Постанова від 17.12.2024 по справі 344/571/24

Справа № 344/571/24

Провадження № 22-ц/4808/1478/24

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Луганської В.М.,

секретар Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківське Племпідприємство» та ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року у справі за позовом директора ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Тарас Юрійович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування та передання майна,

в с т а н о в и в:

12 січня 2024 року директор ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» ОСОБА_5. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування та передання майна.

Позов обґрунтовано тим, що 22.11.2023 року головою правління ОСОБА_2 було укладено в інтересах ПАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» договір купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю., зареєстровано в реєстрі №1896. Відповідно до п.1 Договору Продавець передає у власність Покупцеві - ОСОБА_1 адміністративно-виробничі будівлі, а саме прохідну, зазначену в плані літерою Д, загальною площею 8.1 кв.м., огорожу, зазначена номером 2, загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 .. Купівлю-продаж вищезазначених адміністративно-виробничих приміщень здійснено за 20851 гривень. Відповідно до п.4 Договору передбачено, що первісна балансова вартість адміністративно-виробничих приміщень становить 20 851 гривень, що підтверджується Довідкою про балансову вартість №1/2023 від 22.11.2023 року. На підставі вищезазначеного договору, 22.11.2023 приватний нотаріус виніс рішення про державну реєстрацію речового права та зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна - адміністративно-виробничі будівлі: прохідну літера Д, загальною площею 8,1 кв.м., огорожа номер 2, загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1

12.12.2023 членами наглядової ради було виявлено факт вчинення відповідачем ОСОБА_2 дій, які порушили права та інтереси позивача, зокрема неузгодженого відчуження за заниженою (у порівнянні з ринковими цінами) вартістю нерухомого майна позивача. У зв`язку з цим проведено засідання наглядової ради на якому з 12.12.2023 відсторонено ОСОБА_2 від виконання повноважень Голови Правління Товариства до вирішення Загальними зборами акціонерів питання про припинення її повноважень. За наслідками засідання наглядової ради, протоколом №5/23 від 28 грудня 2023 року вирішено обрати головою наглядової ради ОСОБА_4 , а директором - ОСОБА_5 ..

Таким чином, позивач вважав, що договір купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель вчинений з перевищенням повноважень відповідачем ОСОБА_2 та є недійсним в силу наведених нижче обставин.

Так, згідно п. 9.2.2.25 Статуту до виключної компетенції Загальних зборів товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину. якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства. Відповідно до п.10.6.1.13 Статуту до виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства. Розділом 2 Положення про загальні збори передбачено компетенцію загальних зборів, зокрема щодо розпорядження майном товариства, що перевищує 25 відсотків вартості активів Товариства за даними останньої річної фінансової звітності Товариства. За даними останньої річної фінансової звітності Товариства за 31.12.2022 вартість активів Товариства складає 678 000 грн., тобто розмір 10% складає 67800 грн..

Враховуючи те, що відчуження адміністративно-виробничих будівель згідно з п.4 Договору відбулося за первісною балансовою вартістю, з метою визначення його ринкової вартості керівник підприємства позивача замовив експертну оцінку щодо визначення ринкової вартості майна. І відповідно до оціночно-будівельної експертизи №29/12/23 від 29.12.2023 вартість будівлі прохідної за літ. «Д», заг. площею 8,1 кв.м. становить 42 463 грн; вартість споруди огорожі площею 977,1 кв.м. становить 421140 грн., а разом - 463603 грн.

Тому вчинений правочин є недійсним, оскільки відповідач ОСОБА_2 вчинила його за первісною балансовою вартістю, а не за ринковою, та без повідомлення наглядової ради і погодження загальних зборів Товариства.

25.01.2024 позивач дізнався з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відчуження ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 спірного майна. Тому позивач в поданій заяві змінив позовну вимогу немайнового характеру щодо застосування наслідків недійсності правочину та зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути майно на позовну вимогу майнового характеру про витребування майна у відповідача ОСОБА_3 .

На підставі зазначених обставин, із врахуванням змінених позовних вимог, позивач остаточно просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель від 22.12.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т.Ю. в реєстрі за №1896;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 1145742 від 16.01.2024, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю. та державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на адміністративно-виробничі будівлі: прохідна літера Д, загальною площею 8,1 кв.м., огорожа номер 2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , номер запису відомостей про речове право: 53318331, на підставі договору купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель від 16.01.2024, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 89;

- витребувати у ОСОБА_3 , та передати ПАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» адміністративно-виробничі будівлі: прохідна літера Д, загальною площею 8,1 кв.м., огорожа номер 2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1766903226101;

- судовий збір та витрати на проведення оціночно-будівельної експертизи стягнути з відповідачів.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року у задоволенні позову директора ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування та передання майна відмовлено

Не погоджуючись з таким рішенням, представник ПАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» директор ОСОБА_5. подав апеляційну скаргу, вважає, що оскаржене рішення ухвалено з порушенням норм права, встановлені судом обставини не відповідають фактичним обставинам справи, а доказам не надано належної оцінки.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що істотні порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права призвели до невірного вирішення судової справи.

Так, суд першої інстанції, досліджуючи висновок за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи №29/12/23 від 29.12.2023р. судового експерта Худака М.Я., прийшов до неправильного висновку, що такий замовлено не учасником судової справи, а тому одержано з порушенням порядку, встановленого законом, визнав даний доказ неприпустимим та не взяв до уваги. До таких висновків суд дійшов через те, що керівником товариства ОСОБА_5. став 30.12.2023 року на підставі протоколу засідання наглядової ради від 28.12.2023 року, а тому не вправі був 23.12.2023 року замовляти у судового експерта відповідне дослідження, що стосувалося ринкової вартості нерухомого майна. Однак згідно з протоколом №3/23 засідання наглядової ради ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» від 12.12.2023 року вирішено призначити ОСОБА_5 т.в.о. Голови Правління. В подальшому 15 грудня 2023 року рішення даного протоколу реалізовано у спосіб проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу в ЄДР, з виписки №494415061579 від 18.12.2023р. вбачається, що ОСОБА_5 фігурує у якості керівника юридичної особи.

Оскільки судом відкинуто висновки експертизи від 29.12.2023 року, відповідно, прийнято у якості ринкової вартості спірного нерухомого майна звіт суб?єкта оціночної діяльності ТОВ «Центр оцінки «Експро оцінка» від 16.01.2024 року, в якому зазначено, що вартість спірного нерухомого майна становить 40000 гривень.

При цьому судом не враховано, що даний звіт був замовлений за оплатним договором з відповідачем; суб?єкт оціночної діяльності не попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві дані, а відтак не можна стверджувати про його неупередженість; як вбачається зі звіту про оцінку від 16.01.2024 року, в ньому використано лише порівняльний метод, що відповідно до Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою КМУ від 10.09.2003 року №1440, не може бути об?єктивним, оскільки паралельно не застосовано, зокрема, витратний метод дослідження.

Крім того, нерухоме майно відчужено за ціною 20 851 грн., які нібито відповідає балансовій вартості відчуженого майна, але судом першої інстанції встановлено, що ринкова оцінка відчуженого нерухомого майна суб`єктом оціночної діяльності перед укладенням спірного договору купівлі-продажу не проводилась. Однак при вирішенні питання судом нівельовано норми стосовно необхідності визначення саме ринкової, а не балансової вартості майна, що підлягає до відчуження акціонерним товариством. Так ч.2 ст.70 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, коли ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Вказана норма кореспондується із п. 9.2.2.25 статуту ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», де зазначено, що до виключної компетенції Загальних зборів товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства. Схожі обставини містяться в постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 квітня 2024 року у справі 910/8244/23 та постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 вересня 2024 року у справі 924/1080/21.

Укладення оспорюваного договору купівлі-продажу призвело до негативних майнових наслідків акціонерному товариству та його господарській діяльності. Адже адміністративно-виробничі будівлі, що є предметом договору купівлі-продажу, відчужені за заниженою вартістю без схвалення загальних зборів Товариства до моменту вчинення правочину та за відсутності подальшого його схвалення; об?єкти нерухомого майна є основним засобом, які використовувався товариством для своєї господарської діяльності як контрольно-пропускний пункт (що підтверджує цільове призначення об?єкту нерухомого майна згідно технічного паспорта); адміністративно-виробничі будівлі знаходяться на орендованій позивачем земельній ділянці 2,1778 га., яка використовується для обслуговування нерухомого майна товариства, що в сукупності порушує права на володіння та користування об?єктами нерухомості та призводить до неможливості ведення господарської діяльності товариства в подальшому.

Щодо обраного способу захисту, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що з урахування подальшого відчуження ОСОБА_1 16.01.2024 року, тобто після пред`явлення позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, спірного нерухомого майна в користь ОСОБА_3 вимога про витребування майна є ефективним способу захисту порушених прав.

Отже, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року та ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що мотиви судового рішення не відповідають обставинам справи та нормам права.

ОСОБА_1 зазначає, що висновок суду про недопустимість як доказу висновку оціночно-будівельної експертизи №29/12/23 від 29.12.2023 року є правильним. Замовником проведення експертизи повинна виступати юридична особа. При цьому, замовником оціночно-будівельної експертизи був ОСОБА_5 , як фізична особа, який діяв від власного імені, а не як представник позивача, що відображено у вступі висновку експерта № 29/12/23 від 29.12.2023 року.

Також відповідач вказує, що експертне дослідження з виїздом на місце розташування об`єкту експертом здійснювалось в період з 21.12.2023 по 29.12.2023. При цьому з 21.11.2023 року по 16.01.2024 рік він вже був власником нерухомого майна, що було предметом дослідження експерта, але згоди на доступ до власності для проведення експертизи нікому не давав, тому проникнення на його власний об`єкт без його дозволу експертом або іншою особою є незаконним, відповідно, висновок експертизи є незаконним.

Крім цього зазначає, що в основу оцінюваного майна включено значну частину огорожі, яка не належала позивачу, тобто взято за основу загальну площу, зазначену у технічному паспорті, а не фактичну площу огорожі (за мінусом відсутніх складових огорожі), тому така судова експертиза не містить об?єктивних та дійсних даних, і з цих причин також є недостовірним доказом.

Вказує, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права. Адже у зв`язку із прийняттям протокольної ухвали про відмову у поновленні строків для подання доказів, а саме висновку експертизи, яка проведене на замовлення ОСОБА_1 , суд створив процесуальні перешкоди у можливості оскаржити до суду вищої інстанції ухвалу про відмову в поновленні процесуальних строків.

Враховуючи викладене, апелянт просить змінити оскаржене рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року, доповнивши мотивувальну частину рішення додатковими зазначеними ним в апеляційній скарзі підставами для визнання висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи №29/12/23 від 29.12.2023 року недопустимим доказом, прийняти в якості доказу висновок проведеної ним судової експертизи, з порушенням норм процесуального права не прийнятий судом першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», адже заперечує повністю наведені позивачем обставини та підстави для скасування оскарженого рішення.

Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, тому не може виступати відповідачем у справі про визнання такого договору недійсним. З посиланням на правові висновки Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 756/10280/16-ц (провадження № 61-1230св21) та від 01 грудня 2021 року у справі № 489/2254/18 (провадження № 61-11373св20) вказує, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору, як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них. Водночас, ОСОБА_2 на момент укладення спірного договору купівлі-продажу була керівником товариства і залучена позивачем до справи як відповідач - фізична особа, яка не є стороною договору.

Вказує, що директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи, про що зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21) та постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23).

В даній справі сторонами оспорюваного договору є ПАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» та ОСОБА_1 , а тому позовних вимог до ОСОБА_2 позивач не може пред`являти.

Отже, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року є правомірним та обґрунтованим.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Білан А.М. подав відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Івано-Франківське Племпідприємство». З наведеними скаржником доводами, як підставами для скасування оскарженого рішення, не погоджується.

Стверджує, що на час розгляду судом першої інстанції позову, матеріали справи не містили такого документу як виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, де містяться відомості про те, що ОСОБА_5 діє від імені позивача як керівник. Копія такої виписки долучена до самої апеляційної скарги без жодних клопотань щодо поновлення строків для подання доказів та обґрунтування поважності причин неподання такого доказу разом із позовною заявою. Тому вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо недопустимості такого доказу як висновок експертизи №29/12/12 від 29.12.2023 року. Адже експертиза замовлена ОСОБА_5 особисто, як фізичною особою, який не є учасником. Крім того порушено принципи законності, об`єктивності, незалежності та повноти дослідження на підставі яких повинна здійснюватися судово-експерта діяльність.

Не погоджується із позицією апелянта щодо належної участі в справі ОСОБА_2 як відповідача. Зазначає, що ОСОБА_2 відповідає в справі як фізична особа, однак вона особисто не була самостійною стороною оспорюваного договору. Тому суд дійшов правильного висновку про визнання її неналежним відповідачем та відмову від позову.

До того ж скаржник заявив вимогу про витребування майна від добросовісного набувача. При цьому не навів жодних аргументів які б підтвердили недобросовісність дій покупців щодо набуття.

Враховуючи викладене, просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Павлів І.Р. також подав відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», в якому зазначає, що викладені в апеляційній скарзі вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи, які наводить скаржник як підстави для скасування рішення суду першої інстанції, не заслуговують на увагу.

Відповідач вказує, що оціночно-будівельна експертиза від 29.12.2023 року, висновок який позивач подав до позовної заяви та просив визнати допустимим доказом, проведена з грубим порушенням чинного законодавства, не містить правдивих даних. Тому суд першої інстанції висновок експертизи правомірно визнав неналежним та недопустимим доказом по справі.

Аргументи скаржника щодо неправильного застосування норми матеріального права в частині, що стосується правильності визначення вартості оспорюваного майна не обґрунтовані. Адже згідно з протоколом №1 засідання правління ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» від 17.11.2023 року прийнято рішення про відчуження адміністративно-виробничих будівель, а саме прохідної, зазначеної в плані літерою Д, загальною площею 8,1 кв.м., огорожі загальною площею 977,1 кв.м. за ціною 20 851,00 гривень. Вказане рішення було прийнято у відповідності до вимог статті 106 Закону №2465-IX та підпункту 6 пункту 10.5.11 Статуту ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», згідно з положеннями якого правління товариства може вчиняти значні правочини у випадках, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить до 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства. При цьому проведення експертної оцінки ринкової вартості такого майна Статутом не передбачено.

Згідно з фінансовою звітністю ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» за 2022 рік (баланс станом на 31.12.2022) вартість активів становить 678 тис.грн. (10% відповідно - 67,8 тис. грн.). При цьому вартість прохідної та огорожі на момент продажу становили 0 гривень (амортизація 100%). Правлінням підприємства 17.11.2023 року було прийнято рішення про відчуження спірного майна за 20851 грн, що є обгрутнованим, оскільки вартість демонтажу вказаних споруд, вартість яких дорівнювала нулю, перевищувала.

Твердження, що оскаржуваний договір купівлі-продажу спричинив ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» та його господарській діяльності значних негативних майнових наслідків, с необґрунтованими та грунтується на припущеннях.

Доводи скаржника щодо наявності у нього законних вимог, як власника, реалізувати право на витребування свого майна від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України є необґрунтованими. Зі сторони позивача не наведено жодних аргументів щодо порушення вимог частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України на час укладення оспорюваного договору. Крім того, скаржником не вказано жодних випадків та підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, за яких оспорюване майно може бути витребувано від відповідача як добросовісного набувача, що придбав майно за договором купівлі-продажу.

З урахуванням викладеного відповідач вважає, що наведені апелянтом-позивачем аргументи не грунтуються на нормах матеріального та процесуального права, є надуманими, а тому заявлені у апеляційній скарзі вимоги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду змінити, доповнивши його мотивувальну частину аргументами стосовно недопустимості як доказу висновків експертизи від 29.12.2023 року.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа нотаріус Павлісяк Т.Ю. про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду не явилися.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» адвоката Хемича В.М., який підтримав апеляційну скаргу підприємства, заперечення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дунця О.Я., відповідача ОСОБА_1 і його представника адвоката Білана А.М., які заперечували проти апеляційної скарги позивача і підтримали власну скаргу, представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Павліва І.Р., який заперечував проти апеляційної скарги позивача, підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не доведений факт порушення його права відповідачем ОСОБА_6 як фізичною особою, до якої пред`явлено позов з вимогою про визнання правочину недійсним. Вирішуючи вимоги до відповідача ОСОБА_1 , суд вважав, що він виступав покупцем за оспорюваним правочином, відповідно, не відповідає з можливу недобросовісність відчуження спірного майна, тому вимога про визнання правочину недійсним, з підстав наведених у позові, не стосується цього відповідача.

Крім того, суд прийняв до уваги, що директор підприємства ОСОБА_5. був уповноважений діяти від імені та в інтересах позивача тільки з часу внесення відомостей до реєстру про нового керівника - 30.12.2023. Натомість, ним був замовлений висновок експерта - 21.12.2023, а сам висновок був складений 29.12.2023, тобто раніше виникнення у нього повноважень керівника підприємства. Відповідно, суд вважав, що оціночно-будівельної експертиза №29/12/23 від 29.12.2023 складена на замовлення не учасника справи, тобто одержана з порушенням порядку встановленого законом, а саме ст. 106 ЦПК України, а відтак такий доказ суд визнає недопустимим та не бере до уваги.

За таких обставин не надано доказів, що вартість відчуженого майна перевищувала 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, що становило - 67 800.00 грн., тому не доведено, що керівник вчинив оспорюваний правочин з перевищенням наданих йому повноважень щодо розпорядження майном підприємства, що є окремою підставою для відмови у позові.

Позовна вимога до відповідача ОСОБА_3 про витребування майна є похідною, правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_3 як останнього набувача немає, оскільки суду не доведено наявність умов, визначених ст.388 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду тільки частково, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності, 13.02.2019 за Приватним акціонерним товариством «Івано-Франківське Племпідприємство» було зареєстровано комплекс адміністративно-виробничих будівель, а саме: прохідна зазначена в плані літерою Д, загальною площею 8.1 кв.м.. огорожа зазначена номером 2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 (том. 1, а.с 12. 13).

На вказану прохідну, зазначену в плані літерою Д, загальною площею 8.1 кв.м. та огорожу, зазначену номером 2 загальною площею 977,1 кв.м 12.01.2019 виготовлено технічний паспорт (том. 1, а.с.14-18).

22.11.2023 між Приватним акціонерним товариством «Івано-Франківське Племпідприємство», в особі голови правління ОСОБА_2., яка діяла на підставі Статуту товариства, наказу №5-ка від 30.04.2014р., названа надалі - ПРОДАВЕЦЬ, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , названий надалі - ПОКУПЕЦЬ, з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель, а саме: прохідної зазначеної в плані літерою Д, загальною площею 8.1 кв.м., огорожі зазначеної номером 2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 . Купівлю-продаж вищезазначених адміністративно-виробничих приміщень здійснено за ціною - 20 851.00 (двадцять тисяч вісімсот п`ятдесят одну гривню 00 коп.) гривень. Відповідно до п.4 Договору передбачено, що первісна балансова вартість адміністративно-виробничих приміщень становить 20 851.00 (двадцять тисяч вісімсот п`ятдесят одну гривню 00 коп.) гривень, що підтверджується Довідкою про балансову вартість №1/2023 від 22.11.2023 року. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю., зареєстровано в реєстрі №1896 (том.2, а.с. 152-155).

На підставі вищезазначеного договору, 22.11.2023 приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю. виніс рішення про державну реєстрацію речового права, індексний номер 70345132, та зареєстрував за ОСОБА_1 право власності, номер запису 52638767, на об`єкт нерухомого майна - адміністративно-виробничі будівлі: прохідну зазначену в плані літерою Д, загальною площею 8,1 кв.м., огорожу зазначену номером 2, загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 (том.1, а.с. 19-20).

Згідно з протоколом №3/23 засідання наглядової ради ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» від 12.12.2023, прийнято рішення про відсторонено ОСОБА_2 від виконання повноважень Голови Правління Товариства до вирішення Загальними зборами акціонерів питання про припинення її повноважень. Підставою прийняття такого рішення було неузгоджене відчуження за заниженою (у порівнянні з ринковими цінами) вартістю нерухомого майна (том. 1, а.с.24, 25).

За наслідками засідання наглядової ради ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», протоколом №5/23 від 28 грудня 2023 року вирішено обрати головою наглядової ради ОСОБА_4 , а директором - ОСОБА_5 (том.1, а.с. 26, 27).

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, дата запису 30.12.2023, ОСОБА_5 (згідно Статуту) є керівником ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» (том. 1, а.с. 10, 11).

Згідно п. 9.2.2.25 розділу 9 Статуту ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» (далі-Статуту), до виключної компетенції Загальних зборів товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства. Відповідно до п.10.6.1.13 розділу 10 Статуту до виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства (том.1, а.с.28-51).

Розділом 2 Положення про загальні збори ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» передбачено компетенцію загальних зборів, зокрема і щодо розпорядження майном товариства (том.1, а.с.52-58).

За даними останньої річної фінансової звітності ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», а саме Фінансової звітності мікропідприємства (Форма№1-мс) за 31.12.2022 - вартість активів підприємства складає 678 000.00 (шістсот сімдесят вісім тисяч) грн. Основні засоби на кінець звітного періоду - 0. (том.1, а.с.59, 60).

З вказаного слідує, що до значних правочинів, які віднесені до виключної компетенції Наглядової ради, слід віднести правочини, які в цьому періоді перевищували 67 800.00 (шістдесят сім тисяч вісімсот) грн. (678000.00 Х 10%).

На замовлення ОСОБА_5 від 21.12.2023 було замовлено експертну оцінку щодо визначення ринкової вартості вказаного майна, і за висновком судового експерта Худака М.Я., за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи №29/12/23 від 29.12.2023, вартість будівлі прохідної за літ. «Д», заг. площею 8,1 кв.м. становить 42 463 грн; вартість споруди огорожі площею 977,1 кв.м. становить 421 140 грн. (том.1, а.с. 62-81).

Також судом встановлено, що для посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу, нотаріусу, окрім інших правовстановлюючих документів необхідних для реєстрації правочину, було подано: довідку від 22.11.2023 ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» про те, що первісна вартість ізолятора (прохідної) становить - 20 851 грн., знос - 20851 грн., балансова вартість - 0 грн. станом на 21.08.2023 (том.1, а.с. 131), наказ від 30.04.2014 №5-ка ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» про те, що ОСОБА_2 з 30.04.2014 приступає до виконання обов`язків голови правління (том.1, а.с.132), довідку від 12.01.2019 видану техніком з інвентаризації нерухомого майна ФОП ОСОБА_7 , в якій відображені спірна прохідна та огорожа (том.1, а.с.134), фінансову звітність мікропідприємства від 31.12.2022 (том. 1, а.с. 154).

Відповідно до Договору купівлі продажу адміністративно-виробничих будівель від 16.01.20224, укладеного між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 , покупець набув у власність адміністративно-виробничі будівлі, а саме: прохідну зазначену в плані літерою Д, загальною площею 8.1 кв.м.. огорожу зазначену номером 2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 . Купівлю-продаж вищезазначених адміністративно-виробничих приміщень здійснено за ціною 40 000.00 (сорок тисяч) грн. Відповідно до п.4 договору вартість майна визначена згідно звіту про оцінку. Виданого 16.01.2024, субєктом оціночної діяльності ТОВ «Центр оцінки «Експро оцінка», оцінювач ОСОБА_8 (том.1, а.с.175, 176).

26.012024 представником позивача було подано до суду заяву про забезпечення позову (том.1, а.с.111-113), яка мотивована тим, що представник з Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно 25.01.2024 дізнався про відчуження ОСОБА_1 спірного майна в користь нового власника ОСОБА_3 (том.1, а.с. 115).

Ухвалою суду від 29.01.2024 було забезпечено позов шляхом накладення арешту із забороною відчуження на адміністративно-виробничу будівлю: прохідну зазначену в плані літерою Д, загальною площею 8,1 кв.м., та огорожу зазначену під номером 2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1766903226101) (том.1, а.с. 117-120). Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження, 30.01.2024 накладено арешт на вказане майно боржника (том.1, а.с.191).

Також в матеріалах справи наявна копія акту прийому-передачі адміністративно- виробничих будівель від 22.11.2023, згідно з яким адміністративно-виробничі будівлі, які знаходяться в АДРЕСА_1 , зазначені в договорі купівлі-продажу від 22.11.2023, зокрема прохідна, загальною площею 8.1 кв.м., передана покупцеві у задовільному стані, а огорожа загальною площею 977,1 кв.м. передана покупцеві у незадовільному стані, крім того на окремих ділянках повністю відсутні прольоти. Акт підписаний головою правління ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 (том.1, а.с.216).

Згідно копії Звіту про незалежну оцінку ТОВ «Центр оцінки «Експро оцінка», оцінювач ОСОБА_8 , який здійснений на замовлення ОСОБА_1 , та згідно з яким вартість об`єкту оцінки (адміністративно-виробничі будівлі: прохідної, загальною площею 8.1 кв.м.. огорожі, загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 ), становить 40 000 (сорок тисяч) грн. (том.1, а.с. 203-205).

Відповідно до ст.2 ЦК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель від 22.12.2023 року, укладеним між покупцем ОСОБА_1 та головою правління ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» ОСОБА_2, позивач посилався на те, що оспорений правочин порушує інтереси підприємства, укладений ОСОБА_2 з перевищенням повноважень, з порушенням вимог Статуту підприємства і Закону України «Про акціонерні товариства».

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведений факт порушення його права відповідачем ОСОБА_6 , до якої пред`явлено позов з вимогою про визнання правочину недійсним, оскільки ОСОБА_6 в правочині представляла ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», а не власні інтереси як фізична особа.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Згідно зі статтею 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

Повноваження виконавчого органу управління товариства, в даному випадку - Правління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають. Підписання головою Правління ОСОБА_2 оспореного договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасників головою правління. Враховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно відсутності необхідності надавати оцінку дійсності спірного договору з урахуванням характеру позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 ..

Таким чином, рішення суду в частині відмови в позовних вимогах про недійсність договору купівлі-продажу від 22.11.2023 року, заявлених до ОСОБА_2 як до фізичної особи є правильним. Апеляційна скарга позивача, незважаючи на вимоги про скасування оскарженого рішення в повному обсязі з ухваленням нового рішення про завдолення вимог, не містить ґрунтовних правових доводів стосовно незаконності рішення в частині відмови в задовленні вимог до відповідача ОСОБА_2 , висновків суду не спростовує.

З урахуванням положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції скасуванню або зміні не підлягає.

Перевіряючи в решті оскаржене рішення, колегія суддів враховує наступне.

Як вже зазначалося вище, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

Згідно з п. 9.2.2.25 розділу 9 Статуту ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» (далі-Статуту), до виключної компетенції Загальних зборів товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства. Відповідно до п.10.6.1.13 розділу 10 Статуту до виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства (том.1, а.с.28-51).

Розділом 2 Положення про загальні збори ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» передбачено компетенцію загальних зборів, зокрема і щодо розпорядження майном товариства (том.1, а.с.52-58).

За даними останньої річної фінансової звітності ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», а саме Фінансової звітності мікропідприємства (Форма№1-мс) за 31.12.2022 - вартість активів підприємства складає 678 000.00 (шістсот сімдесят вісім тисяч) грн. Основні засоби на кінець звітного періоду - 0. (том.1, а.с.59, 60).

Згідно з статтею 106 Закону України «Про акціонерні товариства» правочин, вчинений акціонерним товариством, є значним, якщо ринкова вартість предмета такого правочину становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину.

Якщо ринкова вартість предмета значного правочину становить від 10 до 25 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення значного правочину приймається наглядовою радою або радою директорів.

У разі неприйняття наглядовою радою або радою директорів рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може бути винесено на розгляд загальних зборів.

Якщо ринкова вартість предмета значного правочину перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради або ради директорів.

4. Якщо на дату проведення загальних зборів приватного акціонерного товариства неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться таким товариством у ході фінансово-господарської діяльності, загальні збори приватного акціонерного товариства (крім банку) можуть прийняти рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, які можуть вчинятися приватним акціонерним товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів застосовуються відповідні положення частини третьої цієї статті.

За даними останньої річної фінансової звітності ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство», а саме Фінансової звітності мікропідприємства (Форма№1-мс) за 31.12.2022 - вартість активів підприємства складає 678 000 грн. Основні засоби на кінець звітного періоду - 0. (том.1, а.с.59, 60).

Суд першої інстанціїї вказав, що до значних правочинів, які віднесені до виключної компетенції Наглядової ради, необхідно віднести правочини, які в цьому періоді перевищували 67 800 грн., тобто 10% від вартості активів підприємства на 31.12.2022.

Разом з тим, в оспоренному правочині - договорі купівлі-продажу від 22.11.2023 року вартість нерухомого майна, що підприємством, інтереси якого представляла голова правління ОСОБА_2., визначена в розмірі 20851 грн (т.1 а.с.21).

Належних доказів ринкової оцінки спірної нерухомості, що підтвердила б таку вартість майна, матеріали справи не містять.

У зв`язку із виявленням такого факту 12.12.2023 року було проведено засідання Наглядової ради підприємства, яким ОСОБА_2 відсторонена від викоання повноважень Голови Правління, а ОСОБА_5 призначений тимчасово виконуючим обов`язки Голови Правління товаристіва. Рішення набрало чинності негайно з моменту підписання протоколу Головою засідання. 14.12.2023 року нотаріус засвідчив справжність підписів Голови засідання, членів наглідової ради ( т.1 а.с.24).

Згідно з п. 11.5.5. Статуту Голова Правління вирішує всі питання Товариства, крім тих, що належать до компетенції Загальних зборів та Наглядової ради. (т.1. а.с.44)

До компетенції Загальних зборів відносяться рішення про вчинення правочину, вартість якого перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товаристіва (т.1 а.с. 38)

До компетенції Наглядової ради відносяться рішення про вчинення правочину, вартість якого складає від 10 до 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товаристіва (т.1 а.с 43)

Метою створення наглядової ради є захист прав акціонерів Товариства. Котрол та регулювання діяльності Правління. ( т.1 а.с.42).

28 грудня 2023 року Наглядовою радою Товариства було проведено засідання. На якому вирішено обрати ОСОБА_5 директором підприємства (т.1.а.с. 26)

На замовлення ОСОБА_5 від 21.12.2023 було виконано експертну оцінку щодо визначення ринкової вартості вказаного майна, і за висновком судового експерта Худака М.Я., за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи №29/12/23 від 29.12.2023, вартість будівлі прохідної за літ. «Д», заг. площею 8,1 кв.м. становить 42 463 грн; вартість споруди огорожі площею 977,1 кв.м. становить 421 140 грн. (том.1, а.с. 62-81).

12 січня 2024 року Товариство звернулося до суду, і позовну заяву від імені підприємтсва підписав директор ОСОБА_5..

Суд першої інстанціїї при вирішення справи вважав, що оскільки відомості про призначення керівника підприємтсва були внесені тільки 30.12.2023 року, до висновок експертизи від 29.12.2023 року не є належним доказом у справі, оскільки виконаний не на замовлення повноважного керівника.

Дійсно, відповідно до ч. 5 ст. 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Разом з тим зі справи вбачається, що вже 12.12.2023 року ОСОБА_5 був призначений тимчасово виконуючим обов`язки Голови Правління товаристіва, і рішення набрало чинності негайно з моменту підписання протоколу Головою засідання.

Правління представляє інтереси Товариства в установах, підприємствах, організаціях Украіни (т.1.а.с.45)

Відтак, висновок суду стосовно того, що ОСОБА_5 на момент замовлення експертного дослідження для звернення до суду не був повноваженим представником Товариства, суперечить матеріалм справи.

У вивноску експерта від 29.12.2023 року зазначено, що він складений як доказ для звернення до суду в цивільній справі, і зазначено також про обізнанність експерта про кримінальну відповідальність за неправдивий висновок.

Тому колегія суддів погоджується із доводами апеляціцної скарги позивача про те, що вказаний доказ судом першої інстанціїї відкинутий неправомірно, вважає його належним і допустимим.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом з тим, згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно усталених правових висновків Верховного Суду про застосування норм статті 241 ЦК України наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Як вбчається зі справи, Товариством не був схвалений оспорений правочин від 22.11.2023 року, що підтверджується протоколом засідання Наглядової ради від 12.12.2023 року, і подальшим зверненням до суду.

З урахуванням встанових обставин справи, а саме, що вартість відчуженого майна перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товаристіва, і така угода не входила в повноваження ОСОБА_2 як Голови Правління, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача про наявність підстав для визнання оспореної угоди недійсною.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. При цьому, як виняток, для контрагента юридичної особи негативні наслідки у виді визнання недійсним відповідного правочину (вчиненого із перевищенням повноважень представником юридичної особи) можуть виникати лише у тому випадку, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

З матеріалів справи вбачається, що ціна продажу спірногь майна є вочевидь заниженою, експертна оцінка майна не проводилася, а виконана підприємством.

У практиці Верховного Суду щодо вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених представником із перевищенням повноважень, було сформовано сталу правову позицію про те, що відсутність повноважень у органу чи певної фізичної особи на представництво юридичної особи не виключає можливість застосування до спірних правовідносин у таких спорах норм статті 241 ЦК України.

Як вже зазначалося, Товариством оспорений правочин не схвалений. Більш того, відчужене майно розташовано на змеленій ділянці, яку орендує Товариство, відповідно, договір продажу частини нерухомого майна порушує права позивача, встановлені частиною 4 статті 120 ЗК України також.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Колегію суддів встановлено, що рішення першої інстанції вимогам статті 263 ЦПК України не відповідає, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.

За таких обставин рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог до ОСОБА_1 про визнання довогору купівлі-продажу від 22.11.2021 року недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення таких вимог.

За Договором купівлі продажу адміністративно-виробничих будівель від 16.01.2024, укладеного між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 , покупець набув у власність адміністративно-виробничі будівлі, а саме: прохідну зазначену в плані літерою Д, загальною площею 8.1 кв.м.. огорожу зазначену номером 2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 . Купівлю-продаж вищезазначених адміністративно-виробничих приміщень здійснено за ціною 40 000.00 грн.

Право власності на спірну нерухомість зареєстровано з ОСОБА_3 .

Відповідно, вирішуючи позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.01.2024, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю. за ОСОБА_3 на спірну нерухомість на підставі договору купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель від 16.01.2024, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю., колегія суддів вважає їх обгрутнованими.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом № 1952-IV.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно за відповідачем.

В судовій практиці Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Згідно з ч.3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті укладання оспоренного договору купівлі-продажу, а потім державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 , заявлені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16.01.2024 року опосередковує відновлення становища, яке існувало до порушення.

Тому позовні вимоги підприємства до ОСОБА_3 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за останнім права власності на іпотечне спірне нерухоме майно підлягають задоволенню.

Крім вимог про скасування рішення державного реєстратора, позивач просив скасувати і запис про право власності за ОСОБА_3 , внесений на підставі договору купвілі-продажу від 16.01.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..

Однак порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

Відтак, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Відповідно, такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, не є належним і ефективним для позивача, а тому немає підстав для задоволення таких вимог, які у практичному аспекті є зайвими.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

За змістом ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Тому, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 у справі №916/3727/15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57),від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.

Як встановлено у справі, спірне майно вибуло з володіння ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» не з його волі іншим шляхом. Отже, в данному випадку не має значення добросовісність поведінки кінцевого набувача.

Тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про витребування у ОСОБА_3 та передачу ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» спірних адміністративно-виробничих будівель.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 наводить доводи про невідповідність вимогам допустимості належності доказів висновку експертизи від 29.12.2023 року, якими на його думку суд мав би доповнити мотиви відмови в задоволенні позову.

Так, у зв`язку із тим, що експертиза проведена на замовлення ОСОБА_5 як фізичної особи, а не на замовлення юридичної особи, вона не може бути прийнята судом.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. ( ст.. 102 ЦПК України). Як встановлено вище з матералів справи, на час замовлення судової експертизи 21.12.2023 року ОСОБА_5 на підставі протоколу засідання наглядової ради підстприємства від 12.12.2023 року був призначений тимчасово виконуючим обов`язки Голови Правіляння товариства (т.1 а.с.25), діяв в межах Статуту. Таким чином, звернення його до експерта до того, як був виконаний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб про нього як керівника підприємства, не порушує положень процесуального закону, що регулює правила прийняття доказів в цивільній справі. У висновку експертизи зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за ст.. 384 КК України, і висновок складений для подання до суду в цивільній справи (т.1 а.с.62).

Також ОСОБА_1 вказує, що як власник не давав дозволу на огляд спірної нерухомості, тому такий огляд з боку експерта є протиправним.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя в Україні незалежною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, визначені у Законі України «Про судову експертизу».

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження (стаття 3 Закону України «Про судову експертизу»).

Незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються визначеним законом порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду; створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням; кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків; можливістю призначення повторної судової експертизи; присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судовоїекспертизи.

До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов`язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону (частина п`ята статті 10 Закону України «Про судову експертизу».

Оскарження дій судового експерта передбачено у позасудовому порядку, до уповноваженого органу, яким є Центральна експертно-кваліфікаційна комісія при Міністерстві юстиції України.

Встановивши недоліки судової експертизи, суд має право відреагувати на них, зокрема, призначити повторну або додаткову судову експертизу.

Учасники справи мають право викладати суду заперечення щодо висновку експерта на загальних підставах у межах справи, у якій такий висновок зроблений, зокрема, особа вправі спростувати висновок експерта шляхом призначення додаткової або повторної експертизи, за наявності для цього підстав. Так само учасник справи не позбавлений можливості заявити клопотання про проведення судової експертизи іншим експертом чи експертною установою, або заявити про виклик експерту до суду для пояснень. Натомість таких клопотань відповідач не заявляв.

Обставини проведення фактичного дослідження експертом об`єкта експертитзи судом не встановлювалися, отже, доводи апеляційної скарги стосовно проведення огляду спірної нерухомості без його дозволу не можуть слугувати причиною для виключення висновку експертизи з кола належних та допустимих доказів по справі. При цьому суд першої інстанціїї не прийняв даний доказ з інших причин.

Аргументи скарги ОСОБА_1 про те, експертиза не містить об`єктивних даних стосовно технічних характеристик спірного майна, що потягнуло включення зайвої площі огорожі, і відповідно, призвело до збільшення вартості спірного майна, що в свою чергу ставить під сумнів перевищення вартості відчуженого майна ціновим критеріям правочинів, викладених в Статуті підприємства, не є слушними, оскільки нічим не підтверджені. Висновок експертизи іншими доказами відповідач не спростував.

Також відповідач вважав, що судом з порушенням норм процесуального права не прийнята в якості доказу оціночна експертиза, проведена на замовлення ОСОБА_1 , оскільки суд протокольно відмовив у прийнятті такого доказу, читм позбавив відповідача можливості оскаржити процесуальне рішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є, серед іншого, ухвали.

Згідно з частиною другою статті 258 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Частиною другою статті 259 ЦПК України визначено, що рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються у нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої наведеної статті ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.

Тобто процесуальним законом визначено право суду ухвалювати відповідні процесуальні рішення у виді ухвали, не виходячи до нарадчої кімнати, разом із цим передбачено обов`язок суду щодо занесення відомостей про таке судове рішення до протоколу судового засідання.

Оскільки нормами процесуального права не визначено, з яких процесуальних питань суд вправі постановляти ухвали, не виходячи до нарадчої кімнати, у таких випадках суд керується міркуванням відсутності безпосередньої законодавчої заборони на вирішення певних процесуальних питань такого виду ухвал, урахувавши важливість вирішеного питання, предмет позову, складність справи, а також очевидний характер того рішення, яке з урахуванням усіх обставин вправі був постановити суд. Зокрема, якщо відповідне процесуальне рішення не потребує детальної аргументації, наведення обґрунтованих висновків, відповіді на кожний довід учасників справи, таке рішення може бути ухвалено судом без виходу до нарадчої кімнати шляхом його проголошення та внесення відповідних відомостей до протоколу судового засідання.

П.10 ч.1 ст.353 ЦПК України передбачено право оскарження ухвали суду про відмову в поновленні або продовженні пропущеного процесуального строку. Однак апелянт таким правом не скористався, просив апеляційний суд прийняти в якості доказу висновку експертизи, проведеної за його замовленням. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому докази, які не були подані суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом і виняткових випадках, але відповідач не довів наявнсоіт об`єктивних перешкод надання суду першої інстанції такого доказу. Відповідно, оскільки висновок експертизи не досліджувався судом першої інстанції з причин пропуску процесуального строку надання такого доказу, і відповідач не оскаржував рішення суду в цій частині, у колегії суддів немає причин для прийняття даного доказу і його оцінки. Отже, такі доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення.

З аналогічних підстав колегія суддів не вважає слушними зауваження представника відповідача ОСОБА_3 щодо неправомірності дій суду у зв`язку із відмовою в прийнятті в якості доказу копію протоколу засідання Правління товариства від 17.11.2023 року, в якому товариство доручає ОСОБА_2 продати спірні приміщення саме за 20 851 грн.. В даному випадку судом першої інстанції у відповідності до норм ЦПК України, що регулюють правила прийняття доказів, які мають бути допустимими, не прийнято копію вказаного протоколу. У відзиві представник відповідача - адвокат Павлів І. просить залишити рішення без змін, але змінити мотивувальну частину рішення, доповнивши її аргументами, викладеними у його відзиві. При цьому відповідач рішення суду не оскаржує, тому колегія суддів не вирішує такі питання, які не входять в її компетенцію згідно з нормами ст. 367 ЦПК Украіїни.

Такж колегія суддів не вважає слушними твердження представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Білана А.М. у відзиві на апеляціну скаргу підприємства стосовно того, що у справі належним відповідачем має бути ПрАТ «Івано-Франківське Племпідприємство» як сторона осспореної угоди, але позивач не визначив належний суб`єктний склад у справі, не ругтнуються на нормах матеріального права.

Підсумовуючи викладене, з урахуванням підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача і скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення основних вимог підприємства, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .

В ч.1ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, апелянтами при поданні скарг сплачений судовий збір у розмірі 13626 грн кожним. За розгляд справи в суді першої інстанції позивач сплатив судовий збір 9084 грн. Оскільки тільки апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, то з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі по 11355 грн ((13626 грн + 9084 грн ) :2) з кожного.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківське Племпідприємство» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківське Племпідприємство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Павлісяк Тарас Юрійович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування та передання майна скасувати, позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель від 22.11.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та головою правління Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківське Племпідприємство» ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т.Ю., зареєстрований в реєстрі за №1896.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 1145742 від 16.01.2024, що прийняте державним реєстратором: приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю. про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на адміністративно-виробничі будівлі: прохідна літера Д, загальною площею 8,1 кв.м., огорожа №2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , номер запису відомостей про речове право: 53318331, на підставі договору купівлі-продажу адміністративно-виробничих будівель від 16.01.2024, № 89 в реєстрі .

Витребувати у ОСОБА_3 та передати Приватному акціонерному товариству «Івано-Франківське Племпідприємство» адміністративно-виробничі будівлі: прохідна літера Д, загальною площею 8,1 кв.м., огорожа № 2 загальною площею 977,1 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1766903226101.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківське Племпідприємство» у відшкодування витрат на судовий збір по 11355 грн з кожного.

В решті рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 24 грудня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

В.М. Луганська