Рішення

від 25.12.2024 по справі 480/2412/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2024 року Справа № 480/2412/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2412/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)", третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання протиправним та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовною заявою до Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)", третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення стягнення від 29.12.2023 відносно ОСОБА_1 у вигляді дисциплінарного стягнення попередження;

- стягнути з Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вироком Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_1 засуджений за ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.185, ч.4 ст. 187 КК України до довічного позбавлення волі, відбуває покарання у Державній установі "Роменська виправна колонія (№ 56)".

Постановою про накладення стягнення від 29.12.2023 за порушення режиму відбування покарання накладено на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. Підстава притягнення до дисциплінарного стягнення у спірній постанові зазначена, що позивач створив у своєму планшетному комп`ютері додаткового користувача, працівникам адміністрації позивач в категоричній формі відмовився надавати пояснення, чим своїми діями порушив абз. 22 п. 2 додатку 5 та абз. 2 п. 3 розділу II 2 наказу Міністерства юстиції України №2823/5 від 28.08.2018 Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Позивач вважає постанову від 29.12.2023 про накладення стягнення протиправною, незаконною, прийнятою на підставі даних, які не відповідають дійсним обставинам справи, неповним з`ясуванням обставинам справи, з грубим порушенням норм чинного законодавства, що регулює порядок відбування покарання засудженими, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що 20.12.2023 о 13 год 15 хв. адміністрацією державної установи Роменська виправна колонія (№56) з метою виявлення заборонених для користування засудженими речей, приготувань до вчинення злочинів, тощо було проведено позаплановий обшук спальних місць та особистих речей засуджених в камері №19 на секторі довічного позбавлення волі (корпус 1). Обшук був проведений за участю начальника відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв`язку та інформатизації майора внутрішньої служби В`ячеслава Іващенка, заступника чергового помічника начальника установи старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_2 , молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки старшого прапорщика ОСОБА_3 про що складено акт проведення обшуку від 20.12.2023 року. У відповідності до п. 1 розділу XXIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань під час проведення обшуку та огляду жилого приміщення (камери), особистих речей та предметів засуджених зобов`язані бути присутніми начальник відділення або особа, яка виконує його обов`язки, старший днювальний гуртожитку, черговий по камері згідно з графіком чергування; побутового або іншого приміщення - особа з числа персоналу установи виконання покарань, відповідальна за приміщення; представник засуджених, які працюють або проживають у цьому приміщенні.

Тому твердження позивача про те, що він був відсутнім під час обшуку не відповідають дійсності, так як обшук проводився за участю чергового по камері №19 (засудженого ОСОБА_4 ).

У результаті обшуку було виявлено, що планшетний комп`ютер марки SAMSUNG, модель SMХ200, серійний номер R9Y102WVP засудженого ОСОБА_1 містив додаткового користувача, в якому він міг користуватися камерою та функціями фото та відеозйомки про що складено Акт перевірки програмного наповнення планшету від 20.12.2023.

Доступу до додаткового користувача позивач в категоричній формі відмовився надавати.

З метою перевірки програмного наповнення даного планшету було вилучено даний пристрій про що складено протокол вилучення від 20.12.2023 року, передбачений додатком №34 наказу МЮУ від 28.08.2018 № 2823/5 Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. З протоколом вилучення позивач ознайомлений, про що є відмітка з його особистим підписом. Твердження позивача про те, що вилучення планшету відбувалося без його відома та присутності не відповідають дійсності.

Вилучений планшет переданий на склад установи для зберігання на підставі Акту №7431 від 20.12.2023.

За заявою засудженого ОСОБА_1 02.01.2024 планшет повернутий йому в користування, про що є підпис начальника сектору - начальника відділення соціально - психологічної служби сектору для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, майора внутрішньої служби ОСОБА_5 на Акті зберігання №7433 від 20.12.2023, який отримав планшет зі складу для послідуючої передачі засудженому ОСОБА_1 .

По факту порушення засудженим ОСОБА_1 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом МЮУ від 28.08.2018 №2823/5 та Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затвердженого наказом МЮУ від 19.10.2017 №3233/5 адміністрацією колонії було прийняте рішення розглянути дане правопорушення на дисциплінарній комісії.

Постановою про накладення стягнення від 29.12.2023 засудженому ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. Дане стягнення у вигляді попередження відповідач вважає обґрунтованим, так як має місце дисциплінарного проступку, яке полягає в порушенні вимог Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затвердженого наказом МЮУ від 19.10.2017 № 3233/5 та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань , затверджених наказом МЮУ від 28.08.2018 №2823/5.

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою суду задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 засуджений 21.06.2006 Апеляційним судом м. Києва до довічного позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна. ОСОБА_1 відбуває покарання в Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)", що підтверджується довідкою від 10.04.2024 №3/23 (а.с. 67).

Адміністрацією державної установи Роменська виправна колонія (№56) з метою виявлення заборонених для користування засудженими речей, приготувань до вчинення злочинів, тощо 20.12.2023 було проведено позаплановий обшук спальних місць та особистих речей засуджених у камері №19 на секторі довічного позбавлення волі (корпус 1) про що складено акт проведення обшуку від 20.12.2023. У результаті обшуку було виявлено планшетний комп`ютер марки SAMSUNG модель SM-X, серійний номер R9YT102WVNP (а.с. 53).

В акті перевірки програмного наповнення планшету засуджених ДУ РВК (№56) від 20.12.2023 зазначено, що під час перевірки планшетного комп`ютера марки SAMSUNG модель SM-X, серійний номер НОМЕР_1 засудженого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було виявлено створений додатковий «Користувач», до якого засуджений категорично відмовився надавати доступ, що не дало змоги перевірити програмне наповнення планшету засудженого в повній мірі та могло дати змогу вище вказаному засудженому доступ до камери та функцій фото - та відеозйомки. Після перевірки планшетний комп`ютер було вилучено та передано на склад установи (а.с. 55).

Позивачем 20.12.2023 подані письмові пояснення, у яких він вказані порушення категорично заперечував (а.с. 54).

Постановою Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" від 29.12.2023 на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження (а.с. 85).

Позивач вважає постанову Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" від 29.12.2023 про накладення стягнення у вигляді дисциплінарного стягнення попередження протиправним, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Стосовно вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнення від 29.12.2023 відносно ОСОБА_1 у вигляді дисциплінарного стягнення попередження, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини 1, 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (частина 2 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.

Перелік прав та обов`язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною 1 якої визначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі й здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

Особливості реалізації права засуджених на користування мережею Інтернет врегульовано статтею 110 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Частиною 7 указаної статті передбачено, що засудженим надається право користуватися мережею Інтернет під контролем адміністрації.

Засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи виконання покарань. Адміністрація установи виконання покарань ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених.

Під час користування глобальною мережею Інтернет засудженим забороняється:

- вносити будь-яку інформацію, у тому числі направляти листи, коментарі, знаки тощо, та реєструватися на веб-сайтах, крім випадків створення та користування електронною поштовою скринькою в порядку, визначеному цією статтею, а також у разі необхідності здійснення реєстрації для користування дозволеними сайтами;

- формувати будь-які бази даних та накопичувальні диски, у тому числі віртуальні;

- відвідувати веб-сайти соціальних мереж, сайти, що пропагують жорстокість, насильство, еротичного або порнографічного змісту, переглядати сайти, що можуть негативно вплинути на психічний стан засудженого.

Перелік сайтів, до яких дозволяється доступ, формується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та за заявою засуджених може бути доповнений адміністрацією установи виконання покарань сайтами, зміст яких не суперечить вимогам цієї статті.

Користування глобальною мережею Інтернет проводиться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну.

Користування глобальною мережею Інтернет оплачується з особистих коштів засуджених або коштів інших осіб шляхом їх внесення на електронний гаманець.

Засуджені під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров`я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з дозволу адміністрації установи виконання покарань можуть мати при собі та користуватися під контролем адміністрації портативними персональними комп`ютерами з доступом до глобальної мережі Інтернет.

Водночас, частиною 8 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.

На реалізацію положень статей 107 та 110 Кримінально-виконавчого кодексу України наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 року №3233/5 затверджено Порядок організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет (даліПорядок №3233/5).

Так, пунктом 2 Розділу І Порядку №3233/5 визначено, що для надання засудженим можливості доступу до глобальної мережі Інтернет (далі - Інтернет) адміністрація установи виконання покарань чи слідчого ізолятора (далі - установа) забезпечує оптимальний спосіб підключення установи до провайдера, який надає послуги доступу до Інтернету.

Для організації надання засудженим послуг доступу до Інтернету у відокремлених приміщеннях житлової зони поза межами локальних дільниць відділень соціально-психологічної служби у місці, доступному для відвідування усіма засудженими установи, або у комп`ютерному класі загальноосвітнього навчального закладу установи обладнується інтернет-клас.

Для надання засудженим можливості користуватися послугою доступу до Інтернету та відправляти онлайн-звернення допускається використання спеціалізованих технічних пристроїв з відповідним програмним забезпеченням, а також планшетного комп`ютера без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами (далі - планшет).

У свою чергу, згідно пунктів 3, 4 Розділу І Порядку №3233/5 послуга доступу до Інтернету, користування засобами IP-телефонії та використання засобів відеозв`язку через Інтернет надається засудженим у приміщенні інтернет-класу. За наявності технічної можливості послуга доступу до Інтернету та відправлення онлайн-звернень за допомогою планшету надається засудженим безпосередньо у відділеннях соціально-психологічної служби.

У структурних дільницях установ, де передбачено тримання засуджених у приміщеннях камерного типу, для надання засудженим доступу до Інтернету, користування засобами IP-телефонії та використання засобів відеозв`язку через Інтернет у відокремлених приміщеннях обладнуються ізольовані робочі місця.

За наявності технічної можливості послуга доступу до Інтернету та відправлення онлайн-звернень за допомогою планшету таким засудженим надається безпосередньо в камері.

Засуджені, на яких накладено стягнення у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), за наявності технічної можливості можуть відправляти онлайн-звернення за допомогою планшету.

Згідно пункту 1 Розділу ІІ Порядку №3233/5 на підставі Переліку веб-сайтів, до яких дозволяється доступ засудженим, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 жовтня 2017 року № 3233/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2017 року за № 1280/31148 (далі - Перелік), адміністрація установи з урахуванням вимог Кримінально-виконавчого кодексу України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2018 року за № 1010/32462, розробляє список адрес веб-сайтів, до яких дозволяється доступ.

За заявою засуджених список може бути доповнений адміністрацією установи адресами веб-сайтів, зміст яких не суперечить вимогам статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Відповідно до пункту 2 ІІ Порядку №3233/5 засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи. Засуджений може використовувати виключно особистий обліковий запис електронної поштової скриньки. Адміністрація установи ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених. Засуджений письмово повідомляється про те, що його електронна кореспонденція підлягає перегляду, про що він на повідомленні про перегляд вхідних та вихідних електронних листів (додаток 1) ставить підпис про ознайомлення.

Адміністрація установи за письмовою заявою засудженого надає дозвіл на користування засобами IP-телефонії та дозвіл на використання засобів відеозв`язку через Інтернет у порядку, передбаченому пунктом 2 розділу XIV Правил, які обліковуються в журналі обліку користування засудженими засобами ІР-телефонії (додаток 4) та в журналі здійснення засудженими відеозв`язку через мережу Інтернет (додаток 5) (пункту 3 ІІ Порядку №3233/5)

Як передбачено пунктом 5 Порядку №3233/5 під час користування Інтернетом засудженим забороняється:

- вносити будь-яку інформацію, у тому числі направляти листи, коментарі, знаки тощо та реєструватися на веб-сайтах, крім випадків створення та користування електронною поштовою скринькою в порядку, визначеному цим Порядком, а також у разі необхідності здійснення реєстрації для користування дозволеними сайтами;

- формувати будь-які бази даних та накопичувальні диски, у тому числі віртуальні;

- відвідувати веб-сайти соціальних мереж, сайти, що пропагують жорстокість, насильство, еротичного або порнографічного змісту, переглядати сайти, що можуть негативно вплинути на психічний стан засудженого, а також відвідувати сайти, що не входять до Переліку та списку.

Користування Інтернетом проводиться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну (пункту 6 ІІ Порядку №3233/5)

Системний аналіз приписів частини 7 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України та Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 року №3233/5, свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на доступ до глобальної мережі Інтернет з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2018 року за № 1010/32462 (далі - Правила), зокрема, в додатку 5 «Перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі» до зазначених Правил передбачено право засудженого на планшетний комп`ютер без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами (1 шт.).

При цьому у примітках (п.9) зазначено , що програмне блокування (розблокування) камер планшетного комп`ютера здійснює посадова особа відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв`язку та інформатизації, яка відповідно до розподілу функціональних обов`язків організовує роботу з питань доступу засуджених до Інтернету.

Відповідно до розділ II «Правовий статус засуджених. Основні права та обов`язки засуджених в установах виконання покарань» зазначеного Порядку засудженим забороняється: здійснювати фото-, відеозйомку за допомогою відповідних технічних пристроїв, у тому числі планшетного комп`ютера.

В ході розгляду справи судом визначено, що спірні правовідносини між сторонами виникли стосовно створення позивачем на планшеті додаткового «користувача» в якому міг користуватися камерою та функціями фото-, відеозйомки, що в свою чергу стало підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

Поняття дисциплінарного проступку засудженого міститься в ст. 131 (1) Кримінально-виконавчого кодексу України. Відповідно до зазначеної правової норми дисциплінарним проступком засудженого є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.

За невиконання покладених обов`язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення (ч. 1 ст. 132 КВК України):

- попередження - письмове застереження про притягнення до дисциплінарної відповідальності певного виду у разі повторного порушення;

- догана, сувора догана - дисциплінарні стягнення, що застосовується до працівників та до порушників режиму в установах відбування покарання і полягає у власному усному чи письмовому засудженні неправомірної поведінки винного;

- грошовий штраф до двох розмірів мінімальної заробітної плати;

- скасування поліпшених умов тримання;

- поміщення засуджених у дисциплінарний ізолятор чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб;

- поміщення засуджених у карцер, тримання в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб;

- переведення засуджених до приміщення камерного типу (одиночної камери) тримання у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, - на строк до трьох місяців.

Персонал установи виконання покарань зобов`язаний довести наявність у діях чи бездіяльності засудженого усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до засудженого заходів стягнення (ч. 1 та ч. 2 ст. 131 (1) КВК).

Отже саме на персонал установи виконання покарань покладається обов`язок доведення наявності у діях засудженого усіх ознак дисциплінарного проступку.

З матеріалів справи суд вбачає, що згідно оскаржуваної постанови від 29.12.2023, позивача було притягнуто до відповідальності за порушення абз.22 п.2 додатку 5 та абз.2 пункту 3 розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5.

Так, згідно абз.2 пункту 3 розділу ІІ Порядку №3233/5, засуджені зобов`язані: виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Також в додатку 5 «Перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі» до зазначених Правил передбачено право засудженого на планшетний комп`ютер без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами (1 шт.) (абз.22 п.2 додатку 5).

Суд зазначає, що відповідачем було встановлено створення позивачем на планшеті додаткового «користувача», в зв`язку з чим відповідач вважає, що позивач міг би користуватися камерою та функціями фото-, відеозйомки.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд вважає, що висновки відповідача є передчасними, оскільки в акті перевірки програмного наповнення планшету засуджених ДУ РВК (№56) від 20.12.2023 зазначено, що під час перевірки планшетного комп`ютера марки SAMSUNG модель SM-X200, серійний номер: R9YT102WVNP засудженого ОСОБА_1 було виявлено створений додатковий «Користувач», до якого засуджений категорично відмовився надавати доступ, а також здійснено припущення, що позивач мав доступ до камери та функцій фото - та відео зйомки.

Створення позивачем на планшеті додаткового «користувача», утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо можливості використання позивачем камери, однак, не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності камера на такому планшетному пристрої не була програмно заблокована.

Разом з тим, матеріали справи не містять переконливих доказів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації, того, що планшетний комп`ютер, яким користувався позивач, мав розблоковані камери чи на планшетному комп`ютері установлено програмне забезпечення із можливістю фото та відео-зйомки, відтак висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, що суперечить ч. 1 та ч. 2 ст. 131 (1) КВК.

Доказів того, що в період після вилучення у позивача планшету, передачу його на зберігання та до моменту видачі його позивачу згідно резолюції керівництва установи, була здійснена відповідна перевірки за фактом порушення користування планшетними пристроями та здійснено програмне блокування камер планшетного комп`ютера посадовою особою відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв`язку та інформатизації, яка відповідно до розподілу функціональних обов`язків організовує роботу з питань доступу засуджених до Інтернету, суду також не надано.

Отже матеріалами справи не підтверджується саме факт порушення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, створення забороненого програмного забезпечення позивачем, яке надало йому можливість здійснення фото та відео-зйомки.

Крім того, матеріалами справи не підтверджується, що планшет мав можливість апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно розблокованими камерами.

Слід зазначити, що доведення ознак дисциплінарного проступку є обов`язком відповідача.

Відсутність таких ознак виключає застосування до засудженого заходів стягнення (ч. 1 та ч. 2 ст. 131 (1) КВК).

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити й те, що в постанові від 20.11.2020 у справі №675/3252/18 Верховний Суд звернув увагу, що судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин внаслідок протиправних дій, бездіяльності чи рішень суб`єкта владних повноважень.

За сукупністю наведених обставин, суд вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача будь-яких порушень саме Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, тому адміністративний позов частині скасування постанови від 29.12.2023 у вигляді дисциплінарного стягнення «попередження» підлягають задоволенню.

Стосовно посилання позивача на те, що вилучення планшету відбувалося без його участі, суд зазначає, що такі твердження не можуться бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки про вилучення планшету позивач обізнаний був, що свідчить підпис позивача на протоколі вилучення від 20.12.2023, в присутності двох понятих. Стосовно порушення порядку проведення обшуку та здійснення його без позивача, суд зазначає, що в даному випадку позивачем у позовних вимогах не заявлені вимоги щодо оскарження дій відповідача стосовно проведеного обшуку. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що обшук був проведений позапланово.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Нормами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка в силу приписів ч.5ст.242 КАС України враховується судом під час розгляду даної справи.

За змістом статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п.55). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, с у д, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п.57).

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Вказані висновки підтримані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №520/7071/21.

Таким чином, моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров`я у зв`язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо. У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.

У свою чергу, визначаючи розмір відшкодування, на що звернула Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі №580/1015/21 дійшов висновку, що судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тобто сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 200000 грн., позивач посилається на те, що відповідач своїм протиправним рішенням змінив у негативному сенсі життя позивача, відчуває позивач сором, розчарування, оточуючи люди вважають нещирою людиною. Із позивачем приятелі та працівники установи ментально відвернулися, не бажають спілкуватися із позивачем. Рішення відповідача викликає депресивні думки, позбавляють доброго настрою, апетиту і сну, позивачем став часто хворіти.

На вказані доводи, суд зауважує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Так, у цій справі предметом оскарження є рішення відповідача про оголошення позивачу попередження щодо дотримання Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Відповідачем було вилучено планшетний комп`ютер 20.12.2023 та за заявою позивача від 22.12.2023 повернув позивачу для подальшого користування вилучений планшет. Прийняття інших рішень за схожих обставин судом під час розгляду цієї справи не встановлено. Тобто матеріалами справи не підтверджено обставин, які б могли свідчити про систематичність у прийнятті відносно позивача протиправних рішень .

Позивач додатково в обґрунтування позовних вимог про стягнення моральної шкоди вказує, що оскаржуване рішення впливає на його здоров`я та призвело до частих захворювань. Однак, ці доводи, за умови оскарження прийнятого відповідачем рішення до суду, що реалізовується позивачем на власний розсуд, а також беручи до уваги не надання позивачем жодного доказу на підтвердження впливу оскаржуваним рішенням на його здоров`я та скорочення життя, не можуть бути підставою для визнання факту наявності спричинення моральної шкоди.

Доводи позивача про те, що прийняття оскаржуваного рішення у позивача переслідує принизливе почуття осуду суспільства, втрати поваги і довіри серед оточуючих, судом не може бути прийнято до уваги в обґрунтування спричинення позивачу моральної шкоди, оскільки спірне рішення прийнято відносно виключно позивача, а жодних доказів того, що про оскаржуване рішення доведено до відома невизначеному колу осіб матеріалами справи не підтверджується, позивачем не надано.

Позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено жодних доказів, що підтверджує заподіяння позивачу моральної шкоди, не надано жодних доказів, що підтверджують та встановлюють зв`язок між погіршенням морального або фізичного стану позивача та невиконанням рішення суду відповідачем.

Суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зважаючи на ці обставини, спричинення позивачу моральної шкоди оскаржуваним рішенням під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження, не підтверджено належними доказами досягнення негативних емоцій позивача рівня страждання, не знайшов підтвердження факт настання будь-яких негативних наслідків, пов`язаних з діями відповідача, в тому числі втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди та з чого цей розмір при цьому виходить. Причини, які зазначає позивач в обґрунтування позову, не обґрунтовують саме розмір моральної шкоди 200000грн. та її співмірність із наслідками прийнятого оскаржуваного рішення, які б співвідносились із засадами розумності та справедливості

Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов`язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача мали наслідком стягнення з відповідача моральної шкоди.

Положеннями ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладено в постанові від 11.06.2024 по справі №552/880/21.

Також зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.07.2019 по справі № 823/628/17 та від 07.02.2023 по справі № 823/2108/18, та в силу приписів ч.5ст.242 КАС України враховується судом під час розгляду даної справи.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача та вини останнього в її заподіянні, вимоги позивача про стягнення на його користь 200000 грн моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас суд зазначає, що оскільки ухвалою суду позивача було звільнено від сплати судового збору за подання даної позовної заяви до суду, питання щодо відшкодування судових витрат у даній справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)", третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання протиправним та скасування постанови задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення стягнення від 29.12.2023 відносно ОСОБА_1 у вигляді дисциплінарного стягнення попередження.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек