Ухвала

від 11.12.2024 по справі 757/36659/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

за участю:

прокурора - ОСОБА_5

адвоката - ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ТОВ «ВОЯЖ», на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного Бюро Розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62024000000000181 від 23.02.2024 року та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ V300D», 2022 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ТОВ «ВОЯЖ» (код ЄРДПОУ 30603719).

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ТОВ «ВОЯЖ», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.

Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, зазначає про те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, а тому підлягає скасуванню.

Вказує на те, що слідчий суддя помилково встановив наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення будь-якою особою, кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України.

Зауважує, про відсутність наявних підстав, що існують ризики, передбачені абзацом другим ч. 1 ст. 170 КПК України.

Окрім того, транспортний засіб, який належить ТОВ «ВОЯЖ», не відповідає критеріям речового доказу, визначеним ст. 98 КПК України.

Звертає увагу, що ТОВ «ВОЯЖ» надав у тимчасове платне користування ОСОБА_8 автомобіль «MERCEDES-BENZ V300D» відповідно до Договору прокату автомобіля «1/12 від 15.02.2022 та Договору прокату автомобіля №1/24 від 05.01.2024.

Дані договори прокату автомобіля передбачають виключно тимчасове платне користування, та не дають права на розпорядження автомобілем.

Так, надання в оренду транспортних засобів охоплюється предметом господарської діяльності ТОВ «ВОЯЖ».

Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а тому необхідності залишення її без змін, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а її апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024000000000181 від 23.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України.

Постановою слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 від 14.08.2024 вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 62024000000000181 від 23.02.2024 речовим доказом.

15.08.2024 прокурор третього відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного Бюро Розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, із забороною відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ V300D», 2022 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ТОВ «ВОЯЖ» (код ЄРДПОУ 30603719).

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого, прокурора та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, виходячи з того, що ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів також не заслуговують на увагу, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

Посилання адвоката на відсутність повідомленої підозри в рамках даного кримінального провадження, також є необґрунтованими, оскільки з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, користування, розпорядження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

За об`єктивним переконанням колегії суддів, надані матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речового доказу, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Решта доводів апеляційної скарги також є недоведеними, тому не можуть слугувати підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного Бюро Розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62024000000000181 від 23.02.2024 року та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ V300D», 2022 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ТОВ «ВОЯЖ» (код ЄРДПОУ 30603719), - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ТОВ «ВОЯЖ», - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

за участю:

прокурора - ОСОБА_5

адвоката - ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ТОВ «ВОЯЖ», на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року,-

В с т а н о в и л а:

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного Бюро Розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62024000000000181 від 23.02.2024 року та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «MERCEDES-BENZ V300D», 2022 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ТОВ «ВОЯЖ» (код ЄРДПОУ 30603719), - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ТОВ «ВОЯЖ», - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали буде оголошено 16 грудня 2024 року о 16 год. 30 хв.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/6281/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 757/36659/24-к

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10

Доповідач: ОСОБА_1