Постанова

від 24.12.2024 по справі 935/807/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №935/807/24 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.

Категорія 80 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Борисюка Р.М.

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін) в м. Житомирі цивільну справу № 935/807/24 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «МІСЬКИЙ РИНОК» Коростишівської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2024 року,ухваленого під головуванням судді Василенка Р.О. у м. Коростишеві,

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та просивстягнути з КП «МІСЬКИЙ РИНОК» Коростишівської міської ради заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2022 року по липень 2023 року у розмірі 231 069 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 01.08.2023 по 29.02.2024 в сумі 136 479 грн.

В обґрунтування вимог зазначив, що 14 червня 2022 року між ним та Коростишівською міською радою укладено контракт, згідно з яким його призначено на посаду директора Комунального підприємства Міський ринок Коростишівської міської ради, строком з 14 червня 2022 року по 13 червня 2025 року. 31 липня 2023 року Коростишівська міська рада достроково припинила трудовий договір, укладений з ним.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 16.02.2024 рокурозпорядження міського головипро звільнення ОСОБА_1 скасовано та зобов`язано відповідача поновити позивача напосаді директора комунального підприємства «Міський ринок» Коростишівської міської ради з 01.08.2023 року.Зазначене рішення набуло законної сили та є обов`язковим для виконання.

Виходячи із наведеного вказав, що має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення за період з 01.08.2023 по 29.02.2024, що за 7 місяців складає 136 479 грн.

Крім того зазначив, що за час його роботи на посаді керівника підприємства йому виплачена заробітна плата лише за червень та липень 2022 року, а тому підприємство має перед ним заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2022 року по липень 2023 року, що з урахуванням штатних розписів за 2022 та 2023 рік становить 231 069 грн.

Виходячи із наведеного, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

РішеннямКоростишівського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «МІСЬКИЙ РИНОК» Коростишівської міської ради", ЄДРПОУ: 41159775 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2023 року до 16.02.2024 року у розмірі 124 780,32 грн. В задоволенні решти вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі за період з серпня 2022 року до липня 2023 року відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в цій частині. Зазначає, що відмовляючи у повному задоволенні позовних вимог суд порушив правила оцінки доказів з позиції тягаря доказування для кожної із сторін. Наголошує, що місцевий суд правильно вказав, що відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву. Рішення суду в частині відмови в позові, мотивовано виключно тим, що на думку суду, саме на позивача покладається тягар в доказуванні наявності заборгованості по заробітній платі перед працівником та обставин невиконання судового рішення про поновлення такого працівника на посаді. Про невиконання судового рішення про своє поновлення на посаді позивач чітко повідомив суд у своїй заяві, викладеного відповідач не спростував, а суд міг перевірити цю обставину скориставшись публічними відомостями ЄДРПОУ. Вказує, що з огляду на положення ст. 116 КЗпП України строк звернення до суду про виплату нарахованої, але не виплаченої заробітної плати навіть не почав свій перебіг, оскільки він не отримував від відповідача та міської ради жодних повідомлень про суми нараховані при звільненні, а заробітна плата входить до таких сум.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

За правилами частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення вказаної норми процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивачем рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позову -стягнення заборгованості по заробітній платі за період з серпня 2022 року по липень 2023 року у розмірі 231 069 грн. та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 17.02.2024 по 29.02.2024, а тому в решті рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 16.02.2024 року у справі №935/2913/23 залишеного без змін постановою Житомирського апеляційного суду від06 серпня 2024 року, визнано незаконним та скасовано розпорядження Коростишівського міського голови Кохана І.М. від 31.07.2023 року № 226-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «Міський ринок» Коростишівської міської ради з 01.08.2023 року.

Рішення суду в частині поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.

Згідно наданого позивачем штатного розпису КП «Міський ринок» на 2022 рік затвердженого директором ОСОБА_2 розмір посадового окладу директора становить 18 918 грн.

Згідно штатного розпису КП «Міський ринок» на 2023 рік затвердженого 30.12.2022 року директором ОСОБА_1 розмір посадового окладу директора становить 19 497 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав незаконного звільнення за період з 01 серпня 2023 року по 16 лютого 2024 року (по час ухвалення рішення про поновлення його на роботі).

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 17.02.2024 по 29.02.2024, суд першої інстанції вказав, що відомостей про дату звернення до виконання рішення суду від 16.02.2024 року у справі №935/2913/23 щодо поновлення позивача на роботі матеріали справи не містять та позивачем не долучено доказів відмовиКП «Міський ринок» Коростишівської міської радиу видачі наказу або розпорядження про поновлення на роботі чи дати поновлення на посаді.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, місцевий суд виходив із того, що позивачем неподано жоднихдоказів наявностізаборгованості відповідачаперед ним.Не наданоданих щодозаробітку зацей періодчасу абож данихщодо нарахованихпри звільненнікоштів.Також судвказав,що строкзвернення досуду зтрудовим спором,у томучислі простягнення належноїпрацівнику заробітноїплати,обмежений трьомамісяцями здня,коли працівникдізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа.Позивач проситьстягнути найого користьналежну йомузаробітну платуз серпня2022року долипня 2023року,однак досуду зцим позовомзвернувся лише06березня 2024року.Тобто зпропуском тримісячногостроку зверненнядо судуу зв`язкуіз стягненнямналежної йомузаробітної платичерез наявнузаборгованість.Ізклопотанням пропоновлення строківзвернення досуду простягнення належноїйому заробітноїплати ОСОБА_1 не звертався,а викладеніу позовіобставини немістять поважнихпричин пропускустроків.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині з огляду на таке.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236КЗпП України).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що: «для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 (адміністративне провадження № К/9901/42336/21) зазначено, що: «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин».

Виходячи із наведеного, встановивши, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 16.02.2024 року у справі №935/2913/23визнано незаконним та скасовано розпорядження Коростишівського міського голови від 31.07.2023 про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади та зобов`язано поновити позивача на посаді директора комунального підприємства «Міський ринок» Коростишівської міської ради з 01.08.2023, місцевий суд обгрунтовано вказав, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав незаконного звільнення, починаючи з 01 серпня 2023 року.

Визначаючи кінцеву дату періоду для обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом першої інстанції враховано відсутність будь-яких відомостей щодо виконання чи невиконання відповідачем рішенняКоростишівського районного суду Житомирської області від 16.02.2024 року у справі №935/2913/23, про поновлення ОСОБА_1 на посаді, доказів звернення до виконання вказаного рішення суду в примусовому порядку чи доказів відмовиКП «Міський ринок» Коростишівської міської радиу видачі наказу або розпорядження про поновлення на роботі чи дати поновлення на посаді.

Відтак, вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції обгрунтовано частково задовольнив позовні вимоги в цій частині, стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2023 по 16.02.2024 року у розмірі 124 780,32 грн, визначивши кінцеву доведену дату поновлення на роботі день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі позивача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про невиконання судового рішення про поновлення на посаді, що підтверджується публічними відомостями ЄДРПОУ не заслуговують на увагу, з огляду на положення ч. 7 ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів наголошує, що згідно п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, що у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 ЦПК повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та п.4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.

У частині першій статті 21КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП Українизаробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Частиною першою, другою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Суд першої інстанції установивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та розмір по її заборгованості за спірний період, внаслідок чого є не підтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати , дійшов правильного висновку щодо відмови у позові за недоведеністю.

Крім того, місцевий суд правильно звернув увагу, що звертаючись із позовом ОСОБА_1 просив стягнути на його користь належну йому заробітну плату з серпня 2022 року до липня 2023 року, однак до суду з цим позовом звернувся лише 06 березня 2024 року. Тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду у зв`язку із стягненням належної йому заробітної плати через наявну заборгованість. При цьому з позовом про скасування розпорядження про його звільнення та поновлення на роботі позивач звернувся також лише 08.09.2023, тобто повинен був бути обізнаним зокрема і про наявність заборгованості у КП "Міський ринок" перед ним щодо невиплаченої йому заробітної плати за фактично весь період його роботи на посаді директора.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову по суті, а не за строками.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм як матеріального, так і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Судді