Рішення

від 13.12.2024 по справі 757/14240/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14240/20-ц

пр. 2-1592/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.

за участю представника позивача - адвоката Пономаренко К.П.,

свідка - ОСОБА_1 ,

свідка - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/14240/20-ц за позовом ОСОБА_3 до Шостої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю, -

В С Т А Н О В И В :

01.04.2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Шостої Київської державної нотаріальної контори, згідно вимог якої просить суд:

- визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Печерським РУ ГУ МВС України в м.Києві від 29.01.1998, таким, що постійсно проживав із спадкодавцем ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Печерським РУ ГУ МВС України в м.Києві від 28.01.1998, за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини;

- визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Печерським РУ ГУ МВС України в м.Києві від 29.01.1998, таким, що прийняв спадщину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Печерським РУ ГУ МВС України в м.Києві від 28.01.1998.

Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 вказує, що 18 липня 1981 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб № 3301 від 18.07.1981.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 1995 року по момент смерті ОСОБА_6 , до ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживали разом за адресою: АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла, що підтверджується Актом констатації смерті №1 від 09.08.2007.

Після смерті ОСОБА_6 , державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори - Капелькою Н.М. було відкрито спадкову справу № 839/07, що містила спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_2 , у якій на момент смерті проживали батьки ОСОБА_6 .

ОСОБА_6 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , у той час як до дня смерті, так і на час відкриття спадщини фактично спільно проживала із своїм чоловіком - ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_3 .

Про факт проживання ОСОБА_6 саме за адресою: АДРЕСА_1 , також свідчить Акт констатації смерті №1 від 09.08.2007 року, в якому місцем смерті значиться: АДРЕСА_1 .

Водночас, факт проживання ОСОБА_6 разом із ОСОБА_5 з 1995 року по дату смерті ОСОБА_6 , за вказаною адресою, підтверджується тим, що ОСОБА_6 отримувала привітальні листівки, листи та поштові відправлення саме на адресу: АДРЕСА_1 , працюючи завучем Кловського ліцею № 77, ОСОБА_6 здійснювала репетиторство з англійської мови за місцем свого фактичного проживання, за адресою: АДРЕСА_1 . Також, ОСОБА_6 хворіла і постійно потребувала сторонньої допомоги, яку їй надавав чоловік - ОСОБА_5 , а також неодноразово на вказану адресу викликалися лікарі швидкої допомоги.

Таким чином, оскільки ОСОБА_5 , як спадкоємець, постійно проживав разом із ОСОБА_6 , як спадкодавцем, на час відкриття спадщини та протягом шести місяців із часу відкриття спадщини та не заявив про свою відмову від спадщини, то, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, ОСОБА_5 , як спадкоємець померлої ОСОБА_6 , вважається таким, що прийняв спадщину.

З цього випливає взаємопов`язаність позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_5 з ОСОБА_6 та визнання прийняття спадщини ОСОБА_5 , як спадкоємцем ОСОБА_6 .

01.10.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено шлюб, про що свідчить актовий запис № 2120.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер, у зв`язку з чим ОСОБА_3 являється правонаступником померлого та, як наслідок, спадкоємцем першої черги.

У якості відповідача залучається Шоста київська державна нотаріальна контора, так як спадкову справу № 839/07 було відкрито державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори - Капелькою Н.М.

Вказані обставини в сукупності послугували підставою для звернення до суду з даним позовом, так як, окрім судового порядку, позивач не має можливості встановити факт постійного проживання ОСОБА_5 та померлої ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_13 від 20.10.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 09.04.2021 задоволено клопотання позивача та витребувано з Шостої Київської державної нотаріальної контори спадкову справу № 839/07, яка відкрита після смерті ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_4 .

23.06.2021 до суду надійшла копія спадкової справи № 839/07, яка відкрита після смерті ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_4 .

01.10.2021, відповідно до розпорядження № 339 від 01.10.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку зі смертю судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_13, та визначено головуючою у справі суддю Ільєву Т.Г.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т.Г. від 04.10.2021 цивільну справу 757/47152/20-ц за позовом ОСОБА_3 до Шостої Київської державної нотаріальної контори, про встановлення факту спільного проживання та прийняття спадщини, прийнято до провадження та визначено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.02.2022 залучено до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 .

04.10.2022 до суду надійшов лист Шостої Київської державної нотаріальної контори про розгляд справи у відсутність представника нотаріальної контори.

10.11.2022 до суду надійшли пояснення ОСОБА_4 , в яких остання зазначила про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог та відсутність порушеного права ОСОБА_5 , як спадкоємця ОСОБА_6 , та, як наслідок позивача, враховуючи, що спадщину ОСОБА_6 уже прийняв ОСОБА_5 та підстави для повторного встановлення даного факту відсутні.

01.07.2023 до суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_4 , в якій остання просила або закрити провадження справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору або відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 20.11.2023 клопотання представника позивача задоволено та залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_4 , одночасно, виключивши її зі складу учасників справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

20.11.2023 до суду надійшла заява представника позивача, яка задоволена протокольною ухвалою суду від 30.04.2024, про зміну предмета позову, згідно вимог якої представник просив встановити факт постійного проживання однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 разом зі своєю дружиною, ОСОБА_6 , станом на день смерті останньої.

Позивач вказує, що ОСОБА_3 є спадкоємцем свого померлого чоловіка ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

Факт шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про шлюб від 01.10.2013 р., видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2120.

ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги, яка після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 прийняла спадщину за законом та бажає скористатися своїм правом на спадкування.

До складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входить квартира АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 вважає, що вищезазначена квартира на час відкриття спадщини, внаслідок смерті ОСОБА_5 , мала належати йому на праві приватної власності. Як наслідок, у ОСОБА_3 є право у якості спадкоємця ОСОБА_5 - успадкувати / оформити право приватної власності на усю квартиру АДРЕСА_2 .

На сьогодні, ОСОБА_3 не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом або інший правовстановлюючий документ на усю спірну квартиру, оскільки на підставі невірного рішення Печерського районного суду від 14.02.2014 р. у справі № 2-3215/12 - титульним власником 2/3 частки квартири стала ОСОБА_4 .

27.02.2024 до суду надійшов відзив ОСОБА_4 на заяву про зміну предмету позову, в якому відповідач просила відмовити у задоволенні позову, одночасно зазначила, що строк на звернення до суду з даним позовом було пропущено.

02.04.2024 до суду надійшло клопотання ОСОБА_4 про застосування позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки рішенням суду від 04.02.2014 року, яке набрало законної сили та яке позивач оскаржувала, уже встановлено спадкоємців квартири АДРЕСА_2 .

05.06.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Свідок ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , в судовому засіданні пояснила, що вона являється сусідкою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які проживали за адресою: АДРЕСА_5 , коли бачила востаннє ОСОБА_9 не пам`ятає, де померла остання теж не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_6 , в судовому засіданні пояснив, що не пам`ятає як звали дружину ОСОБА_8 , зазначив, що бачив їх разом, про її смерть повідомили сусіди.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність не осіб, що не з`явилися.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судовим розглядом встановлено, що 18 липня 1981 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_5 від 18.07.1981.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла, що підтверджується Актом констатації смерті №1 від 09.08.2007.

Після смерті ОСОБА_6 , державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори - Капелькою Н.М., - було відкрито спадкову справу № 839/07, що містила спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_2 , у якій на момент смерті проживали батьки ОСОБА_6 .

Встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , що складається в цілому з трьох житлових кімнат, житловою площею 59,90, загальною площею 95,7 кв.м., належала на праві сумісної власності ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Відповідно до договору дарування частки квартири від 02.06.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 06.07.2004 року №2882 в книзі д.504-219, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 подарували дочці ОСОБА_6 кожний належні їм по 1/3 часток спірної квартири.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 16.09.2022 2/3 квартири АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 .

Позивач вказує, що 01.10.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено шлюб.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер, у зв`язку з чим, ОСОБА_3 являється правонаступником померлого, та, як наслідок, спадкоємцем першої черги.

Оскільки, крім як в судового порядку, заявник ОСОБА_3 не має можливості встановити факт постійного проживання ОСОБА_5 та померлої ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, ОСОБА_3 вважає, що уся вищезазначена квартира на час відкриття спадщини, внаслідок смерті ОСОБА_5 , мала належати йому на праві приватної власності. Як наслідок, у ОСОБА_3 є право у якості спадкоємця ОСОБА_5 - успадкувати / оформити право приватної власності на усю квартиру АДРЕСА_2 .

На підтвердження вимог позивач вказує на наявність тривалого шлюбу, акт констатації смерті, заяви свідків, а також помилковість судового рішення Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2014 № 2-3215/12.

Проте, з вказаними доводами суд не погоджується, оскільки сам факт перебування в шлюбі ОСОБА_5 та померлої ОСОБА_6 не свідчить про їх спільне проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім цього, при дослідженні спадкової справи № 839/07 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , вбачається, що у своїй заяві від 25.10.2007 року до Шостої Київської державної нотаріальної контори Клименок Леонід Петрович зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла його дружина ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_9 та мешкала в АДРЕСА_7 .

Суд звертає увагу, що ОСОБА_5 зазначив, що померла не зареєстрована за вказаною адресою, а саме мешкала, що спростовує доводи позивача про їх спільне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Що стосується посилання позивача на Акт констатації смерті №1 від 09.08.2007 р., виданим Центральною районною поліклінікою Печерського району м. Києва, то доводи щодо того, що у ньому зазначається зареєстроване місце проживання померлої являється помилковим, оскільки у вказаному акті констатується саме місце проживання особи, де вона померла, в якому в даному випадку зазначено: АДРЕСА_7 .

Окрім цього, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2014 № 2-3215/12, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 є племінницею ОСОБА_11 , що був рідним братом матері позивача - ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 - свідоцтво про смерть №1374 від 11.03.1991 р., видане Червноармійським РАЦС м.Львова. При цьому, факт родинних зв`язків підтверджується даними свідоцтв про народження від 20.11.1938 р. запису про народження №763, свідоцтв про шлюб і зміну прізвища №2 від 01.01.1935 р., запису про народження №13 від 04.08.1924 р. та архівного витягу запису про народження №403 від 22 травня 1926 р. виданого Державним архівом Сумської області від 27.04.2012р.

Таким чином, ОСОБА_4 за правом представлення після смерті своєї матері ОСОБА_12 є спадкоємцем другої черги за законом померлого ОСОБА_11 , яка у визначений законом строк та спосіб прийняла спадщину.

Суду не надано доказів у підтвердження того, що ОСОБА_11 мав інших спадкоємців за законом, крім позивача, тому суд вважає, що інших спадкоємців за законом померлий ОСОБА_11 не мав.

Окрім цього, при видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на спірну квартиру ( АДРЕСА_7 ) 29 грудня 2011 року, державним нотаріусом Шостої київської нотаріальної контори не було перевірено місце відкриття спадщини, а тому її батьки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не були закликані до спадкування.

У зв`язку із смертю ОСОБА_6 , відкрилася спадщина і, відповідно до ст.ст. 1218, 1220 ЦК України, вищевказана квартира була єдиним спадковим майном померлої ОСОБА_6 , що на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 належала померлій на підставі свідоцтва про приватизацію на 1/3 частку квартири та на 2/3 часток на підставі договору дарування.

Запит про отримання довідки про останнє місце проживання був направлений державним нотаріусом Шостої державної нотаріальної контори, в порушення ст. 68 Закону України «Про нотаріат» лише 10 січня 2013 року, хоча свідоцтво про право власності на спірну квартиру відповідачу було видане 29 грудня 2011 року.

У судовому рішення Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2014 № 2-3215/12 встановлено, що ОСОБА_5 не мав права на спадкування 2/3 часток спірної квартири, свідоцтво про право на спадщину за законом від 29.12.2011, видане державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі під №4-3711 на його ім`я на квартиру АДРЕСА_2 підлягає визнанню недійсним в цій частині, а позивач ( ОСОБА_4 ), як спадкоємець ОСОБА_11 за законом, має право на отримання 2/3 частини вказаної квартири.

Окрім цього, вказаним судовим рішенням та одночасно, згідно копії спадкової справи №839/07, відкритої 28.10.2007р. щодо майна ОСОБА_6 - дочки ОСОБА_11 , яка направлена суду Шостою київською державною нотаріальною конторою, з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_6 до нотаріальної контори 28.10.2007 р. звернувся її чоловік - відповідач ОСОБА_5 , як спадкоємець за законом першої черги.

Також, з рішення вбачається, що під час розгляду судом було встановлено, що ОСОБА_6 та її батьки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не заявили про відмову у прийнятті спадщини.

Посилання позивача на помилковість рішення Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2014 № 2-3215/12, суд не приймає до уваги та вважає такі доводи, що суперечать конституційним приписам законодавства, а саме статті 129 Конституції України, якою імперативно визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади», судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному та касаційному порядку визначеному процесуальним законом.

Вказане судове рішення було предметом розгляду апеляційного суду, яке було залишено без змін та відповідно набрало законної сили, а тому суд вважає, що встановлені у судовому рішенні від 14.02.2014 № 2-3215/12 обставини являються преюдиційними відносно предмету доказування у даній справі, що узгоджується з приписами статті 82 Цивільного процесуального кодексу України.

Варто зазначити, що преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб`єктивними і об`єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційність містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, п. 61 f1])»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Крім того, ВС зазначив, що існування двох протилежних судових рішень у аналогічних спірних правовідносинах порушує один із фундаментальних аспектів верховенства права - принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Принцип правової визначеності передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановления нового рішення у справі.

Свідоцтво на всю спірну квартиру, видане ОСОБА_5 , було оспорено ОСОБА_4 в суді, за результатами розгляду справи № 2-3215/12 прийнято рішення від 14.02.2014, яке набрало законної сили:

- визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_11 20 грудня 2010 року на користь ОСОБА_5 , посвідчений секретарем Безуглівської сільської ради Згурівського району Київської області Горб Світланою Іванівною, зареєстрований в реєстрі під №40, недійсним;

- визнати частково недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 грудня 2011 року, видане державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_5 , зареєстроване в реєстрі під №4-3711 в частині 2/3 часток квартири АДРЕСА_2 ;

- визнати право власності в порядку спадкування ОСОБА_4 на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 , що складається в цілому з трьох житлових кімнат, житловою площею 59,90 загальною площею 95,7 кв.м.

Окрім цього, вказаним судовим рішенням, встановлено, а саме відповідно до довідок ДП «Укржитлосервіс», ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 проживали та були зареєстровані по день смерті в квартирі АДРЕСА_2 .

Разом з тим, суд приймає доводи позивача, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_7 не може автоматично підтверджувати обставину про фактичне проживання за вказаною адресою. Має бути визначено фактичне місце проживання особи до моменту її смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду у справі № 404/2163/16-ц від 04.07.2018, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Аналогічні правові висновки містяться у Постанові КЦС ВС від 04.07.2018 р. у справі № 404/2163/16-ц, Постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17.

Тобто, численна судова практика не прив`язує зареєстроване місце проживання особи до її фактичного місця проживання - ця обставина має досліджуватися, також, на підставі інших належних доказів, в результаті чого можна дійти до розумного та об`єктивного висновку.

Проте, під час судового розгляду позивач не довела, що ОСОБА_6 фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказане спростовується вищевставновленими обставинами та одночасно жодним чином показаннями свідками вказаний факт не підтверджується, адже на запитання суду останні навіть не могли згадати як звати дружину ОСОБА_6 , коли вона померла та в своїх показаннях були не чіткими, суперечливими, жодних обґрунтованих показів на підтвердження позиції позивача суду не надано.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Статтею 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту прав визначені ст. 16 ЦК України.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбаченихстаттею 16 ЦК Україниз урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

В розрізі фактичних обставин справи позивачем недоведено, що було порушено її права та інтереси, враховуючи, що за життя ОСОБА_5 прийняв спадщину від ОСОБА_6 та факт проживання з останньою жодним чином не оспорював.

Що стосується доводів відповідача, що на даний час у ОСОБА_5 відсутня правоздатність, в силу частини 4 статті 25 Цивільного кодексу України, а відтак у позивача відсутні повноваження на звернення до суду з даним позовом, то в даному випадку суд не приймає вказані доводи, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини щодо встановлення факту, який має юридичне значення, регулюються гл. 6 розд. IV ЦПК України.

Факти, що мають юридичне значення, - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин, а саме з питанням спадкування.

Аналіз положень ст. 315 ЦПК України свідчить про те, що факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Так, позивач просила встановити факт родинних відносин між її чоловіком та його колишньою дружиною тому, що він безпосередньо породжує юридичні наслідки, а саме право позивача на спадщину, проте в даному випадку враховуючи, що ОСОБА_5 уже прийняв спадщину від померлої ОСОБА_6 , то позивачем не доведено правмірності мети встановлення такого факту.

Виникнення у ОСОБА_5 права на спадкування після смерті його дружини ОСОБА_6 не залежало від встановлення факту спільного проживання померлих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вони були офіційно одружені.

Встановлювати в судовому порядку його право на спадкування не потрібно, оскільки він за життя скористався своїм правом та прийняв спадщину за своєю дружиною ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.12.2011 року.

Доведення факту спільного проживання потребує доказів, а ОСОБА_5 особисто в заявах нотаріусу вказував, що ОСОБА_6 проживала за адресою: АДРЕСА_7 , де була прописана.

За адресою: АДРЕСА_1 проживав ОСОБА_5 і був там прописаний.

Таким чином, доводи ОСОБА_3 не узгоджуються з показами самого ОСОБА_5 за його життя стосовно місця проживання ОСОБА_6 .

Окрім цього, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2014 № 2-3215/12 встановлено, що спадщина ОСОБА_6 була прийнята в рівних частках (по 1/3) трьома спадкоємцями першої черги - відповідачем ОСОБА_5 , шляхом подачі заяви про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори та її батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , як такими, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не заявили про відмову від неї.

Встановлені обставини справи свідчать, що доводи позивача зводяться до незгоди з судовим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2014 № 2-3215/12та намагання його оскаржити в позапроцесуальний спосіб.

Вказані факти одночасно свідчать про пропущення строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом, яку відповідач просила застосувати.

Так, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Так, до суду із позовом про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю, позивач звернулася 06.03.2020 р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті в якому надійшов вказаний позов.

Разом з тим, ОСОБА_6 померла, ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто в даному випадку перебіг строку на звернення до суду виник з наступного дня, тобто 10 серпня 2007 року, проте ОСОБА_5 в межах трирічного строку не звернувся до суду.

Нормами цивільного законодавства, а саме ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.

Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору, у зв`язку з його невідповідністю на момент укладення нормам чинного законодавства.

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст.264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.

Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, перерив або про наявність підстав для поновлення строку позовної давності, клопотань щодо поновлення строку звернення до суду позивач також суду не заявляв.

Правовідносини, які склались між сторонами відповідають вимогам ст. 257, ч. 1 ст.261, ст.266, ч.ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наряду з вказаним, на підтвердження факту пропущення строку позовної давності свідчить і ухвала Печерського районного суд м. Києва №757/38278/14-ц від 27.03.2015, якою було відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю з померлим спадкодавцем.

Тобто, в даному випадку позивач звернулась до суду через п`ять років та за таких обставин, вимоги про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

За вказаних підстав, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні встановлено необгрунтованість та безпідставність позовних вимог, то як наслідок підстави для застосування позовної давності відсутні, тому суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268, ЦПК України, ст.ст. 13, 16, 29, 256, 257, 261, 264, 315, 368, 392, 1269 ЦК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129 Конституції України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Шостої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю - відмовити.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , паспорт серії НОМЕР_7 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві 11 лютого 2004 р., адреса: АДРЕСА_8 , телефон: НОМЕР_8 .

Відповідач 1: Шоста Київська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ: 02901859, місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 13А, тел.: (044) 253 8103, Email: 6kontora@ukr.net.

Відповідач 2: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_9 , тел.: НОМЕР_9 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено протягом десяти днів.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА