Постанова

від 25.12.2024 по справі 560/9615/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/9615/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

25 грудня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Мністерства цифрової трансформації України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Хмельницької обласної державної адміністрації, Генерального штабу Збройних Сил України, Національної поліції України, Адмініс про визнання дій та бездіяльності протиправними,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерства цифрової трансформації України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Хмельницької обласної державної адміністрації, Генерального штабу Збройних Сил України, Національної поліції України, Адміністративно-господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України, Управління Західного Оперативного Командування, ІНФОРМАЦІЯ_5 Військова частина НОМЕР_1 , Кабінету Міністрів України про визнання дій та бездіяльності протиправними.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

18.05.2024 позивач зареєструвався у мобільному застосунку Резерв+, з метою оновлення облікових даних через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, та встановив, що дані щодо нього в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" не відповідають дійсності, а саме: місце військового обліку та орган обліку - ІНФОРМАЦІЯ_6 ; дата народження.

27.05.2024 позивач звернувся до керівника Міністерства оборони України, керівника Управління інформаційних технологій-заступника Міністра оборони України, керівника Генерального штабу Збройних Сил України, керівника Адміністративно-господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України, керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 , керівника Міністерства цифрової трансформації України, керівника Національної поліції України із заявою, в якій просив терміново повідомити про всі дані, що містяться щодо нього в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів за унікальним номером 030820231320596900079, а також відомості про місце, час та дату їх внесення й службових (посадових) осіб, відповідальних за організацію та внесення відомостей щодо ОСОБА_1 , в т. ч. внесення вперше окремого номеру запису щодо нього в Реєстрі з відповідно зафіксованим часом, датою та відомостями про особу, яка здійснила такий запис (у електронній формі); негайно виключити запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів за унікальним номером 030820231320596900079 шляхом його видалення (знищення) як недостовірного та відповідно запиту на розшук ОСОБА_1 з різноманітних баз даних, що перебувають в розпорядженні органів державної влади.

Також, позивач в електронній формі неодноразово звертався до усіх відповідачів на їхні поштові електронні адреси із зверненням щодо завідомо недостовірних даних в ЄДРПВР.

30.05.2024 відповідач - Міністерство цифрової трансформації України на заяву позивача від 27.05.2024 надав відповідь листом №1/11-5-В-1069-24-398-2024, в якому зазначив, що Міністерство цифрової трансформації України розглянуло звернення ОСОБА_1 від 27.05.2024 щодо повідомлення даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також відомостей про місце, час та дату їх внесення й службових (посадових) відповідальних за організацію та внесення відомостей до зазначеного реєстру, та повідомив, що частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Положення про Міністерство цифрової трансформації України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.09.2019 № 856, Мінцифри є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах: цифровізації, цифрового розвитку, цифрової економіки, цифрових інновацій та технологій, робототехніки та роботизації, електронного урядування та електронної демократії, розвитку інформаційного суспільства, інформатизації; впровадження електронного документообігу; розвитку цифрових навичок та цифрових прав громадян; відкритих даних, публічних електронних реєстрів, розвитку національних електронних інформаційних ресурсів та інтероперабельності, електронних комунікацій та радіочастотного спектра, розвитку інфраструктури широкосмугового доступу до Інтернету, електронної комерції та бізнесу; надання електронних та адміністративних послуг; електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації; розвитку ІТ-індустрії; розвитку та функціонування правового режиму Дія Сіті; хмарних послуг. Мінцифри відповідно до покладених на нього завдань, зокрема здійснює заходи щодо створення та забезпечення функціонування: системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта»; системи електронної взаємодії органів виконавчої влади; інтегрованої системи електронної ідентифікації; єдиного державного веб-порталу відкритих даних; національного реєстру електронних інформаційних ресурсів; Єдиного державного вебпорталу електронних послуг; Національної веб-платформи центрів надання адміністративних послуг; онлайн-платформи взаємодії органів виконавчої влади з громадянами та інститутами громадянського суспільства; державної платформи стану розвитку широкосмугового доступу до Інтернету (broadband.gov.ua); державного веб-порталу правового режиму Дія Сіті (city.diia.gov.ua), реєстру Дія Сіті; єдиного державного веб-порталу цифрової освіти; Єдиного державного вебпорталу для збору пожертв на підтримку України «United24»; веб-порталу «Дія. Цифрова громада»; Єдиної інформаційної системи обліку Національної програми інформатизації; Електронної системи обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах. При цьому викладене у зверненні питання не належить до компетенції Мінцифри. Одночасно проінформовано позивача, що положеннями статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

27.05.2024 позивач звернувся до керівника Міністерства оборони України, керівника Управління інформаційних технологій-заступника Міністра оборони України, керівника Генерального штабу Збройних Сил України, керівника Адміністративно-господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України, керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 , керівника Міністерства цифрової трансформації України, керівника Національної поліції України із заявою, в якій просив терміново повідомити про всі дані, що містяться щодо нього в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів за унікальним номером 030820231320596900079, а також відомості про місце, час та дату їх внесення й службових (посадових) осіб, відповідальних за організацію та внесення відомостей щодо ОСОБА_1 , в т. ч. внесення вперше окремого номеру запису щодо нього в Реєстрі з відповідно зафіксованим часом, датою та відомостями про особу, яка здійснила такий запис (у електронній формі); негайно виключити запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів за унікальним номером 030820231320596900079 шляхом його видалення (знищення) як недостовірного та відповідно запиту на розшук ОСОБА_1 з різноманітних баз даних що перебувають в розпорядженні органів державної влади.

10.06.2024 ІНФОРМАЦІЯ_7 розглянуто заяву ОСОБА_1 та запропоновано звернутись до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (з військово-обліковим документом) за місцем перебування на військовому обліку для уточнення військово-облікових даних, про що позивача повідомлено листом №6/6102 від 10.06.2024.

10.06.2024 Департаментом документального забезпечення Національної поліції України відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" надіслано за належністю звернення ОСОБА_1 для розгляду в установленому порядку до Міністерства оборони України.

Начальником Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації за дорученням державного секретаря Міністерства оборони України заяву позивача від 27.05.2024 надіслано для опрацювання відповідно до вимог законодавства України начальнику Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України.

В подальшому, за дорученням начальника Генерального штабу Збройних Сил України, начальником Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України заяву позивача від 27.05.2024 надіслано на адресу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України г-л лейтенанта ОСОБА_2 для належного опрацювання.

За результатом розгляду (опрацювання) заяви позивача від 27.05.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 надано ОСОБА_1 відповідь, яка оформлена листом №11/9117 від 17.06.2024, в якій відповідач, зокрема, зазначив про необхідність особистого прибуття позивача до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання запитуваної інформації.

Не погоджуючись такими з діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, звертаючись до суду з позовом, не зазначив обставин та не надав належних доказів, які б підтверджували факт порушення його права з боку відповідачів, визначених ним у його позовній заяві.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст (інтерес у вузькому розумінні цього слова) та означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу ;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу.

Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Судова колегія також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пунктах 8-9 частини першої статті 4 КАС України визначено позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. При цьому відповідачем може бути суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інша особа, до якої звернена вимога позивача.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; формами захисту, зокрема, є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваними діями, рішенням або бездіяльністю прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право якої порушені цим рішенням.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Також, виходячи з положень частини другої статті 264 КАС України, порушення права особи, яка оскаржує нормативно-правовий акт, може бути обґрунтовано застосуванням або можливістю застосування цього акта до цієї особи.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.

Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як слідує з матеріалів справи, підставою звернення до суду з даним позовом є переконання позивача в протиправності дій відповідачів щодо внесення завідомо недостовірних даних про місце обліку позивача та дати його народження (протиправна дія) та не внесення/внесення (включення/не включення) дійсних даних ОСОБА_1 щодо обліку та дати народження (протиправна бездіяльність та дії) або внесення (включення) чи невнесення (не включення) чи державна реєстрація їх, всупереч порядку встановленому законом, що спричинили подання його у розшук до Національної поліції України за відомостями Реєстру та електронного кабінету і в порушення законодавства України з одночасним включенням даних про нього до всіляких можливих розшукових та інших баз даних.

При цьому, як достеменно встановлено судом першої інстанції, позивач самостійно 18.05.2024 зареєструвався у мобільному застосунку Резерв+, з метою оновлення облікових даних через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, та встановив, що дані щодо нього в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" не відповідають дійсності, а саме: місце військового обліку та орган обліку - ІНФОРМАЦІЯ_6 ; дата народження.

Судом першої інстанції вірно відзначено, що з метою усунення зазначених невідповідностей та внесення інформації до Єдиного реєстру згідно позивач мав би вчинити активні дії, а саме подати відповідну заяву разом з документами про виключення з військового обліку до органу уповноваженого на ведення реєстру та внесення до нього відповідної інформації.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач не звертався із заявою та не подавав документів до органу уповноваженого на ведення Єдиного реєстру, за місцем обліку або проживання.

Доказів бездіяльності відповідачів позивачем не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, адже адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Наразі, доводи апеляційної скарги в повному обсязі дублюють доводи позовної заяви, яким було надано повну та обгрунтовану оцінку судом першої інстанції.

При цьому, більшість доводів апелянта викладені останнім без належного логічного обгрунтування, грунтуються на довільному трактуванні норм чинного законодавства, обсягу повноважень відповідачів та власних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм було надано належну правову оцінку в оскаржуваному рішенні суду.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.