на момент дорожньо-транспортної пригодицивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника автомобіля «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована у ПрАТ «СК «Провідна». Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000,00 грн (а. с. 54).

За заявою ОСОБА_9 - дочки загиблої їй виплачено страхове відшкодування в розмірі 44 676,00 грн (а. с. 55, 56).

Відповідно до акта обстеження від 20 липня 2022 року № 180 позивачка проживала разом із дочкою ОСОБА_3 , яка здійснювала догляд за нею, оскільки позивачка хворіє та є маломобільною (утруднене пересування). На цей час позивачка проживає в будинку сама, будинок потребує ремонту, опалення пічне, присадибна ділянка не оброблена (а. с. 113 зворот).

З огляду на стан здоров`я ОСОБА_1 рекомендовано догляд на непрофесійній основі від фізичної особи. Позивачка як особа з інвалідністю ІІІ групи з 1980 року також потребує постійного амбулаторного лікування (а. с. 114, зворот).

ОСОБА_3 до моменту смерті отримувала пенсію за вислугу років (а. с. 130, зворот).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 (онука ОСОБА_1 ) повідомила, що вона є дочкою ОСОБА_3 , остання проживала разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 . Позивачка була на утриманні ОСОБА_3 , оскільки не виходила з дому. ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, особою з інвалідністю. ОСОБА_3 оплачувала комунальні послуги, купувала ліки та продукти харчування ОСОБА_1 . На цей час ОСОБА_9 як онука доглядає за ОСОБА_1 .

У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 (сусідка ОСОБА_1 ) пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1 , остання є особою є інвалідністю, проживала разом із дочкою ОСОБА_12 була на її утриманні.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно із копією заяви ОСОБА_1 від 08 вересня 2020 року загибла в дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 17 вересня 2018 року в місті Прилуках, ОСОБА_3 на день загибелі офіційно не працювала (а. с. 59).

Згідно з індивідуальними відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_3 від 15 лютого 2022 року, форма ОК-5, останнім місцем роботи загиблої (квітень 2012 року) була Державна установа «Чернігівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (а. с. 92-94).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 264 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким заподіяно шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У статті 3 Закону № 1961-IV визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IVу разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до абзацу шостого статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

У пункті 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV зазначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Вказана вище норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Звернувшись з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що є непрацездатною (пенсіонер за віком, маломобільна особа з інвалідністю ІІІ групи) матір`ю загиблої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 і на час смерті останньої перебувала на її утриманні та мала право на утримання від дочки.

Суд першої інстанції,оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема показань свідків, актів, довідок про розмір пенсії за віком позивачки та пенсії за вислугу років загиблої, медичних довідок про стан здоров`я позивачки, дійшов висновку, що ОСОБА_1 - матір загиблої ОСОБА_3 на день смерті останньої досягла пенсійного віку, перебувала під її наглядом та на її утриманні, отже, має право на отримання страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілої, у розмірі 170 028,00 грн.

Водночас, скасувавши рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на дату смерті останньої були зареєстровані за різними адресами, а пенсія за вислугу років ОСОБА_3 менша за розмір пенсії ОСОБА_1 . Позивачка не надала доказів наявності у ОСОБА_3 інших доходів та того, що ОСОБА_3 надавала позивачці матеріальну допомогу, яка була для неї єдиним або основним джерелом засобів для існування.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що акти, надані позивачкою, не підтверджують факт того, що позивачка перебувала на утриманні дочки або мала на день смерті ОСОБА_3 право на одержання від неї утримання.

Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України) повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції насамперед керувався тим, що позивачка не була на утриманні дочки, оскільки остання не працювала та отримувала лише пенсію за вислугу років, а позивачка, хоч і є непрацездатною особою, однак отримує пенсію за віком, яка перевищує встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

У справі, яка переглядається, на підтвердження тих обставин, що позивачка як непрацездатна особа потребувала матеріальної допомоги, надано такі докази:

- акт про засвідчення факту перебування на утриманні, складений мешканцями житлових будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , у якому зазначено, що, зокрема, ОСОБА_1 потребувала утримання, оскільки її дохід був меншим ніж необхідні витрати, та у зв`язку з цим перебувала на утриманні своєї дочки ОСОБА_3 ;

- акт обстеження матеріально-побутових умов від 20 липня 2022 року № 180, складений головою Комітету самоорганізації населення № 1 Центрального мікрорайону, відповідно до якого під час обстеження умов проживання ОСОБА_1 встановлено, що вона пересувається на милицях з огляду на артроз обох ніг, житловий будинок потребує ремонту, присадибна ділянка та господарській двір у занедбаному стані;

- довідку від 06 вересня 2022 року № 13, видану Прилуцьким міським центром первинної медико-санітарної допомоги, відповідно до якої з 1980 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, хворіє на атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу ІІ ступеня, деформуючий поліартроз та потребує амбулаторного лікування;

- висновок Прилуцького міського центру первинної медико-санітарної допомогивід 06 вересня 2022 року № 385 про необхідність отримання ОСОБА_1 соціальної послуги із догляду на непрофесійній основі від фізичної особи;

- довідки Пенсійного фонду України про розмір пенсії за вислугу років ОСОБА_3 , яка за період з січня 2018 року до травня 2018 року становила 1383,43 грн на місяць, з липня 2018 року до вересня 2018 року - 1 435,43 грн на місяць (а. с. 130), та пенсії за віком ОСОБА_1 , яка за період з січня 2018 року до березня 2018 року становила 3 607,11 грн на місяць, з квітня 2018 року до листопада 2018 року - 3620,00 грн на місяць, у грудні 2018 року - 3 629,45 грн (а. с. 20, 130);

- показання свідків ОСОБА_8 (сусідка позивачки) та ОСОБА_9 (онука позивачки, дочка загиблої ОСОБА_3 ) про те, що загибла постійно проживала разом із ОСОБА_1 , купувала їй ліки, необхідні речі, оскільки остання є особою з інвалідністю та без стороннього догляду не обходиться.

Апеляційний суд, встановивши, що позивачка є непрацездатною особою, не надав оцінки вказаним вище доказам у їх сукупності, не врахував показання свідків, які були обізнані з умовами проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , не навів доводів їх прийняття чи відхилення.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що у справах, зокрема про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у тому числі автомобілем, діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц, провадження № 61-14226св21.

Апеляційний суд не навів мотивів своїх висновків щодо того, що оскільки ОСОБА_3 отримувала пенсію за вислугу років, яка була меншою за пенсію позивачки, та не була працевлаштована, то не могла утримувати матір.

Суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), що під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Крім того, відповідно до статті 51 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Отже, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що на час настання страхового випадку ОСОБА_3 була працездатною та отримувала доходи, що не спростував відповідач, у тому числі пенсію за вислугу років, водночас ОСОБА_1 є непрацездатною особою з огляду на її вік, з 1980 року має встановлену інвалідність ІІІ групи, хворіє на атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу ІІ ступеня, деформуючий поліартроз та потребує сторонньої допомоги.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20-ц (провадження № 61-7108св21), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено: «Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановити, що потерпілий був офіційно працевлаштований неможливо, а позивач є непрацездатною особою і отримує пенсію, яка на момент смерті сина у березні 2017 року становила 1 501,65 грн, тобто перевищувала встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (1 247 грн). Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19, під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Отже, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, встановивши, що позивачка є непрацездатною особою, передчасно відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з підстав отримання позивачем пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки саме по собі отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність потреби у матеріальній допомозі. При цьому суд надав оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка на утриманні потерпілого на момент його смерті, проте відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16, провадження № 61-33638св18; від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, провадження № 61-20355св19; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, провадження № 61-320св20, які судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано».

У постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22 (провадження № 61-11284св22), від 15 березня 2023 року у справі № 272/463/22 (провадження № 61-12588св22) у подібних правовідносинах, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовивши в позові, керувалися тим, що позивачка як матір загиблого сина не перебувала на його утриманні, оскільки останній не працював/інформацію про його доходи не надано суду, а розмір пенсії позивачки перевищує встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Верховний Суд у вказаних справах, скасувавши судові рішення та передавши справи на новий розгляд, керувався тим, що неможливість встановити реальний дохід померлого працездатного сина не може впливати на право непрацездатної матері на отримання відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, за умови, що вона, хоч і не була на день смерті на його утриманні, проте мала право на одержання від нього утримання відповідно до статті 202 ЦК України, що мають встановити суди на підставі всіх доказів, наданих позивачкою.

Водночас у справі, що переглядається, суд першої інстанції на підставі усіх оцінених у сукупності доказів встановив, що позивачка перебувала на утриманні своєї дочки до її загибелі, водночас суд апеляційної інстанції помилково відхиливши більшість з них, вважав їх такими, що не стосуються предмета доказування та не дослідив їх у сукупності і не надав їм належної правової оцінки, що перешкоджає Верховному Суду перевірити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

У вказаних вище постановах від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22 (провадження № 61-11284св22), від 15 березня 2023 року у справі № 272/463/22 (провадження № 61-12588св22)Верховний Суд зазначив, що суди безпідставно не взяли до уваги докази непрацездатності матері, син якої загинув, та не врахували обов`язок працездатних дітей утримувати своїх непрацездатних батьків, отже, докази того, що мати мала право на одержання утримання від працездатного сина, з урахуванням проблем з її здоров`ям та потреби у сторонній допомозі, попри те, що її пенсія за віком перевищувала розмір прожиткового мінімуму доходів осіб, які втратили працездатність, а розмір доходу сина неможливо встановити через відсутність доказів цього доходу або відсутність доказів його працевлаштування.

Верховний Суд зазначає, що суди у справах чутливої та соціально орієнтованої категорії повинні враховувати, що за змістом статті 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, та застосовувати принцип пропорційності.

З аналізу законодавства про соціальний захист людей похилого віку випливає, що особи, які досягли 80 років, потребують особливого захисту та догляду, незважаючи на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що не взяв до уваги апеляційний суд у справі, що переглядається.

Відповідно до положень статті 1200 ЦК України шкода, заподіяна смертю потерпілого, відшкодовується батькам, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно.

Відповідно до частини другої статті 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Згідно з частиною першою статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

У пункті 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19, провадження № 61-12719сво20, дійшов висновку, що у такій категорії справ пріоритетними є положення ЦК України, а не Закону № 1961-IV. А якщо заявник хоче відступити від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у частині першій статті 1202 ЦК України, то він повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик - надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення.

Отже, суд апеляційної інстанції за подібних фактичних обставини висновків Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, не врахував, належним чином не дослідив у сукупності зібраних у справі доказів непрацездатності позивачки та її потреби у сторонній допомозі з огляду на стан її здоров`я, не повною мірою встановив фактичні обставини, від яких залежить вирішення справи та правильне застосування норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, помилково надав оцінку лише частині доводів позовної заяви та відзиву на апеляційну скаргу, не навів мотивів відхилення чи спростування інших доводів, викладених у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, не перевірив підстави, розмір та порядок відшкодування шкоди, визначені судом першої інстанції, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно також врахувати висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20) та за наявності правових підстав для відшкодування шкоди, заподіяної загибеллю потерпілого, з метою перевірки правильності визначення розміру відшкодування цієї шкоди, врахувати їх, взявши до уваги доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лабик Руслан Романович, задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік